Види позичкового процента

Фіксована та плаваюча ставки

Залежно від того, чи змінюється ставка протягом часу, виділяють фіксовану і плаваючу процентні ставки:

Фіксована процентна ставка - постійна, встановлюється на певний термін і не залежить від будь-яких обставин

Плаваюча процентна ставка підлягає періодичному перегляду. Зміна ставки здійснюється на підставі коливань тих чи інших показників. Класичним прикладом таких показників є Лондонська міжбанківська ставка пропозиції (LIBOR, середньозважена ставка на лондонському міжбанківському ринку кредитних ресурсів). Відповідно плаваюча ставка LIBOR +5% буде означати, що номінальна величина процентної ставки на 5% вище ставки LIBOR.

Декурсівна і антисипативна ставки

Залежно від часу виплати відсотків, існує два типи процентних ставок: - декурсівних ставка - відсоток виплачується в кінці разом з основною сумою кредиту; - антисипативного ставка - відсоток виплачується в момент надання кредиту (авансом) і визначається на підставі кінцевої суми боргу.

Реальна і номінальна ставки

Реальна процентна ставка - це процентна ставка, скоригована на інфляцію.

Взаємозв'язок реальної, номінальної ставки та інфляції в загальному випадку описується наступною (наближеної) формулою:

34. Нарахування відсотків з перемінною базою нарахування.

У довгострокових фінансово-кредитних операціях, якщо відсотки не сплачуються одразу після їх нарахування, а додаються до суми боргу, використовується метод складних відсотків. При використанні цього методу база нарахування складних відсотків не залишається постійною — вона збільшується з кожним відрізком часу і процес нагромадження відбувається з прискоренням.

Майбутня вартість доходу (FV) за формулою складних відсотків становитиме:

п — кількість періодів, за які нараховуються відсотки; г — ставка відсотків.

Множник (1 + г)л називається коефіцієнтом майбутньої вартості і залежить від ставки, відсотка та числа років.

На практиці складні відсотки нараховуються декілька разів протягом року (щомісяця, щоквартально). У цьому випадку використовується така формула:

Де m — число разів нарахування відсотків протягом року.

 

35. Охарактеризуйте сутність поняття «капіталізація відсотків».

Капіталізація відсотків - додавання відсотків до суми вкладу, дозволяє надалі здійснювати нарахування відсотків на відсотки. Нарахування відсотків на відсотки, що використовується в деяких видах банківських вкладів, або за наявності боргу відсотки, які включаються в суму основного боргу, і на них також нараховуються відсотки. Те ж, що і складний відсоток. Відсотки по внеску з капіталізацією можуть нараховуватися щодня, щомісяця, щокварталу та щороку. Якщо їх не виплачують, то додають до суми вкладу. І в наступному періоді відсотки будуть нараховані вже на більшу суму.

 

 

36. Суть процента «як плати за розтавання з ліквідністю».

Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. У теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією засадного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона: прямо пропорційна “перевагам ліквідності”; обернено пропорційна кількості грошей, що перебувають в обігу.

Розглядаючи переваги ліквідності, Кейнс виділив три мотиви, що лежать в основі попиту на гроші: трансакційний, застережний і спекулятивний.

Кейнс зробив висновок, що попит на гроші залежить не лише від доходу, а й від процентної ставки. Отже, у Кейнса бажання людей заощаджувати відображається не через коефіцієнт пропорційності, а за допомогою процентної ставки.

Якщо процентна ставка (альтернативна вартість володіння грошима) є низькою, оскільки низьким є процент від облігацій, в економічних суб’єктів зменшуватиметься бажання вкладати свої гроші в облігації. Вони віддадуть перевагу ліквідності і зберіганню свого багатства у формі грошових активів. Якщо, навпаки, процентна ставка за облігаціями висока, то володіти великою ліквідністю невигідно. За цих умов економічні суб’єкти намагатимуться економити на грошових запасах, тобто зменшувати попит на гроші. Отже, між процентною ставкою і попитом на гроші існує обернена залежність.

 

37. Суть позичкового процента як ціна капіталу, узятого у кредит.

Позичковий процент або процент за кредит – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Сутність процента як економічної категорії полягає в тім, що він становить частину прибутку, котру позичальник сплачує за взятий у кредит грошовий капітал, тобто процент – це ірраціональна ціна позичкового капіталу. Джерелом процента є додаткова вартість, що створюється у процесі продуктивного використання цього капіталу.

Економічна природа позичкового процента зумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних із ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку – він має забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. За умов ринкової економіки сутність процента розглядається як ціна, яку покупець сплачує кредиторові за наданий кредит, тобто є ціною цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному разі сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, який одержує підприємець у процесі продуктивного використання позиченого капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин: кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит; позичальник отримує підприємницький дохід у вигляді прибутку на позичений капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

 

 

38. Фактори, що впливають на розмір позичкового процента.

Розмір процентної ставки на макрорівні залежить від:

а) попиту та пропозиції, які склалися на кредитному ринку. Зрозуміло, що підвищений попит на кредити має наслідком підвищення процентної ставки.

б) стабільності грошового ринку в країні. Чим вищий темп інфляції, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку. “Дешеві” гроші стимулюють ажіотажний попит на кредити, створюють умови для зловживань у банківському середовищі та для розбалансування економіки;

в) рівня облікової ставки центрального банку. Комерційні банки самі встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. Як правило, за основу беруть облікову ставку центрального банку з додачею “маржі”.

Серед мікроекономічних чинників впливу на розмір процентної ставки виокремлюють такі:

а) мета кредиту. Процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, як правило, найнижчі, що зумовлено короткостроковим характером їх використання. б) розмір кредиту. Як правило, розмір процентної ставки за великі кредити буває нижчим, ніж за користування дрібними кредитами, оскільки витрати, пов’язані з кредитною послугою, не залежать від розміру кредиту, а тому, надаючи великі кредити, банки несуть відносно менші витрати.

в) термін користування кредитом. Чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит,

г) рівень ризику. Надаючи позики, комерційні банки мають справу з двома основними видами ризику – кредитним і процентним.

 

39. Методи визначення кількості днів при розрахунку процентів.

При розрахунку процентів враховується перший день і не враховується останній день контракту. Дати початку та закінчення контракту визнаються як дати валютування.

При нарахуванні процентів за звітний місяць останній день місяця включається в розрахунок, крім випадків, коли звітна дата є датою закінчення операції.

Є кілька методів визначення кількості днів для розрахунку процентів:

• метод "факт/факт". Фактична кількість днів у місяці та році;

• метод "факт/360". Фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів;

• метод "30/360". Умовна кількість днів у році – 360, у місяці – 30

 

40. Сутність банківництва.

З юридичної точки зору – розгляд тих операцій, які згідно з законодавчою базою належать до банківської діяльності

З економічної точки зору – банк є перш за все підприємством, яке виробляє специфічний продукт – гроші, і надає послуги переважно грошового характеру

Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати такі операції: залучення у вклади грошових коштів фіз і юр осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах і на власний ризик; відкриття та ведення банківських рахунків фіз та юр осіб.

Відмінності від промислового підприємства

-Діяльність зосереджена не у сфері виробництва, а у сфері обігу (банк – посередник між товаровиробниками) - Банк може проводити облік, збереження цінних паперів інших емітентів - Окрім переслідування комерційних цілей, банк також завжди намагається підтримувати надійність та ліквідність.

Відмінності від торгового підприємства

-При торгівлі зустрічний рух вартості, у кредиті однобічний - При торгівлі продається те, що належить продавцю, в той час як у кредиті банк, як правило, має справу з чужими грошима - При торгівлі власність на продані товари переходить від продавця до покупця

41.Еволюція банків.

Початки банківської діяльності сягають часів Стародавнього Вавилону, коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов'язання чи заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греції жрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а у Стародавньому Римі - менсаріями. З падінням Римської імперії занепали і початки банківського ремесла. Розвиток виробництва і торгівлі у середні віки призвів до відродження банківництва. У 1171 р. був заснований банк Венеції, а у XIV-XV ст. банкіри вже були потужною суспільною силою. У багатьох країнах Європи банки виникли завдяки розвитку торгівлі. Вони створювалися купцями для зберігання грошей і здійснення розрахунків. Повноцінні гроші в банківських операціях поступово витісняються борговими розписками, записами на рахунках. З розписок, іменних1 векселів виростає банкнота, розширюються застосування чеків, практика безготівкових розрахунків, що призводить до розвитку "жиробанків". Кредитування значною мірою залишається в руках приватних банкірів-лихварів. Потужним поштовхом для активізації й удосконалення банківського бізнесу став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного капіталізму є Англія, тому саме там найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні. Першим великим акціонерним банком був Англійський банк.

Якісно новим етапом у розвитку банківських операцій став перехід від діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок з власних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Швидко розвиваються пасивні операції - збирання, залучення вільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім "торгівлі грошима" з метою одержання прибутку. У XVII ст. з'являються банки у формі акціонерних товариств, а наприкінці XIX ст. у розвинутих капіталістичних країнах акціонерні банки займають провідні позиції. Під впливом концентрації виробництва у промисловості різко посилилась концентрація банків.

42. Ознаки класифікації банк. установ.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. В залежності від того або іншого критерію їх можна класифікувати наступним чином. За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міжнародні банки. За терміном надання кредитів – банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування. За національною належністю – національні та іноземні банки.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи. Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб. Кооперативні банки – кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потре. Муніципальні банки – різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення Комунальні банки – спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. Змішані банки – банки за участю державного і приватного капіталу.М іжнародні банки – міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. Національні банки – це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їх інтересах. Діяльності цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій: функціонує їх материнська компанія. Іноземні банки – банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. Депозитні банки – банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів.. Універсальні банки – кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші. Спеціалізовані банки – банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або ж формах залучення коштів у вклади.

43.Історія та тенденції розвитку банківської системи України.

Ба́нківська система України — це складова економічної системи держави, що включає в себе Національний банк України, інші банки та небанківські фінансові установи, виключною діяльністю яких є прийняття вкладів, розміщення кредитів або ведення рахунків клієнтів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, банківську інфраструктуру, а також зв'язки та взаємини між ними. Сьогодні банківська система України — це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку^. Законодавче забезпечення функціонування банківської системи України було започатковане з прийняттям в 1991 році Закону Української РСР «Про банки та банківську діяльність». Але фактично діяльність комерційних банківських установ на території України почалась раніше. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи: 1988–1990 рр. — створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР;

1991 р. —1992 р. — перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави;

1992 р. — 1993 р. — розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного і політичного суверенітету; 1994–1996 рр. — розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами; 1997–1998 рр. — розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою із заходами щодо її структурного реформування.

1999 р. — до сьогодні — розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків.

 

 

44. Структурні одиниці банку та їх функції.

Вищий орган управління банку — загальні збори учасників. До їх компетенції належить прийняття рішень щодо: 1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;2) внесення змін та доповнень до статуту банку;3) зміни розміру статутного капіталу банку;4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; 5) розподілу прибутку;6) припинення діяльності банку.

Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників. Спостережна рада банку здійснює такі функції: 1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;3) визначає зовнішнього аудитора;4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;5) приймає рішення щодо покриття збитків; 6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;

Зокрема, керівники банку зобов'язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов'язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень;3) не використовувати службове становище у власних інтересах.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі; 3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів.

45. Нормативно-правова база здійснення банківських операцій.

Нормативними документами органів державної влади і управління є постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України, постанови НБУ, накази, інструкції, положення міністерств і відомств, які конкретизують, пояснюють, встановлюють відповідні інструменти виконання законодавчих актів у тих чи інших сферах діяльності. У деяких законодавчих актах є посилання на обов'язкове пояснення тих чи інших положень законів з боку визначених ними державних органів. У таких випадках положення законодавчих актів повинні виконуватись відповідно до вимог нормативних актів, виданих такими органами державної влади і управління та іншими державними установами. Разом із законами України вони є правовими нормами, які регулюють відповідні види діяльності суб'єктів підприємництва.

У сфері захисту та безпеки банківської діяльності заходи безпеки регламентуються також у відповідності до вищезазначених форм.

До нормативних актів, які регулюють охоронну діяльність банків, слід віднести також постанову Кабінету Міністрів України, якою затверджено Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. Цим документом надається право суб'єктам підприємницької діяльності для захисту життя, здоров'я, честі і гідності своїх працівників придбати газову зброю. Остання може видаватись працівникам як для їх особистого захисту, так і охоронцям для виконання службових обов'язків. Крім того, у цьому документі визначається порядок придбання та зберігання газової зброї, а також випадки і правила і'ї застосування

 

46.Основні активні та пасивні банківські операції.

Активні операції банку — це операції з розміщення мобілізованих банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. До них належать:— операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах із метою підтримання ліквідності банку;— розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;— касові операції з приймання і видавання готівки;— кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;— інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні на тривалий строк; — фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

— валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;— депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках;— операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;— операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Пасивні операції — це операції з мобілізації ресурсів банку. За видом банківських ресурсів розрізняють пасивні операції з формування: а) власних, б) залучених (депозитних) та в) позичених (недепозитних) ресурсів банку.

Операції з формування власних ресурсів охоплюють операції:— з формування статутного капіталу банку;— з формування резервного капіталу банку;— з формування страхового капіталу банку;— з формування іншого капіталу банку спеціального призначення, який створюють за рахунок банківського прибутку і використовують відповідно до рішення, прийнятого вищою управлінською ланкою банку;— пов'язані з формуванням і розподілом банківського прибутку.

 

47. Банківські послуги.

Успіх діяльності будь-якого банку залежить від широти асортименту операцій та послуг, які він здійснює. Розрізняють традиційні і нетрадиційні банківські операції та послуги.

До традиційних банківських операцій відносять операції та послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійснення розрахунків між клієнтами.

Розвиток нетрадиційних банківських операцій і послуг сприяє диверсифікації ризиків, отримання прибутку з інших джерел, поліпшенню структури балансу банку, його ліквідності.

До нетрадиційних послуг належать такі:

• фінансовий інжиніринг;

• трастові (довірчі) послуги;

• послуги зі збереження цінностей із наданням клієнтам у розпорядження сейфів та з прийняттям цінностей клієнта на збереження без їх доступу;

• консультаційні та інформаційні послуги зі створення певної міжбанківської бази даних;

• гарантійні та посередницькі послуги.

 

49. Особливості діяльності банків з іноземним капіталом.

Діяльність банків з іноземним капіталом на Україні характеризується високими показниками. Частка іноземного капіталу в загальному зареєстрованому статутному фонді банків України становить 12 922 млн грн або 31,5 % (для порівняння: в Росії цей показник дорівнює 15,9 %). Серед них — здебільшого банки з австрійським, російським, французьким, голландським, американським, турецьким, угорським, німецьким, шведським, британським капіталом. Тобто нині кожен п'ятий банк в Україні — з іноземним капіталом, кожен одинадцятий — зі стовідсотковим іноземним капіталом.

 

48. Банківський продукт.

Банківський продукт – це комплекс послуг банку по активних та пасивних операціях.

Назва продукту	Приклади різновидів
І. Розрахунково-касове обслуговування	- розрахункове обслуговування - безготівкові розрахунки на основі документів, поданих на паперових носіях;- електронне розрахункове обслуговування - система "Банк-клієнт";- касове обслуговування - інкасування торгової виручки клієнтів банку
2. Депозитні Операції	- терміновий депозит в іноземній або національній валюті - депозитний рахунок до вимоги
3. Валютообмінні Операції	- конвертація валюти - обслуговування корпоративного клієнта на вторинному ринку ОВДП;- обслуговування корпор. клієнта на первинному ринку ОВДП
4. Кредитні Операції	- терміновий кредит;- поновлювана кредитна лінія; непоновлювана кредитна лінія; овердрафт;- фінансування експорту- фінансування малого та середнього бізнесу за рахунок німецько-українського фонду;
5. Гарантійні операції	- банківські гарантії забезпечення повернення платежів, кредиту; - банківські гарантії на адресу митниці
6. Вексельні Операції	- інкасування векселів;- доміциляція векселів;- інформаційне обслуговування за вексельним зверненням;- торговий майданчик;
7. Документарні Операції	- документарне (чисте) інкасо; - експортний акредитив; - банківський гарант (резервний акредитив); імпортний акредитив
8. Послуги по використанню пластикових карток	- зарплатами проект; - корпоративна пластикова карта; - еквайринг

 

50. Банки другого рівня в Україні.

Відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення цих коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо понад 50 відсотків його активів є активами одного типу:— для інвестиційного банку — емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюються за рахунок грошових коштів приватних інвесторів;— для іпотечного банку — активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна;— для розрахункового (клірингового) банку —- активи, що розміщуються на клірингових рахунках.

Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку в разі, якщо понад 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За організаційно-правовою формою банки в Україні поділяються на відкриті акціонерні товариства та кооперативні банки. Окремі особливості має також державний банк, що також створюється у формі акціонерного товариства. Державним банком є банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належать державі. Таким чином за організаційно-правовою формою банки можна розподілити на:— недержавні акціонерні банки;

— державні акціонерні банки;— кооперативні банки.

 

51. Функції банківської системи країни.

Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків" а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції:* трансформаційну;* створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);* забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку.

У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

* по-перше, в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через механізми рефінансування.

* по-друге, система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони дістають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універсальними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.Це ключова функція банківської системи. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямків банківської діяльності, насамперед кредитної. Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності.

 

52. Незалежність центрального банку.

Здатність центрального банку ефективно виконувати одне зі своїх основних завдань - підтримувати цінову стабільність - безпосередньо залежить від рівня його незалежності.

Інституціональна незалежність полягає у закріпленні на законодавчому рівні положення, згідно з яким центральний банк є самостійним і незалежним державним органом. Особиста незалежність Центрального банку передбачає створення умов для неухильного виконання його працівниками своїх обов'язків. На практиці це означає особливий порядок призначення та звільнення працівників і заборону займатися їм комерційною діяльністю. Голова ЄЦБ може бути звільнений лише у тому разі, коли він не відповідає посадовим вимогам або визнаний винним у серйозних правопорушеннях.

Функціональна незалежність полягає у виконанні центральними банками своїх функцій самостійно без втручання будь-яких органів державної влади і зокрема уряду. Якщо політика уряду загрожує виконанню основного завдання центрального банку, він не повинен її підтримувати. Інституції та органи Спільноти й уряди держав-членів беруть на себе зобов'язання поважати цей принцип і не прагнути впливати на членів органів ЄЦБ чи національних центральних банків, уповноважених приймати рішення, під час виконання їхніх завдань.

Фінансова незалежність центральних банків визначається достатністю власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання їх функцій, реалізації відповідних програм і забезпечення високого рівня заробітної плати працівників.

Політична незалежність - це самостійність центрального банку у виборі інструментів грошово-кредитної політики. Умовами політичної незалежності центрального банку є визначення порядку призначення членів його керуючого органу та голови цього органу, процедури узгодження прийнятих банком рішень з органами законодавчої та виконавчої влади. Економічна незалежність центрального банку визначається відсутністю зобов'язання останнього фінансувати державні витрати та відсутністю пріоритетного кредитування уряду.

 

 

53. Основні цілі, функції та завдання центрального банку.

Основними завданнями центрального банку в економіці країни, які тісно пов'язані між собою, на наш погляд, є: 1) досягнення кінцевих стратегічних цілей грошово-кредитного регулювання; 2) забезпечення стабільної роботи банківської системи як необхідної умови ефективного фінансового посередництва.

Стратегічними цілями монетарної політики центробанку можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави - досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечений високий рівень зайнятості, стійкість цін, збалансованість платіжних відносин із зовнішнім світом. Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових економічних параметрів, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних та грошових ринках. Змінюючи масу грошей та рівень процентної ставки, центральний банк може регулювати кон'юнктуру грошового ринку, а відтак впливати на рівень кредитної активності комерційних банків, що, в свою чергу, обумовлює стан кредитного забезпечення підприємницької діяльності та їх ділову активність. Серед різноманітних функцій центральних банків потрібно виділити основні – збереження стабільності національної грошової одиниці; та додаткові, що відповідають рішенню цього завдання. Основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять: – управління сукупним грошовим оборотом; – регулювання грошово-кредитної сфери; – регулювання попиту та пропозиції на кредит.

Під контрольними функціями розуміють: здійснення контролю за кредитно-банківською системою;–проведення валютного контролю.

Обслуговуючі функції здійснюються при:– організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків; – кредитуванні банківських установ та уряду. Додаткові функції центрального банку не пов’язані безпосередньо з його головним завданням, але сприяють його реалізації.

 

 

Режими таргетування.

Стратегія монетарної політики - метод довгострокової дії, на підставі якого приймаються рішення щодо інструментів, які слід використовувати для досягнення поставленої мети. Виділяють чотири основні типи режимів грошово-кредитної політики: Таргетуеання обмінного курсу передбачає підтримання стабільності обмінного курсу щодо певної резервної валюти або кошика валют. Здійснюючи таргетування валютного курсу, держава зобов'язується підтримувати вартість одного активу, тому суспільству легше повірити в це, ніж у здатність контролювати інфляцію, яка залежить від цін багатьох активів. Недоліки цього режиму - грошова влада фактично позбавляється можливості керувати внутрішньою грошово-кредитною політикою; для валютних спекулянтів відкриваються можливості атакувати національну валюту. Сутність режиму монетарного таргетування полягає в тому, що центральний банк, виходячи із цільового показника інфляції, оцінок потенційного зростання виробництва і динаміки швидкості обігу грошей у рамках кількісного рівняння обміну, визначає цільовий темп зростання грошових агрегатів і оголошує його громадськості. Основними перевагами монетарного таргетування як монетарного режиму є: 1) "суверенність"; 2) тісний зв'язок з інструментами монетарної політики; 3) монетарні агрегати доволі швидко вимірюються.

Таргетування інфляції передбачає публічне оголошення планових рівнів інфляції, закріплення в законодавчому порядку пріоритетності цих цільових показників для центрального банку та встановлення відповідальності за їх досягнення. Якщо прогноз інфляції на певний період відрізняється від таргету, центральний банк застосовує відповідні інструменти для виправлення ситуації. Переваги: -забезпечення чіткого і зрозумілого орієнтира для всього суспільства; -збільшення прозорості монетарної політики; -гнучкість у реагуванні на шоки пропозиції. Грошово-кредитна політика без очевидного номінального якоря передбачає відмову грошової влади від прийняття будь-яких зобов'язань із досягнення конкретних значень номінальних показників: обмінного курсу, рівня інфляції, темпів зростання грошових агрегатів

55.Елементи взаємодії центральних і комерційних банків.

Центральний банк виконує у економічній середовищі бізнесу специфічні функції, що визначає його роль системі банків. Він здійснює вертикальні зв'язки серед взаємодії комерційних банків. У країнах з ринковою організацією суспільного виробництва в сучасних умовах склалася і функціонує певна банківська система, що є сукупністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів. Банківська система має два рівні. На першому рівні знаходиться центральний банк, що займає провідне місце у банківській системі країни. На другому- комерційні банки, що безпосередньо взаємодіють з підприємствами, фірмами, установами та населенням.

Центральний Банк виробляє нагляд над діяльністю кредитних організацій, захищає інтереси вкладників та кредиторів, є керівним, управляючим центром стосовно комерційних банків і небанківським кредитним організаціям, формуючи обов'язкові нормативи банківську діяльність, видаючи банкам врегулювання провести ряд операцій, сертифікує керівних працівників комерційний банків. Він також здійснює державної реєстрації кредитних організацій Книзі державної реєстрації речових кредитних організацій, видає ліцензію за проведення банківських операцій та відкликає їх, здійснює реєстрацію емісії цінних паперів кредитних організацій.

Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

Служба банківського нагляду Національного банку України має право і необхідні владні повноваження проводити дієвий нагляд, починати швидкі та ефективні дії відносно проблемних банків.

56. Становлення та статус Національного банку України

1-й етап -1991 рік • Перереєстрація створених раніше комерційних банків • Підготовка пакета документів, що регламентують функціонування банків на території України
2-й етап -1992 рік • Введення купонокарбованця • Затвердження складу і структури НБУ • Створення міжбанківської валютної біржі • Вступ України до МВФ • Вихід України із зони російського рубля.
3-й етап -1993 рік • Поява власної платіжної системи СЕП • початок функціон. електр. пошти
4-й етап -1994 рік • Завершення формування електронної платіжної системи • Відновлення торгів на біржі
5-й етап — 1995 рік • Участь України в міжнародних фінансових програмах • Отримання НБУ фінансових кредитів
6-й етап -1996 рік • Запровадження власної національної валюти
7-й етап- 1997 рік • Макроекономічна стабілізація внаслідок проведення НБУ послідовної антиінфляційної політики
8-й етап -1998 рік • Перехід банківської системи на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку
9-й етап -1999 рік • Прийняття ЗУ «Про Національний банк України»
10-й етап -із 2000 року • Проведення міжнародного аудиту НБУ Міжнародним валютним фондом.
Статус і принципи діяльності Національного банку України визначені Основним Законом держави - Конституцією України. Правовий статус Національного банку України визначається також Законами України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими законодавчими актами.
Правовий статус Національного банку має комплексний характер, що властиво статусові органів держави. Він складається з конституційної правосуб'єктності та галузевих статусів. Основний зміст правового статусу НБУ становлять його функції та повноваження. Національний банк України як орган держави зі спеціальним статусом реалізує функції держави, виконуючи вимоги законодавчих актів.

57. Політика Національного банку України: цілі, завдання та інструменти регулювання грошового ринку.

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Центральний банк бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею комерційні банки в обмін на їх резерви, розміщені в центральному банку. Комерційні банки постачають готівку своїм клієнтам в обмін на їх депозити в банках, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Другим, ще важливішим компонентом пропозиції грошей є гроші суб'єктів економіки, розміщені в комерційних банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи комерційним банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Комерційні банки в межах надлишкових резервів, розмір яких значною мірою залежить від норми обов'язкових резервів, надають позички своїм клієнтам-позичальникам і таким чином створюють додаткові депозити. Сума створених депозитів перевищує суму резервів, наданих ЦБ комерційним банкам, тому кредитна діяльність банківської системи в цілому спричиняє мультиплікативне розширення депозитів. Коли ЦБ вилучає з банківської системи резерви - стягує позички з комерційних банків чи продає цінні папери на відкритому ринку - відбувається мультиплікативне згортання депозитів. Таким чином, ЦБ як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності - готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей. Він установлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, але розмір надлишкових резервів і характер їх використання комерційні банки визначають самостійно, враховуючи вплив різних чинників. Центральний банк має монопольне право здійснювати емісію готівки.

58. Основні інструменти грошово-кредитної політики.

Сутність грошово-кредитної політики - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті; - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади

Інструменти монетарної політики можна поділити на дві групи: - інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси; - інструменти прямого впливу. До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування.

Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застос. інструментів прямої дії.

Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвину-тими ринковими економіками. В країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів. В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги:

1. Він має високу оперативність і чіткість дії.

2. На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.

59. Цілі проведення монетарної політики.

Монетарна полі́тика — політика держави, через яку уповноважена державою інституція контролює обсяг пропозиції грошей з метою встановлення цінової стабільності, сприяння економічному зростанню, дотриманню рівня безробіття населення на низькому рівні.

Монетарна полі́тика — комплекс заходів щодо регулювання грошової сфери задля досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, які здійснює держава через центральний банк. В вітчизняній літературі зустрічається термін "грошово-кредитна" політика.

Монетарна політика може бути стимулюючою (експансивною) у разі пом'якшення монетарних умов, зазвичай, зниження відсоткових ставок (або ж збільшення темпів зміни пропозиції грошей понад усталений рівень). Експансійна політика використовується для подолання рецесії, оскільки призводить до зростання сукупного попиту, таким чином стимулюючи економічне зростання та знижуючи рівень безробіття. В звичайний час подібна політика призводить до прискорення інфляції.

Стримуюча (рестриктивна) політика зазвичай використовується задля уповільнення інфляції через протилежний стимулюючій політиці, а саме, охолоджуючий вплив на економічне зростання.

Іншою основною складовою державної політики є фіскальна політика, що проводиться Урядом та складається з двох її напрямків - податкової (види та норми податків), а також бюджетної політики (політика видатків).

Шість основних пунктів постійно називаються керівництвом Федеральної резервної системи, коли воно обговорює цілі монетарної політики: 1) висока зайнятість; 2) економічне зростання; 3) стабільність цін; 4) стабільність процентних ставок; 5) стабільність на фінансових ринках; 6) стабільність на валютних ринка

Головна ціль монетарної політики полягає в забезпеченні стабільності цін, повної зайнятості і зростанні реального обсягу ВВП. Цілі досягаються за допомогою таких інструментів: -операції на відкритому ринку; -відсоткова політика; -норма обов'язкових резервів; -вплив на обмінний курс національної валюти.

60. Роль парабанківської системи для фінансового сектору країни.

Парабанківська система - це система, елементами якої є сукупність різноманітних видів небанківських фінансово-кредитних інститутів у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, що існує в тій чи іншій країні в певний історичний проміжок часу, та функціонує в межах єдиного фінансового механізму. До складу парабанківської системи входять:

Поштово-ощадні установи, в свою чергу, займаються мобілізацією дрібних заощаджень громадян через поштові відділення та кредитуванням на цій основі інших фінансово-кредитних установ та держави.

Інвестиційні компанії — це різновидність кредитно-фінансових інститутів, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів, та вкладають їх в акції, облігації та інші активи підпр. своєї країни та закордоном.

Лізингові компанії - установи, які купують предмети довгострокового кредитування і надають їх в довгострокову оренду фірмі-орендарю, яка поступово сплачує лізинговій компанії вартість взятого в оренду майна.

Факторингові компанії - це фінансові організації, на користь яких з боку виробників здійснюється переуступка права отримання платежів від покупців за постачання товарів або надання послуг.

Страхові компанії - це фінансові інститути, які функціонують з метою охорони майнових й особистих інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом відшкодування їм втрат, що виникають внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків або інших несприятливих умов.

Пенсійні фонди - це спеціалізовані фінансові установи, що займаються мобілізацією та використанням коштів пенсійного призначення.

Фінансові компанії є кредитними інституціями, що спеціалізуються на наданні споживчих позик, кредитуванні дрібних та середніх підприємств, оформленні чеків та залученні строкових вкладів.

Ломбарди - це фінансові установи, виключним вилом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна на визначений строк під визначений відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг.

61.Особливості діяльності пенсійних фондів.

Організаційно в розвинених країнах пенсійна система представлена як державними, так і недержавними пенсійними фондами, але співвідношення цих форм організації пенсійного забезпечення в різних країнах неоднакове. Основу коштів цих фондів складають кошти, що акумулюються фондами з метою подальшої виплати додаткових пенсій. Виплати пенсій роблять у межах накопичених сум і відповідно до передбаченого плану виплат. Так, в окремих країнах панує схема, в якій фіксованими є виплати. Вони фіксуються або у вигляді певної суми, або у вигляді відсотка від заробітної плати. Часто ці виплати індексуються у зв’язку з інфляцією. Недоліком фондів з такою схемою виплат є те, що ці фонди корпоративні і, як правило, змінивши місце роботи, працівник може втратити можливість отримувати пенсію. Іншими є пенсійні фонди з фіксованими внесками. Компанія вносить певну суму на персоніфіковані пенсійні рахунки працівників. Часто право поповнювати цю суму має й сам працівник. Виплати з цього фонду залежать від накопиченої суми і не є фіксованими. Перевага такої схеми в тому, що працівник, навіть у разі звільнення, не втрачає свого рахунка і може кошти на ньому перемістити в інший фонд.

Специфіка функціонування недержавних ПС як інститутів соціального захисту населення проявляється перш за все у вимозі їх постійного існування, у відсутності права на зникнення. Це обумовлено тим, що пенсійні фонди беруть зобов’язання на терміни, які вимірюються десятками років. Як правило, пенсійні фонди належать до організацій, які не ставлять собі за мету отримання прибутку, а у разі його отримання він використовується на цілі, передбачені статутом пенсійного фонду. Цим фондам заборонено займатись комерційною діяльністю. У країнах з високорозвинутою економікою пенсійні фонди належать до організацій, що стабільно функціонують і здатні на тривалий період у перспективі планувати свою діяльність та забезпечувати виконання зобов’язань перед вкладниками. У країнах, де ринкова економіка ще не знаходиться в стані, який би давав змогу ПС забезпечувати сталість свого функціонування самостійно, держава, як правило, бере на себе відповідальність перед клієнтами фондів за всі зобов’язання останніх.

62.Ринок страхових послуг в Україні.

Більшість науковців поділяє період розвитку ринку страхових послуг в Україні з 1990 р. і по нинішній час на три етапи: 1) 1990-1993 роки – розвиток ринку за відсутності страхового законодавства); 2) 1993-1996 роки – розвиток ринку регулювався Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування» від 10.05.1993 р.; 3) з 1996 року дотепер – розвиток ринку страхових послуг регулюється ЗУ «Про страхування».

Негативні та позитивні фактори формування. До негативних факторів доцільно віднести нерівномірне розміщення страхових компаній по території України, переважне їх зосередження в промислових регіонах. Одним з негативних чинників, що стримують розвиток ринку страхових послуг України, є велика кількість на ньому страхових компаній з низьким рівнем капіталізації. Крім того, значна частка тіньової економіки, приховані монопольні утворення, збиткова діяльність більшості вітчизняних підприємств, загальні наслідки світової фінансової кризи.

Процеси концентрації та централізації капіталів на ринку страхових послуг сприяли появі на ньому страхових компаній з високим рівнем капіталізації, які займають лідируючі позиції у вітчизняних страхових рейтингах і можуть конкурувати в майбутньому з іноземними страховими компаніями. До позитивних факторів варто віднести поступове зростання попиту на страхові послуги з ризикового страхування й позитивну динаміку ринку страхування життя.

В Україні з розвитком страхового ринку спостерігається:

-Закономірність зростання кількості страхових компаній недержавної форми власності. -Закономірність утворення страхових компаній-лідерів ринку. -Закономірність поступового зростання попиту на страхові послуги та розширення їх асортименту - Закономірність поступового зростання основних показників ринку страхування життя -Закономірності функціонування ринку страхових послуг

 

 

63.Основні функції фінансових компаній.

Фінансові компанії ¾ це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитування продаж споживчих товарів з відстрочкою платежу. Вони спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів на виплату, а також надають комерційні кредити. Джерелом грошових ресурсів є власні короткострокові зобов'язання, які розміщуються на ринку, а також кредити комерційних банків.

Кредитні товариства – це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів у кредиті. Основними видами діяльності кредитних товариств є надання коротко- і середньострокових кредитів, посередницька діяльність.

Кредитні спілки – це громадські організації, створені на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів шляхом залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вони видають позики під мінімальні відсотки і не мають на меті одержання прибутку, а фінансову діяльність проводять так, щоб залучені кошти не зменшувались і забезпечували покриття витрат на утримання самої спілки. Послугами ж банку користуються всі, коло клієнтури не обмежене і персонально не визначене.

Довірчі товариства - товариства, що здійснюють управління майном, грошима або цінними паперами чи правами за дорученням власника. Функціонування довірчого товариства передбачає досить складну сукупність відносин, що формуються між головними діючими особами, які укладають трастову угоду. У сучасних умовах довірчі товариства за загальним функціональним призначенням націлені на ефективне використання майна, його фінансових форм, зменшення ризиків підприємницької діяльності та вдосконалення інвестиційного процесу.

Консорціуми утворюють тимчасові банківські об'єднання, що виникли на договірній основі з метою спільної реалізації кредитних, гарантійних та інших банківських операцій та послуг.

Концерни діють у галузях, де розвинене велике і масове виробництво, застосовуються високі технології.

У світовій практиці холдингові компанії є насамперед фінансовими центрами, навколо яких об'єднуються окремі компанії, не втрачаючи при цьому своєї комерційної самостійності.

64.Роль інвестиційних компаній.

Один із найбільш важливих елементів системи парабанків — це інвестиційні компанії і фонди. У сучасних умовах інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

Основою пасивних операцій інвестиційних компаній є виручені грошові кошти від реалізації власних цінних паперів, акціонерний капітал, резервний фонд, нерухомість компанії.Активні операції інвестиційних компаній специфічні і відрізняються від подібних операцій інших кредитно-фінансових інститутів. Основні грошові кошти, виручені від від продажу власних акцій, інвестиційні компанії обох типів вкладають в акції різних корпорацій і компаній. 80% активів інвестиційних компаній складають акції, а в останні роки, вони вкладають кошти і в облігації корпорацій.

Доходи інвестиційної компанії складаються як різниця між її доходами від операцій з цінними паперами і дивідендами, які вона виплачує по власних акціях, а також її адміністративно-господарськими витратами. Інвестиційні компанії залучають до інвестиційної діяльності широкі верстви населення, тобто дрібного інвестора, завдяки чому вдається, по-перше, мобілізувати значні кошти для капіталовкладень в економіку, а по-друге, створити певну ілюзію, що кожний може стати власником акцій і таким чином власником. Однак, практика показує, що все-таки основними вкладниками є великі індивідуальні та колективні інвестори, а контроль за діяльністю інвестиційних компаній здійснюють значні акціонери. Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного інвестування та певна тенденція їх домінування щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обумовлені тими реальними перевагами, які отримують як дрібні, так і крупні інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

65. Порівняльна характеристика факторингових та форфейтингових компаній.

Факторинг– придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов¢язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер поступається факторинговій фірмі правом отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання в свою чергу зобов¢язується повертати йому гроші у міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу.

За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від відсотків за кредит. Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтинг використовується при фінансуванні експорту товарів иробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас, факторинг, як правило, не покриває всіх політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфейтуванні будь-якої вимоги за ці ризики несе відповідальність.

У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бути відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз; Форфейтинг – одна з нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устаткування з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі; фінансування міжнародної торгівлі шляхом обліку перевідних векселів без права регресу, тобто покупець векселя бере на себе весь ризик неплатежу і не може пред'явити претензії попередньому власнику. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик неоплати зобов'язань та разового збору за зобов'язання купити векселі експортера.

 

 

66.Діяльність лізингових компаній.

Л ізинг являє собою інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових коштів, при якому лізингодавець зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно лізингоодержувачу за плату в тимчасове користування з правом подальшого викупу.

Лізингова угода, у свою чергу, являє собою сукупність договорів, необхідних для реалізації договору лізингу між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу.

Предметом лізингу можуть бути будь-які неспоживані речі, у тому числі підприємства й інші майнові комплекси, будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби й інше рухоме і нерухоме майно,які можуть використовуватися для підприємницької діяльності. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки й інші природні об'єкти, а також майно, що законодавчо заборонені для вільного обороту чи для яких встановлений особливий порядок обороту.

Фінансові відносини суб’єктів лізингу складаються за схемою:1. Користувач (після вступу в лізингові відносини – лізингоодержувач) повідомляє лізингову компанію, яке обладнання йому необхідно.2. Лізингова компанія, переконавшись в ліквідності проекту, купує це обладнання у фірми-виробника, чи іншої юридичної або фізичної особи, яка продає майно, що є об'єктом лізингу.3. Лізингова компанія (лізингодавець), ставши власником обладнання, передає його в тимчасове користування з правом подальшого викупу (визначається договором) лізингоодержувачу, отримуючи натомість лізингові платежі.

Практика лізингових відносин зафіксувала такі види лізингових операцій:-Лізинг з неповною оплатою;Лізинг зі спеціальним обслуговуванням;Лізинг з повною оплатою;Роздільний лізинг;Поворотний лізинг

Лізингові компанії беруть на себе функції, подібні до функцій бан­ків. Вони надають орендарю фінансові кошти, яких не вистачає. Такі компанії займаються, як правило, лізингом машин і обладнання з по­рівняно тривалим строком служби, а також деяких видів нерухомості. Лізинг вигідний для підприємця, оскільки дає можливість придбати складне, а часом і рідкісне обладнання.

67.Функції брокерів та дилерів.

Дилер – це біржовий посередник. Головною відмінністю дилерів та брокерів є те, що дилер – це посередник у широкому розумінні цього слова, він приймає участь у процесі укладення угод безпосередньо (сам купує активи і сам їх продає), вкладаючи власний капітал, приймаючи на себе всі ризики. Функціями дилера є:
- Укладання угод купівлі-продажу цінних паперів за свій рахунок і від свого імені шляхом публічного оголошення цін купівлі та (або) продажу певних цінних паперів за оголошеними дилером цінами;
- Додаткові зобов'язання щодо забезпечення ліквідності ринку цінних паперів; - Розкриття інформації про свої операції з цінними паперами у випадках і порядку, передбачених чинним законодавством.

Брокер – це посередник, він лише зводить продавців і покупців, одержуючи за це винагороду у вигляді комісійних. Брокерська діяльність є основною у біржовій торгівлі. Для здійснення цієї діяльності брокер з клієнтом укладає договір на брокерське обслуговування. Брокер в угодах може виступати, як уже зазначалось, від власного імені – тоді він укладає з клієнтом договір комісії, або від імені клієнта – тоді він укладає договір доручення. Брокер виконує такі функції:-консультаційна робота;-розміщення товарів у просторі та часі;-надання послуг щодо купівлі та продажу активів;-хеджування цінових та курсових ризиків.

Брокерські фірми відкривають члени біржі, або вже існуюча брокерська фірма купує на біржі брокерське місце. Брокерська фірма створюється згідно законодавства тих країн, де вона реєструється. У більшості випадків це приватні фірми, партнерства, які за умови успішного ведення бізнесу перетворюються у корпорації (акціонерні товариства).Брокерська фірма в Україні створюється, як правило, у формі товариства з обмеженою відповідальністю. За свою роботу брокери отримують комісійні. Розмір цієї винагороди залежить від тієї вигоди, яку вони приносять клієнтові.

 

 

68.Особливості діяльності компаній з управління активами та пасивами.

Управління активами підприємства можна поділити на управління оборотними і необоротними активами.Основне завдання управління необоротними активами полягає у забезпеченні своєчасного оновлення основних виробничих фондів та високої ефективності їх використання. Можливості оперативного управління необоротними активами незначні.
До основних завдань управління оборотними активами належать:1.Забезпечення безперебійності виробничого процесу. 2. Прискорення оборотності загальної суми оборотних активів. 3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов’язаннями. 4. Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів. 5. Мінімізація ризиків і втрат, пов’язаних з формуван