Міжнародні організації: сутність і типологія

Як відомо, вчені-ідеалісти вважають, що найкращою га­рантією встановлення миру та налагодження співробітництва у міжнародних відносинах є поширення спільних норм — пра-иових, політичних та моральних. Інститутами, в середовищі яких розробляються ці правила, є міжнародні організації.

Міжнародні організації виникли в середині XIX століття і до його кінця ці інститути набули статусу важливих центрів міжнародного життя. Першими діючими міжнародними ор­ганізаціями були організації неполітичного характеру: Міжнародний телеграфний союз (1865), Всесвітній поштовий союз (1874).

Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію — Лігу Націй — було створено у 1919 році. її статут, розробле­ний на Паризькій мирній конференції, став компонентом Вер-сальського мирного договору (1919), який підбивав підсумки Першої світової війни. Основною метою Ліги Націй, що офіцій­но діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.

Масове виникнення міжнародних організацій розпочалося після Другої світової війни. Що пояснювалося прагненням на­цій встановити нову систему колективної безпеки, спрямову­вати розвиток світової економіки і, зокрема, транснаціональ­них корпорацій, шукати шляхи міждержавної інтеграції. Теоретики-міжнародники і багато політичних діячів вважали, що саме міжнародні організації зможуть виконувати функції так званого "всесвітнього уряду", ідея якого була розроблена Іммануїлом Кантом.

На кінець XX століття у світі існувало близько чотирьох тисяч міжнародних організацій, з яких більшість були між­державними чи міжурядовими (створеними державами чи їх урядами).

Саме міждержавні (міжурядові) організації є суб'єктами міжнародного публічного права, оскільки:

1) мають членство суверенних держав, які представлені урядами;

2) утворені на основі установчого міжнародного договору та інших документів установчого характеру;

3) дотримуються рівності суверенітетів країн-учасниць. Як правило, створення міждержавної (міжурядової) між­народної організації відбувається в декілька етапів:

1) ініціатива однієї чи більше держав;

2) підготовка та узгодження установчих документів;

3) проведення установчої конференції;

4) скликання керівних органів організації;

5) формування постійно діючих органів;

6) фіксована дата початку діяльності.

Міжнародна організація припиняє діяльність як результат узгодженого колективного волевиявлення членів організа­ції.

Існує багато критеріїв класифікації міжнародних організацій.

Зокрема, за критерієм компетенції міжнародні організації поділяють на:

1) загальної компетенції, тобто такі, що охоплюють різні сфери співробітництва;

2) спеціальної компетенції — спрямовані на співробітництво держав у певній сфері.

За критерієм можливості приєднання нових членів, між­народні організації поділяються на:

1) відкриті — вступ до такої організації здійснюється одно­стороннім рішенням держави про приєднання до відповідного міжнародного установчого договору;

2) напіввідкриті — рішення про вступ приймається більшіс­тю голосів інших країн-учасниць;

3) закриті — прийняття нових держав-учасниць може бути здійсненим лише шляхом згоди всіх держав—членів міжна­родної організації.

За характером повноважень виділяємо міжнародні органі­зації:

1) класичні міждержавні (міжурядові), в яких кожна дер-жава-член зберігає всю повноту власного суверенітету;

2) наднаціональні, в яких держава добровільно делегує час­тину своїх суверенних прав міжнародній організації.

Найбільш популярною є класифікація міжнародних органі­зацій за географічним колом учасників. За цим критерієм ор­ганізації поділяють на:

1) глобальні, тобто відкриті для участі всіх держав світу;

2) регіональні — відкриті для участі держав певної частини світу;

3) субрегіональні, що охоплюють держави частини регіону.

До глобальних міжнародних організацій відносимо Світо­вий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всесвітню торговельну організацію (ВТО) та інші.

Без сумніву, найбільш відомою і, водночас, широкою за складом держав-учасниць та компетенцією міжнародною ор­ганізацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН). ООН була створена у червні 1945 року, коли на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН як першої політичної універсальної організації, завданням якої було визначено підтримання міжнародного миру та колективної безпеки.

Завдання ООН і принципи її діяльності відображено в пре­амбулі та статтях 1- 2 Статуту. Ними є підтримання міжнарод­ного миру та безпеки; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей. Чле­нами ООН є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об'єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд.

Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в ме­жах Статуту або функцій будь-якого органу ООН і давати від­повідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідаль­ність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано го­лоси 8 членів із 15, включно голосів усіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У разі загрози миру, порушення миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав — членів ООН, надані в її розпорядження. Секретаріат ООН складається з Генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб.

Одночасно у 40-х роках XX століття були створені міжна­родні організації, які набули статус спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами: Продовольча й сіль­ськогосподарська організація ООН (ФАО), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня органі­зація охорони здоров'я (ВОЗ) та ряд інших.

У світі також нараховується близько 80 регіональних між­народних організацій, блоків та об'єднань. Серед них Рада Єв­ропи, Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Північноаме­риканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА).

До субрегіональних міжнародних організацій в субрегіоні Центральної і Східної Європи відносимо Центральноєвропей-

ську ініціативу (ЦЄІ), Вишеградську групу, Чорноморську асоціацію економічного співробітництва (ЧАЕС).

Окрім того, все більш активними гравцями світової політики стають неурядові міжнародні організації, тобто такі, що створені без участі держав чи їх урядів — національними неурядовими організаціями, громадсько-політичними рухами, політичними організаціями, асоціаціями чи окремими громадянами.

Відповідно до норм міжнародного права, до міжнародних не­урядових організацій відносять ті, які створені не на основі між­державної угоди. Ці організації повинні мати наступні ознаки:

1) відсутність серед завдань організації прагнення здобути прибуток;

2) юридичне визнання хоча б однією державою або набуття консультативного статусу при міждержавній міжнародній ор­ганізації;

3) отримання фінансових коштів з території більше аніж однієї країни.

Прикладами неурядових міжнародних організацій є Това­риство Червоного Хреста та Півмісяця, Всесвітня федерація професійних спілок, Міжнародна демократична організація жінок, Всесвітня федерація демократичної молоді.

Серед міжнародних громадсько-політичних рухів, які, на відміну від організацій, є неформалізованими з організаційної та правової точки зору, відомими є "Зелений світ" (Огееп Реасе), "Лікарі без кордонів".

Міжнародні організації — в т. ч. міждержавні і неурядові — є активними учасниками сучасної світової політики, оскіль­ки допомагають долати егоїзм національних інтересів держав, пропонують на порядок денний вирішення проблем, які є акту­альними для громадськості багатьох країн.