Об’єкт агентського договору

Об’єктом агентського договору є надання принципалом доручення агенту на виконання юридичних і фактичних дій, спрямованих на збут товарів принципала.

Правовідносини агента та принципала мають певні аспекти, які в подальшому впливають на права та обов’язки сторін агентського договору. До них належать:

1. визначення переліку товарів, що підлягають збуту, та процедури розширення або зменшення асортименту товарів;

2. характер прав агента;

3. визначення території, на якій він діє.

Таким чином, для агентського договору, як і для будь-якого іншого виду збутових договорів, важливим є визначення поняття «договірні товари». Воно включає в себе встановлення:

1. класу або класів товарів. Якщо принципал розробляє нові товари або розширює продаж інших класів товарів і при цьому не має наміру надавати право на їх продаж агенту, це має бути чітко обумовлено в контракті;

2. споживчих характеристик;

3. призначення (мета, з якою товар може бути використано, наприклад, військова або цивільна).

Іноді в агентських договорах поняття «договірні товари» застосовується разом з поняттям «квоти під час продажу». Тобто виробник товару або його експортер визначають мінімальну його кількість, яку має бути продано або на продаж якої мають бути укладені агентом відповідні договори. Необхідність продажу певної (і не менше) кількості товару, якщо це зафіксовано в договорі, укладеному між принципалом і агентом, є однією із істотних його умов. Ця мінімальна квота може періодично, якщо це передбачено таким договором, переглядатися як результат зміни економічних умов господарювання на території агента, а також його ефективної збутової і рекламної компанії.

Водночас «невиконання наданої квоти» дає підстави і право принципалу розірвати агентський договір в односторонньому порядку. Застосування квот, установлених принципалом агенту, є своєрідним способом відбору агентів, здатних здійснювати реалізацію товару принципала, а також стимулюванням ефективної роботи агентів.

Збут договірних товарів здійснюється агентом на певній території. Саме тому одним з основних аспектів, що обговорюються сторонами (агентом і принципалом) під час укладання агентських договорів, є виключний або невиключний характер правовідносин щодо подальшої праці агента з продажу товарів принципала на певній географічній території. Встановлення характеру агентських правовідносин є дуже важливим, бо він визначає випадки сплати агенту комісійних.

Виключні агентські правовідносини передбачають, що агент має виключне право представляти принципала на контрактній території. Проте сторони угоди мають обумовити не лише існування виключних прав у агента, а й їхній обсяг. Це означає, що вони мають узгодити, чи має право принципал, незважаючи на наявність виключних прав у агента, зарезервувати для себе право працювати на території агента? Чи може це робити принципал самостійно чи за допомогою агента? Чи має при цьому принципал сплачувати агенту комісійні? У разі коли сторони передбачили виключність прав агента, але не визначили їх обсяг, їм доведеться звернутися до норм застосовного до агентської угоди права.

Так, законодавство Австрії (Федеральний акт про права та зобов’язання незалежних комерційних агентів // Федеральна газета. – 1993. – 11 лютого. – № 88) встановлює, що виключні агентські права на визначеній території дають агенту право одержувати комісійні від будь-якого замовлення принципала, одержаного з території агента, незалежно від того, чи докладав агент для цього яких-небудь зусиль.

Законодавство Нідерландів (Комерційний кодекс Нідерландів. Art. 74-74s. Netherlands. 1989//New Civil Code. Chapter 7.7. Netherlands, 1993) практично у всіх випадках, пов’язаних з виключними агентськими правовідносинами, вказує на необхідність виплати агенту комісійних від будь-яких замовлень, що надійшли з його території.

Судова практика Франції (Supreme Court Commentaries, Bulletine IV, 1974, р. 83) дозволяє говорити про можливість невиплати комісійних агенту, якщо замовлення споживачів надійшли безпосередньо до принципала.

Торговий кодекс Німеччини (Федеральний комерційний Кодекс. Bundesgesetzblatt, I 2478. Германія. 1990//Burgerliches Gesetbuch (Федеральний Цивільний кодекс). Bundesgesetzblatt, I 2317) дає агенту право вимагати комісійні з кожного контракту між принципалом і будь-якою третьою особою, яка знаходиться на території агента, навіть якщо агент не діяв як посередник у такій угоді. ЦК Італії (Стаття 1748 Цивільного кодексу Італії. – Рим, 1993) надає агенту такі ж самі права стосовно одержання комісійних від замовлення, що надійшло безпосередньо принципалу з його території.

Законодавство Данії (Датський Акт про комерційних агентів. Закон № 2727 від 2 травня 1990 р.) ще більше захищає права агента: якщо сторони агентської угоди не обумовили іншого, припускається, що між ними укладено договір з виключними правами для агента. Навіть якщо принципал порушив виключні права агента і той не заперечував проти цього, це не є доказом того, що виключних агентських прав не існує або агент їх таким чином применшив.

Англійське право розрізняє «виключного агента» (exclusive agent) і «одноособового агента» (sole agent) (International Agency and Distribution Law. Chapter England & Wales. Matthew Bender, 1997). У першому випадку принципал бере на себе зобов’язання не продавати товар без обов’язкової допомоги агента, а в іншому – не наймати інших агентів, але залишає за собою право торгувати на обумовленій території. Якщо сторони виберуть для себе другий тип агентських відносин, рекомендуємо їм чітко обумовити в договорі права агента на замовлення, що надійшли безпосередньо принципалу.

Принципал може виявити бажання залишити за собою право поставляти певні товари певним споживачам чи групам споживачів або тим чи тим одночасно (наприклад, державним підприємствам і установам). Слід також зауважити, що дуже часто споживач віддає перевагу співпраці безпосередньо з виробником, в обхід посередників, і тому недоцільно відправляти такі замовлення агенту. Такі випадки треба обумовити в договорі окремо, зокрема визначити можливість або неможливість для агента одержати комісійні від таких замовлень.

Цілком очевидно, що певні права та обов’язки агента і принципала пов’язані з територією. Що розуміють під поняттям «територія»? Яким може бути розмір території? Чи існують законодавчі обмеження її?

Під територією мають на увазі площу визначеної географічної області, на якій агент має право представляти інтереси принципала. У деяких випадках територія виражається не в географічному значені, а в строках категорій споживачів (оптовики, державні установи тощо). Договір має чітко визначати договірну територію або території. Вона може включати всю країну (наприклад, Бельгія, Австрія) або її частину (Кантон Цюріх у Швейцарії). Вказуючи країну, під юрисдикцію якої підпадають острови, сторонам агентської угоди доцільно обумовити, чи входять ці острови до контрактного визначення території (наприклад, Данія з Гренландією і Фарерськими островами). Чітке зазначення території є важливим для сторін, оскільки за найменшої неточності може виникнути конфлікт між агентами принципала щодо відповідних територіальних прав і виплат комісійних.

На відміну від дистриб’юторських договорів, надання виключних прав агенту стосовно роботи на певній географічній території не є порушенням антимонопольного законодавства. Це пояснюється тим, що агент працює від імені та в інтересах принципала.

Наприклад, в ЄС ще в 1962 р. було видано Попередження Комісії про виключні агентські контракти, укладені з комерційними агентами. У ньому чітко зазначено, що контракти, які зобов’язують комерційних агентів на певній території єдиного ринку, визначеній контрактом, вести переговори від імені і в інтересах принципала, укладати угоди від свого імені, але в інтересах принципала, не підпадають під дію ст. 81(1) Договору ЄС. Комісія зауважила: незважаючи на те, чи містять виключні агентські контракти положення про надання контрактної території, виключних прав роботи на цій території і, відповідно, про заборону прямої роботи принципала на цій території, вони спрямовані не на обмеження конкуренції, а лише на захист взаємних прав та обов’язків сторін.

Директива Ради ЄЕС № 86/653/ЄЕС від 18.12.86 р. про координацію законодавства держав – членів Співтовариства щодо незалежних комерційних агентів, ґрунтуючись на Попередженні, надає право сторонам агентського договору включати до нього застереження «про обмеження торгівлі» (a restraint of trade clause), якщо таке обмеження стосується географічної області, групи споживачів і типу товарів. Таке застереження є дійсним, коли воно зроблене в письмовій формі і строк його дії закінчується не пізніше двох років після припинення агентського договору.

Наведений принцип дійсний для всіх країн – членів ЄС.

Російське законодавство для договорів агентування визнає лише просторові та часові обмеження прав сторін, прямо зазначаючи про неможливість застосування суб’єктивних обмежень.