Цілі і завдання регіональної політики

Головною метою державної регіональної політики, визначеною Концепцією державної регіональної політики, що затверджена Указом президента України № 341 від 2001 р., є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів [8]. Мета регіональної політики - згладжування соціально-економічних диспропорцій у розвитку регіонів у контексті загального економічного піднесення країни і підвищення стандартів життя населення, вирішення проблем депресивних регіонів, стимулювання економічного зростання найрозвиненіших регіонів.

Суть і напрями регіональної політики залежать від рівня господарського розвитку держави, її соціальних та економічних пріоритетів. У період економічного зростання головна увага звернена на соціальну сферу, підвищення життєвих стандартів, їх вирівнювання у регіональному вимірі. Під час економічної кризи першочерговими є економічні пріоритети - збереження виробничого потенціалу, підвищення продуктивності праці та ефективності використання ресурсів регіонів, створення нових робочих місць, розбудова інфраструктури.

Регіональна економічна політика спрямована на пом'якшення регіональних економічних диспропорцій. Найважливішими завданнями економічної політики є:

- регіональна інтенсифікація раціонального використання природно-господарського потенціалу;

- зближення рівнів економічного розвитку регіонів;

- формування регіонального господарського механізму;

- визначення напрямів капіталовкладень з урахуванням регіональних особливостей;

- покращання підприємницького клімату в окремих регіонах.

Регіональна економічна політика також має складові: податкова, бюджетна, цінова, інвестиційна, кредитна, структурна, інституційна та політика сприяння розвитку підприємництва.

Метою регіональної податкової політики є оптимізація співвідношення різних видів податків, що має сприяти оптимізації надходжень до місцевих бюджетів, виходячи із сучасної структури економіки регіону(для регіонів з потужним промисловим і агропромисловим потенціалом найбільш значимим є податок на прибуток, з обмеженістю вільних від житлової і промислової забудови територій — податок на землю; з найбільшими промисловими, історичними та науковими центрами — податок на майно).

Метою бюджетної регіональної політики є перерозподіл фінансових ресурсів на користь менш розвинених регіонів: дотації вирівнювання (в обсязі перевищення обсягу видатків над кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування); субвенції на здійснення програм соціального захисту; субвенції на виконання інвестиційних проектів; субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг.

Метою цінової регіональної політики є розробка і реалізація принципів регулювання ціноутворення на товари і послуги (надання субсидій, введення фіксованих цін, встановлення певної межі цін, обмеження рівня рентабельності підприємств, обмеження постачально-збутових і торговельних надбавок, введення коефіцієнтів зростання цін, декларування зміни цін). Найважливішим аспектом цінової політики є тарифна, що передбачає вироблення ефективної динамічної системи на користування електричною енергією, транспортом та іншими послугами у регіоні.

Метою інвестиційної політики є підвищення рівня інвестиційної привабливості регіону для вітчизняних та іноземних інвесторів за рахунок формування відповідної нормативно-законодавчої бази та використання економічних методів регулювання. Регіональна інвестиційна політика базується на сильних можливостях економіки регіону, зокрема на природно-ресурсному, виробничому, трудовому та фінансовому потенціалах і реалізується через механізм управління і регулювання. Такими, що лімітують (обмежують розвиток), факторами стосовно механізму формування інвестиційної політики можна вважати:

- нестабільність, недосконалість законодавчої бази;

- нестабільність політичної ситуації;

- недосконалість податкової системи;

- надмірна зарегульованість державою економічних відносин;

- недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури;

- низький рівень капіталізації українських банків, який обмежує обсяг кредитування ризикових проектів.

Цілями структурної політики є забезпечення стабільного зростання промислового виробництва за рахунок підвищення рівня конкурентоздатності промислових підприємств, реструктуризації реального сектора економіки, збільшення промислового потенціалу регіонів.

Проведення державної регіональної інституційної політики передбачає проведення комплексу заходів, що застосовуються на державному і регіональному рівнях, направлених на формування умов для реалізації економічного порядку, прийнятого в країні (приватизація або націоналізація, проведення адміністративної, земельної реформи).

Регіональна політика розвитку підприємництва направлена на створення умов ефективного функціонування підприємницьких структур. Стратегічним її напрямом є підтримка малого та середнього підприємництва. Малі та середні підприємства, завдяки гнучкості та пристосованості до змін попиту, його диверсифікації, готовності до сприйняття технологічних інновацій, пропонують різноманітний асортимент продукції при незначних капіталовкладеннях та сприяють продуктивній зайнятості населення.

Регіональна соціальна і культурна політика має забезпечувати передумови для комплексного господарського розвитку регіонів через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи людей, культури праці та використання духовного потенціалу на роду. Соціальні відмінності у житті населення більшої частини держав є значними. Тому пошук шляхів вирівнювання (згладжування) рівнів життя між різними регіонами і типами поселень (особливо між містом і селом), а також загальне покращання якості соціального середовища складають сутність регіональної соціальної політики. Об'єктами такої політики є різні територіальні спільності людей (професійні, етнічні, конфесійні тощо), їх внутрішня структура, зв'язки з виробництвом і навколишнім середовищем.

Найважливішими завданнями соціальної регіональної політики на сьогоднішній день є:

- перенесення основних акцентів соціальної політики на працюючу частину населення (стимулювання випереджального порівняно з темпами ВВП зростання заробітної плати, стимулювання людей до володіння приватною власністю, зміцнення позицій середнього класу, питома якого у суспільстві має складати не менше 45-50%);

- подолання бідності як за рахунок створення нових робочих місць, підвищення рівнів мінімальної заробітної плати, так і збільшення розмірів соціальних виплат;

- забезпечення випереджального розвитку соціальних інститутів (освіти, культури, медицини, фізичної культури і спорту) та зростання соціальних інвестицій у всіх регіонах країни;

- трансформація системи пільг і допомоги.

Соціальна та культурна політика пов'язана також з розвитком туристичного і рекреаційного господарства у зонах з відповідним потенціалом, курортних поселень та скороченням у них небезпечної з огляду на охорону довкілля виробничої діяльності.

Регіональна демографічна політика є невід'ємною частиною соціальної політики і передбачає активне втручання держави (за допомогою економічних, адміністративно-правових і пропагандистсько-профілактичних заходів) як у природний, так і у механічний рух населення з метою досягнення специфічних для регіонів цілей(охорона материнства і дитинства, стимулювання репродуктивного зростання населення, регулювання шлюбно-сімейних відносин і державної допомоги сім'ї, геронтологічна та міграційна політика).

Екістична (поселенська) політика. Як відомо, екістикою називають теоретичний розділ геопланування - науки про ефективне використання території (територіальних ресурсів) конкретного регіону шляхом оптимального розміщення виробництв, комунікацій і має розселення з урахуванням природних, економічних, архітектурно-будівельних та інженерно-технічних факторів і умов. Екістична політика реалізується через збереження заселеності сільської місцевості на якомога більшій території, покращення умов життя у сільських населених пунктах, розвиток малих і середніх міст, сіл, розвиток поряд з районними, регіональних центрів, стимулювання їх якісного перетворення. Екістичні процеси спрямовуються на поліпшення умов життя людей, підвищення економічної, соціальної і екологічної ефективності функціонування регіонів.

Регіональна екологічна політика розуміється як система цілей і дій, що реалізуються органами державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на збереження довкілля та забезпечення екологобезпечних умов життєдіяльності населення за допомогою методів, що враховують специфіку територій. Це обумовлює необхідність у регіональній диференціації управлінських рішень та практичних дій, спрямованих на стабілізацію і поліпшення екологічної ситуації. Підвищення рівня екологічної безпеки у регіонах з найнижчим його рівнем передбачає дотримання принципів безумовного примату безпеки, прийнятного ризику, плати за ризик та свободи екологічної інформації.

Регіональна науково-технічна політика. До сфери регіональної науково-технічної політики відносяться умови і фактори розміщення центрів наукових досліджень, взаємозв'язки між місцями концентрації НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок) і розміщенням продуктивних сил, територіальні форми поєднання науки і виробництва (в тому числі технопарки і технополіси). Головні завдання науково-технічної політики: цілеспрямована зміна структури, перепрофілювання промислового виробництва, технічне переоснащення його на базі сучасних високих технологій, правильне застосування хімічних засобів у сільському господарстві [76]. Необхідною умовою технологічного розвитку є підвищення кваліфікації та перепідготовка керівників, спеціалістів та кваліфікованих робітників [77].

Питанням вирішення проблем розвитку регіонів присвячена стратегічна програма соціально-економічного розвитку України «Шляхом європейської інтеграції», яка розрахована на період до 2015 р [ 6]. У розділі «Здійснення активної державної регіональної політики» розглянуто питання зміцнення потенціалу розвитку регіонів та їхньої конкурентоспроможності, зокрема:

- окреслено стратегію подолання соціально-економічних диспропорцій у регіональному розвитку;

- охарактеризовано стратегію вдосконалення міжбюджетних відносин;

- обґрунтовано розвиток транскордонного й міжрегіонального економічного співробітництва, відновлення економічної бази таких населених пунктів;

- розкрито основні засоби адміністративно-територіальної реформи.

У стратегії програми зазначається, що державна регіональна політика у 2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптимальної високоефективної структури господарства регіонів, яка б сприяла їхньому комплексному розвитку на основі природно-ресурсного, виробничо-економічного і науково-технічного та людського потенціалів, наявної інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій з використанням переваг та можливостей геополітичного становища регіонів.

 

3. Рівні регіонального управління та їх функції

Діяльність державних органів по регулюванню регіональних процесів повинна будуватися з врахуванням чіткого розмежування повноважень між різними рівнями влади. Кожен рівень управління повинен мати свою економічну і юридичну основу, яка забезпечується відповідними формами власності.

Центральною ланкою управління є загальнодержавний рівень управління, який покликаний забезпечити входження України в загальносвітовий процес.

На загальнодержавному рівні розробляються генеральні напрями соціально-економічного розвитку, здійснюється управління крупними державними програмами. За Центром залишаються функції міждержавних відносин, оборони, стратегічного регіонального планерування, податкової і бюджетної політики, екології, науки, культури.

На цьому рівні здійснюється:

- розробка стимулюючих бюджетів усіх рівнів;

- використання балансових методів планерування і прогнозування, особливо звідних балансів, як національної економіки, так і крупних економічних районів;

- розробка стабільних нормативів економічного розвитку, у тому числі інвестиційній діяльності;

- контроль за виконання рішень на місцевих рівнях управління.

Обов'язковим органом державного управління має бути Комітет регіонального розвитку України – науково-прогнозно-організаційний орган, який би формував і реалізовував державні програми комплексного соціально-економічного і екологічного розвитку територій з використанням ініціативи знизу і відомчих розробок. Його організаційна і матеріально-фінансова база – відділи розміщення продуктивних сил і економіки районів, державні і науково-дослідні утворення [8].

Світовий досвід показує, що глибока централізація економіки неефективна. Багато функцій може виконувати регіон. Основною одиницею регіонального розвитку і управління повинна стати область, що є соціально-економічним комплексом. Вміст управління полягає не в прямому адмініструванні, а в науковому прогнозуванні, кредитно-грошовому регулюванні і інших непрямих методах управління.

На регіональному рівні вирішуються наступні завдання:

- формування і виконання місцевих бюджетів, використання позабюджетних засобів;

- перерозподіл майна, що знаходиться в державній власності, виділення майна комунальній власності, визначення цілей і порядку його використання;

- встановлення порядку користування ресурсами багатогалузевого призначення – земельних і водних площ, місцевих природних ресурсів, стан повітряного середовища;

- регулювання процесів вивільнення робочої сили і зайнятості населення;

- створення умов для ефективного використання трудових ресурсів, еквівалентної оплати праці, професійної підготовки і перепідготовки кадрів, перерозподіл їх між галузями і сферами в регіонах з метою забезпечення раціональної зайнятості;

- проведення економічних реформ з врахуванням місцевих особливостей і залученні нетрадиційних джерел накопичення для розвитку територій, реконструкція виробничих фондів і структурна перебудова народногосподарських комплексів старопромислових регіонів;

- здійснення земельної реформи, реорганізація виробничих і соціальних стосунків в селі;

- встановлення екологічної рівноваги в регіонах, де стан природного середовища є критичним, ефективне використання рекреаційних можливостей регіонів.

Самостійність регіонів можлива лише за умови реального формування бюджету при участі і обліку інтересів кожного регіону. Практика формування регіональних бюджетів зберігає жорстку фінансову залежність регіонів від Центру, що знижує ініціативу областей, їх відповідальність за розвиток регіону [8 ].

Розширення прав регіонів дозволяє:

- більш оперативно приймати рішення і не завантажувати при цьому центральні органи управління проблемами, що вирішуються на місцях;

- підвищувати ініціативу і діловитість працівників місцевої і регіональної самоврядності;

- створювати певний паритет, що унеможливлює централізованого диктату і неефективного використання фінансових ресурсів.

Головними функціями низового адміністративного району залишається агропромислова діяльність, сфера послуг, місцева промисловість, ефективне використання всіх видів ресурсів. Міста на всіх рівнях управління – це «ядра» соціально-економічних комплексів, з якими взаємодіє вся територія. Бюджет міст і районів області пов'язаний з прибутковим податком з населення і цільовими асигнуваннями з бюджету області.

Контрольні питання та завдання

1. Визначите сутність регіональної політики, назвіть об'єкти і суб'єкти регіональної політики.

2. Які цілі і завдання стоять перед державою у сфері збалансування соціально - економічного розвитку регіонів?

3. Які принципи лежать в основі сучасної державної регіональної політики?

4. Назвіть і розкрийте види державної регіональної політики.

5. Які функції управління економікою виконує держава, а які регіон? Чому необхідне гармонійне їх поєднання?

6. Чому відбувається підвищення ролі територій в розвитку і розміщенні продуктивних сил? Як утворюються проблемні і депресивні регіони?

7. Ознайомтесь зі змістом нормативно-правових документів державної регіональної політики та виділіть основні положення, які направлені на вирівнювання економічного розвитку регіонів країни.

Лекція 6

ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ЙОГО СТРУКТУРА І ТРАНСФОРМАЦІЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ

План викладення і засвоєння матеріалу