Права та обов’язки сторін агентського договору

Агентський договір, як і інші види договорів, містить права та обов’язки сторін.

Основний обов’язок, покладений на агента за агентським договором, – це ставитися до інтересів принципала як до своїх власних, діяти сумлінно та чесно, включаючи належне виконання вказівок принципала та інформування його про хід виконання доручення.

Звісно, основним обов’язком принципала є виконання умов агентської угоди, що полягає в лояльному і чесному ставленні до агента і в сприянні у виконанні його обов’язків, зокрема надавати йому всю необхідну інформацію та документацію щодо збуту товару. Він зобов’язаний інформувати агента про припустиме зниження його товарообігу в зв’язку з продажем товарів принципала.

ЦК Нідерландів (ст. 7:430, § 3) покладає на принципала обов’язок негайно інформувати агента про очікуване значне зменшення обсягу угод, що ним укладаються. Якщо ж принципал не виконає цей обов’язок, агент матиме право вимагати від нього компенсації зазнаних внаслідок скорочення обсягу продаж збитків (статті 7:439 і 7:441 ЦК Нідерландів).

Відповідні законодавчі акти Франції, Іспанії, Швейцарії, Австрії та деяких інших країн також передбачають такий обов’язок принципала.

Сприяння агенту у виконанні його обов’язків передбачає обов’язок принципала надати йому найменування та адреси споживачів, які він має, а також інформувати агента про їхні можливості. Доступ до такої інформації є дуже важливим для успішної діяльності агента, а отже, і для просування товарів принципала на договірній території.

Залежно від певних умов агентського договору у принципала можуть виникнути специфічні обов’язки, зокрема приймати замовлення, який виникає тоді, коли агентською угодою агенту надане лише право передавати замовлення принципалу. За таких умов принципал вільний у виборі прийняти чи відхилити замовлення. Безумовно, така свобода принципала в прийомі замовлень може негативно позначитися на підприємницькій діяльності агента. Для того, щоб зробити позицію агента більш стабільною, доцільно в договорі передбачити можливі умови відмови у прийнятті замовлення, а також період часу, протягом якого вона може статися і бути дійсною.

Так, наприклад, законодавство Німеччини, Нідерландів, Данії та Франції передбачає виключний обов’язок принципала негайно або протягом розумного строку інформувати агента про прийняття замовлення або відмову в цьому. Домовленість сторін агентської угоди про інше заборонена. Законодавство Іспанії (Закон про агентські правовідносини № 12/1992 від 27 травня 1992. B.O.E of 29/5/1992) зазначає конкретний строк (15 днів), протягом якого таке повідомлення має бути здійснено.

Трапляються випадки, коли агенту надається право укладати від імені принципала обов’язкові для нього договори. Цей принцип є фундаментальним для агентських угод відповідно до англійського права, звісно, якщо агент при цьому діє в межах повноважень.

До обов’язків принципала входить належне інформування агента про будь-які зміни щодо ціни, умов поставки, платежів або стандартних умов продажу товарів, яке має здійснюватися заздалегідь. Завчасний строк повідомлення має бути обумовлений спеціально в договорі.

Оскільки агент провадить свою діяльність щодо просування товарів на ринку території згідно з виробничими і продажними програмами принципала, в агентському договорі потрібно визначити спосіб інформування агента про такі програми та порядок надання йому відповідних матеріалів з рекламування товарів принципала.

Одним із основних обов’язків принципала є охорона виключних прав агента від посягань на ці права третіх осіб. У зв’язку з цим сторони мають передбачити можливі наслідки дій принципала, якщо він з будь-яких економічних, юридичних або інших причин буде вимушений виготовляти або надавати ліцензію на виробництво товарів на договірній території третім особам. Їх треба розглядати з погляду необхідності виплати агенту певних додаткових комісійних або компенсації.

Одним з головних прав агента (і відповідно обов’язків принципала) є виплата йому винагороди або комісійних. Варто зауважити, що законодавство багатьох країн регулює питання виплати винагороди агенту. Тому у випадку, коли між принципалом та агентом немає домовленості щодо цього питання, агент може вимагати виплатити йому комісійні:

– згідно із законодавством країни, право якої застосовується до правовідносин агента та принципала, якщо таке законодавство регулює це питання; або

– – визнані на території агента як такі, що є прийнятними для операцій такого виду; або

– – такі, що виплачувалися йому раніше цим принципалом за продаж подібних товарів, тобто відповідно до раніше встановленого звичаю.

– Зазвичай комісійні виплачуються під час дії агентського договору за всіма угодами, укладеними в результаті діяльності агента. Якщо в подальшому укладаються угоди із споживачем, залученим агентом, він має право на отримання комісійних від таких угод. Якщо принципал отримує замовлення безпосередньо від споживача в період дії агентського договору, він має виплатити агенту комісійні за таким договором, навіть якщо угода ще не була остаточно завершена до закінчення строку дії агентського договору. У разі коли угоду виконано після припинення дії агентського договору, агент має право на комісійні, якщо таку угоду було здійснено завдяки його зусиллям та діяльності.

Наведені правила іноді спричиняють ситуації, коли колишній та діючий агенти претендують на комісію одночасно. За таких обставин право на отримання комісійних має колишній агент.

Якщо агент працює в спеціально визначеній географічній області або з певною категорією споживачів, значить, протягом дії агентського договору він має право на отримання комісійних від угод з усіма споживачами з цієї географічної області або категорії споживачів.

Агент отримує право на нарахування належних йому комісійних відразу після настання однієї з перерахованих далі подій:

• виконання угоди принципалом;
• закінчення строків, передбачених в угоді з третьою особою для виконання обов’язків принципала;
• виконання угоди третьою особою.

Зазвичай виплата комісійних здійснюється за фактом настання однієї з перерахованих далі подій, що сталася раніше інших і не пізніше дати:

• на яку третя особа виконала б свою частину угоди; або
• місяця, що настає за кварталом, в якому комісійні має бути виплачено.

Винятком із наведеного правила є положення, за яким у разі невиконання договору принципала з третьою особою не з вини принципала (наприклад, дія форс-мажорних обставин) агент не має права вимагати виплати йому комісійних. Якщо комісійні за такою угодою були сплачені агенту, вони підлягають поверненню.

Для реалізації свого права на одержання комісійних агент має обов’язково отримувати від принципала періодичну (наприклад, щомісяця або щокварталу) інформацію про суми укладених з третіми особами угод та належні агенту комісійні.

Якщо право, що застосовується до агентських правовідносин, дозволяє агенту інспектувати бухгалтерські документи принципала і при цьому принципал добровільно не надав агенту згадану вище інформацію, агент має право примусити принципала до інспекції його документації. Так, наприклад, законодавство Австрії (Розділ 16 (3) Федерального акта про права та обов’язки незалежних комерційних агентів) дає змогу агенту одержати наказ суду про інспектування бухгалтерської звітності принципала, якщо той надасть агенту неповні звіти.

Законодавство Іспанії (Закон про агентські правовідносини) навіть передбачає строки такої звітності: перелік здійснених угод і нарахованих комісійних має бути надано агенту не пізніше останнього дня місяця, що настає за звітним кварталом.

Цей перелік має обов’язково містити суттєві дані, на підставі яких була розрахована сума комісійних. Проте у разі потреби сторони мають право передбачити більш стислі строки надання звітності.

Такий самий строк для надання звітності принципалом встановлює підрозділ 1 розділу 13 Датського акта про комерційних агентів. У ньому зазначено, що звіт має містити всю «важливу інформацію», на підставі якої розраховуються комісійні. Поняття «важлива інформація» включає найменування клієнтів, специфікації та обсяг проданих товарів, суму комісійних. Якщо принципал відмовляється подати інформацію або надані ним дані неповні, агент може залучити незалежного аудитора для перевірки відповідних матеріалів. Витрати на таку перевірку несе агент. Якщо аудиторська перевірка виявить серйозні недоліки в наданому звіті щодо комісійних, агент має право вимагати від принципала компенсувати витрати на аудитора.

ЦК Нідерландів передбачає, що принципал має надавати звіти щомісячно. Стаття 7:433 надає агенту право інспектувати дані принципала. Відмова принципала надати звіт призвела до кількох судових розглядів у Нідерландах, у результаті яких агентам було надано право перевірити всі документи принципала, необхідні для розрахунку комісійних (Agustin Jausas. Agency and Distribution Agreements. Lonbdon. Graham & Trotman, 1994, с.224 – 233).

Безумовно, в обов’язки принципала входить не тільки повне і своєчасне надання звітності, але і виплата комісійних агента, згідно з цією звітністю і агентською угодою.

Якщо інше не обумовлено сторонами агентської угоди, «виключний» агент має право на виплату комісійних за кожною угодою, укладеною агентом на своїй території. Розділ 9 Датського акта про комерційних агентів передбачає, що агент також має право на винагороду, якщо договір купівлі-продажу був здійснений між принципалом і третьою особою без безпосередньої участі агента, за умов, що ця третя особа була залучена агентом раніше. Таке саме правило встановлено законодавством Франції (Закон № 91-593). Воно гарантує агенту винагороду за зусилля, здійснені раніше. Розділ 9 Датського акта зобов’язує принципала сплатити агенту комісійні і в тому випадку, коли агентський договір припинений, проте укладена після цього угода із споживачем є результатом роботи агента. Отже, щойно призначений «виключний» агент уже не одержить своєї винагороди за цією угодою. Але якщо він вніс свій вклад в укладення угоди, то комісійні розподіляються пропорційно між колишнім і діючим агентами.

Якщо підписаний контракт з третьою особою був припинений, агент не має права на комісійні за ним. Тільки вчинені угоди дають агенту право на одержання комісійних. Статтею 1748 ЦК Італії передбачено: якщо підписаний договір купівлі-продажу було виконано частково, агент має право на пропорційну винагороду.

Навіть у разі коли договір між принципалом і третьою особою було припинено з вини принципала, агент має право на свої звичайні комісійні. Знижки, що надаються принципалом споживачу після укладення агентом угоди, аж ніяк не впливають на розмір винагороди агента.

Датський акт про комерційних агентів (підрозділ 2 розділу 5) покладає на принципала обов’язок інформувати агента про причини невиконання угод, укладених агентом від імені принципала.

Сторони агентської угоди обов’язково мають передбачити, в яких випадках невиконання принципалом угод, укладених агентом, впливатиме на виплату комісійних. Якщо сторони не обумовлять це, то комісійні мають виплачуватися завжди.

Для збільшення обсягу продажу рекламованого товару принципал-виробник та/або його агенти розробляють рекламну компанію. Це також є одним із суттєвих обов’язків агента.

Під час проведення агентом рекламної компанії принципал може забезпечити його (безоплатно або за плату, обумовлену в контракті) рекламними буклетами, каталогами, відзнятими рекламними роликами та іншими рекламними матеріалами, що сприяють покращенню збуту товарів. Принципал і агент мають узгодити в своєму контракті, чи є обов’язком агента узгодження рекламних матеріалів з принципалом, яким чином витрати на рекламу товару, що продається, розподіляються між ними. У ньому вони також мають зазначити, чи є зразки товару, що продається, та інші рекламні матеріали постійного використання власністю принципала, чи передаються у власність агента і на яких умовах. Якщо зразки, що залишаються у власності принципала, дорого коштують, агенту рекомендується застрахувати їх.

Одним із видів реклами є участь агента у виставках та ярмарках, які проводяться на території його діяльності. Як відомо, вони дають можливість продемонструвати вироблені товари в натурі, а часто і в роботі. Виставка – це надзвичайно зручний спосіб ввести на ринок новий товар. Іноді для участі у виставці чи ярмарку агенту треба отримати згоду принципала. Ця вимога продиктована як необхідністю узгодження загальної стратегії рекламування товарів, що продаються, так і умовами експонування товарів. Часто умовою експонування товару є відсутність показу його на аналогічних заходах протягом певного часу.