Структурно-семантична характеристика кореневих морфем

Місце кореня у слові чітко не фіксоване. Він може займати позицію абсолютного початку слова (дерев-о, червон-ий); після одного-чотирьох префіксів (роз-буд-ов-а, по-від-буд- ов-ува-ти), перед одним-п’ятьма суфіксами (фінанси-ов-ий, фінанс-ова-н-ий, буд'-ів-н-ик-0, буд'-ів-н-иц-тв-о); між префіксами і суфіксами (по-клон'-ін'н'-а, по-об-коп-ува-н-ий). У слові може бути кілька коренів, окремі з них можуть міняти свої позиції (с'н'іж-н-о-біл-ий і біл-о-с'н'іж-н-ий).

· Характер зв’язку з іншими морфемами

Корені вільні —ті, що можуть виступати самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів і без суфіксів): при-віл'л'--а (R вільний, бо вол'-а), йун-ац-тв-о (R вільний, бо йун-ий), буж-ан-и (R вільний, бо Буг-).

Корені зв’язані — ті, що ніколи не вживаються самостійно, без інших словотвірних морфем (без префіксів або/і без суфіксів): ім-порт- (R зв’язаний, самостійно з елементом ЛЗ «везти куди-н.» -порт- не існує).

Корені напівзв’язані — корені непохідних дієслів, які без формозмінного суфікса не вживаються: дер--ти, нес--ти, чит-а- ти, ход-и-ти, хот'-і-ти.

· Походження

Словотвірні афікси слугують для творення нових слів: мармур- ‘різновид каменю’ — мармур-ов-ий ‘відносна ознака за матеріалом’.

· наявні нульові закінчення є виразником ГЗ

Накладання ̶ явище морфемного шва,що полягає у суміщенні фіналі твірної основи і словотвірного форманта.Накладання відбувається тоді,коли фіналь поперед. і почат. наступ.морфа однакові за фонем. вираженням.

Накладання може бути повне(д'н'іпропетровс'к- ↔ -с'к-ий→ д'н'іпропетров-с'к-ий)або часткове(синтаксис - ↔-ист- ᴓ → синтакс-ист- ᴓ).

Інтерфіксація ̶ це явище морфемного шва,яке відбувається у простих словах і виявляється в тому,що між основою(словотвірною або словозмінною) і формантом(словотвір. або словозмін.)вставляються фонеми(або фонемо сполуки),які у цих словах не мають самостійного значення.

З інтерфіксами:

америк +-с'к→америк-(ан)-с'к-ий

керч+-с'к→керч-(ен)-с'к-ий

Причини з'являння інтерфіксів:

1.коли необхідно зняти зяяння на морфемному шві

Світати, світ-а-н/ок- ᴓ

2.усунути збіг багатьох приголосних

махн-ов/ец' - ᴓ

3. для адаптації відкритої іншомовної основи до типової для укр. мови-закритий

кабаре-т/ист - ᴓ

4.якщо слова містять односкладовий корінь

там-теш/ош-н'-ій

26.Морфонема, голосні морфонеми українського словотворення.

Ряд фонем, що чергуються в аломорфах однієї морфеми, дістав назву «морфонема». Морфонема - це комплексний образ фонем, які чергуються в аломорфах однієї морфеми у відповідних морфонологічних позиціях.

Графічно мор фонему позначають у фігурних або ламаних дужках через дріб або скісну (дві скісні) між фонемами, що чергуються:

зд {зд/з'д'/ждж} йізд-и-ти
{ з’д’ } або йіз’д’- ᴓ- ᴓ-ат’
ждж <зд//з’д’//ждж> йіждж- ᴓ- ᴓ-у

Ланцюжок чергувань фонем в одній морфемі називають також альтернаційним рядом.

Голосні кореневі морфонеми (виписала не всі, бо їх багато і запам’ятати всі анріал):

і//о н’іч- ᴓ-ноч’-і

і//е п’іч- ᴓ-пе’ч-і

о//і віл’-н-ий,кор’ів- ᴓ

е//і с’іл’-с’к-ий, пір-й-а

е// ᴓ вітер- ᴓ-вітр- ᴓ

о// ᴓ сон- ᴓ-сн-у

ᴓ//е весн-а-весен- ᴓ

ᴓ//о іскр-а-іскор- ᴓ

о//а гон-и-ти-ган’а-ти ᴓ

27.Поняття морфонеми. Приголосні морфонеми укр. словотворення.

Ряд фонем,що чергуються в аломорфах однієї морфеми,дістав назву «морфонема».У сучасному розуміння термін морфонема запровадив М.Трубецькой.

Морфонема ̶ одиниця морфонології, «комплексний образ двох чи декількох фонем,здатних залежно від морфологічної структури слова заміщати одна одну в межах однієї морфеми»(М.Трубецькой). Морфонема ̶ це комплексний образ фонем,які чергуються в аломорфах однієї морфеми у відповідних морфонологічних позиціях.

Ланцюжок чергувань фонем в одній морфемі називають також альтернаційним рядом.

Кожна фонема морфонеми є показником ступеня чергування. Аломорфія кореневих морфем укр. мови може бути зумовлена чергуванням як на межі морфем,так і в середині самого кореня. Приголосні фонеми звичайно чергуються на межі кореня і суфікса або закінчення. Чергування приголосних відбувається внаслідок регресивної дії на корінь наступного суфікса чи закінчення. Найбільш характерні для коренів різноманітні чергування приголосних,що репрезентують переважно типові морфонеми власне укр. та запозичених коренів. Нетипові морфонеми обмежені окремими запозиченими коренями.

Суфіксальні морфеми конституює значно менша кількість приголосних та голосних морфонем. У суфіксах чергування має і прогресивну і регресивну зумовленість:перед наступним суфіксом або закінченням у кінцевій позиції чергуються приголосні

28. Усічення та накладання морфів як характерні явища українського словотворення

Усічення – це таке явище морфемного шва, у результаті якого усіченою є твірна або словозмінна основа, тобто коли фіналь твірної чи словозмінної основи не входить в основу похідного чи парадигматичного слова. Усічення позначається решіткою.

Залежно від того, які саме сегменти усікаються, розрізняються усічення морфні і неморфні.

Усікатися можуть морфеми// морфи – усічення морфне: біг-а-ти-ᴓ ---- біг - (а – решітка)-ун- ᴓ

Усікатися можуть окремі фонеми – усічення неморфне: тбіл’іс’і – тбіл’іс’ (і – решітка) – ец’ - ᴓ

Залежно від того, чи з’являється на місці усіченого морфа фонемно виражений морф, усічення розрізняють субститутивні і несубститутивні.

Субситутивне передбачає, що замість усіченого морфа з’являється інший морф.

Несубситутивне усічення має місце тоді, коли на місці усіченого морфа не з’являється фонемно виражений морф:

Ход-и-ти ---- ход (и - решітка) - ᴓ- ᴓ

Основною причиною усічення є несумісність морфем// морфів у структурі похідного або парадигматичного слова.

Усічення має на меті:

- усунути невластиве українській мові скупчення приголосних на морфемному шві.

- усунути невластиве українській мові зяяння (збіг голосних) на морфемному шві

- усунути структурну невідповідність між основою і формантом.

Накладання – явище морфемного шва (знак накладання ↔), що полягає у суміщенні фіналі попереднього і початку наступного морфів.

Накладання вбачають тоді, коли фіналь попереднього і початок наступного морфа однакові за фонемним вираженням: одна(частіше) чи дві (рідше) фонеми наступного морфа накладаються на кінець попереднього. Накладання є морфотактичним засобом пристосування твірної основи до словотвірного форманта, що може відбуватися у процесі словотворення.

Накладання може бути повне або часткове.

Повне накладання відбувається тоді, коли наступний морф за фонемним складом однаковий із попереднім: Томс’к ↔ с’к – ий → том с’ – к – ий

Накладання часткове, коли початок наступної і фіналь попередньої морфеми // морфа мають спільні за фонемним вираженням одну(дві), але не всі фонеми: синтакс ис- ↔ - ис т- ᴓ → синтакс-ист - ᴓ

29. Інтерфіксація як морфонологічне явище. Види інтерфіксів. Умови їх виникнення.

Інтерфіксацію як морфонолог явище вперше описав М. С. Трубецькой.

Інтерфіксація – явище морфемного шва, яке відбув. у простих словах: між основою (або коренем) і суфіксом (або закінч.) вставл. фонеми або фонемосполуки, що не мають власного значення.

Інтерфікси

у складних словах у простих словах

не морфеми (не мають ПЗ)

У простих словах інтерфікси найчастіше займ. Позицію після кореня чи структурного суфікса перед словотвірним суфіксом або закінч. Інтерфікси вважають або лівим нарощенням – твірного суфікса, або правим нарощ. – основи(кореня), або між морфемною вставкою:

гр-а- +ец′- →гр-а- (в) -ец′-ᴓ

Рідше з*явл. перед коренем (з′ і -брати)

У простих словах виконують структурну та морфолог. роль, використ. як з*єднувальний компонент між основою(коренем) і суфіксом (закінч.):

· для зняття зяяння на морфемному шві. Вони усувають невластивий для УМ збіг голосних на межі кореня або суфікса, що закінч. на голосну, і суфікса або закінч., що почин. на голосну:

ор-а- +-ай- →ор-а- (т) -ай- ᴓ;

· для усунення збігу кількох приголосних на морф. шві, що утруднюють вимову:

мексик- + -с′к- → мексик- (ан) -с′к-ий

ханж- + -ств- → ханже- (е) -ств-о;

· для адаптації іншомовної основи до типової укр. основи:

арго- + изм→ арго- (т) -изм- ᴓ

купе- + -н- →купе- (й) -н-ий

· для збереження зрозумілості значення слова, якщо твірною основою є односкладовий або нескладовий корінь:

біс- + -с′к- → біс′- (ів)- с′к-ий

міф- + -н- → міф- (іч) -н-ий

коли_ -н- →коли- (ш)- н′-ій

· для зняття омонімії слів (іноді):

фігур-н-ий ‘такий, що зроблений у вигляді якоїсь ф’

фігур- + -н-(ий) фігур- (ал′) -н-ий ‘який має багато фігур, форм ’

· - іноді інтерфікс з*являється за аналогією до продуктивних інтерфіксальних моделей творення похідних слів:

режисер′-с′к-ий бесемер′- (ів) -с′к-ий

але

учител′-с′к-ий корол′- (ів) -с′к-ий

наймит′-с′к-ий і намит′- (ів) -с′к-ий

У складних словах вони мають не лише фонемне вираження, а й виконують словотвірнц функцію і виражають, за В. Лопатіним, особливе – синтагматичне – значення. Такими є інтерфікси:

· -о-, -е-, - ᴓ- (край- е -вид- ᴓ, л′іс- о- степ- ᴓ, ом- ᴓ- метр- ᴓ);

· -о-, -и-, -а-, -ох- (дв -о -денний, сорок- а -градусний, тр′- ох- йарусний, чотир- и -р′ічний);

· -и-, - ᴓ- після дієслівної основи (перекот- и -поле, Гул′ай- ᴓ- поле).

30.Морфемні та інверсійні словники. Принципи укладання.

Морфемний словник — словник, що опи­сує морфеми мови переважно шляхом виділен­ня їх у складах слова. Існує кілька різновидів морфемного словника залежно від одиниць реєстру і способів їх упорядкування.

Типи морфемних словників:

У морфемному словнику за алфавітом подають:

1.слова, поділені на морфеми (це словник морфем, будови слова);

2.морфеми в алфавітному по­рядку з частотними характеристиками викорис­тання — це частотний (прямий чи зворотний) словник морфем;

3.морфеми з їх валентними та частотними характеристиками — частотно-валентний словник морфем;

4.корені зі спільнокореневими словами, поділеними на мор­феми — гніздовий морфемний словник.

В українській лексикографії є три морфемні словни­ки:

1.«Морфемний аналіз. Словник-довідник» І. Яценка (т. 1-2. К., 1980-81) — найповніший на сьогод­ні довідник з морфем, будови слів української мови (114 000 слів).

2.«Морфемний словник» Л. Полюги (К., 1983) — укладався як посібник для шкіл. Він поєднує у собі словник морфем, бу­дови слова і словник морфем

3.частотно-валентний «Словник афіксальних морфем ук­раїнської мови» Н. Клименко, Є. Карпіловської, В. Карпіловського, Т. Недозим (К., 1998)

Інверсі́йний або зворотний словник — словник, в якому слова розташовуються з урахуванням алфавіту не від початку слова до кінця (як у більшості словників), а від кінця до початку. Для зручності пошуку вирівнювання списку слів у такому словнику йде не за лівим, а за правим краєм (для мов з читанням зліва направо).

Зворотні словники складаються для мов, у яких кінець слова (закінчення, суфікси) грає велику граматичну роль.Можуть бути корисними при вивченні словотвору (суфіксального, постфіксального) і особливостей будови кінця слів. У комп'ютерній лінгвістиці вони використовуються як основа для складання і перевірки словників словоформ. Також можуть бути використані як словник рим.

Українські інверсійні словники:

Український зворотний словник / Василь Ніновський — Мюнхен-Едмонтон, 1969

Інверсійний словник української мови: Методичні матеріали до спецсемінару з українського словотвору / Уклад. С. П. Бевзенко, А. Т. Бевзенко та ін. — Одеса. — 1971–1976 (3 випуски).

Інверсійний словник української мови / Уклад. С. П. Бевзенко, О. І. Бондар та ін. — Київ: Наукова думка, 1985.

Обернений частотний словник сучасної художньої прози / Уклад. Т. О. Грязнухіна, Н. П. Дарчук, Є. А. Карпіловська та ін. — К.: Спалах, 1998. — 960 с.

Інверсійний словник-індекс до «Словника мови Шевченка» / Упорядник Т. Шевченко. — Запоріжжя, 2000. — 116 с.

Граматичний словник української літературної мови. Словозміна / Відп. ред. Н. Ф. Клименко. — К.: Вид. дім Дмитра Бураго, 2011. — 760 с.

Контрольні запитання до змістового модуля №2 «Сучасна українська мова. Словотвір»

1. Словотвір як підсистема мови та як розділ морфології. Завдання словотвору

У сучасній лінгвістиці термін словотвір має 2 значення:

1. Словотвірна підсистема мови, система словотвірних типів, словотвірних одиниць, системний механізм мови, за допомогою якого утворюються похідні слова.

2. Розділ морфології, який вивчає словотвірну підсистему мови, а саме формально-змістові словотвірні відношення, словотвірну структуру та способи творення похідних слів.

Об’єктом дослідження є словотвірна підсистема мови, система похідних слів, засоби та способи їхнього творення. Предмет дослідження – похідне слово з погляду його словотвірної структури як основна одиниця і як компонент комплексних одиниць словотвору.
До завдань словотвору належить також вивчення усіх словотворчих засобів мови.

2. Зв’язок словотвору з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Словотвір як один із розділів мовознавства пов’язаний з морфемологією, парадигмологією, лексикологією, семасіологією, стилісткою, фонологією, діалектологією, топонімікою.

Зв. с. з морфемологією очевидний – нові слова утворюються від твірних основ шляхом приєдання до них словотвірних формантів, як формуються на базі афіксальних морфем:
[лагідн'-]+ [-іс'т'-](-Æ), [ без- +[-хмар-]+ -н- ] (-ий). Морфема як словотвірний формант або як його компонент актуалізує словотвірне значення у процесі творення похідного слова.

Зв. з парадигмологією в більшості настільки тісний, що важко розмежувати форми словозміни і словотворення. О. Пєшковський стверджує, що взагалі не можна встановити межі між ними. У суч. лінгвістиці ще не встановлено критерії, що дозволили б відокремити словоформи однієї лексеми від словоформи іншої.

Словотвір тісно пов’язаний із лексикологією. Похідне слово є об’єктом вивчення в лексикології та у словотворі. Словниковий склад мови поповнюється постійно або за рахунок запозичень з інших мов, або шляхом творення нового слова. У свою чергу лексичний склад мови є базою для творення нових слів.

Зв. із фонологією відбувається через конститутивну функцію фонеми, що є елементом плану вираження і похідного слова, і його словотвірних компонентів – твірної основи(чи основ) і словотвірного форманта: ректор-+-с'к-ий=ректор-с'к-ий,
козак-+с'к-ий=козац'-к-ий.

Із синтаксисом словотвір пов’язаний через такі способи словотворення як осново-і словоскладання, твірними базами для яких є підрядні і сурядні сполуки слів: листи носити =лист-о-нош-Æ-а; зубр і бізон= зубр-о-бізон-Æ.

Зі стилістикою: завдяки словотворенню не лише утворюються нові слова, а й досягається певна емоційно-експресивна мета. Стилістичні форманти дозволяють передати різні емоції: ‘пестливість’ (дитин-он'к-а, р'ідн-есен'к-ий), ‘згрубілість’
(козач-ишч-е, чоловй-аг-а).

З етимологією: в укр мові є багато слів, які сучасними носіями мови сприймаються як непохідні, хоч у минулому були подільними і похідними. Наприклад непохідними є основи сучасних іменників на позначення назв місяців: березен'-Æ, квітен'-Æ, хоча шляхом етимологічного аналізу можна встановити, що в минулому всі вони похідні.

3. Діахронний та синхронний аспекти словотворення.

Лексика СУМ є продуктом тривалого історичного розвитку. У ній є слова різні за походженням, часом виникнення, морфемною і словотвірною структурою. Історично переважна більшість слів похідні. Але носіями СУМ одні слова сприймаються як непохідні(вікно, вітер, дар), інші – як похідні (автомашина, безмежжя, доярка). В одних словах сучасна та генетична словотвірна структури тотожні, інші – втратили минулі словотвірні зв’язки, і для їх відновлення необхідно встановити історію творення цих слів.

Історію творення слова, його генетичну структуру, історичні зміни, що відбувалися з плином часу, вивчає діахронний словотвір. І.Бодуен де Куртене і П.ФОртунатов звертали увагу на те, що факти однієї мови не можна пояснювати фактами іншої мови. У мові діахронія й синхронія не мають чітких меж і важко розмежовуються на всіх рівнях, однак найтісніше їхня взаємодія відбувається на словотвірному рівні. Саме тут розмежування синхронії та діахронії вдається найважче, бо з утратою семантичного зв’язку часто зберігається формальна подібність споріднених у минулому слів.

Синхронний(описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слова, засоби і способи творення похідних на певному етапі розвитку мови. У курсі СУМ вивчається сучасна словотвірна структура слова й сучасні словотвірні процеси, що відбуваються в мові. Так, із погляду СУМ одні слова стали непохідними, бо втратилися смислові і/або словотвірні зв’язки із словами, від яких вони утворені:

весн-а ‹— іє. * ves-r-, * ves-n-

вікн-о‹— *око

В інших словах змінився напрям словотвірної мотивації й відповідно іншою стала їхня словотвірна структура:

Синхронія Діахронія

машин-а → авто-машин-а авто-машина → машин-а

З погляду сучасного синхронного словотвору важливим є не те, коли і як утворені слова в минулому, а як їхня сучасна словотвірна структура.

4. Похідне слово. Критерій Г.О. Винокура для визначення синхронних відношень похідності між словами.

За ознакою належності чи неналежності до процесу словотворення противставляються слова непохідні (немотивовані) й похідні (мотивовані). Похідні слова – ті, що є або сприймаються як утворені від інших слів, а отже6, як правило, вони семантично (за значенням) і/або структурно (за кількістю морфем) складніші. Значення похідних слів мотивоване, тобто його можна пояснити через значення того слова, від якого воно утворене. Мотивованість слова слугує основною ознакою похідності. Похідні слова семантично співвідносяться із твірними словами.

Поняття мотивації та критерій встановлення й опису семантики похідного слова шляхом зіставлення його з твірним і виявлення відношень між ними запропонував Г. Винокур. «Є слова, - зазначав учений, - які за своє структурою становлять умовні позначення відповідних предметів дійсності, і слова, які становлять мотивовані позначення предметів дійсності, причому мотивованість таких позначень виражається у відношеннях між значеннєвими звуковими комплексами, що містяться в самій структурі таких слів»: трав-ин-а ‘один пагонець трави’, трав-к-а ‘демінутив до трава’, трав-о-йід-Ø ‘той, хто їсть траву’. Отже, словотвірна мотивація – це відношення між похідним і твірним спільнокореневими словами у двох планах: 1) структурному і 2) семантичному. Два спільнокореневі слова перебувають у відношеннях словотвірної мотивації, якщо зв’язки між ними повторюються у спільнокореневих словах і/або у словах з однаковою словотвірною структурою. Тобто коли форма і/або значення основи одного з них зумовлені формою і/або значенням основи другого слова.

5. Твірна і похідна основи. Словотвірний формант. Види словотвірних формантів.

Похідна основа – це така основа, що утворена від іншої основи і тому, як правило, формально складніша на словотвірний формант і/або семантично складніша, оскільки її значення визначається шляхом співвіднесення значення твірної основи. Твірна основа – це може бути як непохідна, так і похідна основа, від якої утворюється нове похідне слово. Словотвірний формант (дериватор) – структурно-семантичний компонент (афікс або комплекс афіксів), за допомогою якого утворюється похідне слово. Це найменша одиниця за формою (не за кількістю морфем) і за змістом, що є в похідній основі і якої немає в твірній основі:

ПС: вивіл'нити ПО: вивіл'ни-

ТС: віл'ний ТО: віл'н-

СФ: ви- … -и-

Словотвірні форманти бувають:

1. афіксальні (морфема-афікс у словотвірній функції) – префіксальний, суфіксальний і постфіксальний форманти;

2. конфіксальні (функціональна єдність кількох афіксів) – префіксально-суфіксальний, суфіксально-постфіксальний та префіксально-суфіксально-постфіксальний форманти).

6.Твірні бази і морфонологічні засоби

Термін «ТБ», запропонований Р.Манучаряном та В.Лопатіним, охоплює не лише твірні основи, а й твірні слова та сполуки слів.

Твірна база – слово – функціональноспіввідносна з твірною основою при префіксації, коли СФ приєднується не до основи, а до слова в цілому, в усіх інших випадках ТБ – це сполуки слів, від твірних основ (або їх час