Поняття затрат і витрат обігу торгового підприємства

Господарська діяльність завжди пов'язана з виробництвом товарів чи послуг, виконанням різних видів робіт, а також їх реалізацією, тобто просуванням від виробника до споживача. На всіх цих етапах мають місце затрати живої і уречевленої праці.

У процесі створення продукції (товарів) визначається їх фактична виробнича собівартість, що включає суму затрат на виготовлення продукції. Затрати, які пов'язані з просуванням товарів від виробництва до споживачів, включаючи затрати з реалізації кінцевим споживачам, представляють собою витрати обігу, які слід розглядати як собівартість закупівлі, доставки та реалізації товарів.

Витрати обігу мають місце у збутових структурах промисловості у вигляді комерційних розходів, в оптовій і роздрібній торгівлі у вигляді витрат обігу.

У конкретній діяльності поняття затрат є багатофункціональною категорією. На підприємствах торгівлі розрізняють затрати на закупівлю товарів, капітальні вкладення в розширене відтворення основних фондів і поточні затрати на організацію господарської діяльності (транспортування, зберігання, доробку, підсортування, рекламу, пакування і збут товару).

Кошти на закупівлю постійно перебувають в обороті, їх вкладають у товарні запаси за рахунок власних оборотних коштів і кредитів банків, залучених коштів пайовиків чи акціонерів, позик у інших підприємств. Як результат, усі вони відшкодовуються за рахунок прибутків, отриманих у результаті господарської діяльності. Затрати на капітальні вкладення носять довгостроковий характер. Таким чином затрати бувають короткостроковими і довгостроковими. Вони представляють собою використання ресурсів і відносяться на собівартість торгового процесу, тобто на витрати обігу шляхом визначення спожитої частини (у широкому значенні).

Затрати на здійснення господарської діяльності в більшості включаються у витрати обігу чи представляють собою розходи, які відшкодовуються за рахунок прибутків.

Щодо будь-яких затрат перед підприємством постає головне завдання—забезпечити їх ефективне використання. Детальна характеристика і склад затрат визначаються відповідно до Положення про склад затрат на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), що включаються у собівартість продукції, і порядку формування фінансових результатів.

Усі види затрат (розходів) залежно від економічного змісту обліковуються, аналізуються і плануються за елементами і статтями затрат.

Єдине для всіх підприємств групування затрат за елементами визначене Положенням про склад затрат. У ньому всі затрати об'єднані в п'ять основних груп:

1. Матеріальні затрати. До складу цієї групи в торгівлі відносять вартість палива, електроенергії, зношення малоцінних і швидкозношуваних предметів, затрати з використання природної сировини (газу, води), витрати від недостачі матеріальних ресурсів у межах норм природи їх втрат.

2. Розходи (затрати) на оплату пращ. До складу цього елемента включають основну і додаткову заробітну плату, оплату робіт за трудовою угодою і договором підряду.

3. Відрахування на соціальні потреби. Тут відображаються відрахування за встановленими нормами від розходів на оплату пралі у фонд соціального страхування, пенсійний фонд, фонд медичного страхування, фонд зайнятості.

4. Амортизація основних фондів. Цей елемент включає величину зношування за власними й орендованими фондами. Вираховується за нормами амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення за балансовою вартістю основних фондів.

5. Інші розходи. Цей елемент носить комплексний характер і включає: податки, збори, платежі, включаючи страхові, оплату відсотків за отриманими кредитами, оплату робіт з сертифікації товарів, затрати на відрядження, плату стороннім організаціям за пожежну і сторожову охорону, підготовку і перепідготовку кадрів.

Поділ затрат за елементами позволяє виділити затрати живої й уречевленої праці, поглибити аналіз і дати більш об'єктивну оцінку результатів діяльності підприємства. Не всі питання господарської діяльності вирішуються на підставі групування затрат за елементами. Виникає потреба вимірювати затрати у вартісному вимірі.

Витрати обігу представляють собою вартісну оцінку матеріальних, трудових і фінансових затрат.

Для здійснення оперативного управління діяльністю підприємства здійснюють облік, аналіз і планування витрат обігу за номенклатурою статей. Саме кожна стаття витрат показує не тільки те, що розкодовані конкретні засоби, алей мету і вартісний вимір. Перелік конкретних статей витрат для підприємств містять методичні рекомендації.

Класифікація витрат обігу

Класифікація взагалі представляє собою впорядкування вивчення складних економічних явищ за основними ознаками. Витрати обігу є якраз досить складною економічною категорією, яка у вартісній формі виражає затрати трудових, матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Поділ витрат обігу за основними ознаками (класифікація) дозволяє покращити облік, поглибити аналіз, підвищити обґрунтованість планових показників, здійснити дієвіший контроль за їх станом.

Метою витрати коштів, різних ресурсів є досягнення високих кінцевих результатів, тобто відповідного обсягу товарообороту і потрібних прибутків. Тому важливо постійно враховувати залежність витрат обігу від обсягу товарообороту.

За участю витрат у створенні вартості всі витрати ділять на чисті та додаткові. Чисті витрати — це витрати, пов'язані з актом купівлі-продажу товарів і зміною форми вартості. Ці витрати суспільно необхідні, але вони за своєю суттю непродуктивні й не створюють споживчу вартість, не збільшують вартість товару. До них відносять розходи, пов'язані з рекламою, обслуговуванням покупців, грошовим обігом, веденням касових і бухгалтерських операцій. Зараз частка чистих витрат обігу в загальній сумі має тенденцію до зростання. Це обумовлено вимогами ринку до підвищення культури обслуговування покупців і конкурентоспроможності підприємств.

Додаткові витрати обігу — це витрати, що пов'язані з виконанням операцій з продовження процесу виробництва в сфері обігу. До них відносяться затрати на транспортування, зберігання, доробку, фасування, пакування товарів. При виконанні цих операцій товар як споживача вартість зберігається, перетворюється, доводиться до споживача, одночасно збільшується його вартість. Додаткові витрати відшкодовуються за рахунок додаткової вартості.

Другий поділ витрат стосовно товарообороту—це постійні й змінні витрати.

Постійні витрати представляють собою такі, що в конкретний момент не залежать безпосередньо від величини і структури товарообороту. До них відносять: розходи на оренду торгових одиниць, амортизацію основних фондів, зношення малоцінного інвентаря, оплату праці працівникам за окладами і тарифними ставками. Ці витратне постійними протягом конкретного періоду часу. Середні постійні витрати зі зростанням товарообороту мають тенденцію до зниження.

У тих випадках, коли розглядаються питання про закриття (ліквідацію) чи відновлення діяльності підприємства, виділяють залишкові чи стартові витрати обігу. До залишкових відносять ту частину постійних витрат, які є в період закриття діяльності підприємства. До стартових витрат обігу відносять ті, які виникають у зв'язку з відновленням діяльності підприємства.

Аналіз показує, що частка постійних затрату сукупних витратах значно відрізняється на різних підприємствах.

По-перше, їх частка складає значну величину на тих підприємствах, де не забезпечено повне використання всіх потужностей (торгових площ).

По-друге, на підприємствах, де частка розходів більш значуща порівняно з величиною у приватних підприємствах.

Перед торговими підприємствами стоїть завдання забезпечити зменшення величини постійних розходів шляхом збільшення товарообороту, щоб повністю завантажити потужність підприємства і тим самим мінімізувати постійні витрати.

Змінними називаються такі витрати обігу, величина яких знаходиться у безпосередній залежності від обсягу і структури товарообороту. До таких витрат відносять транспортні розходи, розходи на рекламу, затрати на пакування і доробку товарів, затрати на оплату відсотків за користування кредитом, розходи на оплату праці за відрядними розцінками тощо. Суть цих витрат пов'язана з використанням виробничих факторів, величина яких визначається змінами реалізації товарів, послуг.

Характер залежності змінних витрат від обсягу продажів має різний ступінь еластичності. В тих випадках, коли змінні витрати змінюються в однакових пропорціях з обсягом товарообороту, еластичність між ними дорівнює одиниці, їх ще називають пропорційними витратами обігу.

Значна частина змінних витрат обігу, при нормальних умовах господарювання, змінюється в однаковому напрямі зі зміною обсягу товарообороту, але в меншій пропорції. Еластичність між показниками менше одиниці. Ці розходи в західній літературі отримали назву депресивних.

Розходи, які змінюються у відносно більшій пропорції порівняно з товарооборотом, отримали назву прогресивних змінних витрат. На великих підприємствах ефективніше використовуються всі ресурси, а тому змінні витрати у них нижчі. Постійні й змінні витрати складають валові витрати обігу.

Окремо виділяються граничні витрати обігу. На практиці виникає питання оцінки ефективності процесів розширення чи скорочення торгової діяльності. При його вирішенні важливо розрахувати величину приросту витрат у зв'язку з розширенням економічної діяльності чи скорочення витрат при її зменшенні. Вказані види витрат називають граничними. Вони представляють собою зміну величини загальних (сукупних) витрат, які пов'язані з результатами зміни обсягу товарообороту на одну одиницю (на 1000 гри товарообороту).

За приналежністю до окремих товарів і товарних груп витрати обігу ділять на прямі й непрямі.

До прямих витрат відносять такі, які на підставі документів можна безпосередньо віднести на конкретні товари. Непрямі витрати неможливо віднести на окремі товари, а тому їх розподіляють на підставі спеціальних розрахунків. Принципи й методи їх розподілу базуються на обліку змісту статей витрат обігу і факторів, під впливом яких вони формуються.

Існує класифікація витрат на прості (однотипні) та комплексні. До простих відносять економічно одноелементні розходи (розходи на оплату праці). Комплексні складаються з різних елементів затрат (інші затрати).

За раціональністю використання всі витрати ділять на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні дають корисний результат—це розходи на реалізацію товарів, які забезпечують отримання роздрібного товарообороту.

Непродуктивні не дають корисного результату, але вони потрібні в процесі здійснення торгово-господарської діяльності. У торгівлі це, перш за все, втрати товарів у межах природних втрат. Підприємство повинно намагатися знижувати непродуктивні розходи шляхом покращення організації доставки, зберігання і реалізації товарів.