Продуктивність праці в будівництві та методи її вимірювання. Шляхи підвищення продуктивності праці в будівництві

Продуктивність праці – це показник, економічної ефективності трудової діяльності, що являє собою здатність конкретної праці створювати в одиницю робочого часу певну кількість продукції. Із зростанням продуктивності праці виробіток продукції в одиницю часу зростає, а робочий час, що витрачається на одиницю продукції, зменшується.

На продуктивність праці в будівництві впливають різні чинники. Чинниками називаються рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється продуктивність праці. Одні з них сприяють її підвищенню, інші можуть викликати зниження.

Чинники можна розділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні чинники включають рівень технічної озброєності підприємства, ефективність вживаної технології, енергоозброєність праці, організацію праці і виробництва, дієвість вживаних систем стимулювання, навчання кадрів і підвищення кваліфікації, поліпшення структури кадрів і т.п., тобто все залежне від колективу самого підприємства і його керівників.

До зовнішніх чинників слід віднести: зміни асортименту продукції і її трудомісткості у зв'язку із зміною державних замовлень або попиту і пропозиції на ринку; соціально-економічні умови в суспільстві і регіоні; рівень кооперації з іншими підприємствами; надійність матеріально-технічного постачання, природні умови і т.п.

За змістом і сутністю всі чинники прийнято об'єднувати в три основні групи: матеріально-технічні, організаційні і соціально-економічні чинники.

1. Матеріально-технічні чинники зв'язані з використанням нової техніки, прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів. В результаті дії матеріально-технічних чинників зростає у багато разів продуктивна сила праці і знижується технологічна трудомісткості продукції.

2. Організаційно-економічні чинники визначаються рівнем організації праці, виробництва і управління. Всі втрати робочого часу, викликані недоліками в організації праці і виробництва, за інших рівних умов майже прямо пропорційно знижують продуктивність праці, а скорочення втрат забезпечує її зростання.

3. Соціально-психологічні чинники визначаються якістю трудових колективів, рівнем підготовки, трудової активності, стилем керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому, що формує морально-психологічний клімат. Соціальні чинники реалізуються через організаційні і матеріально-технічні чинники, що спонукає до вдосконалення техніки, технології, організації виробництва, праці і управління.

Резерви зростання продуктивності праці - це можливість біліше за повне використовування продуктивної сили праці.

Існує декілька класифікацій резервів зростання продуктивності праці. Всі вони діляться на дві великі групи:

резерви поліпшення використовування живої праці (робочої сили) і резерви ефективнішого використовування основних і оборотних фондів.

До першої групи відносяться всі резерви, пов'язані з питаннями організації умов праці, підвищення дієздатності працюючих, структури розстановки кадрів, створення організаційних умов для безперебійної роботи, а також із забезпеченням досить високої матеріальної і моральної зацікавленості працівників в результату праці.

Друга група включає резерви кращого використовування основних виробничих фондів (машин, механізмів, апаратури і ін.) як по потужності, так і за часом, а також резерви економнішого і повнішого використовування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії і інших оборотних фондів.

За часом використовування резерви діляться на поточні і перспективні. Перші можуть бути реалізовані без істотних змін технологічного процесу і без додаткових капіталовкладень, другі вимагають перебудови виробництва, установки досконалішого устаткування, капітальних витрат і значного часу на підготовчі роботи.

Рівень продуктивності праці в будівництві визначається двома основними показниками: кількістю продукції, виробленої в одиницю часу (вироблення), і витратами часу, необхідними на виготовлення одиниці продукції (трудомісткість).

Продуктивність праці в будівництві вимірюється трьома методами:

1) вартісним (ціновим);

2) натуральним;

3) нормативним.

Найпоширенішим є вартісний метод, за яким кількість продукції враховується за кошторисною вартістю або за договірною ціною. Рівень продуктивності праці характеризується при цьому методі вимірювання кошторисною вартістю БМР, що доводяться на одного працюючого основного і підсобного виробництва, тобто будівельно-виробничого персоналу (БВП) будівельної організації. Вартісний показник є показником, що узагальнює рівень продуктивності праці по будівельній організації, а також по об'єднанню, міністерству в цілому.

Натуральний метод продуктивності праці дозволяє визначати вироблення робітника по професіях в натуральних показниках по видах робіт (м3 кладки, м3 конструкцій, м2 площі) або в цілому в одиницях вимірювання кінцевого продукту, що доводиться на одного працюючого (м2 житлової площі, км трубопроводу і т. д.). По видах робіт натуральний показник (вироблення робітника в натуральних показниках) можна визначити як відношення об'єму окремого виду робіт в натуральному вимірюванні (м3, пог. м, м2) до чисельності робітників по даному виду робіт (осіб).

Нормативний метод вимірювання продуктивності праці показує співвідношення фактичних витрат праці на певний об'єм робіт з витратами праці, що вважаються по нормі, тобто характеризує ступінь виконання норм вироблення робітниками. Нормативний показник є відношенням трудомісткості робіт по нормі (люд.-дни) до фактичної трудомісткості робіт (люд.-дни), помноженої на 100.