Економічна концентрація: поняття, види, випадки обов'язкового отримання попереднього дозволу

Антимонопольно-конкурентне законодавство України не містить визначення поняття "концентрація суб'єктів господарювання".

У ч. 2 ст. 22 Закону "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. і Поло­женні про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету Украї­ни про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів госпо­дарювання (Положення про концентрацію), затвердженому розпоряд­женням Антимонопольного комітету України від 19.02.2002 р. № 33-р, перелічуються ті дії суб'єкта (ів) господарювання, що підпадають під це поняття: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання; 3) створення суб'єкта господарюванню дво­ма і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого пері­оду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьо­му таке створення не призводить до координації конкурентної поведін­ки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господа­рювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання; 4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що за­безпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у ви­щому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Учасники концентрації суб'єктів гос­подарювання визначені в законодавстві. Відповідно до ст. 24 Закону Ук­раїни "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р. учасниками концентрації визнаються:
- суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;
- суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль;
- суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;
- суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновника­ми (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі коли одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самовря­дування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, ак­тиви (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду но­востворюваного суб'єкта господарювання;
- фізичні та юридичні особи, пов'язані з учасниками концентрації, зазначеними в абзацах другому - п'ятому цієї статті, відносинами контро­лю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб згідно із статтею 1 цьо­го Закону єдиним суб'єктом господарювання.

Державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання встановлений у формі обо­в'язкового отримання учасниками такої концентрації дозволу на її здійснення. Законодавець чітко визначає ті критерії, за наявності яких дана процедура є обов'язковою. Так у ст. 24 зазначеного вище Закону встановлений ряд граничних показників, перевищення яких вимагає по­переднього дозволу Антимонопольного комітету України чи адмініст­ративної колегії Антимонопольного комітету України на здійснення кон­центрації.

Так, якщо сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалі­зації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контро­лю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валют­ним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому: вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, виз­начену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищу суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року і у випадках, пе­редбачених ч. 2 ст. 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли частка на певному рин­ку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку това­ру, то дії, що є концентрацією цих суб'єктів господарюванні, вимагають обов'язкового дозволу.

Більш того, учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану. Порядок розрахунку даних граничних показників встановлюється Антимонопольним комі­тетом України, з врахуванням ч. ч. 2-4 ст. 24 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

У результаті необхідно відзначити, що Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до мо­нополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

Концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимо­нопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необ­хідна, відповідно до п. 12 ст. 50 Закону визнається порушенням законодав­ства про захист економічної конкуренції.

Кабінет Міністрів України може дозво­лити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет Украї­ни не надав дозволу як на таку, що не відповідає умовам, визначеним в законодавстві. Кабінет Міністрів України може дати дозвіл на концентра­цію, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концент­рації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Кабінет Міністрів України не вправі дати дозвіл, якщо обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією, не є необхідними для досягнення мети концент­рації або становлять загрозу системі ринкової економіки. Процедура уз­годження з урядом дій суб'єктів господарювання визначена постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання" від 28.02.2002 р. N9 219. Процедура контролю за вико­нанням даного дозволу передбачена розпорядженням Антимонопольно­го комітету України "Про затвердження Порядку здійснення контролю за виконанням рішення Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання" від 29.08.2003 р. № 328-р.

Ільющенко Г.В. визначив напрямки реформування:

1. Доводиться доцільність законодавчого закріплення цього терміну, а саме запропоновано доповнити статтю 1 Закону України „Про захист економічної конкуренції” наступним формулюванням: „концентрація суб’єктів господарювання – це злиття раніше незалежних суб’єктів господарювання або поглинання, встановлення іншим способом контролю над всією чи частиною господарської діяльності суб’єкта господарювання однією чи декількома пов’язаними особами”. Закріплення у законі такої дефініції поряд з можливими способами її здійснення дозволить уникнути неточностей або розбіжностей при тлумаченні норм закону та обтяжливого процесу постійного внесення змін до переліку дій, що вважаються економічною концентрацією.

2. Аргументовано необхідність розмежування загального терміну „концентрація суб’єктів господарювання” і спеціального терміну „кваліфікована концентрація суб’єктів господарювання” та доповнення у ст. 1 Закону „Про захист економічної конкуренції” таким реченням: „кваліфікована концентрація суб’єктів господарювання – це концентрація, що за пороговими показниками її учасників потребує попереднього дозволу Антимонопольного комітету України на її здійснення”.

3. З метою вдосконалення понятійного апарату антимонопольного законодавства пропонується уточнити формулювання у Законі України „Про захист економічної конкуренції” терміну „пов’язані особи”, які спільно або узгоджено чинять вирішальний вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини безпосередньо або через інших осіб, шляхом визначення кількісних показників такого контролю, а саме вважати пов’язаними осіб, які мають двадцять або більше відсотків голосів у вищому органі управління суб’єкта господарювання.

4. Запропоновано розрізняти дві основні форми економічної концентрації залежно від наявності відносин залежності між її учасниками: злиття (повне, неповне) та поглинання (повне, неповне). Доведено, що всі можливі способи здійснення концентрації суб’єктів господарювання є різновидами процесів злиття й поглинання в економіці.

5. На підставі порівняльного аналізу процесів злиття, поглинання, приєднання господарюючих суб’єктів, аргументовано, що злиття, як форма економічної концентрації, завжди пов’язане з утворенням нової юридичної особи, при цьому воно може бути повним (з повним правонаступництвом) чи неповним (об’єднання частки активів двох і більше суб’єктів господарювання при заснуванні ними нового суб’єкта господарювання, що не призводить до координації конкурентної поведінки між цими всіма суб’єктами господарювання).

В свою чергу приєднання слід вважати окремим випадком поглинання, а саме повним поглинанням. При цьому приєднання, на відміну від злиття, слід вважати тільки формою припинення юридичної особи, що поглинається, і ніяк способом утворення нової компанії, тому авторкою запропоновано зміни до ст. 56 ГК України, а саме у першому пункті цієї статті після слова „реорганізації” у душках виключити слово „приєднання”.

6. З огляду на те, що злиття й приєднання є видами реорганізації, доводиться доцільність втілення у законодавство України сучасної європейської моделі регулювання реорганізації юридичних осіб, відповідно до якої слід відмовитися від визначення реорганізації лише як форми припинення юридичних осіб. Автором удосконалено існуюче визначення реорганізації юридичних осіб, а саме запропоновано вважати реорганізацією одночасний перехід усього або частини майна, прав та обов’язків від одних юридичних осіб, які припиняються чи продовжують існування (у разі виділення), до інших новостворених або існуючих (у разі приєднання) юридичних осіб-правонаступників.

7. З огляду на те, що в діючому законодавстві України при формулюванні підстав надання органами АМК України дозволу на економічну концентрацію використовуються оціночні категорії, зміст та сутність яких не розкриваються, пропонується закріпити у Законі „Про захист економічної конкуренції” ознаки суттєвого обмеження конкуренції шляхом визначення невичерпного переліку обставин, що надають можливість господарюючим суб’єктам в односторонньому порядку впливати на загальні умови обігу товару на ринку (скорочення на товарному ринку кількості господарюючих суб’єктів, які не належать до групи осіб, пов’язаних відносинами контролю; відмова господарюючих суб’єктів, які не належать до групи осіб, пов’язаних відносинами контролю, від самостійних дій на товарному ринку; визначення загальних умов обігу товару на товарному ринку угодою між суб’єктами господарювання тощо).

8. Також доводиться доцільність закріплення на законодавчому рівні переліку вимог і зобов’язань, якими може бути обумовлено надання дозволу органами АМК на концентрацію суб’єктів господарювання, коли її здійснення є вигідним для суспільних інтересів, хоча може мати при цьому негативний вплив на конкуренцію. Це можуть бути, зокрема, вимоги щодо змін поданого плану злиття, приєднання суб’єктів господарювання; зобов’язання суб’єкта господарювання здійснити відчуження майна чи утриматися від вчинення певних дій; обмеження стосовно управління, користування чи розпорядження активами тощо.

9. Аргументовано необхідність узгодження правових положень щодо підстав, видів та заходів відповідальності за порушення правил економічної концентрації, зокрема, шляхом внесення запропонованих авторкою змін до статей 251, 253, 255 ГК України, ст. 51 Закону України „Про захист економічної конкуренції”.

10. А також загальні пропозиції:

а) гармонізація відповідних норм Господарського кодексу України і Закону України „Про захист економічної конкуренції”;

б) забезпечення ефективності антимонопольного контролю за концентрацією суб’єктів господарювання шляхом вдосконалення процедури отримання дозволу АМК України на концентрацію, підвищення порогових показників кваліфікованої концентрації тощо;

в) обов’язковість розрахунку економічної ефективності норм права;

г) забезпечення захисту суб’єктів господарювання шляхом вдосконалення господарсько-правової регламентації відносин простої і вирішальної залежності;

д) приведення підзаконних актів про концентрацію у відповідність до Закону України „Про захист економічної конкуренції” та інших законодавчих актів;

е) адаптація національного законодавства про концентрацію до стандартів ЄС про злиття компаній.

74. Недобросовісна конкуренція та монополістичні зловживання спільні та відмінні риси

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. До таких дій, зокрема, належать: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, а також неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

В науковій літературі існують різні визначення поняття «недобросовісна конкуренція» та її окремих видів.

Так, Безух О.В. пропонує визначати недобросовісну конкуренцію як антиконкурентні дії суб’єктів господарювання чи бездіяльність, пов’язані з порушенням чинного законодавства, торгових правил та звичок, прав на інтелектуальні продукти, вимог добропорядності і справедливості шляхом вчинків, здатних викликати змішування відносно підприємства, продукції або діяльності конкурента, ввести громадськість в оману, дискредитувати конкурента.

Шуміло І.А. розглядає недобросовісну конкуренцію як протиправну діяльність суб’єктів господарювання, що, шляхом введення в оману споживачів чи інших суб’єктів господарювання, спрямована на заміну в межах одного товарного ринку власним товаром чи послугою аналогічних товарів чи послуг конкурента, котрі користуються сталим попитом

Визначення неправомірного використання ділової репутації суб’єкта господарювання як різновиду недобросовісної конкуренції пропонує Кулішенко В.С., а саме: неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання необхідно розглядати як протиправну поведінку суб’єкта господарювання, що завдає шкоди конкурентним господарським (підприємницьким) відносинам, порушує законодавство про захист від недобросовісної конкуренції, права на вільну, чесну конкуренцію і ділову репутацію шляхом експлуатації ділової репутації іншого суб’єкта господарювання – конкурента, що тягне імовірність змішування споживачами діяльності носія ділової репутації (добросовісного конкурента) і недобросовісного конкурента

Стосовно закордонної практики, то законодавство США не дає загального визначення недобросовісної конкуренції, проводиться лише перелік дій, які кваліфікуються як недобросовісна конкуренція, при цьому перелік є вичерпним, а також перелік дій, які до таких не відносяться
За законодавством України, конкретний перелік дій, які можуть характеризуватися як недобросовісна конкуренція, є невичерпним, тим більше містить їх уточнюючу кваліфікацію, що вимагає практика. Серед них такі дії:

- дискредитація конкурента;

– купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

– порівняльна реклама

– схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта (підприємця);

– схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

– схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

– підкуп працівника постачальника;

– досягнення неправомірних переваг у конкуренції, що означає різноманітні форми нечесної конкурентної боротьби;

– копіювання зовнішнього вигляду виробу;

– неправомірне використання товару іншого виробника;

– неправомірне використання чужих рекламних матеріалів, позначень, упаковки тощо (Джуринський ОО)

Зловживання простим домінуванням або монопольним становищем є категорією, яка відноситься до поведінки та обставин, пов’язаних з індивідуальними фірмами. Справжня монополія, яка не стикається з конкуренцією або загрозою конкуренції, встановлює вищі ціни або виробляє продукції менше чи нижчої якості. Закони проти монополізму і закони проти зловживань монопольним становищем, як правило, спрямовані на підприємницьку практику, завдяки якій фірми можуть отримати чи захистити монопольне становище (Скурська В.А.)

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає частиною 1 статтею 13 саме поняття зловживання монопольним становищем. Згідно неї, зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку

Як Закон України «Про захист економічної конкуренції» в ч.2.ст.13 так і Господарський кодекс України в ст..29 чітко визначає ті особливості, які характерні зловживанням монополістичним становищем. Зловживання монопольним становищем вважаються:

1) нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав’язування товару,не потрібного контрагенту;

2) обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

3) інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок виходу з ринку) суб’єктів господарювання;

4) встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

5) встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність за Законом.

Згідно зі звітом Антимонопольного комітету України, основними ринками, зловживання монопольним (домінуючим) становищем є: місцеві ринки послуг житлово-комунального господарства, загальнодержавні та регіональні ринки паливно-енергетичного комплексу, ринки продовольчих товарів та послуг, що надаються сільгоспвиробникам (Федотова Ю.В.)

Усі зловживання монопольним становищем на ринку за їх змістом і спрямованістю можуть бути класифіковані на декілька груп (різновидів):

- зловживання здебільшого цінового характеру – охоплюють дії, передбачені п.1 ч.2 ст.13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- зловживання здебільшого дискримінаційного характеру, спрямовані на одержання прибутку або інших переваг, пов’язаних із використанням існуючої ринкової влади, – ця група охоплює дії, передбачені пп.2-3 ч.2 ст.13 Закону;

- дії, пов’язані з неправомірним скороченням суб’єктами господарювання пропозиції або попиту, – до цієї групи включаються 2 види діянь, передбачених пунктами 4 та 5 ч.2 ст.13 Закону;

- дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб’єктів господарювання або створення перешкод до їхнього доступу на ринок (виходу з ринку) – ця група охоплює діяння, передбачені пп.6 та 7 ч.2 ст.13 Закону (Єрошенко Б.В.)

Серед спільних рис можна виділити, перш за все, саме дію, яку вчиняє суб’єкт господарювання для «зміцнення» свого становища. Створення перешкод суб’єктам господарювання в процесі конкуренції, а також основна спільна риса – це ущемлення інтересів споживача.

Діяльність суб’єктів господарювання завжди здійснюється в межах одного ринку товарів чи послуг. Переваги, яких вони досягають неправомірними методами та нечесними підходами, завдають не лише удар по споживачу, а й пригноблюють іншого суб’єкта господарювання, який може зрівнятися за якістю чи кількістю потрібного товару чи навіть послуг на даному конкретному ринку. Ці всі дії визначаються забороненими і за них настає відповідальність в межах законодавства України.

Спільні риси:
1. Будь-які дії суб’єкта господарювання у конкуренції. Дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, що займає монополістичне (домінуюче) становище.
2. Створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції.
3. Ущемлення інтересів споживачів.
4. Дії в межах одного товарного ринку чи ринку послуг.
5. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
6. Дії забороняються законодавством.
7. Настає відповідальність за законодавством України.
Відмінні риси вбачаються в тому, що суб’єкт господарювання, який користується недобросовісною конкуренцією для задоволення матеріального інтересу, часто неправомірне використовує ділову репутацію суб’єкта господарювання, неправомірне збирає, розголошує та використовує комерційну таємницю, може дискредитувати конкурента, займається порівняльною рекламою, неправомірним використанням чужих упаковок, позначень, рекламних матеріалів. В свою чергу, монополіст може здійснювати своєрідні зловживання заради свого статусу, серед яких можна назвати такі як: нав’язування таких умов договору щодо предмета, які ставлять у нерівне становище контрагентів, створення або підтримання дефіциту окремого товару на ринку чи встановлення монопольних цін чи монопольно низьких цін, які заставляють в подальшому конкурента визнавати себе банкрутом.
Відмінні риси:

Недобросовісна конкуренція:

1. Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання.

2. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

3. Дискредитація конкурента.

4. Порівняльна реклама.

5. Неправомірне використання чужих упаковок, позначень, рекламних матеріалів.

Монополістичні зловживання:

1. Нав’язування таких умов договору щодо предмета, які ставлять у нерівне становище контрагентів.

2. Створення або підтримання дефіциту окремого товару на ринку чи встановлення монопольних цін.

3. Встановлення монопольно низьких цін, які заставляють в подальшому конкурента визнавати себе банкрутом.

Щодо понять недобросовісної конкуренції та монополістичних зловживань, то вони чітко закріплені в законодавстві України, і тим самим розкривають свої ознаки. Ці два поняття характеризуються діями чи бездіяльністю суб’єктів господарювання в процесі здійснення своєї діяльності.

Проте ці діяння мають протиправний характер відносно інших суб’єктів господарювання, які суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Неправомірне використання ділової репутації, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, нав’язування непотрібного товару контрагенту, обмеження чи припинення виробництва, що призводить до дефіциту конкретного товару, встановлення монопольно високих або низьких цін, скорочення суб’єктами пропозиції чи попиту. Це всі основні дії, які визначені законодавством і за які наступає відповідальність.

Перспективним виходом із цих проблем, а саме зменшення проявів недобросовісної конкуренції, а також викорінення зловживань монопольним становищем в Україні, буде зміна окремих положень законодавства, що визначають відповідальність з а такі дії у вигляді штрафів, виплати моральної компенсації за вчинену шкоду на більш жорсткіші умови відбуття покарання. Серед прикладів можна навести таке як конфіскація всього майна за чергове порушення, заборону здійснення в подальшому діяльності, внаслідок якої вчиняються ці протиправні дії, або ж позбавлення волі на певний період.

75. Особливості застосування відповідальності за порушення вимог антимонопольно-конкурентного законодавства
За порушення антимонопольно-конкурентного законодавства встановлена цивільно-правова відповідальність, господарсько-правова відповідальність, адміністративна відповідальність, кримінально-правовова відповідальність.

Висновок про цивільно-правову відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції виходить з аналізу ст. 25 ГК України, ст.55 Закону "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001р., ст. ст. 20, 24 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 р., ст. ст. 19,20 Закону "Про природні монополії від 20.04.2000 р., що передбачають відшкодування збитків (шкоди), заподіяної протиправною поведінкою особи. Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування шкода є невід'ємною умовою цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків.

Під шкодою, в теорії цивільного права, розуміють применшення або втрату (загибель) певного особистого або майнового блага. Відшкодування шкоди, заподіяного порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, здійснюється за заявами зацікавлених осі в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, або збитки відшкодовуються порушником добровільно, без рішення суду. Це міра недоговірної відповідальності, тому її застосування повинне здійснювати за правилами гл. 82 ЦК України. За загальним правилом, розмір відшкодовуваних збитків повинен визначатися за правилами ст. 22 ЦК України. Але за окремі правопорушення законодавство про захист економічної конку­ренції передбачає збільшений, кратний розмір відшкодування шкоди. Так, відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України "Про захист економічної конку­ренції" від 11.01.2001 р. шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5,10,12,18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА встановлена в гл. 28 ГК України, а в загальному вигляді у розділі п'ятому цього кодифікованого нормативно-правового акту. Серед господарсько-правових санкцій законодавець називає наступні: штраф, вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу), вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням копій виробів іншого суб'єкта господарювання; спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей, примусовий поділ монопольних утворень.

1. Штрафи відповідно до ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладають органи Антимонопольного комітету на об'єднання, суб'єктів господарювання за такі порушення:

а) антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету або їх виконання не в повному обсязі - у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну діяльність, заборонену згідно із ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20 Закону; недодержання умов, передбачених п. 2 ч. З ст. 22 Закону; порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;
концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію - у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в) обмежувальну діяльність, заборонену згідно із ч. 1 ст. 18 Закону; неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання інформації у неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції - у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймають виключно Антимонопольний комітет України, адміністративна колегія Антимонопольного комітету України на їх засіданнях.

Відповідно до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" вчинення господарюючими суб'єктами - юридичними особами та їх об'єднаннями дій, визначених цим законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючого суб'єкта за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо обчислити виручку господарюючого суб'єкта неможливо або виручки немає, зазначені штрафи накладаються у розмірі до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, їх об'єднаннями та об'єднаннями громадян, що не є господарюючими суб'єктами, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями штрафів у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Примусовий поділ, як вид господарсько-організаційних санкцій за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, застосовується Антимонопольним комітетом у випадках, коли суб'єкт господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, зловживає ним.

Примусовий поділ не застосовується у таких випадках:

- за неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

- за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

3. Відшкодування шкоди. Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до суду, арбітражного суду із заявою про її відшкодування.

Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18 і 19 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відшкодовується особою, яка вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України

4. Вилучення товарів. У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.

Порядок використання вилучених товарів визначає Кабінет Міністрів України.

Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання застосовується у разі, коли можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.
Слід мати на увазі, що суб'єкта господарювання не можна притягнути до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, якщо минув строк давності притягнення до відповідальності.

Строк давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції становить п'ять років з дня вчинення порушення, а в разі триваючого порушення - з дня закінчення вчинення порушення.

КРИМІНАЛЬНА

КК України встановлює кримінальну відповідальність за наступні злочини у сфері захисту конкуренції: примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228), незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231); розголошенні комерційної або банківської таємниці (ст. 232).

АДМІНІСТРАТИВНА

Необхідно звернути увагу що за зловживання монопольним становищем на ринку; неправомірні угоди між суб'єктами господарювання; дискримінацію суб'єктів господарювання; неподання чи несвоєчасного подання передбаченої законом інформації, або подання за відомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальним відділенням; ухилення від виконання чи несвоєчасне виконання рішень Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень посадові особи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також громадян які зареєстровані як підприємці, несуть адміністративну відпові­дність згідно із законом, що визначено в ст. 252 ГК України. Окрім цього вчинення дій, визначених ГК України як недобросовісна конкуренція, громадянами-підприємцями, а також вчинення в інтересах третіх осіб зазначених дій громадянами, які не є підприємцями, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену законом.
Деталізовані положення щодо адміністративної відповідальності в поточному законодавстві: у ст. 54 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001 р., в ст. 23 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 20.04.2000 р., в ст. 18 Закону України "Про природні монополії" від 20.04.2000 р. Безпосередньо адміністративно-правові санкції передбачені ст. ст. 164-3 і 166-1 - 166-4 КпАП України.

Бондаренко К.В.
1. Удосконалення, насамперед, потребує нормативна підстава адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства. В Україні існують два види адміністративних порушень антимонопольного законодавства, передбачених як Кодексом України про адміністративні правопорушення, так і Законом України “Про захист економічної конкуренції”, відповідальність за які передбачена тільки Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За своєю сутністю такі правопорушення багато в чому є тотожними. Водночас, їх по-різному названо у вищезазначених нормативно-правових актах, передбачено різний порядок притягнення до відповідальності за їх вчинення, встановлено різні види стягнень та різні розміри штрафів.

Так, Закон України “Про захист економічної конкуренції” встановлює відповідальність за антиконкурентні узгоджені дії, а Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за неправомірні угоди між підприємцями.

Перелік діянь, які можуть кваліфікуватися як антиконкурентні узгоджені дії, визначено в Законі України “Про захист економічної конкуренції”. Він є набагато ширшим, ніж перелік діянь, які кваліфікуються як неправомірні угоди між підприємцями за Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Окрім цього, Закон “Про захист економічної конкуренції” передбачає відповідальність за антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, тоді як Кодекс України про адміністративні правопорушення таке правопорушення називає дискримінацією суб’єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління та контролю.

2. Суб’єктом таких порушень антимонопольного законодавства, як: зловживання монопольним становищем, неправомірні угоди між підприємцями, антиконкурентні дії, порушення порядку надання інформації є, поряд із фізичними, і юридичні особи, адміністративна відповідальність яких регламентується окремими законами. З огляду на це запропоновано передбачити в КУпАП юридичних осіб як суб’єктів адміністративної відповідальності.

3. При характеристиці складу антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання (неправомірних угод між підприємцями) визначено, що суб’єктом антиконкурентних узгоджених дій є суб’єкт господарювання (Закон “Про захист економічної конкуренції”), а неправомірних угод – підприємець (КУпАП). Співвідношення понять “суб’єкт господарювання” і “підприємець” свідчить про те, що поняття “суб’єкт господарювання” є набагато об’ємнішим і поглинає останнє. З огляду на те, що адміністративна відповідальність за це правопорушення передбачена ст. 166-2 КУпАП, яка використовує поняття “підприємець”, запропоновано внести відповідні зміни до цієї статті і викласти її в такій редакції:

“Стаття 166-2. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання

Антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин; вчинення схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об’єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) – тягне за собою …”

4. Відповідно до ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення, розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства здійснюється районними, районними у містах, міськими або міськрайонними судами. У той же час Законом України “Про Антимонопольний комітет України” передбачено, що справи про адміністративні правопорушення можуть розглядатись Антимонопольним комітетом України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України, державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, а також адміністративною колегією територіального відділення Антимонопольного комітету України. Складається ситуація, коли одне й те саме правопорушення є підвідомчим різним суб’єктам, кожен з яких має його розглядати в особливому порядку. З метою ліквідації названої колізії запропоновано передбачити єдиний порядок розгляду зазначених справ антимонопольними органами з подальшою можливістю оскарження прийнятого рішення у судовому порядку.

5. Проблемою є те, що чинне законодавство чітко не визначає, в яких випадках справа про адміністративне порушення антимонопольного законодавства має розглядатися судами, а в яких – Антимонопольним комітетом України або його структурними підрозділами. Вважається, що всі справи про адміністративні порушення антимонопольного законодавства мають вирішувати Антимонопольний комітет України та його органи, а оскаржувати рішення, прийняте Антимонопольним комітетом України та його органами, слід до суду. Така система має забезпечити найбільш ефективний, повний, обґрунтований та об’єктивний розгляд справи про адміністративне правопорушення у відповідній сфері. Друга особливість проявляється в процедурі розгляду справи. Якщо суб’єктом розгляду є суд, то процедура розгляду буде судовою зі всіма притаманними такій процедурі ознаками, якщо ж суб’єкт розгляду є структурним підрозділом Антимонопольного комітету України, то розгляд буде здійснюватися у позасудовому порядку

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Бобонич Є.Ф.
1. Актуальним уявляється можливість запровадження в українське законодавство механізму часткового звільнення від відповідальності за порушення законодавства у сфері економічної конкуренції.

За українським антимонопольним законодавством передбачено лише повне звільнення від відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії субʼєктів господарювання. Часткове звільнення від відповідальності (наприклад, у вигляді зменшення розміру штрафу у зв’язку з наявністю пом’якшувальних обставин) не передбачено.

2. Важливим аспектом, на якому слід наголосити, є визначення терміну, упродовж якого порушник може звернутися до антимонопольного органу із заявою про звільнення від відповідальності. За вітчизняним законодавством особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, може бути звільнена від відповідальності лише в разі, якщо вона раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це АМК України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для ухвалення рішення у справі. Особа може звернутися з такою заявою і тоді, коли на момент її подання АМК України володіло інформацією про порушення вітчизняного антимонопольного законодавства.

3. Доцільно в Законі України «Про захист економічної конкуренції» дати загальне визначення поняття правопорушення у сфері економічної конкуренції, зробити вказівку на форму і вид вини кожного виду такого правопорушення, розробити загальні засади притягнення до відповідальності за такі правопорушення.