Економічна політика та її цілі

Правильне обґрунтування економічної політики повинно опиратися на економічні принципи і закони. Щоб ефективно управляти ми повинні вміти передбачати. Економічні принципи і закони допомагають зробити можливим таке передбачення, тому є основою тверезої економічної політики.

Економічна політика – взаємопов’язана системадовгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки. Іншими словами, для задоволення необмежено зростаючих потреб людини, підвищення добробуту населення уряд здійснює економічний вибір, обираючи найбільш доцільне рішення.

В умовах сформованого цивілізованого суспільства, що ґрунтується на ринкових засадах, визначаються такі традиційні цілі:

1. Економічне зростання. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів і послуг і на цьому ґрунті досягти вищого рівня життя.

2. Повна зайнятість. Відповідну роботу треба знайти всім, хто бажає і здатний працювати.

3. Економічна ефективність. Необхідно отримати за мінімальних витрат максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

4. Стабільний рівень цін. Слід уникати значного підвищення цін або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.

5. Економічна свобода. Керівники підприємств, робітники і споживачі повинні мати у своїй економічній діяльності високий ступінь свободи.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші купаються в розкоші.

7. Економічна забезпеченість. Слід забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, престарілих тощо.

8. Торговельний баланс. Необхідно підтримувати розумний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових угод.

 

Лекція 2.

Тема 2. Основні проблеми організації економіки.

1. Економічна система як засіб організації національної економіки. Основні моделі економічних систем.

2. Економічна ефективність та проблема вибору в економіці. Закон зростання альтернативних витрат. Закон спадної доходності.

 

Економічна система як спосіб організації національної економіки. Основні моделі економічної системи.

Національна економіка –це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави.

Економічна система –сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Спосіб організації національної економіки.

Основними елементами економічної системи є, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя, або спосіб управління і координації економічної діяльності; по-друге, власність на виробничі ресурси та виготовлені життєві блага.

Господарське життя суспільства передбачає узгодження і розв’язання безлічі проблем. Серед них є три, які називають основними, або фундаментальними проблемами організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

У різних економічних системах використовують різні способи розв’язання цих трьох проблем організації економіки. Економічні системи розрізняються не лише за цими способами, а й за тим, хто володіє економічними ресурсами: людські ресурси (робоча сила і підприємницький талант) і матеріальні ресурси (земля і капітал).

Земля (природа) — це поля і луги, ліси, водні багатства, корисні копалини, енергетичні ресурси тощо, тобто цим терміном позначають усі природні ресурси.

Капітал — усі заново створені передумови виробництва, або засоби виробництва (вживають також термін «інвестиційні ресурси»).

Праця –цілеспрямований і доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення її потреб.

Робоча сила – здібність людини до праці;фізичні і розумові здібності людини, які застосовуються при виробництві життєвих благ; здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Вона втілюється в трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Підприємництво — цей елемент виділяється в окремий ресурс, чим відзначається йому виключне місце в системі ринкового виробництва.

Більш традиційною для нашої економічної науки є класифікація матеріальних ресурсів на предмети праці та засоби праці.

Предмети праці – все те, на що спрямована трудова діяльність людини. Предмети праці можуть бути речовиною природи, яка вперше піддається дії праці (приміром, вугілля і руда й надрах, риба у водоймах тощо), а також сировиною, тобто предметами праці, які раніше уже пройшли певну обробку працею (скажімо, вугілля на коксовому заводі, руда на металургійному комбінаті, прядиво у ткацькому виробництві тощо). Сьогодні абсолютна більшість предметів праці — сировина. Збільшується і кількість предметів праці, що мають штучне походження — пластичні маси, синтетичні волокна, композитні матеріали, напівпровідники і т.п. Іншими словами – ті, що дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого чи виробничого використання.

Засоби праці – це речі або комплекс речей, за допомогою яких людина у процесі виробництва впливає на предмети праці для їх перетворення у життєві блага. До них передусім належать знаряддя прац і: машини, устаткування, інструменти, технологічні процеси та енергопостачання, автоматизовані системи управління, ЕОМ, комп’ютери. Засоби праці це також виробничі будівлі і споруди, транспортні шляхи і комунікації тощо.

У своїй сукупності предмети праці та засоби праці виступають як засоби виробництва.

Продуктивні сили суспільства –сукупність і взаємодія особистих (система відносин “людина-природа”) і речових факторів виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення відповідних потреб. Продуктивні сили – поєднання засобів виробництва і робочої сили.

Виробничі відносини як економічна категорія – це відносини не між окремими людьми, а між групами людей, колективів. В основі виробничих відносин завжди лежить відповідна власність на засоби виробництва.

Спосіб виробництва як економічна категорія – це єдність продуктивних сил та виробничих відносин.

Сукупність виробничих відносин виступає як економічний базис, над яким піднімається особлива організація політичних, правових, ідеологічних, національних, сімейних та інших суспільних відносин та інститутів, що загалом складає надбудову суспільства.