І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С. 100

Назва - “Кобзар” – декларувала поета як народного співця, кровно зв’язаного зі своїм народом.

Центральним мотивом збірки став мотив трагічної долі людини у суспільстві байдужості, жорстокості і безпам’ятства. Ця тема, поглиблюючись, буде центральною у тв. поета.

 

Увійшло лише 8 творів:

1. “Думи мої, думи мої ”,

2. “Перебендя”,

3. “Катерина”,

4. “Тополя”,

5. “Думка”,

6. “До Основ’яненка”,

7. “Іван Підкова”,

8. “Тарасова ніч”.

 

Ся маленька книжечка відкрила немов новий світ поезії, вибухнула мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову. Були се немов народні пісні, та, проте, щось зовсім від них відмінне.

І.Франко

Поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцова не можна порівнювати з ним, бо складом своїх думок і навіть своїми прагненнями він іноді віддаляється від народу. У Шевченка навпаки все коло його дум і співчувань цілком відповідає смислу і ладові народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, але обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний.

М.Добролюбов, рецензія на “Кобзар”

Негативні відгуки

Жаль бачити пана Шевченка, коли він потворить думку і російську мову, підробляючись під хохлацький лад! У нього є душа, є чуття, і його російські вірші, очевидно, могли б додати частку доброго в нашу справжню російську поезію.

М.Полєвой. Сын Отечества, 1840, Т.2, №4.

Малороссийские поэты, как нам кажется, не довольно обращают внимания на то, что они пишут таким наречием, которого даже не существует в России: они без церемонии переделывают великороссийские слова и фразы на малороссийский манер, создаю себе язык небывалый, которого ни одна из всех возможных Россий, ни великая, ни средняя, ни малая, ни белая, ни черная, ни красная, - ни новая, ни старая, - не могут признать за свой, и на этой помеси слов хохлатых и бородатых, бритых и небритых, южных и северных, - на этом гибридном диалекте хотят достигнуть поэтической славы

Библиотека для чтения. 1840. Т.39.

А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка. Запевняв, що спрямування його “Кобзаря” шкідливе й небезпечне. Мартос впадав у відчай. Нестор додав, що тепер необхідно заборонити мову: польську, малоросійську і в остзейських губерніях німецьких.

З щоденника М.Маркевича, 24.04.1840.

Жанр думки

 

Розробив фольклорний жанр “думи”, який у нього модифікується у літературний жанр елегійно-медитаційний – “думка”.

В основі “думки ” – власні роздуми, почуття, навіяні сьогоденням, проекція з минувшини в майбутнє; переживання ліричного героя розкриваються переважно через внутрішній монолог з елементами рефлексії, аналізу життєвої ситуації.

І період – «Тече вода в синє море», «Вітер буйний, вітер буйний!», «Тяжко-важко в світі жити…», «Нащо мені чорні очі…» (1838), «Вітер з гаєм розмовляє» (1841).

ІІ період – «Дівичії ночі» (1844), «Не завидуй багатому…», «Не женися на багатій…» (1845).

ІІІ період – «Ой вигострю товариша…», «Не так тії вороги…» (1848), «Як маю я журитися…» (1849).

ІV період – «Ой по горі роман цвіте…», «Ой маю я оченята…» (1859).

“Думи мої…”

Заспів до “Кобзаря”.

Це справді таки «увертюра» до великої симфонії Шевченкової поезії: тут мовби короткими музичними репліками окреслено майже всі основні її майбутні теми…

І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.95

Це романтична поезія, в якій поет розмірковує над своїм призначенням поета.

Думи його – це його діти, це квіти, які він посилає до свого народу, своїх далеких земляків.

Кардинально відрізнялася від романтичних поезій укр. Романтиків: не констатує свій розрив із дійсністю, а навпаки, декларує свою єдність із укр. спільнотою.

Романтичні образи - Дніпра, могили-гори, козацької волі, чорного орла.

Музичність - коломийковий розмір

«Перебендя [1]»

Головна власність українського сліпця – це його музичні інструменти, рідко – ліра, рід скрипки, а найчастіше кобза або бандура, через що вони і називаються кобзарями або бандуристами. Це не мертві і часто тупі фігури великоросійських калік, які співають те, чого вони не розуміють, ні, це живі люди, з живою душею, які боліють і страждають, страждають такою мірою, що плачуть, коли співають… Кожного стрічного співець почастує семінарським псалмом або чечіткою… і лише зі своїм приятелем чи близькою людиною поділиться старовинною, дорогою йому думою. Через це кобзар співає не тому, що пісні – його промисел, а в силу своєї поетичної натури: він не може не співати, він піснею заспокоює свою душу.

І.Прижов.

«Самозображення» поета (Г.Грабович)

Перебендя
Народний співець	Сакральний образ
Грає все, що хоче почути від нього люд. Розважає, втішає, але й повчає. З народу і для народу.	Говорить з Богом на могилі. Могила у Шевченка – це символ історичної, родової пам’яті, це втечи ще душі, яка хоче говорити з вічністю, з Богом. ▼▼▼ Авторська версія романтичного стереотипу поета-віщуна.

Вклав неоднозначний зміст в образ свого Перебенді. Поетичне слово - дар Божий, його володар непідвладний людському судові, незміримий людською мірою; але він також людина серед людей і мусить чинити свою місію, скріплюючи своє серце і втолюючи людську потребу в слові розради, але і в слові правди.

 

Початок розвитку магістральної для Шевченка теми: поет і натовп, поет і народ, поет і влада, поет і Бог.

Жанр балади