Власність: сутність, об’єкти та суб’єкти

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення – це процес, що виникає в результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення, тобто це конкретно – суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відношення суб’єкта до певних речей як до власних.

Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об’єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тими чи іншими об’єктами власності.

Привласнення і відчуження – парні категорії, які існують одночасно. Привласнення певного об’єкта власності одним суб’єктом одночасно означає відчуження його від іншого суб’єкта.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

Об’єкти власності – це все те, що можна привласнити чи відчужити. До них належать:

- засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

- нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об’єкти..);

- природні ресурси (земля, її надра, ліси тощо);

- предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

- гроші, цінні папери, дорогоцінні метали та вироби з них;

- інтелектуальна власність (твори літератури і мистецтва, досягнення науки і техніки, відкриття, винаходи, інформація, комп’ютерні програми, технології тощо);

- культурні та історичні цінності;

- робоча сила.

Суб’єкти власності – це персоніфіковані носії відносин власності:

- окрема особа – людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;

- юридичні особи – організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

- держава в особі органів державного управління, органів місцевого управління, органів місцевого управління та самоврядування;

- декілька держав або всі держави планети.

Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності – це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Власність, як економічна категорія, виражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність, як юридична категорія, відображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Володіння – початкова форма власності з господарським володінням ними. Саме по собі володіння не означає повної власності. Господарем об’єкта може бути як власник, так і не власник (наприклад, орендар).

Користування – виражає економічні відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів відповідно до функціонального призначення останніх.

Розпорядження – вища і всеохоплююча категорія прав власності, яка передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, а,отже, має право самостійно вирішувати долю певного об’єкта (використовувати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, дарувати, ліквідувати тощо) або делегувати таке право іншим суб’єктам ринкової системи.

Питання шосте.

Типи та форми власності.

 

Найскладнішою проблемою економічної науки є пробле­ма форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонталь­но-структурний.

Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої ево­люції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою.

Кожному етапу розвитку людського су­спільства відповідає певна форма власності, яка відбиває до­сягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основ­ного суб'єкта, який концентрує права власності.

На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть використо­вувало колективні форми власності, спочатку у формі пле­мінної, а потім — общинної власності. Низький рівень роз­витку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки спільно (колективно) добувати засоби до існування і спільно їх споживати.

Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продук­тивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності — приватної. Ці два типи власності (суспільна, колективна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспіль­ства виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історич­них формах, відображаючи соціально-економічну природу панівного суспільного ладу.

Для первіснообщинної форми власності характерні од­накові права всіх членів общини на панівний об'єкт влас­ності — землю, а також на засоби праці й результати ви­робництва.