Грошовий обіг та його закони

Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. грошовий обіг – це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки, і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою адекватні їм.

На мікрорівні грошовий обіг обслуговує кругооборот індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні.

Суб’єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВНП:

1) фірми – суб’єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

2) домашні господарства – суб’єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і є кінцевими його споживачами;

3) державні структури – суб’єкти, які забезпечують розподіл та перерозподіл вартості створеного національного доходу, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього;

4) фінансові посередники – суб’єкти грошового ринку, які спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом певного періоду часу для обігу необхідна лише певна об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Він з’ясовує внутрішні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей.

Згідно з класичним підходом (за К.Марксом) кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою:

 

К – кількість грошей необхідних для обігу;

СЦ – сума цін товарів, що підлягають реалізації в даному періоді;

К – сума цін товарів проданих в кредит;

П – платежі за кредити минулого року (сума цін товарів, проданих в минулі періоди);

ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;

О – швидкість обороту грошової одиниці за рік.

Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І.Фішером:

М – маса грошей в обігу;

V – середня швидкість обігу грошей;

Р – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку.

Згідно цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу:

Отже, закон грошового обігу означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, повинна дорівнювати обсягу випущених товарів помноженому на рівень цін.

Якщо рівновага порушується, то за допомогою фінансово-економічних заходів необхідно один з показників підкорегувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів, відрегулювати швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і підвищити рівень цін.

Питання шосте.

Ціна, її функції та види.

Ціна — це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Ціну товару, що виражена в грошах, називають його абсолютною ціною.

Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові.

Адміністративні ціни визначає не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво продук­ту; вони не виконують головних функцій ціни.

Ринкові ціни формуються у процесі взаємодії попиту і пропо­зиції. Ринкова ціна виконує такі головні функції в економіці: нормувальну; інформаційну; стимулювальн у.

Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. Попит відображає кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція — кількість продукту, яку виробники спроможні ви­робити й поставити на ринок. З підвищенням ціни попит зменшується, а пропозиція збільшується.

У ринковій економіці спроможність конкурентних сил пропозиції і попиту визначати ціну на рівні, на якому купівля й продаж зрівноважуються, називають нор­мувальною функцією ціни. Ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною. Рівноважна ціна "очищає" ринок, тобто на ньому немає незручних нестач для потенційних покуп­ців. Не буває також надлишку, або надвиробництва, що обтяжує продавців.

Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнту­вальну функцію. Під впливом різних обставин смаки та уподо­бання споживачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше — зі штучних.

Цю зміну у смаках споживачів буде переда­но виробникам у вигляді збільшення попиту на одяг з льону і зменшення попиту на одяг зі штучних волокон. Ціни на лляний одяг підвищуватимуться, а на одяг із штучних волокон — знижу­ватимуться.

Вищі ціни на одяг з льону дають змогу підприєм­ствам, що виготовляють лляні тканини, платити вищі ціни за сировину - льон.

Площі під льоном розширюватимуться. Проти­лежний процес простежується у виробництві штучних волокон, яке зазнає спаду.

Здатність ринкової системи передавати зміни в потребах покуп­ців і зумовлювати відповідну реакцію з боку фірм та постачальників ресурсів називають інформаційною, або орієнтувальною, функцією цін. Ринкова система пристосовується через ціни й до інших фундаментальних змін, наприклад, до змін у технології або до змін у пропозиції ресурсів.

Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають стимулювальною функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами.

Нижчі витрати виробництва фірми, яка запровадила нововведення, означають збільшення її прибутку, що стимулює подальше вдосконалення технології і техніки. Конкуренти повинні брати приклад з передової фірми, інакше вони зазнають збитків і збанкрутують. Збільшення прибутків завдяки технічному прогресові розши­рюватиме інноваційну галузь.

Таке розширення є результатом збільшення обсягу виробництва наявних фірм, або входження в галузь нових фірм, яких приваблюють високі прибутки, що їх початково створив технічний прогрес. Розширення галузі означає, що ресурси відводять з менш прогресивних галузей у прогресивніші. Отже, стимулювальна функція цін підвищує рівень ефективності використання обмежених ресурсів.

Питання сьоме.