Неприємності починаються тоді, коли людина не хоче мати ніяких справ зі своїми почуттями

Фундаментальний закон

Над нами панує все те, з чим (з ким) ми себе ототожнюємо, до чого (до кого) прив’язуємося.

Те, до чого (до кого) ми прив’язані, буде завжди спотворювати і затуманювати нашу свідомість, маніпулювати нами і підштовхувати до певних дій. Наші прив’язування роблять нас рабом того, до чого ми прив’язані.

Важливо пам’ятати! Прив’язування і вищий ступінь їх прояву – спокуса є серйозною релігійною, філософською, психологічною, медичною і валеологічною проблемою.

Спокуса – це вибір між добром і злом, це саме ВИПРОБУВАННЯ людини її тілесних, духовних, особистих і соціальних установок на оптимальне задоволення. Людина прагне до задоволення, але часто не одержує його. Спокуса завжди спирається на базове явище – систему людських потреб і пов’язана з аномальним способом їхнього задоволення. Спокуса означає БЕЗМЕЖНІСТЬ БУДЬ-ЯКОЇ ПОТРЕБИ, тобто, ситуації, коли людина до чогось намертво прив’язалась, «вморозилась» у щось і тим самим позбавила себе вільного вибору.

Схильна до спокуси людина завжди є залежною, вона залежить «від чогось або «від когось» – від сигарети, від наркотику, від примхливої красуні, від своїх нав’язливих думок тощо.

Об’єктами спокуси виступають або тілесні, або духовні потреби, (істина):

- наука – спокуса істини Розумом;

- політика – спокуса істини Владою;

- право – спокуса істини Законом;

- мораль – спокуса істини Справедливістю;

- мистецтво – спокуса істини Почуттями;

- філософія – спокуса істини Мудрістю;

- релігія – спокуса істини Вірою.

Людина може стати «рабом інстинкту» або «рабом ідеї». І хоча за формою це різне рабство, але за змістом це все та ж залежність, неволя, нерідко – хвороба.

2. Наступною надзвичайною і витонченою особливістю Розуму є його здатність спричинювати страх.

Яким же чином проявляється ця особливість?

ВИСУВАННЯ УМОВ. Висуваючи щораз умови, розум визначає свої межі, щоб почувати себе в безпеці. Як? Відкидаючи неприйнятні для себе умови, наш розум-его, (тобто ми), захищає свій спосіб проживання, погляди на життя, досвід і т.п. Тому що відчуття «Я», у принципі, складається саме з пережитого досвіду, внутрішніх правил і «перевірених» способів взаємодії зі світом.

– Як би ви жили, якщо б довіряли світові, якщо б не висували умов?

Спробуйте уявити. Зможете?

ВИЯВЛЕННЯ І ЗАКРІПЛЕННЯ ПОЗИЦІЙ ВЛАСНОЇ ПРАВОТИ.

Напевно, ви також помічали за собою, що завжди прагнете підтвердити власну правоту, завжди намагаєтеся вказати іншому: як повинно бути. Якщо не помічали, то починайте помічати це в собі й в інших людях. Такі кроки дуже важливі. Будь-яка ваша думка завжди прагне підтвердити свою правоту, щоб існувати. З усієї множини подій, що відбуваються у світі, вона виділяє тільки ті ситуації, що підтверджують саме її світорозуміння і світогляд. Так вона ростить і зміцнює себе. Адже нові думки часто означають зміну старих або навіть їхню повну смерть. Звідси походять релігійні, ідеологічні війни і міжнаціональні конфлікти. Це жах, моторошний, звірячий жах померти.

– А що буде, якщо ви заспокоїте свою гординю і навчитеся поважно ставитися до думки співрозмовника, відмінної від вашої?

ПРАГНЕННЯ БОРОТИСЯ, РОБИТИ «НАВПАКИ» І КОМАНДУВАТИ.

Подивіться на своє життя. Це суцільна боротьба. Діти ведуть боротьбу зі своїми батьками, батьки, в свою чергу, – зі своїми батьками, з начальниками на роботі, з державою. Начальники ведуть боротьбу з підлеглими, а держава – з громадянами. Все веде боротьбу з усім. Так званий «коловорот боротьби в природі». Принцип виживання розуму за рахунок боротьби є узагальнюючим, і засновується на почутті роз'єднаності з оточуючим світом.

Згадайте, як часто ви говорите собі: «Якщо від мене чогось чекають, вимагають, якщо на мене тиснуть, я зроблю навпаки». Те ж саме говорять собі ваші діти і близькі, тому не дивуйтесь, коли відбувається щось незрозуміле у ваших стосунках із ними. Зробивши колись висновок, що цей світ – ворожий, ви тепер усіма можливими засобами захищаєтеся від нього, у тому числі і від своїх близьких, а ваші близькі – від вас. Цікаво, що саме близькі найчастіше розглядаються нами в якості самих небезпечних супротивників. Зовнішнє відбиває Внутрішнє, Подібне притягує Подібне. Принцип «я зроблю навпаки» – спрацьовує і стосовно вас. Як тільки ви оголосили для себе щось гріхом і починаєте це «щось» заперечувати, «гріх» відразу набирає силу і все-таки змушує вас робити так, як ви не хочете, тому що всередині вас існує одне з ваших «Я», що хотіло б зробити «навпаки». Зрозуміло, – все це відбувається поза вашою свідомістю.

Зверніть увагу, як ми любимо командувати – щоб усе було по-нашому. Навіть коли ми просимо про щось, у наших проханнях є присутнім не просто прохання, а множина почуттів, у тому числі й почуття переваги. Ми заздалегідь чекаємо на відмову й уже настроєні на протистояння, на боротьбу, на притискання супротивника, поки він не попросить помилування. Побачте це в собі і відпустіть. Якщо у вас є гідність, ви ніколи не загубите себе, а от розум-его загубить.

Як ви думаєте, чого саме може позбутися розум у цьому випадку?

3. Підтвердженням того, що розум ще живий, є спричинювання ним таких станів, як жадібність, ревнощі, заздрість, прагнення розуму все порівнювати, одержувати «більше», «краще», «негайно» тощо.

В силу своєї природи (відокремлюватися, відгороджуватися, творити свій власний всесвіт і спиратися на нього), розум-его не може повірити в достаток Всесвіту і підштовхує людину до жадібності.

Як часто це вам допомагало у житті?

А якщо спробувати діяти інакше, почати все-таки покладатися на Всесвіт?

Як організм знає, що потрібно клітині в даний момент, так і Всесвіт або наше вище «Я» краще розуміє, які потреби треба задовольняти в першу чергу.

Важливо зрозуміти! Один із головних законів Всесвіту – закон Змін. Речі приходять, виконують свої функції й ідуть, а замість них приходить інше, яке відповідає вашому новому стану.

Якщо ви боїтеся щось загубити, виходить, ви ще раз розписуєтеся в тому, що не вірите собі, власним творчим силам – ви не знайшли своє місце в цьому світі.

– Як ви можете щось загубити, якщо ви єдині з цим світом?

– Він – продовження вас, а ви – його.

Ще за рахунок чого розум намагається знайти підтвердження того, що він ще живий, і що нічого не загрожує його виживанню?

4. За рахунок тотального контролю, надягання «масок», постійної «балаканини» розуму і т.д. і т.п.

* * *

Тепер, коли ми зрозуміли, як працює наш розум (наше «его»), можна підвести деякі підсумки.

1. Між нами й іншим світом стоїть лінійний розум, який прагне поділяти всі речі та явища. Саме від нього йде перше роздвоєння на добро і зло, погане і гарне, високе і низьке. Від нього ж виходить і перше протиставлення, заперечення, що породжує ворожість, «це – я, а це – інші». Так розділяючий розум-его створює свій маленький, відокремлений всесвіт.

Лінійність розуму полягає в тому, що, зіштовхуючись із повсякденним життям, розум прагне мати справу тільки з однією протилежністю, тобто він начебто зачинений у пастці й абсолютно не підозрює, що існує й інший бік явища.

У роздільності та лінійності розуму полягає головна проблема людини, і ні про яку свободу, ні про яке оздоровлення психіки не може йти мова, поки залишається такий стан свідомості, поки ви не почнете усвідомлювати цю пастку власного обмежувального бачення, що породжує ворожість, ненависть, прагнення закритися від себе і від людей.

2. Розум-его стоїть між вами й іншим світом:

а) у вигляді умов, за допомогою яких ви підтверджуєте і зміцнюєте почуття власної «безпеки», відгороджуєтеся від світу і від людей;

б) у вигляді почуття власної правоти, за допомогою якого ви підтверджуєте і закріплюєте власне «правильне» існування;

в) у вигляді навичок-уподобань-ототожнень, за допомогою яких ви і ваш розум відчуваєте себе живими... роботами-автоматами – такий прекрасний штучний світ, у якому все знайоме і безпечне...

Висновок: основний виток психічної енергії йде на:

1) підтримку розумом-его ізолюючих бар’єрів;

2) боротьбу розуму-его з постійно мінливим потоком життя;

3) боротьбу індивіда з власним розумом-его.

Знаючи причини витоку психічної енергії, стають зрозумілими принципи роботи з розумом-его.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ З РОЗУМОМ-ЕГО

Ваш розум-его вклинився і відокремив вас від іншого Розуму, Вищого Розуму, від іншого Всесвіту. По суті, ви і є цей Розум, цей Всесвіт – просто, відокремившись, ви закрилися у своєму его і забули про свою сутність.

Що робити? Це наше улюблене питання. Відповідь проста: навчитися не виставляти свої умови, навчитися приймати чужі умови, навчитися погоджуватися з правотою інших, навчитися не робити «навпаки», а також (!) навчитися жити в любові і злагоді зі своїм его, прийнявши його і задовольнивши (!) його запити. Ви відразу, звичайно, посміхнетеся. Це свідчить, що ви розумна людина. Продовжуйте посміхатися і спробуйте запам’ятати наступне. Его-розум – це частина вашої істоти, і поки ви будете заперечувати його і боротися з ним, він неминуче буде переслідувати вас. За допомогою боротьби ви ніколи не зможете позбутися запитів его-розуму (від егоїзму). Тому, задовольняючи егоїстичні запити, потрібно відпускати їх. Тоді створюються реальні передумови для оздоровлення ментальної сфери, тому що обмеження, які виставляв его-розум, почнуть зникати. У цьому весь секрет.

Задоволення запитів его-розуму можна було б назвати безпринципністю і наклеїти ще безліч заморожуючих душу ярликів. Але справа в тому, що кожна людина, у тому числі і ви, має свою власну, унікальну сутність. А ваш его-розум – це найкоротший шлях до себе, до свободи. Як це розуміти?

Спочатку ви вчитеся бачити, як висуваєте умови, відстоюєте власну правоту, прив’язуєтеся до оцінювань і визначень, наслідуєте звички. Потім вчитеся свідомо висувати свої умови, свідомо боротися за власну правоту, свідомо давати оцінки і визначення. А потім, природно, відбувається так, що ви починаєте виходити за межі, які виставляються вашим его. Ви знаходите розуміння, що немає ні поганого, ні гарного, є тільки різноманітне життя і, привласнюючи якомусь явищу ту або іншу оцінку, ви маєте справу не з самим явищем, а зі своєю оцінкою, тобто з ілюзією. Ви чітко бачите цю ілюзію.

Важливо зрозуміти! Щоразу, коли ви оцінюєте, коли визначаєте щось, ви підсилюєте свій его-розум, своє «Я» і віддаляєтеся від реального життя. Звичайно, значно легше мати справу з подією, коли ви її визначили, але таким чином ви ніколи не зможете пізнати, що є справжньою реальністю, хто ви є насправді. Припинивши оцінювати, ви позбавляєте розум-его підживлення, воно перестає розвиватися. Якщо бажаєте, можете уявити собі розум-его у вигляді складних, переплетених польових структур – це наші переконання, всередині яких захована перлина – мудрість, або центр чистої самосвідомості – центр волі, самість, яку не можна зрозуміти, не розібравшись із своїми уподобаннями, оцінками, переконаннями, тобто з его-розумом.

Такий шлях зазвичай людина проходить позасвідомо, а вам пропонується зробити це, усвідомлено, щоб, нарешті, з’єднатися зі своєю сутністю. Саме ваша сутність має принципи – свою неповторність, унікальність.

САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ

Це процес свідомого розототожнення, що означає звільнення свідомості від уподобань, оцінок, визначень, соціальних ролей і т.д.

Самоідентифікація допомагає відповісти на запитання – Хто я є? Кінцевий «пункт» свідомого розтотожнення самості визнання себе живим центром свідомості. Це явище добре відоме цілителям Сходу, тому що вони завжди приділяли увагу глибинним переживанням, розуміючи їхню значимість для особистісного росту й зміцнення психічного здоров’я, і тому використовували різні вправи, необхідні для досягнення переживань самості.

 

 

ВПРАВИ НА РОЗОТОТОЖНЕННЯ

ПЕРША ВПРАВА

Коментар: перший крок полягає в усвідомленні того факту, що «Я маю тіло, але Я не є тіло». Це здається очевидним. Тіло є чимось матеріальним і мінливим (вважається, що протягом декількох років усі клітини тіла оновлюються). Проте, ми постійно помилково ототожнюємо себе зі своїм тілом і привласнюємо самості свої фізичні відчуття. Наприклад, ми говоримо: «Я втомився», – що, власне кажучи, не зовсім вірно. «Я» не може втомитися; втомлюється тіло і передає «Я» почуття втоми, а це вже щось інше. Ця диференціація має велике практичне значення, оскільки кожного разу, ототожнюючи себе з потребами свого тіла, ми стаємо надмірно залежними від них. Перший крок порівняно легкий.

Другий крок дещо складніший. Це усвідомлення того, що «Я маю емоції і почуття, але Я не є емоціями або почуттями». Коли хтось говорить: «Я роздратований», «Я задоволений» або «Я незадоволений», – це також відноситься до випадків помилкового ототожнення себе з тими психічними станами, що мінливі і нерідко суперечливі. Сказати: «Я роздратований», – означає допустити помилку в правописі з погляду самоідентифікації. Давайте будемо замість цього грамотно говорити: «У мене спостерігається стан роздратування».

Третій крок полягає в усвідомленні того, що «Я маю розум, але Я не є розум». Звичайно ми ототожнюємо себе з нашими думками, але, аналізуючи їх, спостерігаючи за собою в процесі міркування, ми помічаємо, що розум діє як ІНСТРУМЕНТ. Ми можемо стежити за логічними або нелогічними судженнями, спостерігаючи за цим процесом начебто збоку. І все говорить про те, що ми не є наші думки. Вони настільки мінливі: сьогодні ми думаємо одне, а на завтра – протилежне. Ми одержуємо досить доказів того, що ми не є нашими думками, коли намагаємося керувати ними і направляти їх. Коли нам потрібно поміркувати про щось абстрактне або нудне, наш розум часто відмовляється коритися нам; кожний студент, якому доводилося вивчати щось, що викликає нудьгу, відчував це. Якщо розум є мінливим і неслухняним, це означає, що «Я» не є розум.

Наведені факти засвідчують, що наше тіло, почуття і розум є інструментами, які мінливі і непостійні, але вони можуть стати підпорядкованими, дисциплінованими і цілеспрямовано використовуватися самістю, у той час як суть самості є дещо інше.

Наша самість є щось просте, незмінне, постійне як носій самосвідомості, самоспостереження. Сприйняття самості може бути сформульоване в такий спосіб: «Я є Я, центр чистої свідомості». Звичайно, стверджувати це з усією переконаністю ще не значить – досягти дійсного переживання «Я». Але тут знаходиться підхід і ключ до оволодіння нашими психічними процесами і початками самості.

Запропонована вам вправа на розототожнення дуже корисна в плані інтеграції і самовдосконалення особистості і рекомендується як щоденна валеогенна процедура. Людині варто було б починати день із «занурення в себе»; («Зануритись в себе» – поміркуйте над глибинним змістом цих слів. Більшість людей живуть «поза» самих собою); ми перебуваємо де завгодно, за винятком власного «Я»! Нас постійно залучають, відривають і розсіюють різні відчуття, враження, турботи, спогади минулого і плани на майбутнє; ми знаходимося всюди, крім нашої самосвідомості, свідомості тієї суті, якою ми є в дійсності.

Вправа може виконуватися таким чином (коли вона виконується в групі, той, хто керує її проведенням, говорить від першої особи):

«Моє тіло приймає зручне і розслаблене положення, очі заплющені. Після цього я стверджую: «Я маю тіло, але Я не є тіло. Моє тіло може бути здоровим або хворим, воно може бути бадьорим або втомленим, але це не має ніякого відношення до моєї самості до мого справжнього «Я». Моє тіло – цінний інструмент для сприйняття і дії у навколишньому світі, але це лише інструмент. Я дбаю про нього і намагаюся, щоб воно було здоровим, але воно не є я сам. Я маю тіло, але я не є тіло.

Я маю емоції, але я не є емоції. Мої емоції незліченні, суперечливі, мінливі, і все ж я знаю, що завжди залишаюсь «Я», самим собою: у періоди надії або розпачі, у радості або скорботі, у стані роздратування або спокою. Оскільки я можу спостерігати, розуміти, оцінювати й контролювати свої емоції, а потім спрямовувати їх і використовувати, то очевидно, що вони не є мною. Я маю емоції, але я не є емоціями.

Я маю бажання, але я не є бажання. Бажання викликаються фізичними й емоційними станами або зовнішніми причинами. Бажання мінливі і суперечливі, у них чергуються потяг і відраза. Я маю бажання, але я не є бажання.

Я маю розум, але я не є розум. Він може бути більш-менш розвинений і активний; він буває неслухняним: це інструмент пізнання як зовнішнього, так і внутрішнього світу, але це не я. Я маю розум, але я не є розум».

Після розототожнення себе зі змістом своєї свідомості (відчуттями, емоціями, бажаннями і думками) я усвідомлюю і підтверджую, що я є центр чистої самосвідомості, самоспостереження. Я є центр волі, здатний підкоряти собі, контролювати і використовувати всі свої психічні процеси і фізичне тіло».

Потренувавшись якийсь час у виконанні цієї вправи, її можна модифікувати, прискоривши проходження перших трьох стадій – розототожнення і глибше зосередивши свою увагу на четвертій стадії – розототожнення з одночасним проведенням внутрішнього діалогу в наступному напрямку.

«Хто ж тоді я? Що залишається після розототожнення з фізичним, емоційним і розумовим змістом моєї особистості, мого его-розуму? Сутність моєї самості – центр чистої самосвідомості і самоактуалізації. Це незмінний чинник у постійно мінливому потоці мого життя. Це те, що дає мені відчуття сталості, внутрішньої рівноваги. Я усвідомлюю і стверджую свою тотожність із цим центром чистої самосвідомості. Я усвідомлюю, що цей центр володіє не тільки статичною самосвідомістю, але і динамічною силою; він здатний спостерігати, опановувати, контролювати і використовувати всі психічні процеси і процеси фізичного тіла.

Я є центр свідомості і сили».

Наступна вправа також допомагає очистити свідомість від визначень і оцінок і впритул підводить нас до усвідомлення Самості, до розуміння того, що «форма – це пустота, а пустота – форма», як колись говорили філософи на Сході.

Щоб краще зрозуміти це, у Тибеті Вчителі дають таку вправу, свого роду психологічний трюк, що дає Розуміння і змушує стверджувати: «А – а! Я Бачу». Але отут Лами (ченці) відповідають: «Спокійно, у дійсності ви ще нічого не Бачили, тому що на це потрібно буде ще п’ятнадцять років тренувань». Але виконуючи цю вправу, ви зможете побачити напрямок, у якому вам необхідно рухатися. Це – віха.

ДРУГА ВПРАВА

1. Подивіться на щось, що знаходиться навпроти вас. Просто сядьте зручніше і дивіться на цей предмет. Не робіть більше нічого, не задавайтеся питанням: «А що буде далі? «Просто дивіться.

2. А тепер задайте собі питання: «Де знаходиться те, на що я дивлюсь?»

3. Якщо ви як слід подумаєте, то виявите, що схильні відповісти:

«Ну, це знаходиться в кількох метрах від мене». Або можете відповісти:

«Це, мабуть, знаходиться десь у моїй голові». «Так що ж, це там, з о вні? Або все це в моїй голові? Або ні те, ні інше?»

Посидьте так деякий час, не думаючи ні про що.

Запитайте себе:

«А де це знаходиться по-справжньому? Яке моє правдиве, безпосереднє сприйняття?»

«Ви виявите, дивлячись на предмет і намагаючись відповісти на це запитання, що всередині вас виникає безліч думок і тлумачень – звичних шаблонів мислення, що ви нав’язуєте собі. Ваше переживання даного моменту починає визначатися цими шаблонами, тому що ви бачите тільки їх, і більш нічого.

Продовжуйте дивитися на предмет. «Здається, наче там, зовні, щось все-таки є. Воно має визначену форму, колір і розмір. І я, таке враження, знаходжуся навпроти того, на що зараз дивлюсь.»

Якби ви були цим предметом і подивилися на себе, ви б побачили обличчя – ваше обличчя. Але коли ви, будучи на місці предмета, почнете досліджувати це обличчя, то виявиться, що ваше обличчя – це начебто смутний екран. Ви – не ваше власне обличчя як таке. Ви дивитесь через своє обличчя. Ви – те щось, що знаходиться за вашим обличчям і дивиться на предмет.

4. Чи можете ви відчути те, що знаходиться за вашим обличчям? Почніть поступово занурюватися в ці відчуття.

5. Почекайте якийсь час, посидьте так, а потім задайте собі питання:

«Те, що знаходиться навпроти мене, має форму, визначений колір, визначені розміри, але чи має форму, колір, розміри те, що знаходиться за моїм обличчям?» (Подивіться, щоб побачити це, не обговорюйте це питання у своїй голові.) Помістіть своє знання в те місце, звідки ви дивитеся. Чи є там що-небудь таке, що має форму, колір, розміри?

Чи існує яке-небудь слово або поняття, яке ви можете використати, щоб описати те, що находиться за вашим обличчям у тій точці, звідки ви дивитеся на предмет? І чи займає ця точка яке-небудь місце при правдивому, безпосередньому сприйнятті?

6. А тепер, якщо йти далі, чи зможете ви хоч що-небудь знайти в цьому місці? Чи є там слова? Пустота? Тиша? Протяжність? Повна відсутність чого-небудь?

 

В цей момент ви повинні бути дуже уважні, інакше знову повернетеся до думок і слів і виявите (можна сказати, створите) відчуття, сприйняття, бажання і свідомість. Всі ці думки і концепції мають значення в царстві міркувань, але самі по собі вони являють собою лише визначення, назви і більш нічого.

Щось дуже дивне відбувається в момент, коли слова бачаться як імена і назви. Коли ви подивитеся на місце, де повинні бути ці імена і назви, ви не знайдете їх там як таких, ви лише відчуєте їхню примарність.

Тому, стверджуючи, що розум порожній, ви не маєте на увазі, що там нічого немає. Він порожній від усього того, що може, на вашу думку, знаходитися там, які б визначення і назви ви не придумали цьому. Отже, будь-які назви не є ЦЕ.

А тепер вашій увазі пропонується ще декілька валеогенних вправ, які також допоможуть вам наблизитися до стану мудрості і цілісності – самості.

Першу вправу ми назвемо: «Реальне-нереальне».

Суть цієї вправи полягає в тому, щоб завжди усвідомлювати: те, що ви бачите перед собою в даний момент – не завжди є тим, що є насправді. Щоб побачити те, що є насправді, потрібно зупинити розум і вийти за його межі. Тому завжди, «зіткнувшись» із будь-ким / будь-чим, запитуйте себе: «А чи те я бачу? А чи те я чую?».

Другу вправу ми назвемо: «Вище – нижче».

Перш ніж виконати цю вправу, вам спочатку необхідно побачити в собі тенденцію до гордовитості. Ця риса є у кожного. Частіше за все вона випливає на поверхню, коли ви розмовляєте з дитиною, або з людиною, яка пережила невдачу, або з бомжем, або з підлеглими вам людьми.

Важливо пам’ятати! Кожна людина – унікальна, у кожній людині є тільки їй властиві таланти, кожна людина займає свою власну нішу, і життя – це розмаїтість, де кожна людина в даний момент часу проходить свої уроки.

Тому завжди, коли спілкуєтеся з людиною, відчувайте свою тенденцію до гордовитості і щораз ставте під сумнів: «А чи дійсно я найголовніший?»

Третю вправу ми назвемо: «Гірше – краще».

Вона не відрізняється від попередньої, за винятком того, що стосується життєвих ситуацій, які зустрічаються у вашому житті. Маючи справу з речами і ситуаціями, завжди запитуйте себе: «А де краще і де гірше?»

- Як би ви дізналися про те, що вам погано, якщо б перед цим не почували себе добре, і навпаки?

- Як би ви би дізналися про те, що щось втратили, якщо б перед цим чогось не придбали, і навпаки?

- Як би ви дізналися, про те, що вам боляче, якщо б перед цим вам не було приємно, і навпаки?

Якщо ви усвідомите смисл цих вправ, то поступово всі ваші думки, слова, інтонації, жести, міміка, почуття, пози, дії почнуть змінюватися і всередині вас почнеться процес з’єднання протилежностей. Ви почнете наближатися до себе, до своєї сутності – до Самості.

Можливо, ви зрозуміли і добре відчули все те, про що говорилося вище.Якщо це так, привітайте себе.Але це лише половина шляху.Коли ви навчитеся своє уміння «залишатися вільними і здоровими» втілювати в життя, то досягнете справжньої Майстерності.

Ви можете сказати, щоці міркування не більш ніж чергові філософські мудрування, які не мають ніякого реального застосування в житті.І це є правда.Будь-які, навіть «найвищі знання» повинні мати прикладний характер, щоб зробити наше життя легшим і дати нам можливість ефективно вирішувати задачі, що постають перед нами.Давайте подивимося, що дає нам знання про природу свідомості, розуму.

- Як ви думаєте, чому один стрілець потрапляє в центр мішені, а інший – ні?

Перший стрілець зміг заспокоїти свій розум і звільнитися від думок, тому він зміг злитися з мішенню.

– Чому справи в одного бізнесмена йдуть краще, ніж в іншого?

Той, у кого справи йдуть краще, більше відкритий предмету свого бізнесу і «злився» з ним.Тому він одержує більше знань про нього, а знання,як відомо, – це сила.

– Звідки беруться генії, таланти, вдача, успіх?

Людина «зливається» з предметом, яким вона займається.Вона відкрита знанням,відкрита даному предмету, між нею і даним предметом немає нічого, що могло б перешкоджати знанням «перетікати» від даного предмета до неї.Тому людина з’єднується з даним предметом.Її розум працює легко і чітко, і людина одержує всі необхідні для себе знання.

А тепер будьте уважні!

Якщо ми глянемо на Зовнішнє і Внутрішнє людини, то побачимо, що зовнішнє нескінченне і внутрішнє теж нескінченне.Отже, людина знаходиться посередині, коли мова йде про Зовнішнє і Внутрішнє.

Якщо ми подивимося Вперед і Назад, то також побачимо, що попереду і позаду нас простирається нескінченність.Отже, і в цьому смислі людина знаходиться в центрі.Якщо ми подивимося Вверх і Вниз, ми також побачимо, що зверху людини – нескінченність і знизу людини – нескінченність, і в смисліпростору, і в смислі еволюції, і в смислі ієрархії.Отже, людина і тут знаходиться посередині.

Ці жміркування будуть справедливі для Лівого і Правого; а також для будь-якої рослини, тварини, комахи, для самої Землі, нарешті, вони справедливі для будь-якої планети, для будь-якої системи, для будь-якої галактики.

Таким чином,кожна людина на цій землі (і ви в тому числі), знаходиться в центрі всесвіту. Ви – центр всесвіту у всіх смислах! Ви, як і будь-яка істота на цій землі, – центр світу! Так улаштований цей світ.Наші предки саме це мали на увазі, коли говорили, що весь Всесвіт, включаючи Сонце, обертається навколо Землі.

Кожна людина на цій планеті – образ, подібний до Бога, тому що кожна людина споконвічно знаходиться в центрі.Все навколо, кожний предмет є образом, подібним до Бога.

Чому ж люди цього не знають і не бачать?Тому що занурились у свої обмежувальні думки.

Свідомість – це Бог.Ви шукаєте Бога?Ви – Його образ.Тому що ви – це свідомість, і ви споконвічно знаходитесь у центрі, як ми це вже виявили.Ви шукаєте знання?Ви споконвічно все знаєте.Тому що ви споконвічно з’єднані з кожною точкою цього світу, з усіма речами.

Любов, щастя, свобода – це Ви!

2. ОЗДОРОВЛЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

Оздоровлення емоційної сфери зазвичай огортається завісою неуцтва і нерозуміння того факту, що почуття – це важлива частина життєвої сили, яка проходить через нас.

Ми живемо в суспільстві, яке здебільшого боїться емоцій. Наш патріархальний менталітет украй підозріло ставиться до жіночого аспекту буття – емоцій, почуттів. Раціональний розум, забезпечуючи безпеку індивіда, боїться втратити контроль над ситуацією, що найчастіше трапляється при глибоких емоційних переживаннях.Оскільки західною культурою приймається чоловічий, раціональний підхід до життя і зневажається жіночий – емоційно чуттєвий, то все це не може не позначатися на психічному здоров’ї людини.

Психовалеологічний підхід стосовно почуттів полягаєв тому,щоб досліджувати їх і відкрити для себе велике джерело сили, якенесе нам кожне з почуттів.

Неприємності починаються тоді, коли людина не хоче мати ніяких справ зі своїми почуттями.

Якщо ви погодитеся мати справу з почуттями, якщо приймете їх, то потроху почнете знайомитися з тим, що ви в собі заперечуєте. Ці якості почнуть проявляти себе.

Емоції, почуття мінливі як погода – інколи на дворі похмуро, інколи сяє сонце, інколи вирують бурі, а потім все заспокоюється і стає зовсім тихо. Намагання заперечувати емоції або контролювати почуття – це все рівно, що намагатися управляти погодою. Коли людина навчиться цінувати всю красу природи і весь спектр власних почуттів, вона отримає здоров’я, працездатність і радість життя.

Ефективність оздоровлення емоційної сфери в більшості випадків залежатиме від опрацювання і розуміння таких питань, як дуальність людської істоти, єднання з життям, а також усвідомлення такого значимого аспекту психіки, ЯК СУБОСОБИСТІСТЬ ВНУТРІШНЬОЇ ВРАЗЛИВОЇ ДИТИНИ.[2]

ДУАЛЬНІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ІСТОТИ

Що б ви не говорили позитивного про свої якості, у вас обов’язково присутня їхня протилежність. У своїй основі людина, як ціле, неподільна, тобто Ліве завжди дорівнює Правому.Отже, у нашому характері є й те, що ми заперечуємо, вважаємо неправильним.

Людська цілісна природа одночасно є двоїстою й іншою вона просто не може бути, оскільки ми живемо в дуальному світі.Це означає, що як тільки ви говорите собі: «Я буду гарним», тобто як тільки прив’язуєтеся до однієї протилежності, всередині вас автоматично формується тенденція бути поганим, тому що починає діяти одне з ваших «Я», що хотіло б поступати цілком «навпаки».

Якщо у вас присутні якісь прагнення або правила поведінки, одночасно у позасвідомості обов’язково почне виявлятися їхня протилежність, тому що цей світ двоїстий і всі речі існують тільки в парі.Тому не дивуйтеся, коли вас «заносить».Це діють ті пригнічені складові, які періодично беруть кермо управління у свої руки.Ну і, звичайно ж,це відбувається у найнезручнішімоменти, коли вам важливішеза все потрібно одержати позитивний результат. Це відбуватиметься завжди, поки ви не повернетеся до пригнічених складових обличчям, щоб прийняти їх як частину свого загального «Я».

ЗАКОН «ДВОХ КОЛІС»

Візку, щоб благополучно рухатисявперед, потрібно два колеса.Зрозуміло, що на одному колесі далеко не поїдеш.У кожної людини теж є свої «два колеса» – права і ліва півкулі головного мозку, що відповідають за образне й логічне мислення.Коли чоловік і жінка створюють сім’ю, вони також утворюють «два колеса», і, таким чином, «візок» сім’ї одержує можливість рухатися вперед із максимальною швидкістю.

Спробуйте пострибати на одній нозі.І скільки ви пострибаєте?А тепер станьте на обидві ноги і йдіть.Цілком інше відчуття, чи не правда?Відчуття сили й свободи.Ви прекрасно знаєте, що їздити на візку з одним колесом дуже незручно й непрактично.Однак у житті робите саметак. Ви хочете тільки перемагати і не визнаєте поразок. Ви хочете бути тільки сильними і не визнаєте слабкості. Ви хочете бути тільки успішними і не визнаєте помилок. Ви хочете стабільності і не хочете змін і т.д. Ви постійно прагнете жити в одній протилежності, заперечуючи і всіляко уникаючи іншу. Але світ двоїстий, тому – це помилкова тактика. Чим більше ви намагалися уникнути чогось, тим швидше це наганяло вас і брало. Подивіться на своє життя і переконайтеся в цьому.

Ви якийсь час «їхали на одному колесі», постійно балансуючи й намагаючись зберегти рівновагу, потім «візок падав і перевалювався на інше колесо», і все починалося спочатку.Подорож продовжується!Оскільки всі речі, явища в цьому світі існують тільки в парі, тоді треба просто прийняти таке положення і використовувати його для власного процвітання.

 

Закон «Двох коліс»

Для того, щоб жити й процвітати, необхідно спиратися на обидві
протилежності.

Що значить – спиратися на обидві протилежності?Це означає бачити в собі силу і слабкість, активність і пасивність, правду і неправду, чесність і зрадництво, приймати і перемогу й поразку однаково.Прагнучи до перемоги, приймайте поразку, як урок пізнання того, у чому ви проявили некомпетентність.Прагнучи до успіху, приймайте помилки й невдачі, як передумову вашого просування вперед.

Які ще висновки випливають із цього закону?

Якщо ви не знайшли всередині себе щось і не прийняли це щось, то ніколи не зможете спертися на нього, щоб почати відлік і зрозуміти, що таке його протилежність.

Щоб піднятися на сходинку, треба прийняти сходинку, на якій стоїте, тоді можна буде спертися на неї і зробити крок нагору.

Важливо зрозуміти! Чесн о та починає відлік від пороку, правда – від неправди, чесність – від зради, єдність – від роздільності, життя – від смерті і т.д.Чеснота спирається на порок, правда – на неправду, чесність – на зраду, єдність – на роздільність, життя – на смерть і т.д. Щоб почати відлік, треба завжди тримати перед очима точку відліку. Тому, перед тим як приймати заповідь або мораль, треба знайти в собі їхню протилежність, познайомитися з нею і прийняти її. Тоді при кожному виборі, при кожній дії перед вашим внутрішнім поглядом будуть стояти обидві протилежності, «обидва колеса».Тоді відлік почнеться й зможе відбутися.

Уміння спиратися на протилежності – вдячна справа.Щасливий буває той, хто освоїв її.

ПОЄДНАННЯ З ЖИТТЯМ

Життя – це стан єдності духу і матерії, розуму і тіла, як визначають це на Сході. Коли думки з’єднуються з емоціями, народжуються почуття – наша душа. Почуття – це те, що зв’язує насіз зовнішнім світом, це канали прямого доступу до інформації.

Коли наші почуття відкриті, тобто коли душа любить життя і любить жити, ми легко «зчитуємо» інформацію з будь-яких предметів. Світ у такий час здається нам відкритим, світлим,зрозумілим, а люди – доброзичливими, співчутливими.

Коли людина боїться жити, між нею і світом виникає «стіна». У цей момент почуття «згортаються». Душа «згортається». Коли таке відбувається, людина починає бачити зовні тільки те, що у неї всередині. Вона дивиться назовні – і бачить свої страхи. Вона діє зовні – і потрапляєв ситуації, спровоковані власними страхами. Так ваші страхи, як дзеркало, відбивають те, що знаходиться у вас всередині, створюючи ілюзію, нібито світ злий, ворожий і повний ворогів.

Страхи – це те, що повністю відокремлює нас від життя. Страхи – це те, що «згортає» нашу душу, перетворюючи світ, який ми бачимо перед собою, у дзеркало. Стінки страхів – це поверхня дзеркала. Дивлячись у світ, ви дивитесь у свою душу, в якій багато страхів – тобто ви бачите не життя, а свої страхи і більш нічого.

Саме думки-страхи створюють у нашому житті проблеми і хвороби.

Чому дії кваліфікованих лікарів часто виявляються неефективними; чому ми нерідко продовжуємо хворіти, незважаючи на пройдений курс комплексного лікування?

Тому що не змінили своїх думок про себе і навколишній світ, чогось не зрозуміли.

Якщо у людини хвора печінка і лікування не дає належного ефекту, значить – людина не змінила свій погляд щодо навколишнього світу. Минають місяці, роки, а біль в області печінки продовжує турбувати людину, як і раніше. У печінці «зосереджується» гнів. Щоб звільнитися від гніву, необхідно навчитися радіти життю: тоді гнів піде і печінка перестане боліти. У цьому весь секрет.

Чому дії фахівців, що лікуютьпацієнтів за допомогою біополя, часто виявляються марними? Чому проходить якийсь час, і людина з колишніми скаргами знову звертається, але вже до іншого «цілителя»?

З тієї ж самої причини – із ситуації, що склалася, не був засвоєний урок. Залишилося непоміченим те конкретне «послання», що містила в собі данаситуація чи хвороба.

Однакважливо пам’ятати, що навіть сам Бог не вирішить за вас ваших проблем. Так влаштований Всесвіт, такі його закони. Якщо у людини вистачило сил створити проблему чихворобу, то в неї завжди знайдутьсявнутрішні ресурси звільнитися від цього вантажу. Варто тільки докласти необхідні знання і зусилля, і зовнішній світ відразу «зробить свій крок назустріч вам». Ваше адекватне сприйняття світу, добровільне підкорення його законам призведуть до того, що думки-страхи, проблеми, хвороби самі собою (!) почнуть «розчинятися», і ви поступово будете просуватися дооздоровлення і досконалості.

– Так що ж ви повинні зрозуміти про себе і про навколишній світ? Споконвічні істини, про які йдеться в кожному серйозному вченні.

Саме думки-страхи (блоки) стоять між вами і цими істинами. Страхи забирають у вас сили, вони ж одночасно і зміцнюють вас. Як штангіст, що робить безліч підходів, накопичує енергію; як жінка, що вирішуючи повсякденні родинні питання, вчиться терпінню і мудрості; як студент, що вирішуючи складні завдання, здобуває необхідний досвід і тим самим розвиває себе, так ісила духурозвивається щоденними «підходами до життя», якщо ми не ховаємося від його складностей, не замикаємося на самоті, а йдемо на зустрічпроблемам, знову і знову намагаючись вирішити їх. Тікаючи від своїх уроків – своїх проблем, ми тікаємо від власної сили. У цьому випадку у вас залишається два виходи: або схилити голову перед долею і здатися, або дозволити собі бути по-справжньому сильним, щоб самостійно вирішувати виникаючі проблеми і створювати благополуччя у своєму житті.

Ми «вмираємо», коли, боячись чогось або когось, закриваємося від світу, чинимо опір йому і боремося з ним.

Щоб радіти життю, треба мати справу зі своїми страхами, які відокремлюють нас від людей, від самого життя, від насолоди життям.

Життя і насолода – це одне й теж. Коли у нас щось добре виходить, то що ми відчуваємо? Насолоду. Тому що ми з’єднуємося зі справою чи з річчю, над якою працюємо. Чим міцніше ми з’єднуємося, чим глибше занурюємось у справу, тим кращий результат, тим більше відчуваємонасолоду.

Коли ми знаходимося на природі, з’єднуємося з нею, слухаємо її дзвінку тишу, то що ми відчуваємо? Коли добре попрацювали, смачно поїли і відпочили, то що ми відчуваємо? Коли чоловік і жінка кохають одне одного, тощо вони відчувають? Скрізь і усюди – насолоду.

Коли ми любимо, ми з’єднуємося з предметом своєї любові. Коли з’єднуємося, ми відчуваємо насолоду, блаженство. Єдність,любов – завжди викликають почуття насолоди і блаженства.