Типізація міжнародних організацій

	Критерії типізації	Типи організацій
	Членство держав	1. міждержавні (міжурядові); 2. недержавні; 3. змішані.
	Географічне охоплення	1. глобальні (всесвітні); 2. регіональні; 3. субреґіональні.
	Компетенція (функціональне охоп­лення, спрямованість)	1. універсальні (загальної компетенції); 2. спеціальні (вузької компетенції).
	Характер повноважень (юридичний статус)	1. міжнародні; 2. наднаціональні.
Характер діяльності	1. регулювальні; 2. контрольні; 3. координаційно-інформаційні; 4. консультативні.
	Період функціонування	1. тимчасові; 2. постійні.
	Порядок вступу до організації	1. відкриті; 2. закриті.

 

Від характеристик (ознак) організації залежить її роль і місце в системі міжнародних відносин.

Найвагомішим критерієм типізації міжнародних організацій визнано членство держав, згідно з яким організації поділяються на міждержавні (МДО) та недержавні (НДО).

Міжнародні між­державні організації — це об'єднання держав, які

створені на основі міжнародної угоди,

оформлені в систему постійно діючих

органів, мають визначену та погоджену

мету і міжнародну правосуб’єктність.

Міжнародні недержавні організації — організаційно оформ­лені за

спільними або близькими соціальними,

політичними, еко­номічними, ідейними,

професійними та іншими інтересами

об'єднання різних громадських угруповань

з різних країн.

Деякі організації не можуть бути прямо віднесені до МДО чи НДО. Наприклад, Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також вклю­чає представників професійних спілок та робітників, або Інтерпол — недержавна асоціація понад 100 країн, в якій, проте, бе­руть участь як поліцейські професійні органи, так і державні установи. Організації такого типу прийнято називати змішаними. Офіційний же стан організації визначає наявність установчої угоди між країнами — у міждержавних організацій або її відсут­ність — у недержавних.

Іншим важливим критерієм типізації організацій є географічне охоплення. За ним вирізняють глобальні, регіональні та субреґіональні організації:

— глобальні — це організації, членами яких є представники всіх (чи майже всіх) країн світу або реґіонів.

— реґіональні — це організації, в роботі яких бере участь ве­лика кількість представників певного реґіону;

— субреґіональні — організації, утворені з представників не­великої кількості одного або різних реґіонів (Центральноєвро­пейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва).

Поширеною серед неспеціалістів є думка, що міждержавні організації обов'язково мають глобальний характер. Фактично ж тільки третину всіх МДО можна віднести до категорії справ­ді глобальних. Більшість МДО — це регіональні, субреґіональні і навіть білатеральні організації. Зазначимо, що реґіоналізм історично був найвагомішим чинником, що вплинув на появу і розвиток цих організацій. Це зумовлено тим, що на ре­ґіональному рівні об'єктивно формуються інтенсивніші зв'язки між сусідніми країнами, виникає необхідність та можли­вість створення митних союзів, військових альянсів. Крім того, витрати на участь у регіональних організаціях, як правило, мен­ші, ніж у глобальних.

Не всі країни однаково представлені в системі міждержавних організацій. Найменша кількість МДО створена в Азії, Африці та Латинській Америці, що пояснюється як відносною молодістю цих держав, так і недостатніми фінансовими можливостями. До двадцяти країн, які беруть участь у найбільшій кількості МДО, належать усі країни Західної Європи, Північної Америки, а також Австралія. Аналогічні характеристики й у системи недержавних організацій. Лише четверта частина з 4,6 тис. сучасних НДО мають глобальний характер, приблизно 25 % недержавних організацій розміщені в європейському реґіоні, що, безумовно, пов'язано з розвитком ЄС.

Щодо компетенції, тобто функціональної спрямованості, ор­ганізації поділяють на універсальні та спеціальні.

Універсальні — організації, які охоплюють широке коло від­носин між членами (економічних, політичних, культурних тощо); це багатоцільові установи.

Спеціальні — організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, охорони здоров'я, цивільної авіації тощо) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релігію тощо).

У загальній кількості МДО та НДО спеціальні організації переважають над універсальними. З міждержавних тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та со­ціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціа­лізацію: економічну, військову, технічну, соціально-культурну. За останніми даними, організації економічного характеру ста­новлять найбільшу кількість — понад половину всіх міждер­жавних організацій.

Недержавні організації є спеціальними за своєю сутністю, оскільки обслуговують специфічні інтереси клієнтів: комерційні, релігійні, соціальні, культурні, професійні та ін.

Створені спочатку як спеціалізовані, деякі організації пізніше можуть розширювати сферу своєї діяльності. Так, ЄЕС, який у 60-ті роки був суто економічною організацією, поступово був за­лучений до вирішення широкого спектра проблем життя країн Західної Європи.

Класифікація міжнародних організацій за трьома найпошире­нішими критеріями подана в таблиці 1.3.

За характером повноважень усі міжнародні організації поді­ляють на міжнародні та наднаціональні.

Міжнародні організації — це утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держа­ви, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою неза­лежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони ство­рюють спеціальні спільні органи.

Наднаціональні організації — це утворення федеративного типу. Федерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодав­чі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем.

Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зо­бов'язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення; у праві надава­ти певні правомочності або вимагати виконання певних обов'яз­ків від національних юридичних та фізичних осіб або державних

Таблиця 1.3