Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій

Перші міжнародні міжурядові організації як одна зі стабіль­них форм регулювання міжнародних відносин з'явилися порів­няно недавно — у середині ХХ сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародного спіл­кування, в ході якого формувалися об'єктивні суспільні потреби у створенні спеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складні багатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Умовно можна виокремити п'ять основ­них стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

I. Епоха рабовласницьких держав.

II. Період феодальної роздробленості.

III. Епоха великих географічних відкриттів, промислових рево­люцій та формування світового ринку.

IV. Період між Першою та Другою світовими війнами.

V. Сучасний етап.

Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV—VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних інститутів — сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії — це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релі­гійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святили­щем, скарбницею, правилами ведення війн.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передовсім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі).

Водночас, на світовій арені почали з'являтися торговельні со­юзи. Прикладом такого торговельного об'єднання є один із найвідоміших союзів цього типу — Ганза (Ганзейський союз), що існував з XIV по XVII ст. До нього входили північнонімецькі міста Любек, Штральзунд, Росток, Вісмар, Гамбурґ та ін. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союз мав торговельні контори в Новґороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Берґені, Стокгольмі, Брюґґе, Лондоні та ін.

Третій етап розвитку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнарод­них установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, по­рядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійським імператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільґельмом III у вересні 1815 р. після падіння імперії Наполеона І.

Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судно­плавства Рейном, яка була зорганізована Віденським конґресом 1814— 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з сере­дини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі органі­зації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потя­гів (1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охорони промислової власності (1883) та ін.

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаме­нований появою першої у світі міжнародної організації універ­сального типу з широкою (неспеціалізованою) компетенцією — Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американського пре­зидента Вільсона, Ліга Націй являла собою:

— міжнародну організацію;

— асоціацію урядів;

— метод організації міжнародного життя.

У цей період триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількість міжнародних організацій збіль­шилася втричі (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1