Гатчина, 24 но­яб­ря 1838 ро­ку

ЗМІСТ

ЗМІСТ

 

Причинна

Думка (“Те­че во­да в синє мо­ре…”)

Думка (“Вітре буй­ний, вітре буй­ний!..”)

Думка (“Тяж­ко-важ­ко в світі жи­ти…”)

Думка (“На­що мені чорні бро­ви…”)

На вічну пам'ять Кот­ля­ревсько­му

Катерина

Тарасова ніч

“Думи мої, ду­ми мої…”

Перебендя

Тополя

До Ос­нов'янен­ка

Іван Підко­ва

Н. Мар­ке­ви­чу

На не­за­будь Штерн­бер­гові

“Вітер з гаєм роз­мов­ляє…”

Мар`яна-черниця

Утоплена

Песня ка­ра­ульно­го у тюрьмы (Из дра­мы “Не­вес­та”)

Слепая (По­эма)

Гамалія

Тризна

Розрита мо­ги­ла

“Чигрине, Чиг­ри­не…”

Сова

Дівичії ночі

Сон (“У вся­ко­го своя до­ля…”) (Комедія)

“У неділю не гу­ля­ла…”

“Чого мені тяж­ко, чо­го мені нуд­но…”

“Заворожи мені, волх­ве…”

Гоголю

“Не за­ви­дуй ба­га­то­му…”

“Не же­ни­ся на ба­гатій…”

Єретик

Невольник (По­ема)

Великий льох (Містерія)

Три душі

Три ворони

Три лірники

“Стоїть в селі Су­бо­тові…”

Наймичка

Кавказ

І мерт­вим, і жи­вим, і не­на­рож­ден­ним...

Холодний Яр

Псалми Да­ви­дові

1. (“Бла­жен­ний муж на лу­ка­ву…”)

12. (“Чи ти ме­не,бо­же ми­лий…”)

43. (“Бо­же, на­ши­ми уши­ма…”)

52. (“Пре­бе­зум­ний в серці ска­же…”)

53. (“Бо­же, спа­си,су­ди ме­не…”)

81. (“Між ца­ря­ми й судіями…”)

93. (“Гос­подь бог ли­хих ка­рає…”)

132. (“Чи є що кра­ще, луч­че в світі…”)

136. (“На ріках круг Вавіло­на…”)

149. (“Пса­лом но­вий гос­по­деві…”)

Маленькій Мар'яні

“Минають дні, ми­на­ють ночі…”

Три літа

Заповіт

Лілея

Русалка

Відьма (По­ема)

В ка­зе­маті (“Згадайте, братія моя…”)

I. “Ой, од­на я, од­на…”

II. “За бай­ра­ком бай­рак…”

III. “Мені од­на­ко­во, чи бу­ду…”

IV. “Не ки­дай ма­тері!” - ка­за­ли…”

V. “Чо­го ти хо­диш на мо­ги­лу?…”

VI. “Ой, три шля­хи ши­рокії…”

VII. “Ве­се­ле со­неч­ко хо­ва­лось…” (Н.Кос­то­ма­ро­ву)

VIII. “Са­док виш­не­вий ко­ло ха­ти…”

IX. “Ра­но-вранці но­воб­ранці…”

X. “В не­волі тяж­ко, хо­ча й волі…”

XI. “По­над по­лем іде…” (Ко­сар)

XII. “Чи ми ще зійде­мо­ся зно­ву…”

“Не спа­ло­ся, - а ніч, як мо­ре…”

“Думи мої, ду­ми мої…”

Княжна (По­ема)

NN (“Сон­це за­хо­дить, го­ри чорніють…”)

NN (“Мені три­над­ця­тий ми­на­ло”)

“Не гріє сон­це на чу­жині…”

Сон (“Го­ри мої ви­сокії…”)

Іржавець

N. N. (“О, ду­ми мої! о, сла­во злая!”)

Полякам (“Ще як бу­ли­ми ко­за­ка­ми…”)

Чернець

“Один у дру­го­го пи­таєм…”

“Самому чуд­но. А де ж дітись?”

“Ой, стрічеч­ка до стрічеч­ки…”

Хустина

А. О. Ко­зач­ковсько­му

Москалева кри­ни­ця (По­ема)

“То так і я те­пер пи­шу…”

“А ну­мо зно­ву віршу­вать”

Варнак

“Ой, гля­ну я, по­див­лю­ся…”

“У бо­га за двер­ми ле­жа­ла со­ки­ра”

“Та не дай, гос­по­ди, ніко­му…”

Царі (“Ста­ренька сест­ро Апол­ло­на…”)

“Добро, у ко­го є гос­по­да…”

Титарівна

“Ну що б, зда­ва­ло­ся, сло­ва…”

“Мов за по­душ­не, ос­ту­пи­ли…”

П. С. (“Не жаль на зло­го, ко­ло йо­го…”)

Г. З. (“Не­має гірше, як в не­волі…”)

“Якби зустріли­ся ми зно­ву…”

Марина (“Не­на­че цвя­шок, в сер­це вби­тий…”)

Пророк

Сичі (“На ни­ву в жи­то уночі…”)

“Меж ска­ла­ми, не­на­че злодій…”

“І не­бо нев­ми­те, і зас­пані хвилі…”

“І виріс я на чу­жині…”

“Не для лю­дей, тієї сла­ви…”

“Коло гаю в чистім полі…”

“Якби мені че­ре­ви­ки…”

“І ба­га­та я…”

“Полюбилася я…”

“Породила ме­не ма­ти…”

“Ой, я сво­го чо­ловіка…”

“Ой, я сво­го чо­ловіка…”

“По улиці вітер віє…”

“Ой, ся­ду я під ха­тою…”

“Закувала зо­зу­ленька…”

Швачка

“Ой, не п'ються пи­ва-ме­ди…”

“На улиці не­ве­се­ло…”

“У тієї Ка­те­ри­ни…”

“Із-за гаю сон­це схо­дить…”

“Ой, пішла я у яр за во­дою…”

“Не так тії во­ро­ги…”

“Ой, люлі, люлі, моя ди­ти­но…”

“Ой, чо­го ти по­чорніло…”

“Туман, ту­ман до­ли­ною…”

“У неділеньку у свя­тую…”

“У пе­ре­ти­ку хо­ди­ла…”

“У неділеньку та ра­не­сенько…”

“Не то­по­лю ви­со­кую…”

“Утоптала сте­жеч­ку…”

“І ши­ро­кую до­ли­ну…”

“На вго­роді ко­ло бро­ду…”

“Якби мені, ма­мо, на­мис­то…”

“Не хо­чу я же­ни­ти­ся…”

Чума

І знов мені не при­вез­ла

“В не­волі, в са­моті не­має…”

“Ой, умер ста­рий батько…”

“Не вер­нув­ся із по­хо­ду…”

“У Вільні, го­роді прес­лавнім…”

“Заступила чор­на хма­ра…”

“Не до­до­му вночі йду­чи…”

“Неначе сте­пом чу­ма­ки…”

Сотник (“У Ог­лаві…Чи по зна­ку…”)

“За сон­цем хма­ронька пли­ве…”

“Як маю я жу­ри­ти­ся…”

“Нащо мені же­ни­ти­ся?..”

“Ой, крик­ну­ли сірії гу­си…”

“Якби тобі до­ве­ло­ся…”

“Заросли шля­хи тер­на­ми…”

“Зацвіла в до­лині…”

“У нашім раї на землі…”

“На Ве­лик­день, на со­ломі…”

“Було, роб­лю що, чи гу­ляю…”

“Буває, іноді ста­рий…”

“Хіба са­мо­му на­пи­сать…”

“І зо­ло­тої й до­ро­гої…”

“І зо­ло­тої й до­ро­гої…”

“Ми вку­почці ко­лись рос­ли…”

“Готово! Па­рус роз­пус­ти­ли…”

“Ми во­се­ни та­ки по­хожі…”

“Лічу в не­волі дні і ночі…” (1850)

“Лічу в не­волі дні і ночі…” (1850-1858)

“Ми заспіва­ли, розійшлись…”

“Не молилася за мене…”

Петрусь (По­ема)

“Мені здається, я не знаю…”

“Якби ви пішли, паничі…”

“Буває, в не­волі іноді зга­даю…”

“І станом гнучким, і красою…”

“Огні го­рять, му­зи­ка грає…”

“Чи то не­до­ля та не­во­ля…”

“На батька бісо­во­го я тра­чу…”

“І досі сниться: під го­рою…”

“Мій бо­же ми­лий, зно­ву ли­хо!..”

Неофіти (По­ема)

Юродивий

Доля

Муза

Слава

Сон (“На пан­щині пше­ни­цю жа­ла…”)

“Я не нез­ду­жаю нівро­ку…”

Подражаніє 11 псал­му

Марку Вовч­ку

Ісаія. Гла­ва 35 (Под­ра­жаніє)

N. N. (“Та­ка, як ти, ко­лись лілея…”)

“Ой, по горі ро­ман цвіте…”

“Ой, маю, маю я оче­ня­та…”

Сестрі

“Колись дур­ною го­ло­вою…”

“Во Іудеї во дні они…”

Марія (По­ема)

Подражаніє Еду­ар­ду Сові

Подражаніє Ієзекіїлю (Гла­ва 19)

Осії. Гла­ва XIV (Под­ра­жаніє)

“Дівча лю­бе, чор­ноб­ри­ве…”

“Ой, дібро­во - тем­ний гаю!..”

Подражаніє сербсько­му

Молитва

“Колись-то ще, во вре­мя оно…”

“Тим не­си­тим очам…”

Плач Ярос­лав­ни

“З пе­редсвіта до ве­чо­ра…”

“Умре муж велій в вла­ся­ниці”

Гімн чер­ни­чий

“Над Дніпро­вою са­гою…”

“Росли уку­почці, зрос­ли…”

“Світе яс­ний! Світе ти­хий!”

Ликері (“Моя ти лю­бо! Мій ти дру­же!”)

“Барвінок цвів і зе­ленів…”

“І Архімед, і Галілей…”

Л. (“Пос­тав­лю ха­ту і кімна­ту…”)

“Не нарікаю я на бо­га…”

Саул

“Минули літа мо­лодії…”

Титарівна

“Хоча ле­жа­чо­го й не б'ють”

“І тут, і всю­ди - скрізь по­га­но”

“О, лю­ди! лю­ди не­бо­ра­ки!”

“Якби з ким сісти хліба з'їсти…”

“І день іде, і ніч іде”

“Тече во­да з-під яво­ра…”

“Якось-то йду­чи уночі…”

“Бували вой­ни й військовії сва­ри…”

Н. Т. (“Ве­ли­ко­му­че­ни­це ку­мо!”)

“Зійшлись, поб­ра­лись, поєдна­лись…”

“Кума моя і я…”

“Чи не по­ки­нуть нам не­бо­го…“

“За що ми лю­би­мо Бог­да­на…“

“Якби-то ти, Бог­да­не п'яний…“

 

ІНШІ РЕ­ДАКЦІЇ

Москалева кри­ни­ця (пер­ша ре­дакція)

Тарасова ніч (дру­га ре­дакція)

Гамалія (дру­га ре­дакція)

“Лічу в не­волі дні і ночі…” (дру­га ре­дакція)

DUBIA (авторст­во не до­ве­де­не)

“Не жу­рюсь я, а не спиться…”

“Вип'єш пер­ву - стре­пе­неш­ся…”

 

ПРИЧИННА

 

Реве та стог­не Дніпр ши­ро­кий,

Сердитий вітер за­ви­ва,

Додолу вер­би гне ви­сокі,

Горами хви­лю підійма.

І блідий місяць на ту по­ру

Із хма­ри де-де виг­ля­дав,

Неначе чо­вен в синім морі,

То ви­ри­нав, то по­то­пав.

Ще треті півні не співа­ли,

Ніхто нігде не го­монів,

Сичі в гаю пе­рек­ли­ка­лись,

Та ясен раз у раз скрипів.

В та­ку до­бу під го­рою,

Біля то­го гаю,

Що чорніє над во­дою,

Щось біле блу­кає.

Може, вий­шла ру­са­лонька

Матері шу­ка­ти,

А мо­же, жде ко­за­ченька,

Щоб за­лос­ко­та­ти.

Не ру­са­лонька блу­кає -

То дівчи­на хо­дить,

Й са­ма не зна (бо при­чин­на),

Що та­кеє ро­бить.

Так во­рож­ка по­ро­би­ла,

Щоб меньше ску­ча­ла,

Щоб, бач, хо­дя опівночі,

Спала й виг­ля­да­ла

Козаченька мо­ло­до­го,

Що торік по­ки­нув.

Обіщався вер­ну­ти­ся,

Та, ма­буть, і зги­нув!

Не ки­тай­кою пок­ри­лись

Козацькії очі,

Не ви­ми­ли біле лич­ко

Слізоньки дівочі:

Орел вий­няв карі очі

На чу­жо­му полі,

Біле тіло вов­ки з'їли, -

Така йо­го до­ля.

Дарма щоніч дівчи­нонька

Його виг­ля­дає.

Не вер­неться чор­ноб­ри­вий

Та й не привітає,

Не розп­ле­те дов­гу ко­су,

Хустку не зав'яже,

Не на ліжко - в до­мо­ви­ну

Сиротою ля­же!

Така її до­ля… О бо­же мій ми­лий!

За що ж ти ка­раєш її, мо­ло­ду?

За те, що так щи­ро во­на по­лю­би­ла

Козацькії очі?.. Прос­ти си­ро­ту!

Кого ж їй лю­би­ти? Ні батька, ні неньки,

Одна, як та пташ­ка в да­лекім краю.

Пошли ж ти їй до­лю, - во­на мо­ло­денька,

Бо лю­де чужії її засміють.

Чи вин­на го­луб­ка, що го­лу­ба лю­бить?

Чи ви­нен той го­луб, що сокіл убив?

Сумує, вор­кує, білим світом ну­дить,

Літає, шу­кає, ду­ма - заб­лу­див.

Щаслива го­луб­ка: ви­со­ко літає,

Полине до бо­га - ми­ло­го пи­тать.

Кого ж си­ро­ти­на, ко­го за­пи­тає,

І хто їй роз­ка­же, і хто теє знає,

Де ми­лий но­чує: чи в тем­но­му гаю,

Чи в бистрім Ду­наю ко­ня на­по­ва,

Чи, мо­же, з дру­гою, дру­гую ко­хає,

Її, чор­ноб­ри­ву, уже за­бу­ва?

Якби-то да­ли­ся ор­линії кри­ла,

За синім би мо­рем ми­ло­го знай­шла;

Живого б лю­би­ла, дру­гу б за­ду­ши­ла,

А до не­жи­во­го у яму б ляг­ла.

Не так сер­це лю­бить, щоб з ким поділиться,

Не так во­но хо­че, як бог нам дає:

Воно жить не хо­че, не хо­че жу­риться.

«Журись», - ка­же дум­ка, жа­лю зав­дає.

О бо­же мій ми­лий! та­ка твоя во­ля,

Таке її щас­тя, та­ка її до­ля!

Вона все хо­дить, з уст ні па­ри.

Широкий Дніпр не го­мо­нить:

Розбивши, вітер, чорні хма­ри,

Ліг біля мо­ря од­по­чить,

А з не­ба місяць так і сяє;

І над во­дою, і над гаєм,

Кругом, як в усі, все мов­чить.

Аж гульк - з Дніпра по­ви­ри­на­ли

Малії діти, сміючись.

«Ходімо гріться! - зак­ри­ча­ли. -

Зійшло вже сон­це!» (Голі скрізь;

З осо­ки ко­си, бо дівча­та). …

«Чи всі ви ту­та? - кли­че ма­ти. -

Ходім шу­ка­ти ве­че­рять.

Пограємось, по­гу­ляй­мо

Та пісеньку заспівай­мо:

Ух! Ух!

Солом'яний дух, дух!

Мене ма­ти по­ро­ди­ла,

Нехрещену по­ло­жи­ла.

Місяченьку!

Наш го­лу­боньку!

Ходи до нас ве­че­ря­ти:

У нас ко­зак в оче­реті, в осоці,

Срібний перс­тень на руці;

Молоденький, чор­ноб­ро­вий;

Знайшли вчо­ра у діброві.

Світи дов­ше в чистім полі,

Щоб на­гу­ля­тись до­волі.

Поки відьми ще літа­ють,

Посвіти нам… Он щось хо­дить!

Он під ду­бом щось там ро­бить.

Ух! Ух!

Солом'яний дух, дух!

Мене ма­ти по­ро­ди­ла,

Нехрещену по­ло­жи­ла».

Зареготались нех­ре­щені…

Гай обізвав­ся; га­лас, зик,

Орда мов ріже. Мов ска­жені,

Летять до ду­ба… нічи­чирк…

Схаменулись нех­ре­щені,

Дивляться - мелькає,

Щось лізе вверх по стов­бу­ру

До са­мо­го краю.

Ото ж тая дівчи­нонька,

Що сон­на блу­ди­ла:

Отаку-то їй при­чи­ну

Ворожка зро­би­ла!

На са­мий верх на гіллячці

Стала… в сер­це ко­ле!

Подивись на всі бо­ки

Та й лізе до­до­лу.

Кругом ду­ба ру­са­лоньки

Мовчки до­жи­да­ли;

Взяли її, сер­деш­ную,

Та й за­лос­ко­та­ли.

Довго, дов­го ди­во­ва­лись

На її уро­ду…

Треті півні: ку­куріку! -

Шелеснули в во­ду.

Защебетав жай­во­ро­нок,

Угору ле­тю­чи;

Закувала зо­зу­ленька,

На ду­бу си­дя­чи;

Защебетав со­ло­вей­ко -

Пішла лу­на гаєм;

Червоніє за го­рою;

Плугатар співає.

Чорніє гай над во­дою,

Де ля­хи хо­ди­ли;

Засиніли по­над Дніпром

Високі мо­ги­ли;

Пішов ше­лест по діброві;

Шепчуть густі ло­зи.

А дівчи­на спить під ду­бом

При битій до­розі.

Знать, доб­ре спить, що не чує,

Як кує зо­зу­ля,

Що не лічить, чи дов­го жить…

Знать, доб­ре зас­ну­ла.

А тим ча­сом із дібро­ви

Козак виїжджає;

Під ним ко­ник во­ро­ненький

Насилу сту­пає.

«Ізнемігся, то­ва­ри­шу!

Сьогодні спо­чи­нем:

Близько ха­та, де дівчи­на

Ворота од­чи­нить.

А мо­же, вже од­чи­ни­ла

Не мені, дру­го­му…

Швидче, ко­ню, швид­че, ко­ню,

Поспішай до­до­му!»

Утомився во­ро­ненький,

Іде, спо­тик­неться, -

Коло сер­ця ко­зацько­го

Як га­ди­на в'ється.

«Ось і дуб той ку­че­ря­вий…

Вона! Бо­же ми­лий!

Бач, зас­ну­ла виг­ля­дав­ши,

Моя си­зок­ри­ла!»

Кинув ко­ня та до неї:

«Боже ти мій, бо­же!»

Кличе її та цілує…

Ні, вже не по­мо­же!

«За що ж во­ни роз­лу­чи­ли

Мене із то­бою?»

Зареготавсь, розігнав­ся -

Та в дуб го­ло­вою!

Ідуть дівча­та в по­ле жа­ти

Та, знай, співа­ють іду­чи:

Як про­вод­жа­ла си­на ма­ти,

Як бивсь та­та­рин уночі.

Ідуть - під ду­бом зе­ле­неьким

Кінь за­мор­до­ва­ний стоїть,

А біля йо­го мо­ло­денький

Козак та дівчи­на ле­жить.

Цікаві (нігде прав­ди діти)

Підкралися, щоб ізля­кать;

Коли по­див­ляться, що вби­тий, -

З пе­ре­по­ло­ху ну втікать!

Збиралися под­ру­женьки,

Слізоньки вти­ра­ють;

Збиралися то­ва­риші

Та ями ко­па­ють;

Пішли по­пи з ко­рог­ва­ми,

Задзвонили дзво­ни.

Поховали гро­ма­дою

Як слід, по за­ко­ну.

Насипали край до­ро­ги

Дві мо­ги­ли в житі.

Нема ко­му за­пи­та­ти,

За що їх уби­то?

Посадили над ко­за­ком

Явір та яли­ну,

А в го­ло­вах у дівчи­ни

Червону ка­ли­ну.

Прилітає зо­зу­ленька

Над ни­ми ку­ва­ти;

Прилітає со­ло­вей­ко

Щоніч ще­бе­та­ти;

Виспівує та ще­бе­че,

Поки місяць зійде,

Поки тії ру­са­лоньки

З Дніпра грітись вий­дуть.

[1837, С.-Пе­тер­бург]

 

ДУМКА

 

Тече во­да в синє мо­ре,

Та не витікає;

Шука ко­зак свою до­лю,

А долі не­має.

Пішов ко­зак світ за очі;

Грає синє мо­ре,

Грає сер­це ко­зацькеє,

А дум­ка го­во­рить:

«Куди ти йдеш, не спи­тав­шись?

На ко­го по­ки­нув

Батька, неньку ста­ренькую,

Молоду дівчи­ну?

На чу­жині не ті лю­де,

Тяжко з ни­ми жи­ти!

Ні з ким бу­де поп­ла­ка­ти,

Ні по­го­во­ри­ти».

Сидить ко­зак на тім боці,

Грає синє мо­ре.

Думав, до­ля зустрінеться,

Спіткалося го­ре.

А жу­равлі ле­тять собі

Додому клю­ча­ми.

Плаче ко­зак - шля­хи биті

Заросли тер­на­ми.

[1838, С.-Пе­тер­бург]

 

ДУМКА

 

Вітре буй­ний, вітре буй­ний!

Ти з мо­рем го­во­риш,

Збуди йо­го, заг­рай ти з ним,

Спитай синє мо­ре.

Воно знає, де мій ми­лий,

Бо йо­го но­си­ло,

Воно ска­же, синє мо­ре,

Де йо­го поділо.

Коли ми­ло­го вто­пи­ло -

Розбий синє мо­ре;

Піду шу­кать ми­ленько­го,

Втоплю своє го­ре,

Втоплю свою не­до­леньку,

Русалкою ста­ну,

Пошукаю в чор­них хви­лях,

На дно мо­ря ка­ну.

Найду йо­го, при­гор­ну­ся,

На серці зомлію.

Тоді, хви­ле, не­си з ми­лим,

Куди вітер віє!

Коли ж ми­лий на тім боці,

Буйнесенький, знаєш,

Де він хо­дить, що він ро­бить,

Ти з ним роз­мов­ляєш.

Коли пла­че - то й я пла­чу,

Коли ні - співаю;

Коли ж зги­нув чор­ноб­ри­вий, -

То й я по­ги­баю.

Тогді не­си мою ду­шу

Туди, де мій ми­лий;

Червоною ка­ли­ною

Постав на мо­гилі.

Буде лег­ше в чужім полі

Сироті ле­жа­ти -

Буде над ним йо­го ми­ла

Квіткою сто­яти.

І квіткою й ка­ли­ною

Цвісти над ним бу­ду,

Щоб не пек­ло чу­же сон­це,

Не топ­та­ли лю­де.

Я вве­чері по­су­мую,

А вранці поп­ла­чу.

Зійде сон­це - ут­ру сльози,

Ніхто й не по­ба­чить.

Вітре буй­ний, вітре буй­ний!

Ти з мо­рем го­во­риш,

Збуди йо­го, заг­рай ти з ним,

Спитай синє мо­ре…

[1838, С.-Пе­тер­бург]

 

ДУМКА

 

Тяжко-важко в світі жи­ти

Сироті без ро­ду:

Нема ку­ди при­хи­литься,

Хоч з го­ри та в во­ду!

Утопився б мо­ло­денький,

Щоб не ну­дить світом;

Утопився б,- тяж­ко жи­ти,

І не­ма де дітись.

В то­го до­ля хо­дить по­лем -

Колоски зби­рає;

А моя десь, ле­да­щи­ця,

За мо­рем блу­кає.

Добре то­му ба­га­то­му:

Його лю­ди зна­ють;

А зо мною зустрінуться -

Мов не­до­ба­ча­ють.

Багатого гу­ба­то­го

Дівчина ша­нує;

Надо мною, си­ро­тою,

Сміється, кеп­кує.

«Чи я ж тобі не врод­ли­вий,

Чи не в те­бе вдав­ся,

Чи не люб­лю те­бе щи­ро,

Чи з те­бе сміявся?

Люби ж собі, моє сер­це,

Люби, ко­го знаєш,

Та не смійся на­до мною,

Як ко­ли зга­даєш.

А я піду на край світа…

На чужій сто­ронці

Найду кра­щу або зги­ну,

Як той лист на сонці».

Пішов ко­зак су­му­ючи,

Нікого не ки­нув;

Шукав долі в чужім полі

Та там і за­ги­нув.

Умираючи, ди­вив­ся,

Де со­неч­ко сяє…

Тяжко-важко уми­ра­ти

У чу­жо­му краю!

Гатчина, 24 но­яб­ря 1838 ро­ку

 

ДУМКА

 

Нащо мені чорні бро­ви,

Нащо карі очі,

Нащо літа мо­лодії,

Веселі дівочі?

Літа мої мо­лодії

Марно про­па­да­ють,

Очі пла­чуть, чорні бро­ви

Од вітру ли­ня­ють.

Серце в'яне, ну­дить світом,

Як пташ­ка без волі.

Нащо ж мені кра­са моя,

Коли не­ма долі?

Тяжко мені си­ро­тою

На сім світі жи­ти;

Свої лю­де - як чужії,

Ні з ким го­во­ри­ти;

Нема ко­му роз­пи­та­ти,

Чого пла­чуть очі;

Нема ко­му роз­ка­за­ти,

Чого сер­це хо­че,

Чого сер­це, як го­луб­ка,

День і ніч вор­кує;

Ніхто йо­го не пи­тає,

Не знає, не чує.

Чужі лю­ди не спи­та­ють -

Та й на­що пи­та­ти?

Нехай пла­че си­ро­ти­на,

Нехай літа тра­тить!

Плач же, сер­це, плач­те, очі,

Поки не зас­ну­ли,

Голосніше, жалібніше,

Щоб вітри по­чу­ли,

Щоб по­нес­ли буй­не­сенькі

За синєє мо­ре

Чорнявому зрад­ли­во­му

На лю­теє го­ре!

[1838, С.-Пе­тер­бург]