Міжнародні відносини та міжнародна політика: поняття, принципи та методи

Міжнародні відносини та міжнародна політика займають важливе місце у політичному житті людини з глибокої давни­ни. У сучасній науковій літературі відрізняють поняття «міжна­родні відносини» і «міжнародна політика», які схожі за визна­ченням, але мають власне специфічне смислове навантаження.

Міжнародні відносини - це система міждержавних взає­модій, суб'єктами яких є держави і міждержавні організації, партії, приватні особи. У сферу міжнародних відносин включа­ються економічні, воєнно-політичні, гуманітарні, екологічні та інші проблеми світового співтовариства.

Міжнародна політика - це система економічних, правових, дипломатичних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між народами, державами і групами держав, провідни­ми політичними, економічними, гуманітарними організаціями, що діють на світовій арені.

Поняття «міжнародні відносини» ширше за поняття «міжнародна політика». У політичних документах поняття «міжнародні відносини» застосовують, коли треба підкреслити офіційний характер зв'язків між країнами на відміну від позау-рядових, громадських або особистих контактів та ініціатив.

Основним суб'єктом міжнародних відносин виступає суве­ренна держава. Вона є представником усього суспільства і на­роду в міждержавних переговорах, у всій міжнародній політиці. В залежності від своїх національних інтересів, спираючись на свій суверенітет, держава вирішує, яку проводити зовнішньо­політичну стратегію і тактику, в які міжнародні об'єднання всту­пати чи обмежитися двосторонніми договорами, як взагалі дія­ти на міжнародній арені.

Принципи міжнародної політики - це фундаментальні норми міжнародного права, визначені Статутом Організації Об'єднаних Націй та іншими документами ООН. Серед них - мирне співіснування, суверенна рівність держав, рівноправність на­родів і їх право самостійно визначати свою долю; неприпус­тимість застосування сили або загрози силою в міжнародних відносинах; непорушність державних кордонів; територіальна цілісність держав; врегулювання суперечок мирним шляхом, невтручання у внутрішні справи держав; сумлінність виконан­ня зобов'язань за міжнародним правом і угодами; загальна по­вага прав людини і основних свобод.

Зміст і спосіб здійснення міжнародної політики тієї чи іншої країни визначають сили, що знаходяться при владі. І хоча ос­таннім часом у міжнародних відносинах все ширше застосо­вується засіб консенсусу (від лат. consensus - згода) як засіб переговорів і прийняття рішень, однак застосування сили або її загрози все ще є актуальним.

Зовнішня політика держави - це діяльність держави та інших політичних інститутів суспільства по здійсненню своїх інтересів і потреб на міжнародній арені. Зовнішня політика держави - це продовження її внутрішньої політики. Вона має більш широкий вимір оскільки, характеризує взаємодію двох і більше країн. її функціонування пов'язане не тільки з конкрет­ною формою влади, що існує в країні, а й з широким спектром міжнародних норм і цінностей, які були утворені людством у ході його тривалого еволюційного розвитку. Специфіка зовні­шньої політики обумовлена і тим, що у світі існують різні дер­жави з різними політичними режимами, з не завжди співпада­ючими інтересами і цілями розвитку. Все це обумовлює необхідність узгодження інтересів задля збереження миру та безпеки у світі, потребує скоординованих дій держав і корекції їх внутрішньої політики. Отже, зовнішня політика раціоналізує внутрішню політику відповідно до міжнародних реалій.

У своїй зовнішньополітичній діяльності держави ставлять такі основні цілі: захист державного суверенітету, безпека краї­ни, збереження територіальної цілісності, створення зовнішніх умов, сприятливих для економічного співробітництва, культур­них і гуманітарних зв'язків тощо. Цих цілей держава досягає, керуючись як національними інтересами, так і загальноприйня­тими у міжнародному співтоваристві принципами.

Національні інтереси - це інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, яке реалізується через політичну сис­тему. При цьому враховуються інтереси не взагалі громадян, які належать до даного суспільства, а кожного громадянина зокре­ма, інтереси національних, соціальних, політичних груп та інте­реси держави. Зовнішня політика держави будується на базі її національних інтересів, тому надзвичайно важливо правильно їх розуміти.

До національних інтересів України слід віднести:

♦ гарантування суверенітету, державної незалежності, само­стійності України;

♦ підтримання територіальної цілісності і непорушності кордонів України;

♦ досягнення надійної безпеки в усіх ЇЇ вимірах: воєнно-політичному, економічному, гуманітарному тощо;

♦ подолання економічної кризи та інтенсивний розвиток народного господарства, досягнення високого стабільно­го життєвого рівня населення;

♦ створення правової демократичної держави, яка інтегру­валася б у європейську і світову спільноту;

♦ забезпечення національної злагоди, політичної і соціаль­ної стабільності, гарантій прав людини, національних мен­шин і націй;

♦ налагодження нормальних добросусідських відносин з країнами близького і далекого зарубіжжя, проведення політики миру і співробітництва.

Основні напрями зовнішньої політики України сформульовані в Акті незалежності України, Декларації про державний сувере­нітет, виступах Президента України, Зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» та інших документах. У них наголошується, що Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності дотримуватиметься норм міжнародного права, керу-

ючись Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини та іншими міжнародними документами.

Для здійснення зовнішньої політики держави мирними за­собами існує дипломатія (від грец. diploma - аркуш, документ згорнений двічі). Дипломатія - це офіційна діяльність держав, урядів, органів та установ, які проводять міжнародну політи­ку, представляють інтереси держави за кордоном, у міжнарод­них організаціях. Кожна країна має дипломатичну службу та професійний корпус дипломатів (послів, консулів, аташе тощо). Дипломатична діяльність здійснюється в таких основних фор­мах, як дипломатичні конгреси, конференції, наради; підготовка зустрічей на вищому рівні; підготовка та укладення міжнарод­них угод; повсякденне представництво у країні перебування; представництво інтересів держави у міжнародних організаціях; співпраця з пресою та іншими засобами масової інформації з метою висвітлення політики своєї держави; публікація офіційної інформації та видання міжнародних документів тощо.

Виконуючи своє завдання, дипломатія має враховувати, що в області зовнішньої політики держав спостерігаються різні підходи та певні ідеології. В умовах взаємозалежності країн і регіонів нагальною потребою стає наявність постійного ефек­тивного переговорного процесу. Новим явищем сучасного міжнародного життя стала народна або публічна дипломатія, значна роль у якій належить громадським організаціям і рухам.