Метод інформаційного права

Серед науковців існують значні розбіжності у визначенні мето­ду інформаційного права, оскільки метод конструюється зазвичай з урахуванням особливостей предмета правового регулювання. Тому наводиться переважно приклад так званого "комплексного методу" який, за різними поглядами, може бути собою складною конструкці­єю, що поєднує в собі два (імперативний та диспозитивний) і більше методів правового регулювання інших галузей права. Так, І. Л. Бачи­ло, характеризуючи цю проблему, стверджує, що "в системі інформа­ційного права реалізуються методи конституційного, адміністратив­ного, цивільного, кримінального права, процесуальних норм цих га­лузей, в ньому використовуються методи міжнародного публічного і приватного права, зберігають певну ступінь впливу заходи звичаєво­го права та ділових навичок".1 знову, як і в ситуації з предметом ін­формаційного права, таке визначення методу дає підстави відносити до інформаційного права будь-що й, одночасно нічого, не даючи чіт­кого уявлення про цю галузь.

У визначенні методу правового регулювання інформаційного пра­ва ключовим має бути розуміння того, що специфіка цього методу багато в чому зумовлена характером суспільних відносин, які підля­гають регулюванню тією чи іншою сукупністю правових норм. Так, П. М. Рабінович, визначаючи галузь права як систему юридичних норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин, специфічним методом правового регулювання, підкреслює нерівноцінність цих двох елементів, вважає, що "первинним, визначальним серед них є предмет правового регулювання, який... веде за собою метод".

Але ж характеризуючи метод інформаційного права, потрібно ві­дійти від традиційних диспозитивного та імперативного методів пра­вового регулювання чи їх комбінації. Оскільки в такому разі немож­ливо зробити ніяких висновків, крім констатації тісного зв'язку ін­формаційного права з іншими галузями права та використання ним норм і методів останніх.

Правове регулювання, маючи складну структуру складається з кількох базових елементів, "цеглин", комбінація яких і дає специфіч­ні методи окремих галузей права. Адже якщо головне значення предмета зумовлює юридичний характер засобів впливу на предмет у ці­лому і його складові елементи, а відповідно і правову природу мето­ду, то системна структура предмета правового регулювання з такою самою неминучістю визначає відповідно системну структуру самого методу правового регулювання".

Характеризуючи базові елементи правового регулювання, С. С. Алексеев виділив з усієї маси дозволів і заборон загальні дозво­ли й загальні заборони, які є особливими режимами правого регулю­вання і "виражають існування двох головних типів (порядків) пра­вового регулювання". Поряд із дозволами та заборонами діє і тер­тій тип правового регулювання, що грунтується на системі позитив­них зобов'язань. Проте такі зобов'язання, на думку Алексеева, якіс­но відрізняються від двох головних типів правового регулювання, побудованих на дозволах і заборонах, оскільки не мають зв 'язку із суб'єктивними правами.

Існує чотири специфічних види правового регулювання суспільно­го обігу інформації: закритий, обмежений, відкритий і вільний. Пара­метри інформаційних процесів, що відбуваються в рамках закритого обігу, визначаються державними органами на основі владних припи­сів; параметри відкритого обігу - безпосередньо суб'єктами інформа­ційних процесів на основі реалізації їхніх прав на відповідну інформа­цію. Обмежений обіг - це комбінація двох перших видів обігу (напри­клад, параметри розповсюдження інформаційної продукції еротично­го характеру, які також визначає держава, - віковий ценз, та суб'єкти інформаційних відносин - умови передачі інформації"); вільний обіг, безпосереднє правове регулювання якого не здійснюється, представ­ляє якраз і є згаданою вище "поведінкою поза правовідносинами".

Та попри всі відмінності між різними видами суспільного обігу інформації в основі їх правового регулювання лежать однакові прин­ципи і способи, що дає змогу визначати основні характеристики ме­тоду інформаційного права.

У методі інформаційного права є зокрема, головний такий базо­вий елемент, як загальні дозволи. Раніше вже зазначалося визначальне значення для інформаційного права загальновизнаних прав і сво­бод людини в галузі інформації. У загальному вигляді ці права мож­на визначити через принцип "свободи інформації", який є загальним дозволом на вільне збирання, зберігання, оброблення та розповсю­дження інформації. Так, згідно зі ст. 5 Закону України "Про інформа­цію", до основних принципів інформаційних відносин належать: гарантованість права на інформацію та відкритість, доступність інфор­мації і свобода її обміну.

Для ефективного практичного застосування загальні дозво­ли збалансовано та врегульовано за допомогою системи заборон вже як загального, так і приватного характеру (обмеження, вилу­чення, тощо), які є другим за значенням елементом методу інфор­маційного права. Слід зазначити, що заборони не лише обмеж­ують інформаційні права і свободи, а й виступають одним із за­собів реалізації останніх. Наприклад, забезпечення передбаченої ч. 2 ст. 32 Конституції України таємниці приватного життя, юри­дично реалізовано саме через заборону збирати, зберігати, вико­ристовувати та поширювати конфіденційну інформацію про осо­бу без її згоди.

Проте найбільш характерною ознакою методу інформаційного права є обмежене використання позитивних зобов'язань. Це мож­на прояснити двома основними причинами. По-перше, це брак зв'язку позитивних зобов'язань із суб'єктивними правами, які ста­новлять базис інформаційного права. По-друге, це загальна спря­мованість розвитку інформаційного законодавства, яка характе­ризується відмовою від використання прямих приписів. Напри­клад, норма ч. 3. ст. 15 Конституції України передбачає заборо­ну цензури, тобто заборону прямого втручання держави в інфор­маційні процеси.

Отже, можна визначити метод інформаційного права як спе­цифічний спосіб правового впливу на характеристики інформа­ційних процесів, базисом якого є система загальних дозволів і який збалансовується за допомогою системи заборон загально­го і приватного характеру та обмежено використовує позитив­ні зобов'язання.