До компонентів економічної культури відносять економічні цінності, економічні ідеали, економічні норми, економічні стереотипи, звички, економічні міфологеми.
Економічні цінності - це загальноприйняті уявлення відносно цілей, яких повинна прагнути людина в економічній діяльності. Вони функціонують у формі ідеалу, основоположних принципів мислення і є ідеальними критеріями оцінки економічних подій, явищ і процесів.
Економічні цінності містять переваги відносно таких понять, як «багатство», «гроші», «засоби придбання доходів», а також відносно більш абстрактних категорій, таких як «капіталізм», «соціалізм», «індивідуалізм», «економічна свобода», «рівність» тощо. У будь-якому суспільстві, а також на рівні окремої соціальної групи функціонує своя ієрархія цінностей. Для одних груп населення багатство може оцінюватись як найвище благо, для інших - це «чиста совість». В одних суспільствах приватна власність може розглядатись як умова здійснення економічної і соціальної свободи індивіда, в інших - як соціальне зло, яке породжує соціальну нерівність і конфлікти.
Економічні ідеали - це вироблені економічною свідомістю й наявні в ній узагальнені уявлення про досконалість у сфері економічного життя. Тому вони не є повністю досяжними, але являють собою мрію та взірець, до якого прагнуть люди.
Ідеали відбивають практичний досвід економічної діяльності даного конкретного соціуму й зазнають соціально-історичної конкретизації. Ідеї соціальної рівності, економічної свободи, ідея справедливості є усталеними як цінності, хоча соціальні обставини, «матеріалізована форма» й конкретний спосіб розуміння рівності, свободи, справедливості змінилися. Слід відрізняти реальні цінності соціуму від ідеалів, які формулюються у вигляді ідеологічних конструкцій. Останні можуть успішно виконувати функцію консолідації та орієнтації соціальної спільноти лише в тому випадку, коли вони адекватно відбивають мотивацію її колективної економічної діяльності.
Економічні норми - загальні шаблони, які регулюють економічну поведінку в певному напрямку. Це система поведінкових очікувань того, як люди мають діяти в економічній сфері.
Економічні норми народжуються в економічній сфері й обслуговують певні економічні відносини. Наприклад, такою нормою в СРСР був «принцип оплати за працею», закріплений в Конституції країни, він використовувався на практиці і втілювався в масовій свідомості населення. Однак є норми, які не виникають в економічній сфері, але потім набувають економічного змісту. Так, загальна моральна норма соціальної справедливості залежно від економічної системи тієї чи іншої держави набувала економічного змісту різного характеру. У капіталістичних системах вона розглядалася і втілювалася на практиці як рівність можливостей, а в соціалістичних країнах гасло «кожному за здібностями, кожному за працею».
Зміни в економічній та інших сферах суспільства перетворюють умови сумісної діяльності людей. Тому деякі економічні норми з плином часу перестають задовольняюти потреби суб'єктів економічного процесу, стають незручними та некорисними. Більш того, застарілі норми є гальмом для подальшого розвитку економічної системи. Тому люди прагнутимуть їх змінити для того, щоб привести у відповідність до нових умов життя.
Про процес перетворення економічних норм можна говорити тоді, коли має місце реальна зміна сукупності соціально-економічних практик, у яких реалізуються саме ці норми. Але завжди це процес складний і тривалий за часом. Наприклад, формування в нашій країні інституту конкуруючого товарного ринку має забезпечуватися взаємно орієнтованою поведінкою багатьох соціально-професійних груп - комерсантів, підприємців, найманих продавців, адміністраторів ринків, ярмарок, бірж, податкових інспекторів, працівників міліції та ін. Цей процес передбачає виникнення нових практик і норм закупки, розподілу і поставки товару, становлення нових видів торгівлі, розвиток цивілізованої конкуренції, ринкової інфраструктури та ін.
Економічні стереотипи - це спрощені, схематичні, деформовані та ціннісно-орієнтовані уявлення про економічні об'єкти, явища та процеси. Як правило, в економічних стереотипах сумується в спрощеній і деформованій формі досвід певної групи. Відмітними рисами стереотипу є: персоніфікація явищ (причина тих чи інших явищ пов'язується з діяльністю конкретної особи або певної групи); сильне емоційне забарвлення сприйняття та інтерпретації явищ (як правило, різко негативне або позитивне ставлення до чого-небудь чи до кого-небудь); ірраціональність (як правило, факти, які суперечать стереотипу, не беруться до уваги або з обуренням відхиляються); усталеність (стереотип є статичним, незмінюваним і здатним до самозбереження навіть у ситуації, що радикально змінюється).
У повсякденній свідомості стереотипи можуть заміщати знання про економічні процеси, значно спрощуючи процес орієнтації, вироблення і прийняття рішень у складному й суперечливому світі. Стереотипи сприяють формуванню економічної ідентичності, розділяючи соціальний світ на «своїх» і «чужих», «друзів» і «ворогів». Наприклад, згідно із соціологічними дослідженнями останніх років, формування нових класових утворень в Україні здійснюється в напруженому конфліктному середовищі. Протистояння в боротьбі за життєві шанси та ресурси, що постійно загострюється, відбивається в масовій свідомості, міфологізується й закріплюється в усталених уявленнях про «своїх» та «інших», суспільство розколюється на «народ», «простих громадян» і «мафію», «владу». Громадяни, які суб'єктивно сприймають себе як робочих та селян, найбільше постраждали від реформування, вони переконані в кримінальному походженні значної частини існуючих сьогодні капіталів. Цим обумовлене масове неприйняття у своєму середовищі багатих людей, поширеність очікування конфлікту між багатими й бідними та бажання судового покарання тих, хто зумів «сколотити» статок. Ці соціально-економічні стереотипи є фактором утворення макросоціальних солідарностей, опозицій та відповідних соціально-економічних практик.
Економічні звички обумовлюють вибір найбільш зручних і досить поширених засобів групової економічної діяльності. На значущість звичок у формуванні економічної поведінки звертали увагу такі економсоціологи, як Т. Веблен, Ф. Найт, Дж. Катон та ін. Виникнення звичок і залучення людини до загальних правил поведінки є результатом як відносно пасивної і навіть несвідомої імітації, тобто неусвідомлюваного процесу наслідування інших людей, так і результатом вільного свідомого вибору.
Значущість соціальних звичок і рутинизованої поведінки важко переоцінити. Наприклад, уся економічна діяльність здійснюється в рамках традиційного права, яке дає змогу економічним агентам судити про життєздатність контрактів та імовірні наслідки тих чи інших дій і осягається не шляхом детального аналізу законодавчих актів, а повсякденними спостереженнями за його функціонуванням. Бізнес сам по собі обмежується неформальними звичаями і правилами, їх змушені визнавати всі, хто в ньому бере участь, і діяльність, узгоджена з ними, іноді є «вхідним білетом» у ділові кола та вважається знаком довіри. Ці звичаї та правила мають певні особливості в кожній країні, тому бізнесмен, який має намір ввозити товари в незнайому країну, повинен їх вивчати.
Більш безпосередньо життя і діяльність представників ділових кіл обумовлена мережею контактів, на які часто накладаються правила або рутинизовані узгодження як формального,так і неформального характеру. Загальновідомо, що багато (якщо не всі) ринків праці формуються на підставі суворих правил поведінки та укладання контрактів, багато в чому обумовлених традицією та домінуючою культурою суспільства.
Не слід ігнорувати значущість звичок і для виробництва як такого. Будь-яка робота, кваліфікована чи не кваліфікована, потребує певного рівня практичних знань, або ноу-хау, яких набувають протягом певного часу. Трудова кваліфікація населення країни складається з набору важливих звичок, які протягом часу широко розповсюджуються серед працездатних громадян і вкорінюються в їх практичну діяльність. На цьому факті саме наголошував Т. Веблен у теорії економічної еволюції, яка ґрунтується на суперечностях між звичками та очікуваннями робочих, з одного боку, та ділових кіл - з іншого.
Економічна міфологема - це статичний образ, який ґрунтується на віруваннях і дає змогу систематизувати та інтерпретувати факти й події, не зовсім зрозумілі за змістом, структурувати колективні уявлення про теперішнє і майбутнє. З психологічного погляду створення міфу пов'язане з неможливістю логічно пояснити радикальні зміни, тому діє захисний механізм - повернення індивіда до більш раннього життєвого досвіду сприйняття навколишнього світу та взаємодії з ним.
Міфологема, у тому числі й економічна, виникає тоді, коли група або більша частина суспільства стикаються з новими, незрозумілими й непідконтрольними їй явищами, які становлять явну або приховану загрозу її існуванню. Саме тому розквіт міфологем здебільшого здійснюється в періоди соціальних потрясінь, глибоких криз суспільства, війн, революцій тощо.
Наприклад, соціологи вважають, що неефективність сертифікатної приватизації в Україні підтверджує, що сам вибір подібної стратегії її здійснення був обумовлений передусім не економічними розрахунками, а впливом соціально-економічної міфології та сформованої під її дією громадської думки, які вимагали проведення роздержавлення за «демократичним» сценарієм. Як відомо, економічну ефективність ваучерної приватизації ставлять під сумнів багато вчених-економістів. Це аргументується тим, що сертифікатна приватизація не дає змоги залучати інвестиції для розвитку виробництва, «розпорошує» власність, що утруднює керування приватизованими підприємствами. Але найбільш популярними серед населення були способи приватизації, де перевага віддавалася переходу державних підприємств у власність трудового колективу (викуп підприємств трудовим колективом, оренда з подальшим викупом, закрите акціонування, передача підприємств трудовим колективам на безоплатній основі). Це пов'язано з переконанням, що саме ці способи приватизації є справедливими. Якщо введення приватизаційного сертифіката створює ілюзію «рівності можливостей» усіх громадян у приватизації, то приватизація через викуп, надання пільг у придбанні акцій підприємств їх працівникам з погляду громадської свідомості дає змогу реалізувати гасло «фабрики - робітникам», висунуте, як відомо, ще більшовиками, але так і не реалізоване ними. Ця ідеологема, судячи з усього, є досить популярною в Україні й у наш час. Але стратегія приватизації, яка реалізовувалася під її впливом, виявилася малоефективною в економіці. Таким чином, приватизаційна політика в Україні була здійснена під впливом економічної міфологеми про те, що зміна соціально-економічних відносин у зв'язку з переходом до приватної власності є панацеєю від усіх хвороб, при цьому недооціненою залишається роль «суб'єктивного чинника», тобто впливу духовної сфери суспільства на перебіг соціальних та економічних перетворень.
Кожен народ, нація продукує свої міфологеми, які фіксують у раціональних та ірраціональних формах соціально-економічні архетипи й породжують масові очікування, уявлення, орієнтації. Так, багато дослідників описують такий феномен, як американська мрія. Вона народилась як мрія про краще життя, як утопія. З ранніх часів західної цивілізації люди мріяли про втрачений рай, про Золотий вік, де було багатство, не було війн та виснажливої праці. За словами Дж. Адамса, це мрія про країну, у якій життя кожної людини буде кращим, багатшим і повним та в якій перед кожним відкриються можливості, відповідні до його здібностей або досягнень. Тобто ця мрія фіксує уявлення про Америку як країну рівних і необмежених можливостей. Безумовно, ці уявлення містять ідеалістичне сприйняття дійсності, але ця міфологема сприяла формуванню важливих елементів американської свідомості. Мова йде про ставлення до особистої свободи як до найвищої цінності, про повагу до приватного життя, приватної власності та приватного підприємництва, про розвинуту здатність і готовність людей до самоорганізації, про повагу до закону як правового забезпечення рівних можливостей всіх і кожного, про віру в необмежені можливості індивідуальної життєвої творчості, орієнтації на особистий успіх.
