Роль держави у сфері економіки: форми, методи, засоби державного регулювання господарських відносин

Засоби державного регулювання економіки (як засоби реалізації економічної політики) в економічній науці традиційно поділяють на непрямі й прямі. Непряме державне регулювання господарської діяль­ності здійснюється за допомогою економічних методів (облікові бан­ківські ставки, кредитні й податкові пільги, дотації, субвенції тощо) та заходів превентивного порядку, якими обмежуються негативні побічні ефекти ринкових процесів (заходи екологічної політики, охорони й від­новлення природного середовища, зокрема консервація частини націо­нальних ресурсів, яка виключає будь-які форми їх виробничого вико­ристання; визначення природних зон, у яких дозволяється здійснення лише певних видів господарської діяльності; заборона використання екологічно шкідливих технологій)^[8]. Пряме державне регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою таких засобів, як реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, ліцензування, квоту­вання, розроблення стандартів і контроль за їх дотриманням тощо. Однак цей поділ є досить умовним, оскільки будь-який економічний метод також має елементи адміністрування^[9]. Отже, більш доцільним вбачається диференціювання методів державного регулювання за ціля­ми регуляторної діяльності та сферами її проведення (внутрішній і зовнішній ринки). За цілями регуляторної діяльності виділяються ме­тоди забезпечення соціальної спрямованості економіки, економічної безпеки суспільства і держави, стимулювання суспільно важливих ви­дів господарської діяльності^[10]тощо.

Сьогодні однією з найбільш виразних тенденцій розвитку господар­ських правовідносин є ускладнення системи засобів державного регулю­вання, їх диференціація за об’єктами регулювального впливу. Загальний об’єкт державного регулювання — уся система ринкових відносин, від­повідно спеціальними об’єктами регулювального впливу є:

1) процеси, спрямовані на економічне перетворення (приватизаційний, інноваційний процеси тощо);

2) виробничі ринки різноманітних товарів (цукру, лікар­ських засобів, електроенергії, сільськогосподарської продукції та ін.) та послуг (фінансових, інформаційних, транспортних тощо), їх окремі сег­менти;

3) окремі види діяльності, що провадяться в межах різних ви­робничих ринків (інвестиційна, концесійна, лізингова, комерційне посе­редництво тощо);

4) окремі економічні операції (з металобрухтом, з до­рогоцінними металами та дорогоцінним камінням, з давальницькою сировиною, з перевезення небезпечних вантажів, зовнішньоекономічні операції тощо);

5) товар (у широкому значенні слова) як безпосередній результат господарської діяльності (включаючи ціни на такий товар, вимоги до його якісних характеристик тощо) та ін.

Під методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність заходів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої та судової влади на суб’єктів господарських відносин з метою створення та забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціально орієнтованої економіки та національної економічної політики[1]. Існує ціла низка критеріїв розподілу методів, але найцікавішим є поділ методів за характером впливу на прямі (адміністративний примус) та непрямі (економічне та інше стимулювання).

Формою державного впливу на господарські відносини доречно визнавати зовнішній вираз дії державних органів, що виникає в процесі реалізації їх специфічних завдань і функцій у разі застосування обраного методу державного впливу на економіку.

Розрізняють такі основні правові форми[2]: планування (директивне й індикативне), індивідуальне управлінське рішення, контроль, нагляд, координація, формування звітності, інформаційне забезпечення суб’єктів господарських відносин, припинення правопорушень, поновлення правового становища, покарання винних у порушенні господарського законодавства, нормативне регулювання тощо.

ГК оперує терміном «засоби регулюючого впливу», щоправда не даючи його визначення, а лише наголошуючи, що вони застосовуються державою для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного й соціального розвитку. Основними засобами регулюю­чого впливу держави на суб’єктів господарювання відповідно до ст. 12 ГК є:

- державне замовлення, державне завдання;

- ліцензування, патентування і квотування;

- сертифікація та стандартизація;

- застосування нормативів та лімітів;

- регулювання цін і тарифів;

- надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

- надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.