Угоди,правочини акціонерного товариства, угоди акціонерів: проблеми правового регулювання

Угоди АТ - Розд 13 Зу Про АТ – значні правочини та правочини із заінтересованістю

Значний –правочин, що вчиняється на значну суму (якщо ринкова вартість майна або послуг що є його предметом 10 і більше відсотків вартості активів АТ

Якщо ринкова вартість 10-25 % - рішення про вчинення правочину прийм наглядовою радою+ може виноситись на розгляд загальних зборів

Більше 25%- рішення приймається загальними зборами за поданням наглядової ради

50% і більше - ріш приймається більш як 50% голосів акціонерів від їх загальної кількості

Правочин із заінтересованістю ЗУ визначає хто вважається заінтересованою особою

Особа, заінтересована у вчиненні правочину, зобов'язана протягом трьох робочих днів з моменту виникнення у неї заінтересованості поінформувати товариство про наявність у неї такої заінтересованості.Виконавчий орган акціонерного товариства зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з дня отримання відомостей про можливість вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, надати наглядовій раді (у разі відсутності наглядової ради -
кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочину, у вчиненні якого є заінтересованістНаглядова рада протягом п'яти робочих днів з дня отримання від виконавчого органу інформації про правочин, у вчиненні якого є заінтересованість, зобов'язана прийняти рішення щодо вчинення такого правочину товариством або про відмову від його вчинення. Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради, вона не бере участі в голосуванні з питання вчинення такого правочину. Якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину, або якщо
наглядова рада не була створена або не прийняла рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, протягом строку, встановленого цією статтею, це питання виноситься на розгляд загальних зборів.Правочин, вчинений з порушенням вимог закону може бути визнано судом недійсним. Відповідальність за шкоду, заподіяну товариству правочином, вчиненим з порушенням вимог Закону, несе особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством такого правочину.

Угоди акціонерів (найбільш поширені в країнах англо-саксонс правової сім’ї)

Можуть укладатися між акціонерами або між АТ та акціонерами

2 види угод:

1. Прості- регулюють порядок взаємовідносин акціонерів між собою всіх або частини

А) угоди що передб право акціонера укладати довгостроковий труд контракт з корпорацією із фіксованою зар платою

Б) угоди, акціонери яких можуть домовитисьщо будуть підтримувати однин одного на виборах або не будуть підримувати або ваисуватиінших осіб що не є учасниками угоди

В) угоди що встан обов акціонерів. Що їх укладають при продажу свої акцій зробити обов попередню пропозицію про купівлю цих акцій іншими учасниками угоди

2 Одноголосні- угоди які надають право акціонерам обмежити повністю аюо частково повноваження ради директорів шляхом передачі цих повноважень безпосер акціонерам (не потребують їх підпису майбутніми акціонерами)

(додатково про проблему визнання недійсними акціонерних угод)

Акціонерна угода (shareholders agreement) — договір між акціонерами, що визначає порядок управління товариством, вирішення корпоративних конфліктів, порядок і умови голосування сторін, фінансування акціонерного товариства, опціонів акціонерів, розподілу прибутку, відчуження акцій, конкуренції між товариством і акціонерами, вирішення «тупикових ситуацій», а також інші питання, віднесені сторонами до предмета угоди.

Згідно ст. 29 Закону України «Про акціонерні товариства» Статутом товариства може бути передбачена можливість укладення договору між акціонерами, за яким на акціонерів покладаються додаткові обов'язки, у тому числі обов'язок участі у загальних зборах, і передбачається відповідальність за його недотримання. Виходячи зі вказаної статті, можна зробити висновок, що акціонери мають право передбачити різноманітні обов’язки, які будуть вважати за потрібне закріпити у договорі. Зокрема, це обов’язок відмови від акцій, примусового продажу акцій та інші обов’язки, які певним чином обмежують права акціонера. Але завжди залишається ризик, що в суді такі обмеження будуть визнані недійсними.

Проблема «ризику» яскраво відображена у постанові Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», Відповідно до якої акціонери можуть укладати акціонерні угоди, але «відносини між товариством та акціонерами, між акціонерами АТ щодо його діяльності, а також корпоративного управління регулюються виключно законами та іншими нормативно-правовими актами України» [1].

ВГСУ також заборонив підпорядковувати в угодах відносини між акціонерами і між акціонерами й товариством (зокрема, питання корпоративного управління) іноземному законодавству. Інакше така угода вважатиметься нікчемною згідно із ст. 228 ЦК України, оскільки, підпорядкування питань корпоративного управління господарського товариства іноземному праву порушує публічний порядок. В Постанова Пленуму зазначено, що угода буде вважатись нікчемною у силу ст. 10 ЗУ «Про міжнародне приватне право». Крім того, сторони не можуть підпорядковувати вирішення корпоративних спорів, пов’язаних із діяльністю господарських товариств, зареєстрованих в Україні, які випливають із корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам. Таким чином такі договори не підлягають примусовому виконанню на підставі рішення міжнародного комерційного арбітражного суду..

При цьому, законодавство України потребує значної лібералізації у відношенні акціонерних договорів, оскільки надмірна імперативність у регулюванні діяльності господарських товариств не завжди відповідає їх інтересам[2]. На жаль, на сьогодні реалії стверджують про зворотній процес. Насамперед, це відображується у судовій практиці.

Логічним було б надати сторонам реальне право для того, щоб, користуючись свободою договору, вони могли врегулювати для себе ті питання, які не врегульовані імперативними нормами чинного законодавства. Це стосується можливості спільного голосування з певних питань, зокрема при обранні органів господарського товариства на загальних зборах. Зокрема, міноритарний акціонер у багатьох випадках може взагалі ніколи не мати можливості вплинути на рішення загальних зборів, а завдяки акціонерній угоді він отримує право вето з певних питань. Це ж стосується й голосування членів наглядової ради на засіданнях ради. На жаль, зважаючи на Постанову Пленуму, при включенні в акціонерну угоду положення про спільне голосування існує небезпека застосування до цих відносин ст. 27 Цивільного Кодексу України – положення про те, що «правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки, є нікчемним», або ст. 91 – щодо прав юридичної особи.

На нашу думку, позиція Верховного суду України є несумісною з принципом свободи договору. Необхідно провести межу між правами акціонера як учасника товариства, які є відносними правами, та правами акціонера як власника акцій, його речовими абсолютними правами. Природа корпоративних прав ще й досі є дискусійним питанням. Але, безумовно, вони тісно пов’язані з правовим статусом акціонерного товариства. При реалізації неречових прав акціонер завжди впливає на цей статус і має скеровуватися у своїй діяльності імперативними нормами. Що ж стосується речових прав акціонера, він вільний вирішувати, яким чином йому розпоряджатися цими правами. Заборона здійснювати розпорядження своїми речовими правами є недійсною. На нашу думку, вдале пояснення спірності подібних вказаному судових рішень надане Нікіфоровим І. Автор вказує, що й при заставі акцій акціонер обмежує свої права щодо розпорядження ними, але суд не вважає такий випадок обмеженням правоздатності акціонера[3]. Чому ж тоді обов’язки, встановлені акціонерним договором, будуть таким обмеженням? Зважаючи на те, що корпоративні права є за своєю сутністю диспозитивними, акціонер може вільно обирати, як саме він буде здійснювати їх, якщо тільки імперативні приписи не встановлюють визначених правил поведінки.

вважаємо за доцільне закріпити в ЗУ про АТ визначення акціонерної угоди передбачити основні положення акціонерних угод. Зокрема, закріпити в законі перелік питань, що можуть бути предметом акціонерної угоди, і як справедливо зазначає О. М. Вінник, такий перелік має носити відкритий характер, передбачити суб’єктний склад такої угоди: сторонами акціонерної угоди можуть виступати всі або частина акціонерів, а в певних випадках і саме товариство; порядок укладення акціонерних угод, внесення змін та припинення акціонерних угод, а також питання обов’язковості акціонерних угод для майбутніх власників акцій.

Також передбачити вимоги до форми такої угоди — повна письмова, відповідальність за невиконання умов акціонерної угоди і можливість судового захисту інтересів сторін договору в разі невиконання учасником договірних відносин зобов’язань за такою угодою. Важливим питанням, яке потрібно врахувати в процесі легалізації акціонерних угод в українське законодавство, є визначення тих положень чи домовленостей, які нею не можуть передбачатися, наприклад положень, які порушують вимоги законодавства, обов’язку передати іншим акціонерам дивіденди, вимога одного чи декількох акціонерів про ліквідацію товариства тощо.