Організаційно-функціональна структура ООН

ООН має дуже розгалужену організаційну структуру, яка складається з великої кількості керівних органів, комісій, комітетів, організацій, програм, конференцій, центрів тощо. Але провідна роль у керівництві Організацією належить голо-вним органам. Їх шість (табл. 3.1):

 

♦ Генеральна Асамблея.

♦ Рада Безпеки.

♦ Економічна й соціальна рада (ЕКОСОР).

♦ Міжнародний суд.

♦ Секретаріат.

♦ Рада з Опіки.

 

Генеральній Асамблеї й ЕКОСОР організаційно підпо-рядковано більшість другорядних органів, а також практично всі спеціалізовані заклади ООН, про що йтиметься нижче. Всі органи, крім Суду, містяться в Нью-Йорку, Міжнародний суд мае штаб-квартиру в місті Гаага (Шдерланди).

 

Розглянемо основні функції головних органів.

1. Генеральна Асамблея (ГА) - вищий орган ООН. Бона являє собою своєрідний світовий парламент, в якому є пред-ставники всіх членів ООН, тобто майже всіх країн світу. ГА -найдемократичніший орган ООН, оскільки кожний представ-ник мае однин голос, незважаючи на розмір країни, її еко-номічну могутність та політичний вплив. Важливі рішення приймаються в ГА кваліфікованою більшістю в дві третини го-лосів, звичайні рішення - простою більшістю. В цілому резо-люції Генеральної Асамблеї мають рекомендаційний характер, але практично їх сприймають до виконання всі члени ООН. Навіть у Статуті Організації передбачено позитивне ставлен-ня членів до резолюції ГА. Крім того, в компетенції Асамблеї є рішення обов’язкового характеру: прийняття нових членів або виключення з ООН, обрання Генерального секретаря, затвер-дження бюджету ООН, вибори непостійних членів Ради Без-пеки, вибори членів ЕКОСОР, Ради з опіки, а також рішення деяких адміністративно-технічних питань. Останнім часом все більше резолюцій ГА приймається на основі консенсусу. Це найбільш ефективний метод прийняття рішень, оскільки ви-ключає протиріччя між інтересами окремих представників.

 

Найважливіші функції Генеральної Асамблеї:

♦ зміцнення міжнародного миру;

♦ пом’якшення міжнародного напруження;

♦ скорочення озброєнь і роззброєння;

♦ створення умов для дружніх відносин між державами. До компетенції Генеральної Асамблеї відносяться обговорення будь-яких питань у межах Статуту ООН. Бона розгля-дає загальні принципи співробітництва в справі міжнародної безпеки, проблеми співробітництва держав у політичній, еко-номічній, екологічній, науково-технічній галузях. Генеральна Асамблея прийняла низку резолюцій з питань, що мають для людства надзвичайно важливе значення. До них відносяться, зокрема: Загальна декларація прав людини: Декларація про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Декларація про заборону застосування ядерної зброї; Декларація про міжна-родне співробітництво в цілях роззброєння; Декларація про надання незалежності колоніальним країнам. Втілення в жит-тя цих рішень сприяло тому, що мир у світі став стійкішим, а міжнародні відносини – більш гуманними й справедливими.

 

Являючи собою своєрідний форум націй, Генеральна Асамблея дає змогу представникам держав прилюдно висло-вити свою точку зору з будь-якої проблеми, зіставити різні підходи до їх оцінки, виявити межі співпадання позицій і знайти компромісне вирішення проблеми.

 

Регулярні сесії Генеральної Асамблеї відбуваються у вере-сні-грудні кожного року. Крім пленарних засідань, представ-ники працюють у головних комітетах ГА (їх усього шість), які розглядають такі питання:

 

1) роззброєння й безпеки;

2) економічні й фінансові;

3) соціальні й гуманітарні;

4) спеціальні політичні й питання деколонізації;

5) адміністративні й бюджетні;

6) правові питання. Генеральній Асамблеї організаційно підпорядковані дві автономні організації – Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) і Світова туристська організація (СТО). Крім того, ГА регулює роботу ще низки закладів сумісно з ЕКОСОР. Про них йтиметься далі.

 

2. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтрим-ку міжнародного миру й безпеки. Вона складається з 15 членів, з яких 5 постійні (США, Росія, Китай, Велика Британія, Франція), а решта обирається Генеральною Асамблеєю на дворічний строк за принципом ротації. В 1999 р. непостійним членом була обрана Україна. Непостійні члени обираються за принципом: п’ять від Азії й Африки, два – від Латинської Аме -82 рики, два – від Західної Європи й один від Східної Європи. Для прийняття рішення необхідно, щоб за нього проголосувало не менше ніж 9 членів Ради. Але постійні члени мають право “вето”, і якщо хоч один з них проголосував проти, то резолюція не затверджується. Такий принцип голосування був прийнятий з самого початку утворення ООН, коли означені п’ять країн (замість Росії тоді був СРСР) були вирішальною силою в усіх міжнародних справах. Отже, якщо всі постійні члени згодні з якимось рішенням (незважаючи на розбіжність їх інтересів з ба-гатьох інших питань), то воно буде втілене в життя без серйоз-них перешкод. В цілому ця практика себе виправдала; може, са-ме принцип прийняття найважливіших рішень запобіг ООН від наслідування сумної долі Ліги Націй, яка розпалася через не-спроможність великих держав узгодити свої рішення. Останнім часом з’являються пропозиції політиків про розширення складу постійних членів з тим, щоб Рада Безпеки більше відповідала новим реаліям. Наприкінці ХХ ст. суттєво зросла економічна й політична роль Японії, Німеччини, а також Індії, Бразилії й де-яких інших нових індустріальних країн; вони є претендентами на поповнення складу постійних членів Ради.

 

Рішення Ради Безпеки обов’язкові для виконання всіма членами ООН і не підлягають оскарженню в інших органах. В окремих випадках, якщо приймається рішення з дуже склад-ної справи, Рада може звернутися до Міжнародного суду за юридичною консультацією.

 

Головна функція Ради Безпеки – запобігання збройних конфліктів між країнами або їх приборкання. Для цього роз-роблено особливий механізм, систему заходів, яка складається з різного рівня дій, залежно від стадії розвитку конфлікту. До них належить: превентивна дипломатія; осуд агресивних дій; посередництво по врегулюванню конфлікту; направлення спо-стерігачів ООН в зону конфлікту; введення миротворчих сил для роз’єднання сторін, що воюють, або для приборкання агре-сора; економічні санкції.

 

Найгуманнішим (й нерідко – найефективнішим) методом є превентивна дипломатія. Це політичні й дипломатичні захо- 83 ди, спрямовані на запобігання озброєного протистояння конфліктуючих сторін. Рада діє як доброзичливий посередник між ворогуючими країнами. Часто місію посередництва за до-рученням РБ виконує Генеральний секретар. Превентивні заходи включають також, у разі потреби, встановлення деміліта-ризованих зон по обидва боки кордону між конфліктуючими країнами. Превентивна дипломатія супроводжується заохо-ченням сторін до миру, спонуканням їх до переговорів, мирного урегулювання конфлікту.

 

Якщо превентивні дії не дали позитивного результату і воєнні дії розпочались, Рада Безпеки виступає із заявою про осуд обох або однієї зі сторін. Осуд не слід розцінювати як просто декларацію морального характеру. Він є попереджен-ням про наступні дії ООН.

 

Для всебічної й глибокої оцінки суті конфлікту й форм йо-го прояву Рада Безпеки надсилає своїх спостерігачів в зону конфлікту. Це цивільні й військові фахівці, іноді навіть неве-ликі військові угруповання (але без повноважень на збройні дії), їх називають “блакитними беретами”. Спостерігачі вино-сять остаточне рішення про подальші заходи щодо приборкан-ня конфлікту.

 

В разі неможливості врегулювати конфлікт мирними за-собами Рада Безпеки вдається до збройного втручання. В район конфлікту надсилаються озброєні угруповання ООН (“блакитні каски”). Вони або утворюють зону, що роз’єднує війська протилежних сторін, або беруть участь у військових операціях на боці однієї зі сторін. Прикладом застосування “буферних” сил може бути використання збройних сил ООН в Південному Лівані для роз’єднання палестинських військо-вих угруповань “хезболлах” та ізраїльських військ. Щодо опе-рацій проти однієї з конфліктуючих сторін, то приклади не-давніх часів – це воєнні дії проти Іраку (в Ірако-Кувейтській війні) і проти Югославії (конфлікт між сербами й албанцями в Косово).

 

Треба зазначити, що останнім часом Рада Безпеки передо-ручає проведення військових операцій або якійсь групі країн (найчастіше – США і Великій Британії), або міжнародній воєнній організації (НАТО, Західно-Європейський Союз). Обгрунтовується така політика нестачею коштів в ООН для озброєння власних сил. Але ця практика має очевидні хиби. Справа в тому, що на відміну від ООН, міжнародні військові союзи не можуть діяти з об’єктивних позицій. У наведених ви-ще прикладах США й Велика Британія ще до виникнення конфлікту мали упереджене ставлення проти уряду Іраку. Діючи на боці албанців у Косово, політичні лідери країн НАТО не приховували, що їх головною метою було усуненя президента Югославії. Отже, в таких ситуаціях важко сподіва-тись на справедливе вирішення конфлікту, навіть беручи до уваги, що мотивація ООН відносно уведення збройних сил могла бути обгрунтованою. До того ж підміна військ ООН військами організацій, що не підпорядковані ООН, супере-чить Статуту Організації1.

 

Одним із заходів, які застосовуються в разі неможливості вирішити конфлікт мирними заходами, є санкції, що не пов’язані з військовими операціями. Насамперед – це еко-номічні санкції. Якщо уряд країни, що порушує міжнародне право, не прислухається до вимог ООН, Рада Безпеки може прийняти рішення про обмеження економічних стосунків з країною: ліквідація пільг у торгівлі, припинення кредитування й фінансування, позбавлення технічної допомоги тощо. У дея-ких випадках уводиться повне ембарго на економічні зносини з країною.

 

Такі заходи були застосовані свого часу проти Південної Родезії й Південно-Африканської Республіки за політику апартеїду, пізніше – проти Лівії, Іраку, Югославії. У перших двох випадках політика санкцій себе виправдала і сприяла скасуванню расистських режимів у цих африканських країнах. Взагалі ж військові операції й санкції – це крайній та неодно-значний захід. Від цього потерпає насамперед мирне населен-

1 Международное право/Под ред. Колосова Ю.М., Кузнецова В.И. – М.: Международные отношения, 1998. – С.197.

ня країни, проти якої спрямовані військові операції й еко-номічні санкції, оскільки такі дії супроводжуються руйнуван-ням не тільки воєнних, але й цивільних об’єктів, ведуть до за-гибелі мирних людей та різкому зниження їх рівня життя. Але страждають не тільки “провідні” країни, а й ті, що мають еко-номічні інтереси в районі конфлікту. Так, Україна щороку втрачає десятки мільйонів внаслідок того, що мости через Дунай у Югославії зруйновано військами НАТО, і наше Ду-найське пароплавство не може здійснювати торговельні опе-рації в Європі в повному обсязі.

 

Засіданням Ради Безпеки керує Голова, який переоби-рається щомісяця.

 

3. Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР) – головний ко-ординуючий орган ООН в сфері економіки, соціальних відно-син, екології, охорони здоров’я, культури, науки й освіти. Най-важливіші економічні й соціальні проблеми, що постають перед світовою спільнотою, розглядаються й вирішуються в ЕКОСОР та в численних її підрозділах. Вона координує діяльність таких міжнародних велетнів, як МВФ, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі та інших галузевих міжнарод-них організацій. Через посередництво ЕКОСОР узгоджують свої відносини з іншими органами й організаціями ООН регіональні економічні організації (ЄС, СНД, НАФТА та ін.), а також неурядові міжнародні економічні організації (МНЕО). Економічна і соціальна рада перетворилася на форум, де зіста-вляються й узгоджуються точки зору представників країн світу з економічних і гуманітарних питань, виробляється спільні принципи міжнародних економічних відносин.

 

ЕКОСОР має розгалужену організаційну систему. До її складу входять дев’ять функціональних комісій, п’ять регіональних комісій, шість постійних комітетів; їй також підпорядковано 18 спеціалізованих закладів, програми, цент-ри тощо.

 

Функціональні комісії охоплюють переважно соціальну сферу діяльності ЕКОСОР; принаймні, 6 з них (з 2-ї по 7-му) прямо займаються вирішенням актуальних соціальних проблем. Щодо Статистичної комісії, то її функція полягає в до-робці й обробці величезного фактичного матеріалу з еко-номічного й соціального становища всіх країн світу. Завдяки цій комісії людство має найточнішу й найповнішу інформацію про соціально-економічне становище будь-якого регіону, країни, окремих верств населення. Важлива роль належить Ста-тистичній комісії в підготовці дослідів, доповідей по міжнарод-них питаннях з економічних, соціальних, екологічних проблем. Комісія з науки й техніки ставить перед собою завдання розпов-сюджувати інформацію про новітні відкриття в цій сфері та сприяти втіленню наукових досягнень і технологій у вироб-ництво, особливо в країнах, що розвиваються. На підвищення економічного розвитку членів ООН, насамперед найбідніших країн, спрямована діяльність Комісії зі стійкого розвитку.

 

Регіональні комісії ЕКОСОР утворені для координації міжнародних економічних відносин на рівні регіонів. Ось ці комісії:

 

1. Європейська економічна комісія (ЄЕК).

2. Економічна комісія для Африки (ЕКА).

3. Економічна і соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЕСКАТО).

4. Економічна й соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА).

5. Економічна комісія для Латинської Америки і Ка-рибського басейну (ЕКЛАК).

 

Розглянемо їх діяльність трохи докладніше.

 

Європейська економічна комісія (ЄЕК) була утворена ще в 1947 р. До складу її членів, поряд з європейськими країнами, входять також США і Канада, Ізраїль та азіатські ре-спубліки колишнього СРСР. Керівні органи ЄЕК містяться в Женеві. Головна мета Комісії - аналізувати економічну й соціальну ситуацію, що утворюється на просторі Європи й Швденної Америки. Для цього ЄЕК регулярно організовує на-ради, практикуми, семінари, наукові поїздки. До участі в них залучаються міжнародні галузеві організації, фахівці, пред-ставники ділових кіл. Програма цих заходів передбачає обмін інформацією, розробку правил і стандартів, планування й ви-конання оперативних проектів. Пріоритетні напрями діяль-ності ЄЕК:

 

♦ навколишнє середовище;

♦ енергетика;

♦ транспорт;

♦ статистика;

♦ торгівля;

♦ економічний аналіз.

 

У 90-х роках довкілля поступово виходить на одне з чільних місць у сфері інтересів ЄЕК. Для цього в її структурі утворені: Програма дій у галузі навколишнього середовища в Центральній і Східній Європі; Програма захисту навколишнього середовища в Європі; Загальноєвропейська стратегія з біологічної й ландшафтної різноманітності.

 

Кардинальні соціально-економічні й політичні зміни, що сталися в Центральній і Східній Європі, надали нового імпульсу й нових напрямів у діяльності ЄЕК. Для сприяння реформам в країнах з перехідною економікою в рамках ЄЕК розроблено План дій, у якому передбачено основні принципи діяльності й заходи щодо цієї групи країн. Для реалізації Плану утворена Координаційна група з оперативно! діяльності. Вона організовує конференції й наради з актуальних проблем реформування економіки. Зокрема, в 1997 р. під її егідою в Ук-раїні була проведена Робоча нарада щодо малих і середніх підприємств та їх ролі в міжнародній торгівлі. Європейська економічна комісія встановила й активізувала свої стосунки з СНД і Організацією Чорноморського економічного співробіт-ництва (ОЧЕС).

 

Зважаючи на економічні труднощі, що існують у країнах Центрально! й Східної Європи, ЄЕК фінансує участь пред-ставників цих країн у нарадах, семінарах та поїздках.

 

За результатами обговорень ЄЕК готує рекомендації для ЕКОСОР. Структурно Комісія складається з десяти до-поміжних органів - комітетів та інститутів, - кожний з яких відає певною галуззю економіки (енергетика, транспорт, сільське господарство, торгівля, наука й техніка тощо).

 

Найважливіші й найцікавіші висновки економічного аналізу ЄЕК публікує в журналах: “Есопотіс Зигуеу ог Еигоре” і “Есопотіс Виііеїіп гог Еигоре”.

 

Економічна й соціальна комісія для Азії й Тихого океану (ЕСКАТО). Заснована в 1947 р. До її складу входять 45 азіатських держав (в тому числі Росія й азіатські республіки колишнього СРСР), США, Австралія, Франція, Велика Бри-танія; крім того, 10 держав (островні країни Тихого океану) є асоційованими членами. Штаб-квартира знаходиться в м. Бангкок (Таїланд).

 

Головною метою ЕСКАТО є сприяння економічному й соціальному розвитку в регіоні. Основні напрями діяльності Комісії:

 

♦ регіональне економічне співробітництво;

♦ пом’якшення проблем злиденності шляхом еко-номічного й социального розвитку;

♦ навколишнє середовище.

 

Так само, як і СЕК, ЕСКАТО являє собою форум для об-говорення найактуальніших проблем регіону в економічній та соціальній сферах. Особливої уваги надається забезпеченню технічної допомоги для країн, що розвиваються. В рамках ЕСКАТО засновано Статистичний інститут для Азії й Тихого океану (знаходиться в Токіо), який готує висококваліфікова-них фахівців для країн регіону.

 

Під головуванням ЕСКАТО утворено низку комітетів і програм для втілення рішень конференцій та нарад. Серед них: Комітет по Меконгу (освоєння водних ресурсів басейну однієї з найбільших азіатських рік); Комітет по координації спільної розвідки мінеральних ресурсів на азіатському шельфі.

 

Спільно з ЄЕК у рамках ЕСКАТО розроблено Спеціальну програму для країн Центральної Азії (СПЕКА). Вона спрямо-вана на підтримку азіатських країн з перехідною економікою, що утворились після розпаду СРСР (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан).

 

Секретаріат ЕСКАТО складається з відділів, які коорди-нують співробітництво країн на галузевому рівні (промис-ловість, сільське господарство, торгівля, довкілля тощо).

 

Економічна й соціальна комісія для Західної Азії (ЕСК-ЗА) була утворена в 1973 р. Виокремлення цього регіону з великого Євразійського континенту обумовлено специфічними політичними й економічними умовами. Усі члени ЕСКЗА (їх 13) – арабські країни, майже всі вони мають значний видобу-ток нафти. Це регіон нестабільний в політичному відношенні, отже, зміцнення співробітництва між членами ЕСКЗА є на-гальним завданням. Це є головною метою Комісії. Вона дося-гається шляхом аналізу проблем економічного й соціального характеру й вироблення відповідних рекомендацій як країнам-членам, так і ЕКОСОР загалом.

 

ЕСКЗА організовує конференції й семінари, де ці проблеми обговорюються, публікує відповідну інформацію. Провідними напрямами досліджень і обговорень є: сільське господарство й продовольство, довкілля, населенні пункти, промисловість, міжнародна торгівля, демографія, транспорт та ін.

 

Штаб-квартира Комісії міститься в Аммані (Йорданія).

 

Економічна комісія для Африки (ЕКА) утворена в 1958 р., керівництво міститься в Аддіс-Абебі (Ефіопія). В її роботі беруть участь представники 53 африканських держав. Головною метою Комісії є сприяння економічному й соціальному розвитку в Африці. Для цього вона застосовує такі форми діяльності: організує зустрічі голів держав, голів урядів і міністрів африканських країн для всебічного обговорення еко-номічних і соціальних проблем континенту; розробляє програ-ми соціально-економічного розвитку; надає консультативні послуги з питань управління господарством; організує на-вчальні заклади для підготовки кваліфікованих фахівців. Під патронатом ЕКА знаходиться Африканський навчальний і на-уково-дослідний інститут зі становища жінок, Всеафрикансь-ка служба документації й інформації.

 

В рамках ЕКА утворені Багатонаціональні центри з пла-нування й оперативного управління, які розробляють і втілю-ють соціально-економічні програми по окремих регіонах Африки. Галузеві відділи Комісії координують практичну ре-алізацію програм і наукових досліджень з галузей народного господарства (сільське господарство, промисловість, торгівля, природні ресурси, туризм, людські ресурси тощо).

 

Економічна комісія для Латинської Америки і Карибсь-кого басейну (ЕКЛАК) заснована в 1948 р. До її складу вхо-дять представники 41 держави; поряд з латиноамериканськи-ми країнами це також США, Канада, Франція, Італія, Порту-галія, Велика Британія, Нідерланди. Присутність європейсь-ких держав пояснюється тим, що вони на момент заснування Комісії були метрополіями низки залежних країн в цьому регіоні або мають з ними тісні економічні зв’язки. Керівництво Комісії знаходиться в Сантьяго (Чилі).

 

Головне в діяльності ЕКЛАК – аналіз соціально-еко-номічної ситуації в регіоні та розробка планів розвитку. Вона організовує міжурядові наради, здійснює досліди, надає інформацію й технічну допомогу, готує висококваліфікованих фахівців народного господарства.

 

Основні напрями діяльності: економічний розвиток, довкілля, продовольство й сільське господарство, міжнародна торгівля, енергетика, транспорт, наука й техніка.

 

До складу ЕКЛАК входять Інститут економічного й соціального планування Латинської Америки і Карибського басейну та Латиноамериканський демографічний центр.

 

Крім функціональних і регіональних комісій, до складу ЕКОСОР входять постійні комітети й комісії, що координу-ють співробітництво Ради з іншими організаціями та об’єднанням, а також керують окремими програмами. Комітетів шість:

 

1. Комітет з програми й координації.

2. Комітет з природних ресурсів.

3. Комітет з неурядових організацій.

4. Комітет по переговорах з міжурядовими закладами.

5. Комісія з транснаціональних корпорацій.

6. Комісія з населених пунктів.

 

Особливу увагу слід звернути на Комітет з неурядових ор-ганізацій і Комісію з транснаціональних корпорацій, оскільки вони координують відносини ООН з об’єднаннями, що не вхо-дять до складу Організації. Саме через ЕКОСОР Міжнародні неурядові організації, в тому числі економічні (МНЕО), беруть участь у роботі ООН і спілкуються з міжурядовими ор-ганізаціями.

 

ЕКОСОР координують роботу спеціалізованих закладів ООН, які, по суті, є самостійними, досить потужними й авто-ритетними організаціями. Їх вісімнадцять:

 

1. Міжнародний валютний фонд (МВФ).

2. Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

3. Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

4. Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

5. Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ).

6. Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО).

7. Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО).

8. Міжнародна морська організація (ІМО).

 

9. Міжнародна організація праці (МОП).

10. Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ).

11. Всесвітній поштовий союз (ВПС).

12. Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР).

13. Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

14. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ).

15. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

16. Всесвітня метеорологічна організація (ВМО).

17. Організація з промислового розвитку (ЮНІДО).

18. Світова організація торгівлі (СОТ).

 

З цього списку спеціалізовані організації галузевого характеру будуть розглянуті докладно в окремих розділах.

 

Економічній та соціальній раді підпорядковані також ок-ремі програми, фонди й центри; деякими з них ЕКОСОР ке-рує спільно з Генеральною Асамблеєю. До них, зокрема, відно-сяться: Всесвітня продовольча програма (ВПП); Центр з насе-лених пунктів (Хабітат); Програма розвитку ООН (ПРООН); Фонд розвитку ООН для жінок (ЮНІФЕМ). Докладніше про цю групу допоміжних органів ЕКОСОР мова буде йти в розділі 3.3.

 

До складу ЕКОСОР входять також органи експертів: Комітет з розвитку планування; Спеціальна група експертів з міжнародного співробітництва в галузі оподаткування; комітет з транспортування небезпечних вантажів; комітет з економічних, соціальних і культурних прав; комітет з національних ресурсів; комітет з нових джерел енергії; Наради експертів з державного управління й фінансів.

 

Керівництво ЕКОСОР складається з 54 членів, причому щороку з них переобирається третина (18 чоловік); отже, за три роки склад повністю оновлюється. Рішення ЕКОСОР приймаються простою більшістю.

 

4. Міжнародний суд – головний юридичний орган ООН. Його призначенням є врегулювання будь-яких спорів, що ви-никають між країнами. Він розглядає саме міждержавні спори і не займається юридичними справами, що відносяться до су-перечок між приватними особами з різних країн або між ор-ганізацією й приватною особою.

 

Суд складається з 15 незалежних суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю й Радою Безпеки. Критерієм для об-рання є компетентність, а не належність до конкретної країни. Кандидатами в судді є висококваліфіковані юристи, які проявили себе в своїй країні чи на міжнародній арені компетент-ними, сумлінними й порядними фахівцями. Судді обираються на 9-річний строк і можуть бути переобрані.

 

Процедура звертання до Міжнародного суду є доб-ровільною; якщо країна не хоче передавати свою справу до Суду, її не можна принудити. Але якщо дві країни погодилися на вирішення своєї суперечки Судом, його рішення вже є обов’яз-ковим до виконання. Для прийняття рішення необхідно не мен-ше ніж 9 голосів суддів. Якщо конфліктуюча сторона не згодна з рішенням і не хоче його виконувати, Суд може звернутися до Ради Безпеки для прийняття заходів принуду.

 

Міжнародний суд функціонує згідно зі своїм Статутом. Всі члени ООН автоматично є учасниками Суду; до його сприяння можуть звертатися навіть держави – нечлени ООН.

 

Суд займається справами, що стосуються міжнародного права. До його компетенції відносяться тлумачення договорів між державами, делімітація кордонів, порушення міжнарод-них зобов’язань. Щодо питань, пов’язаних з воєнними діями, озброєним втручанням, окупацією, – то це вже компетенція Ради Безпеки. Серед справ, якими займався Міжнародний суд, можна назвати врегулювання конфлікту між Лівією й Чадом, розмежування морського кордону між Данією й Нор-вегією (в районі Гренландії та Ян-Майєна), сухопутного кордону між Буркіна Фасо і Малі, морського шельфу в Егейсько-му морі між Грецією й Туреччиною тощо.

 

Міжнародний суд здійснює також консультативні функції. Він надає висококваліфіковані консультації та ви-черпну інформацію з будь-якої юридичної справи для органів ООН і міжнародних організацій. Консультативні висновки, які надає Суд іншим органам ООН, не обов’язкові, але є важ-ливою підставою для прийняття остаточного рішення відповідним органом.

 

Судочинство в Міжнародному суді ведеться англійською або французькою мовами.

 

5. Секретаріат ООН виконує адміністративну й оператив-ну роботу. Він перетворює в життя рішення, що прийняті іншими органами, здійснює організаційне й технічне забезпе-чення конференцій і нарад. Секретаріат виконує практичну роботу щодо миротворчих операцій і санкцій відповідно рішень Ради Безпеки. Він готує економічні огляди, організує дослідження з актуальних проблем людства. До функцій Сек-ретаріату належить повсякчасна підготовка різноманітної до-кументації, включно переклади з однієї мови на інші.

 

Роботу Секретаріату забезпечуються близько 20 тис. працівників. Здебільшого це молоді, енергійні люди, що заре-комендували себе кваліфікованими й сумлінними фахівцями. Персонал Секретаріату поділяється на чотири категорії: фахівці; співробітники польової служби (працюють у відряд-женнях з місією мониторингу або контролю); співробітники загального обслуговування; господарсько-технічні служби.

 

Очолює Секретаріат Генеральний секретар, який призна-чається Генерального Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Він подає ГА щорічні доповіді про роботу ООН, а також звертає увагу РБ на гострі ситуації в світі, що можуть поруши-ти мир. Основні функції Генерального секретаря:

 

♦ керівництво Секретаріатом;

♦ офіційне представництво ООН в глобальному вимірі;

♦ постійні контакти з державами - членами ООН;

♦ роз’яснення функцій ООН світовій громадськості, не-урядовому й приватному секторам;

♦ координация в системі ООН;

♦ постійне спостереження за розвитком подій у світі;

♦ продукування ідей і визначення стратегій;

♦ надання добрих послуг конфліктуючим сторонам у критичних міжнародних ситуаціях.

 

Виходячи з діапазону й значения функцій Генерального секретаря, його ролі в системі ООН, неважко дійти висновку, що він мае бути людиною неабияких здібностей; йому мають бути притаманні якості, які задовольнили б представників усіх країн-членів, а загалом і все людство. До таких якостей належать: висока моральність; дипломатична майстерність; аналітичні, адміністративні, управлінські здібності, вміння ге-нерувати оригінальні ідеї, комунікабельність, фізична витри-маність, а також почуття міри й гумору. До того ж він повинен досконало володіти англійською або французькою мовою.

 

Але й це ще не все. Генеральний секретар як політична фігу-ра повинен влаштовувати керівництво великих держав світу. Ось чому його кандидатура висувається саме Радою Безпеки, де постійні представники мають право “вето”. Якщо жоден з постійних членів не заперечує проти претендента на цю посаду, значить, знайдено компромісного політика, який зможе знахо-дити мову з представниками найпотужніших держав, часто ан-тагоністів у міжнародній політиці. За неформальною домо-вленістю, Генеральним секретарем не повинен бути представ-ник якоїсь держави, що є членом Ради Безпеки. За винятком самого першого, всі Секретарі були представниками нейтральних країн, які не входять до воєнних блоків. Ще однією вимогою до обрання Генерального секретаря є дотримання географічної справедливості: бажано, щоб поступово цей пост посідали пред-ставники різних континентів, регіонів, груп країн.

 

Генеральний секретар обирається строком на 5 років, після чого він може бути переобраний ще на один строк. За всю історію існування ООН Генеральними секретарями були:

 

Трюгве Лі (Норвегія, 1946–1953);

Даг Хаммаршельд (Швеція, 1953–1961);

У Тан (Бірма, 1961–1971);

Курт Вальдхайм (Австрія, 1971–1981);

Хав’єр Перес де Куельяр (Перу, 1981–1991);

Бутрос Бутрос Галі (Єгипет, 1991–1996);

Кофі Аннан (Гана, з 1997).

 

Діяльність Генерального секретаря не тільки дуже напружена, а й часом супроводжується ризиком для життя. Так, Даг Хаммаршельд, регулюючи збройний конфлікт в Заїрі, загинув у цій країні в авіакатастрофі за загадкових обставин.

 

3 1993 р. у складі Секретаріату засновано посаду Верховного комісара з прав людини, який працює під керівництвом Генерального секретаря.

 

6. Рада з опіки була утворена для допомоги деяких ко-лишніх колоній, які вже вийшли з-під гніту метрополій, але були ще не в змозі здійснювати цілком самостійне врядування. Таких підопічних територій у системі ООН було 11. До сере-дини 90-х років всі вони стали повністю незалежними, отже, Рада з опіки (яка складається з Росії, США, Великої Британії, Франції й Китаю) вичерпала свою функцію. Кофі Аннан за-пропонував перетворити цей орган на форум колективної опіки над світовим довкіллям.