Конвенція про право, застосовне до агентських правовідносин

Гаагська конференція з міжнародного приватного права розробила і прийняла Конвенцію про право, застосовне до агентських правовідносин (далі – Гаагська конвенція), яка набрала чинності 1 травня 1992 р. (Collection of Conventions (1956-1996). Edited by the Permanent Bureau of the Conference. – P. 252-264). Хоча Україна на сьогодні не є учасницею цієї Конвенції, ознайомлення з її положеннями є важливим, оскільки розглядається питання про приєднання України до Гаагської конференції.

Гаагська конвенція спрямована на визначення права, що застосовується до взаємовідносин між агентом і принципалом, якщо його обумовлено в агентському договорі, а також права, що встановлює обсяг повноважень агента в його взаємовідносинах з третіми особами,

Стаття 1 Гаагської конвенції так формулює сферу свого застосування: «Ця Конвенція визначає право, застосовне до правовідносин міжнародного характеру, що виникають коли одна особа, агент, має повноваження діяти, діє і має на меті діяти від імені іншої особи – принципала при взаємодії з третьою особою». Положення Конвенції застосовуються у тих випадках, коли до функцій агента входить передача або одержання пропозицій і проведення переговорів від імені принципала, незалежно від того, чи діє агент від свого імені або від імені принципала.

Гаагська конвенція не застосовується до:

1. правоздатності сторін;

2. форми агентської угоди;

3. агентських відносин за законом у сімейному праві, у правовідносинах стосовно власності подружжя або в спадковому праві;

4. агентських правовідносин за рішенням судових чи квазісудових органів або відповідно до прямого контролю таких органів;

5. представництва у зв’язку з розглядом судового характеру;

6. агентських відносин капітана судна, що діє при виконанні своїх обов’язків.

Відповідно до положень Конвенції до агентів, на яких вона не поширює свою дію, належать:

1. відділ, службова особа або партнер корпорації, асоціації, товариства або іншої особи, незалежно від того, чи має вона статус юридичної особи, у тому випадку, якщо вони діють на виконання своїх функцій і в межах повноважень, передбачених для них законом або установчими документами таких осіб;

2. опікун щодо трасту, особи, що створила траст або бенефіціара.

Гаагська конвенція закріплює принцип свободи сторін у виборі права, що має регулювати відносини між агентом і принципалом. Сторони агентського договору можуть за згодою визначити внутрішнє право будь-якої держави, яке застосовуватиметься до їхніх правовідносин незалежно від того, чи є воно внутрішнім правом держави – учасниці Конвенції. Угоду сторін про вибір права, застосовного для регулювання відносин між агентом і принципалом, має бути зафіксовано таким чином, щоб її наявність та істотні умови випливали з агентської угоди.

У разі коли сторони не погодили право, яке застосовується до їхніх правовідносин, то застосуванню, відповідно до ст. 6 Гаагської конвенції, підлягає право держави, в якій на момент формування агентських правовідносин агент мав свою ділову контору (офіс) або, якщо він не мав її на той час, право держави, в якій агент мав своє постійне місцезнаходження.

Якщо агент має спочатку діяти в державі, в якій розташована ділова контора принципала або, якщо принципал не має ділової контори, в державі постійного місцезнаходження принципала, то застосуванню підлягають норми внутрішнього законодавства цієї держави.

У випадках, коли агент або принципал мають понад одну ділову контору, то положення ст. 6 Гаагської конвенції застосовуються до контори, з якою агентські правовідносини найбільше пов’язані. У контексті цих положень варто зауважити, що Конвенція не дає визначення термінів «ділова контора» і «постійне місцезнаходження». Внаслідок цього, на нашу думку, в практиці застосування положень Конвенції можуть виникати труднощі, пов’язані з визначенням суті цих термінів.

Внутрішнє право однієї з держав, обране сторонами агентського договору як застосовне до відносин між принципалом і агентом або визначене відповідно до положень Конвенції, регулює:

1. виникнення агентських правовідносин і питання їхньої дійсності;

2. права й обов’язки сторін агентських правовідносин;

3. умови виконання взаємних обов’язків, а також наслідки їхнього невиконання;

4. припинення агентських правовідносин.

Право, обране сторонами агентського договору, застосовуватиметься до:

1. існування та обсягу повноважень агента, його реорганізації або припинення, а також наслідків перевищення або неправильного використання агентом своїх повноважень;

2. повноважень агента призначати свого заступника, субагента або додаткового агента;

3. повноважень агента укладати угоди від імені принципала у разі існування потенційного конфлікту інтересів між агентом і принципалом;

4. застережень про заборону конкурувати та застережень del credere;

5. виплати агенту відступного за клієнтуру;

6. випадків виплати компенсації за деякі види збитків.

У відносинах між принципалом і третьою особою, при визначенні факту існування та обсягу повноважень агента, наслідків виконання агентом своїх повноважень, має застосовуватися внутрішнє право держави, в якій розташована ділова контора агента під час виконання ним відповідних дій (ст. 11 Конвенції). Із цього загального правила, зафіксованого в Конвенції, щодо порядку визначення застосовного права передбачено виняток: застосуванню підлягає внутрішнє право країни, в якій агент провадив визначені дії, а не право країни – місця розташування ділової контори агента, якщо:

1. у цій країні розташована ділова контора принципала або, коли її немає, то постійне місцезнаходження принципала й агент діє від імені принципала; або

2. третя особа має свою ділову контору, а якщо в неї немає ділової контори, то постійне місцезнаходження в цій країні; або

3. агент виконує свої функції на біржі або аукціоні; або

4. агент не має ділової контори.

Якщо агент діє на підставі трудового контракту з принципалом і не має особистої ділової контори, його треба розглядати як такого, що має свою ділову контору в діловій конторі принципала, до якої він прикріплений згідно з трудовим контрактом. У цьому випадку потрібно визначати існування та обсяг повноважень агента, наслідки виконання агентом своїх повноважень у контексті відносин між принципалом і третьою особою відповідно до внутрішнього права держави, в якій принципал має ділову контору.

Однак існування, обсяг, дійсність повноважень агента та наслідки виконання агентом своїх повноважень підлягають регулюванню іншим правом, аніж право країни – місця розташування ділової контори агента або держави, в якій агент здійснює свої повноваження, якщо принципал або третя особа погодили таке інше право в письмовій формі у відповідних угодах з агентом (ст. 14 Гаагської конвенції).

До взаємовідносин третьої особи й агента, що виникають з дій агента як у межах здійснення ним своїх повноважень, так і з перевищенням їх або взагалі без них, застосовується або внутрішнє право країни – місця розташування ділової контори агента під час виконання ним своїх повноважень, або внутрішнє право країни – місця розташування ділової контори принципала, якщо агент діє від імені принципала, або інше право, погоджене принципалом, третьою особою й агентом, з врахуванням обставин і умов, передбачених розділом З Конвенції. Наведені правила Конвенції не застосовуються:

1) у разі коли в національному законодавстві є визначені імперативні норми, що безпосередньо стосуються агентських правовідносин сторін. Незалежно від права, визначеного відповідно до колізійних норм Конвенції, до агентських правовідносин застосовуються такі імперативні норми національного законодавства держави;

2) право, визначене відповідно до Гаагської конвенції, порушує публічний порядок.