Культурно-етичні засади господарювання: історія та сучасність

У сфері господарювання важливими елементами є не тільки ресурси, машини, виробництво, але й людські стосунки різного плану - з партнерами, клієнтами, спеціалістами, підлеглими, представниками влади і трудових колективів. Від того, наскільки гармонічно складаються ці відносини, залежить авторитет, репутація, імідж компанії та відповідно - успіх підприємства у цілому. Внутрішніми моральними стимулами господарської поведінки має бути усвідомлення обов´язку і моральні почуття: добра воля, совість, відповідальність.

Витоки моральних принципів економіки сягають давнини. Ще в конфуціанській культурі склалась особлива етика ділових стосунків: обов´язок, справедливість, доброчинність були на першому місці у відносинах між людьми. "Шляхетний муж" Конфуція "спочатку проявляє обов´язок, потім отримує вигоду". Вражаючі економічні успіхи сучасної Японії, Китаю та інших країн Далекого Сходу та Південно-Східної Азії значною мірою обумовлені саме пануванням принципів конфуціанської етики в господарській діяльності.

Для Античності також була характерна невідривність принципів господарювання від моральних норм. Так, для Аристотеля господарство не було чимось окремим і самоцільним, а являло собою ойкономію, тобто управління домом в ім´я блага домочадців; об´єднання домогосподарств утворювало автаркічний поліс, який був не лише господарським об´єднанням, але і моральним цілим, покликаним забезпечити самореалізацію громадян. До елементів ринкових відносин, що почали розвиватися у період античності, Аристотель ставився дуже критично: він вважав, що грошовий обіг не повинен ставати самоцільним, а бути лише засобом для забезпечення головного - благополуччя дому. Він протиставляв ойкономію хрематистиці - мистецтву примножувати гроші. Ринкові зв´язки, згідно з Аристотелем, розпалюють бажання людей, роблять їх ненаситними, в результаті чого вони прагнуть мати все більше і більше, забуваючи про міру.

В епоху європейського Середньовіччя принципи господарювання продовжують тісно пов´язуватися з моральними міркуваннями, виступають включеними у релігійно-етичну сферу. Християнство розглядало працю як богоугодну справу, яка повинна виконувати роль засобу забезпечення харчування, подолання лінощів, приборкання хтивості і умертвіння плоті. Розміри виробництва обмежувались природними потребами. Прагнення мати більше, ніж необхідно, розглядалось як жадність - один із смертних гріхів; особливо засуджувалось лихварство.

Виділення господарювання в якості відносно самостійної сфери суспільного життя відбувається в епоху Нового часу, коли формуєтьсякапіталізм - раціонально організована система господарювання, що заснована на найманій праці, вільному підприємництві і характеризується невгамовною діловою активністю. При цьому складається нове розуміння праці як діяльності, спрямованої на невпинне розширення справи і отримання прибутку. Основним мотивом господарської активності стає принцип економічної раціональності:отримати максимальний результат з найменшими витратами.

Таким чином, формування європейського капіталізму являло собою грандіозну ціннісну трансформацію, суть якої полягала у раціоналізації життя, пануючій ролі науково-технічного розуму, який поступово перетворився на самостійний та домінуючий фактор суспільного життя. Найважливішою і вирішальною сферою цього історичного перетворення стало формування автономії господарювання, що дозволяє охарактеризувати сучасне суспільство в цілому як техніко-економічну цивілізацію.

Саме засилля економічного у житті сучасного західного суспільства і породило його глибоку кризу. Це проявляється і в конфлікті з природою, і в тривожних ознаках соціальної дезінтеграції внаслідок втрати духовності. Пропагується споживацька ідеологія, у людей виховуються псевдопотреби і псевдоцінності. Економіка перетворюється на могутній засіб спотвореної соціалізації, і цей процес набуваєнеконтрольованого характеру. Через могутні засоби масової комунікації, рекламу особистість все більшою мірою трансформується на "машину бажання", орієнтовану на споживання, отримання індивідуальних благ раціональними засобами. Інший бік її життя - орієнтація на співпереживання, співчуття, принцип служіння спільному благу, альтруїзм - залишається на периферії.

Подолання негативних проявів в сучасному суспільстві, породжених суто утилітаристським, техніко-економічним мисленням, пов´язується з надією на новий ціннісний поворот, в якому особливу роль має відіграти моральний чинник; імперативним є відтворення нової єдностігосподарства та етики. Саме мораль здатна виконати роль основного стримуючого фактору, що може перешкодити здійсненню усіх тих антигуманних можливостей, що відкриваються автономному техніко-економічному розуму в сфері господарювання.

Це обумовлює значне підвищення інтересу до господарської етики. Слід зазначити, що вихідною умовою існування ринкової економіки є прагнення вільних суб´єктів господарювання до вигоди, прибутку. Тому в царині ділових стосунків особливо напружено й специфічно проявляється конфлікт між вигодою і належним, між піднесеним ідеалом і практичним розрахунком. Це означає, що господарська етика функціонує у сфері підвищеного морального ризику: суперечність між моральною свідомістю підприємця та внутрішньою логікою підприємницької активності.

Етика господарювання виходить з того, що індивідуалістичні мотиви і спонуки є позитивним моментом. Але вона не допускає зведення їх до голого егоїзму і своєкорисливості, критикуючи позицію, коли раціональний підхід обмежується лише доводами максимізації прибутку. У мотивації діяльності підприємця належне місце повинні займати почуття обов´язку, солідарності, справедливості та співчуття. Але, з іншого боку, безоглядне захоплення моральними заповідями може призвести до поразки в конкурентній боротьбі, тобто в умовах "нечесної економіки" "чесному" підприємцю майже не залишається шансів на виживання, оскільки він мусить "платити" за свою моральність збільшенням витрат. Тому господарська етика не повинна носити характер моралізаторства, а оцінка конкретної практичної діяльності з позиції абсолютних моральних ідеалів не повинна перетворюватись на моральну агресію проти заповзятої, творчої людини. Важливо не обмежувати господарську етику лише моральними вимогами до підприємців, необхідно також створення справедливих інституційних рамок їх діяльності. Тільки в цьому випадку можлива моральна економіка.

Моральність є технічно необхідною для правильного функціонування самого капіталізму. Тому в останні десятиліття в Європі та США спостерігається різке підвищення інтересу до господарської етики. У багатьох учбових закладах відкриваються курси підприємницької етики, поширюються фонди моральних інвестицій, що вкладають гроші лише у ті підприємства, що є бездоганними у моральному відношенні; приймаються закони по боротьбі з фінансовими зловживаннями; розгортається рух проти біржових спекуляцій.

У реальній ринковій економіці важливе значення мають такі якості суб´єктів господарювання як взаємна довіра і надійність, лояльність і чесність, що приводить до зниження витрат господарського обміну, не зменшуючи господарських вигод партнерів. Як зазначає Ф.Фукуяма у праці "Довіра", дія етичних установок відкриває можливість істотно скоротити інтеракційні витрати в економіці, підвищити координацію діяльностей учасників ринку, скоротити небажані побічні ефекти господарських рішень. Найбільш продуктивні економіки сформувалися саме в тих суспільствах, де склалися міцні моральні підвалини, в суспільствах з високою довірою, яку слід розглядати як важливий соціальний капітал, як культурно-етичну основу суспільного буття. Саме культурно-етичними чинниками пояснюється причина "японського економічного дива". В японській культурі панують конфуціанські цінності з їх орієнтацією на колектив. Відомий японський діяч Кіїті Міядзава так пояснював секрет "японського чуда", особливу працездатність і ретельність японців, завдяки яким Японія піднялася з післявоєнної розрухи і перетворилася на одну з найбагатших країн сучасного світу. В основі цього - почуття сорому: японець завжди відчуває присутність себе у колективі, і найболючіша точка його совісті - працювати ні в якому разі не менше, ніж інші, а отримувати за це - ні в якому разі не більше, ніж інші.

Арістотель ділив науку про багатство на економіку і хрематистику. Економіка — наука про задоволення потреб людей (виробництво для задоволення насущних потреб, дрібна торгівля), де гроші використовуються тільки в своєму основному на думку Арістотеля сенсі — в якості засобу обміну, а хрематистика — діяльність (наприклад,лихварство, велика торгівля), де накопичення, одержання грошей, є самоціллю, і гроші виступають як багатство, втрачаючи свою якість засобу обміну. До хрематистики Арістотель ставився негативно.

Раціональність в соціокультурних основах функціонування економіки є найважливішою передумовою неокласичного синтезу і зазвичай асоціюється з егоїстичною поведінкою, максимізацією. У повсякденній свідомості раціональність - синонім розумності і розсудливості. Економічна поведінка в цілому є раціональною, але це не означає, що вона повністю усвідомлена, виважена, направлена на оптимізацію, а лише вказує на практичну прийнятість такої поведінки і її відповідність досяжному в даних умовах рівнем задоволення потреб.

Економічні дії не завжди пов'язані з егоїстичним поведінкою. Як показав Герберт Саймон, в еволюційної перспективі прийняття передумови альтруїстичної поведінки індивідами і групами призводить до переваги в порівнянні з передумовою егоїстичної максимізації. Альтруїзм є не що інше, як адаптивна реакція індивідів, які асоціюють свої інтереси з інтересами групи або іншого колективу.