Економічна ефективність та проблема вибору в економіці

Матеріальні потреби народу завжди безмежні, або непогамовні, а економічні ресурси (фактори виробництва товарів і послуг) обмежені, або рідкісні. Оскільки наші потреби практично безмежні, а наші ресурси рідкісні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Єдине, що залишається суспільству, то це домагатися найповнішого задоволення своїх потреб.

Результат будь-якого суспільного виробництва може розглядатись як абсолютний (ефект виробництва) так і відносний (ефективність виробництва). Абсолютний результат – це продукт, який створений у процесі виробництва. Відносний результат або ефективність – це якісна оцінка ефекту виробництва, яка показує у що обходиться суспільству виробництво тих чи інших благ.

Ефективність виробництва – відносний показник, що характеризує результативність виробництва у співставленні з використаними виробничими ресурсами, їх витратами. Загальний вираз цього співвідношення має такий вигляд:

Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю одиниць рідкісних ресурсів, які застосовуються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю якогось потрібного продукту. Більша кількість продукту, отримана від даного обсягу витрат, означає зростання ефективності. Менший обсяг продукту за тих же витрат вказує на зниження ефективності.

При цьому слід виявити взаємозв’язок економічної та соціально-економічної ефективності виробництва, адже повна характеристика ефективності пов’язана не лише з врахуванням витрат на виробництво продукту (економічна ефективність), але й з рівнем задоволення суспільних потреб (соціально-економічна ефективність).

Ефективність виробництва – категорія багатопланова. Її окремі сторони вимірюються через конкретні показники. Для цього результат (ефект) виробництва порівнюється з окремими його факторами. Ці показники розраховуються так:

 

П – ВВП, або ВНП;

Р – кількість праці;

Ф – основні фонди;

М – предмети праці.

Економічну ефективність необхідно розглядати як раціональне і продуктивне використання усіх виробничих ресурсів (матеріально-речового і особистого факторів), а не лише якогось одного з них. Це в першу чергу залежить від їх оптимального розподілу. Серед чинників (факторів), що підвищують рівень економічної ефективності, слід виділити такі:

підвищення технічного ріння виробництва, впровадження у нього досягнень науково-технічного прогресу;

зростання рівня організації виробництва шляхом поглиблення Його спеціалізації, кооперації і концентрації;

удосконалення рівня управління виробництвом, організації та оплати праці;

поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей (економічного потенціалу суспільства);скорочення строків введення у дію нових виробництв, будівництва виробничих об’єктів;

зниження трудо-, фондо-, матеріаломісткості виробництва;

зростання продуктивності праці, фондо- і матеріаловіддачі;

структурна перебудова економіки;

раціональне використання і відтворення природних ресурсів;

використання переваг міжнародного поділу праці;

застосування більш ефективних економічних механізмів (зокрема, перехід до ринкових форм господарювання) та інші.

При визначенні соціально-економічної ефективності враховуються додаткові показники: виробництво суспільного продукту (ВВП, ВНП чи національного доходу) на душу населення, відповідність реального споживання науково обґрунтованим нормам, рівень задоволення платоспроможною попиту населення та інші, а також такі соціальні характеристики, як середня тривалість життя, рівень освіченості, кількість вільного часу тощо. Всі вони характеризують добробут населення країни, що є вищим критерієм (критерій – ознака, на підставі якої здійснюється оцінка якогось явища) макроекономічної ефективності.

Мікроекономічна ефективність (на рівні підприємства) своїм показником має рентабельність виробництва (співвідношення прибутку і витрат, тобто норма прибутку).

Економіка є ефективною у разі, якщо суспільство не може збільшити виробництво одного продукту без зменшення виробництва іншого. Ефективна економіка перебуває на межі виробничих можливостей.

Суспільство намагається використати свої рідкісні ресурси ефективно, тобто воно бажає отримати максимальну кількість корисних товарів і послуг, виготовлених із його обмежених ресурсів. Щоб цього домогтися, воно має забезпечити і повну зайнятість, і повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість – використання всіх придатних для цього ресурсів. Робітники не можуть вимушено позбавлятися роботи; економіка повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і здатний працювати. Не можуть також простоювати орні землі або капітальне устаткування. При цьому слід підкреслити, що використовуватися мають тільки придатні для цього ресурси. Кожному суспільству властиві певні звичаї та усталена практика, що визначають, які саме ресурси придатні для застосування.

Повний обсяг виробництва – ресурси треба розподіляти ефективно, тобто використати таким чином, щоб вони робили найцінніший внесок у загальний обсяг продукції. Він передбачає також використання найкращих, найпередовіших із наявних технологій. Суспільство не може допустити, щоб сільські трударі косили пшеницю косою, а кукурудзу ламали руками.

Оскільки ресурси рідкісні, економіка повної зайнятості, повного обсягу виробництва не може забезпечити необмежений випуск товарів і послуг. Більше того, необхідно вирішувати, які товари і послуги слід примножувати, а від яких відмовлятися.

При цьому треба керуватися такими припущеннями:

економіка функціонує за умови повної зайнятості і досягає повного обсягу виробництва;

наявні чинники виробництва постійні як кількісно, так і якісно;

технологія виробництва – постійна величина, тобто в ході аналізу вона не міняється;

економіка виготовляє не безмежну кількість товарів і послуг, як це є насправді, а лише два продукти – масло і гармати. Ці два товари використовуються для ілюстрації проблеми вибору між цивільним і воєнним виробництвом. Але логіка міркувань стосується будь-яких інших товарів. Так, наприклад, чим більше ресурсів уряд направляє на будівництво громадських доріг, тим менше їх залишається для будівництва приватних будинків; чим більше продовольства буде споживати суспільство, тим менше одягу воно зможе отримати; чим більше суспільство споживатиме сьогодні, тим менше виготовлятиметься машин і товарів виробничого призначення, необхідних для виготовлення більшої кількості споживчих товарів наступного року і наступного десятиріччя.

Тепер розглянемо приклад з гарматами і маслом. Припустимо, що всі ресурси направлені на виробництво масла. За цієї умови буде виготовлятися максимальна кількість масла, яка тільки може бути зроблена протягом року (ця кількість залежить від кількості та якості ресурсів у господарстві й ефективності наявних технологій). Припустимо, що 5 тис. т – це максимальна кількість масла, яку можна виготовити за існуючого рівня технології. Аналогічно для гармат. Якщо ми відмовляємося від виробництва масла, може бути випущено максимальну кількість гармат, наприклад 15 тис.

Це крайні припущення, але між ними мають місце і інші варіанти. Якщо суспільство бажає пожертвувати певною кількістю масла, то, крім масла, ми зможемо мати і певну кількість гармат; якщо ж суспільство погодиться відмовитися від більшої кількості масла, воно отримає більшу кількість гармат.

 

Можливості	Масло, тис. т	Гармати, тис. шт.
А
Б
В
Г
Д
Е

Ця крива показує, що економіка повної зайнятості задля виробництва одного товару неодмінно має поступитися виробництвом іншого товару. Це означає, що деякі ресурси можуть бути переключені з випуску одного товару на випуск іншого; наприклад, сталь використовується як для виробництва гармат, так і для виробництва масла через сільськогосподарські машини. Будь-яка точка всередині кривої вказує на те, що ресурси використовуються не повністю і не найкращим чином.

Крива виробничих можливостей похилена вправо і вниз. Це підкреслює ту обставину, що в умовах повної зайнятості такий вибір означає відмову від одних товарів і заміну їх іншими. Спадна крива характеризує поняття витрат.

 

 

Крім того, ця крива є опуклою лінією, що пов’язане з тим, що якщо суспільство хоче мати більшу кількість будь-якого продукту, то альтернативна вартість виробництва додаткової одиниці цього продукту збільшується (більша кількість масла – менша кількість гармат). Опуклість кривої характеризує зростання альтернативної вартості. Альтернативна вартість – кількість інших продуктів, від якої доводиться відмовлятися або жертвувати, щоб отримати деяку кількість певного продукту.

Перша одиниця масла вимагає, щоб суспільство пожертвувало тільки однією одиницею гармат див. табл.. Ця таблиця показує, що кожна додаткова одиниця масла стає все дорожчою з огляду на необхідну додаткову відмову від виробництва гармат. І навпаки, виробництво кожної додаткової гармати пов’язане з відмовою від усе більшої кількості масла порівняно з попередньою гарматою.

Альтернативними витратами є вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найбільш дохідній із всіх можливих сфер і галузей господарювання.

Однак, коли б трапилося неймовірне, і землі, праця, та інші чинники, при виготовленні гармат і масла застосовувались в абсолютно однаковому відношенні, то графік мав би вигляд прямої лінії. Відмова від кожної одиниці масла в такому випадку щоразу вивільняла б саме стільки ресурсів, скільки необхідно для виробництва трьох одиниць гармат.

У сучасному світі економічне зростання розглядається як аксіома, тобто вважається нормальним явищем більш або менш постійне зміщення кривої виробничих можливостей вправо. Однак, за певних обставин крива може зміщуватися і вліво, що видно на прикладі України та інших країн, які виникли через розпад РС. Це передусім було результатом зміни соціально-економічного ладу і викликане труднощами переходу від командно-адміністративної системи управління до само регульованої ринкової економіки.

Закон спадної віддачі стверджує, що збільшення частки одного з чинників виробництва за решти незмінних призводить до збільшення обсягу виробництва. Проте з деякого моменту зумовлений цим приріст обсягу виробництва стає все меншим і меншим. Таким чином, збільшення витрат певного чинника (праці) відносно незмінних витрат іншого (землі) сприяє збільшенню загальної кількості продукції, однак через певний період приріст продукції від тих самих додаткових витрат зменшуватиметься.

Затрати праці, од.	Загальний продукт, од.	Додатковий продукт від додаткової праці, од.
		-

 

Виробничі можливості окремого підприємства не безмежні. Маючи обмежені ресурси, воно здійснює економічний вибір, тобто визначає на випуск якого продукту ці ресурси витратити. Якщо воно обере один продукт, відмовившись від виробництва іншого, то ціна останнього складе ціну економічного вибору фірми. Ціна економічного вибору визначає на випуску якого продукту зупиниться фірма, який обсяг його виробництва вигідний.

Графічно виробничі можливості підприємства зображаються кривою виробничих можливостей, або кривою трансформації.

Скажімо, підприємство, маючи обмежені ресурси, обирає, що йому виробляти: пральні машини чи холодильники. При повній зайнятості ресурсів воно може виготовляти або 5 тис. пральних машин (точка А), або 3 тис. холодильників (точка Д) на рік. Якщо ж зменшити виробництво пральних машин до 4 тис, то водночас підприємство зможе виготовляти також 1.3 тис. холодильників (точка Б); можливі також такі комбінації у виробництві: 3 тис. пральних машин і 2 тис. холодильників (точка В), 2 тис. пральних (точка Г) тощо. З’єднавши ці точки, одержуємо криву виробничих можливостей підприємства (криву трансформації виробництва).

Водночас, якщо на підприємстві буде повна зайнятість обмежених ресурсів, то обсяг виробництва певної комбінації пральних машин і холодильників завжди буде визначатись точками на кривій трансформації. Будь-яка комбінація виробництва товарів, що визначається точкою поза кривою (скажімо, точка Е), буде просто неможливою через обмеженість виробничих ресурсів. Проте можлива комбінація, точка якої буде всередині кривої (точка Є), але вона може бути лише при неповному використанні наявних ресурсів (обсяг виробництва пральних машин склав лише 2,5 тис. шт., а холодильників — 0.9 тис. шт.), що невигідно для підприємства.

Витрати, які несе підприємство при виробництві того чи іншого обсягу продукту, визначаються не лише цінами на ресурси, а й технологією, тим, які саме ресурси застосовуються і у якій кількості. За короткий час легко можна збільшити (зменшити) змінні витрати і неможливо замінити постійні але саме постійні витрати визначають масштаби підприємства, його виробничі можливості.

Тому слід розрізняти короткостроковий (короткий) і довгостроковий (довгий) періоди в діяльності підприємства. В короткому періоді фірма не може змінити свої виробничі можливості. За цей час вона здатна досягти зрушень лише в інтенсивності використання ресурсів – за рахунок зростання ТVС. Довгий період достатній для зміни кількості залучених ресурсів, тобто для зміни ТFС. Але слід знати, що строго визначеної межі між цими періодами нема, вони неоднакові для підприємств різних галузей. Зокрема, в легкій чи харчовій промисловості зміна виробничих можливостей відбувається швидше, ніж у вугільній чи нафтопереробній.

Легко зрозуміти, що протягом короткого періоду підприємство може змінити обсяг виробництва шляхом зростання змінних витрат при незмінних постійних. Наприклад, власник велосипедного заводу при постійній кількості машин і обладнання може залучити додаткову кількість працівників для їх обслуговування (скажімо, для роботи в кілька змін), але при цьому він мусить знати, як зростатиме кількість вироблених велосипедів по мірі збільшення кількості працівників,

У найбільш загальному вигляді динаміку обсягу виробництва при незмінних постійних витратах (ТFС) і зростаючих змінних витратах (ТVС) описує так званий закон спадної віддачі, або закон спадного граничного продукту. Суть цього закону така: послідовне зростання змінних витрат, починаючи з певного моменту, приводить до зменшення добавленої вартості (граничного продукту), одержаної в розрахунку на кожну додаткову одиницю витрат. Це означає, що якщо кількість працівників, які обслуговують дане виробниче обладнання, буде зростати, то наступить межа, за якою зростання виробництва буде все меншим при залученні кожного додаткового працівника.

Закон спадної віддачі – взаємозв’язок між ресурсами та результатами виробництва, згідно з яким починаючи з певного моменту послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного (капіталу, землі) спричиняє скорочення граничного продукту в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Закон спадної віддачі справедливий в усіх випадках і до усіх змінних ресурсів, коли хоча б один виробничий фактор (постійні витрати) залишається незмінним. Графічний вираз цього закону зображено на росинку, де виділено межу зростаючої віддачі (а) і спадної віддачі (в), за якою обсяг виробництва почне зменшуватись.

Графічний вираз закону спадної віддачі

Витрати, які несе фірма, виробляючи певний обсяг продукції, залежать також від можливості змінити кількість усіх використовуваних ресурсів. Обсяг багатьох ресурсів (живої праці, сировини, палива, енергії тощо) можна змінити досить швидко. Інші ресурси (площі виробничих приміщень підприємства, кількість машин та обладнання) можна замінити лише упродовж тривалого часу, інколи кількох років. У зв’язку з цим необхідно розрізняти короткостроковий та довгостроковий періоди.

Лекція 3.