Процес формування нової економічної культури має свою логіку, проходить певні етапи:
Перший етап (з 1985 року і до 1990 р). Це був період, коли почалася типова для колишнього Радянського Союзу кампанія з розширення самостійності підприємств та їх переведення на повний господарський розрахунок. Стосовно економічної культури цей етап характеризувався відсутністю будь-якої готовності людей до праці не тільки за ринкових умов, але й за умов «повного госпрозрахунку», що і було зафіксовано у багатьох соціологічних дослідженнях перших років перебудови.
На другому етапі (1990-1991 рр.) відбувалися деідеологізація та розхитування масової економічної свідомості. Зусиллями засобів масової інформації до цього часу було розвіяно дуже багато ідеологічних міфів та стереотипів. Свій внесок у деідеологізацію масової свідомості зробили такі події, як аварія на Чорнобильській атомній електростанції та війна в Афганістані. Стали очевидними давно відомі за кордоном «таємниці» - такі як масштаби бюджетного дефіциту та зовнішнього боргу, величина військових витрат, частка військового виробництва у радянській економіці, дійсна ситуація, пов'язана з економічною небезпекою, наркобізнесом тощо.
Інформаційний бум підготував маси до сприйняття ринкової ідеології та ринкових реалій. Цьому сприяло також послаблення радянської державності та посилення тенденції до розпаду СРСР. У свідомості людей ця тенденція пов'язувалася з реальною перспективою докорінної зміни економічних відносин, дійсного переходу до ринку. Люди починали розуміти, що до цього потрібно готуватися.
Третій етап (1991-1992 рр.) характеризувався зростанням інтересу та позитивного ставлення до ринкових форм власності. Опитування, проведене Всесоюзним центральним інститутом громадської думки, виявили, що чисельність прихильників недержавних форм власності дещо зросла. Якщо у грудні 1990 р. приватні та іноземні підприємства позитивно оцінювали відповідно 44,0% та 17,0% опитаних, то у січні 1992 р. таких було відповідно 51,0% та 25,0%. Частка оцінок «негативних» практично не зазнала змін. Особливо різко зросла до 1992 р. частка позитивних оцінок фермерства. Якщо наприкінці 1989 р. позитивно оцінювали фермерські господарства 6,3% опитаних, то у січні 1992 року- 81,0%.
Аналогічні тенденції були виявлені Всесоюзним центральним інститутом громадської думки і при вивченні динаміки думки населення про безробіття. Так, якщо наприкінці 1989 р. - безробіття вважали недопустимим 45,0% опитаних, наприкінці 1990 р. - 39,0%, то у січні 1992 року - 33,0%. Вважали, що безробіття є нормальним явищем відповідно 6,0%, 20,0% та 27,0%.
Важливо також відзначити, що дослідження громадської думки, як правило, не дають інформації про соціально-економічну поведінку людей. Економічна ж свідомість - це не вся економічна культура, а лише її найбільш поверховий прошарок. Але, незважаючи на це, саме економічна свідомість створює те соціальне тло, яке є необхідним для розвитку ринкової поведінки. І від того, яким є це тло, залежить, будуть чи ні люди включатися в ринкові відносини.
На четвертому етапі розвитку економічної культури (починаючи з 1992 р. й до наших днів) відбувається зростання негативізму стосовно ринкових реформ та їх наслідків на тлі дедалі більшого включення населення у ринкову діяльність. При цьому зростання негативізму пов'язане не з тим, що люди не сприймають ринкових структур, а з важкими наслідками ринкових перетворень для населення країни.
Тобто спостерігається певний парадокс. З одного боку, перемога реформаторських сил, визнання реформ необоротними, з іншого - різке посилення критичного ставлення людей до реформ.
Стереотипи масової економічної свідомості населення України:
· зрівняльний ідеал споживання матеріальних благ, що допускає лише незначну розбіжність у рівнях та якості споживання;
· уявлення про незаконність і аморальність великих статків, про кримінальне походження підприємницької діяльності та експлуататорську сутність підприємців;
· покладання всієї повноти відповідальності за матеріальний добробут людини незалежно від її власної економічної активності на державу та офіційну систему соціального захисту населення;
· «державна економічна свідомість» - почуття особистої відповідальності за належну державі власність, виражене в підтримці курсу на відмову від реальної приватизації землі та великих підприємств;
· розуміння економічної реформи в категоріях адміністративного регулювання економіки (зміцнення трудової дисципліни, боротьба з тіньовою економікою, спекуляцією та корупцією, централізоване зниження цін тощо).
