Загальна характеристика глобальних проблем. 4 страница

· структурна перебудова економіки;

· нерівномірність в розміщенні продуктивних сил;

· розширення зовнішньоекономічних зв'язків України;

· погіршення екологічної ситуації в окремих регіонах;

· інтенсифікація інтеграційних процесів на національному грунті;

· лібералізація процедур еміграції та імміграції;

· економічні мотивації;

· криміналізація суспільства.

Україна за географічним становищем є своєрідним буфером між державами СНД і східноєвропейськими країнами, що в свою чергу мають границі з державами ЄС. Тому через україну проходять шляхи міграції робочої сили з східних країн СНД і країн Азії до центральної Європи.

 

Частина мігрантів залишається в Україні, поповнюючи кількість безробітних. З іншого боку, існує значний досвід міграції українського населення до західно-європейських країн, США, Канади і Австралії. Перша хвиля міграції до цих країн почалась на початку нашого століття в західній Україні. Причинами цієї міграції були бідність і безробіття, а також війни.

На сьогоднішній день реципієнтами української робочої сили є Німеччина, США, деякі інші європейські країни. Слід зауважити, що в межах цього процесу існують два потоки працівників - потік низько кваліфікованої робочої сили і потік висококваліфікованих працівників, що отримав назву "відтік умів". Останній найбільш шкодить науковому потенціалу України, оскільки в рамках цього потоку Україну залишають найперспективніші вчені і спеціалісти.

Варто підкреслити, що місце України в міжнародній міграції робочої сили визначається рівнем її економічного розвитку, що є нижчим порівняно з країнами Західної та Центральної Європи, Росією, але вищим порівняно з деякими країнами Східної Європи та Азії (Таджикистан, В'єтнам та ін.). Це обумовлює наявність в Україні трудової імміграції. Прагнення підвищення життєвого рівня, отримання більш високої заробітної плати є фактором активізації еміграції. Основними країнами в'їзду для українських емігрантів стали Білорусь, Ізраїль, Німеччина, Росія, США, Чехія.

Певна кількість емігрантів виїхала до Австралії, Вірменії, Казахстану, Канади, Польщі, Туреччини. Основу емігрантських потоків складають два діаметрально протилежні сегменти ринку праці: з одного боку, висококваліфікована робоча сила, зацікавлена у більш повній реалізації та вищій оплаті; з іншого боку, низько кваліфікована робоча сила, для якої еміграція є альтернативою безробіттю.

Залучення українських працівників до роботи за кордоном може мати і специфічні причини, наприклад, пов'язані з розривом традиційних господарських зв'язків на території СНД. Так, протягом тривалого часу кадри для підприємств нафтогазової промисловості північної Росії комплектувалися за рахунок залучення працівників з України. Необхідність збереження колективів підприємств, що вже сформувалися, стала фактором еміграції в Росію частини цих працівників.

З точки зору стратегічних національних інтересів України інтелектуальна еміграція з України має негативні наслідки, але можливість самореалізації висококваліфікованих фахівців навіть за кордоном певною мірою підтримує престиж української науки у світі. Повернення інтелектуальних емігрантів за певних умов в Україну має надати поштовх вітчизняним дослідженням теоретичного і практичного характеру.

В умовах світової економічної кризи 2007-2010 років посилилися процеси трудової рееміграції, пов'язані із заходами державної міграційної політики щодо обмеження можливостей працевлаштування іноземних громадян і навіть прямої їх депортації.

Регулювання міграційних процесів в Україні свідчать про недостатність ефективного законодавства у цій сфері, самостійної міграційної служби, а також ресурсів для вирішення існуючих міграційних проблем. Механізм регулювання міграційних процесів в Україні доречно розглядати як єдність таких трьох складових: державне регулювання, ринкове саморегулювання і громадянське регулювання.

Певною мірою таке переміщення зумовлене неекономічними факторами. З погляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої, достатньо досвідченої робочої сили відбувається з азіатських та африканських країн у розвинуті країни західної Європи та латиноамериканських країн - до США. Цей вид міграції наймасовіший.

Також має місце міграція висококваліфікованої та досвідченої робочої сили із західноєвропейських країн до США, частково із слаборозвинутих країн.

З погляду соціально - економічної форми міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

Отже, світові міграційні потоки є одним з найважливіших сфер державного регулювання міжнародних економічних відносин. Також міграція робочої сили виникає та розвивається зі становленням і еволюцією міжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі.

 

 

22.Суть та структура міжнародного науково- технічного співробітництва.

МНТС – це форма МЕВ, яка являє собою систему економічних зв’язків у сфері перетину науки, техніки, виробництва, послугової діяльності та торгівлі і існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, які закріплені в міжнародних економічних договорах.

Характерними ознаками сучасного МНТС є:

· об’єктивний характер міжнародного обміну науково-технічними знаннями;

· поглиблення спеціалізації окремих підприємств на певних галузях науки і техніки;

· зростання внутрішньо корпоративного обміну технологіями;

· активна участь у міжнародній передачі технології невеликих та середніх фірм;

· зосередження міжнародного науково-технічного обміну у рамках економічно розвинутих країн.

Чинниками впливу виступають: посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав;загострення конкурентної боротьби;глобалізація світового ринку;монополізація науково-технічної продукції ТНК.

Структура МНТС:

· створення координаційних міжнародних програм, спільних науково- технічних досліджень.

· Міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями.Міжнародний інжиніринг.

· Співробітництво у підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів.Проведення міжнародних науково-технічних конференцій, симпозіумів.

· Створення та функціонування міжнародних науково-дослідних інститутів, організацій.Розробка науково-технічних прогнозів.

Пріоритетні напрямки розвитку МНТС:

· Електронізація та автоматизація виробничих процесів.

· Надійне мирне використання атомної енергії.

· Розширення практичного вмкористання біотехнології та генної інженерії(клонування).

· Космічні дослідження.

Інтелектуальна власність - це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об”єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент – це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Міжнародний обмін технологіями:

· це надання на комерційній основі іноземному контрагенту результатів науково-технічної діяльності, які мають не тільки наукову, але і практичну цінність;

· це обмін різними науково-технічними знаннями і виробничим досвідом між країнами;

· це продаж науково-технічних знань і досвіду для виробництва конкретного виробу чи для проведення конкретного процесу.

Основні міжнародні форми передання технологій:

1. Продаж патентів.Міжнародне ліцензування. Міжнародний інжиніринг.

2. Спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.

3. Іноземні інтелектуальні інвестиції.Міжнародні міжвузівські стосунки. Наукові міжнародні конференці, симпозіуми, семінари,

4. Створення комп. банків даних(Банк промислової та техн.-ї. інф-ї при ЮНІДО). Тех-й шпіонаж.

23. Інтелектуальна власність у царині МНТС.

Інтелектуальну власність можна визначити, як відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування та розпорядження щодо результатів інтелектуальної власності.

Предметом(об”єктом) інтелектуальної власності є: новітні технології, наукові відкриття, винаходи, виробничий та інший досвід, ноу-хау, дослідні або промислові зразки устаткування, аппаратура, інструменти, технологічні лінії, документація, способи виробництва.

Інтелектуальна власність - це володіння виключним правом, яке визначає виключення і обмеження доступу, передання, контролю та відповідальності щодо об”єкта інтелектуальної власності.

Свідоцтвом інтелектуальної власності є патент – це документ, який видається компетентним державним органом на певний термін винахіднику чи його правонаступнику, де засвідчується авторство і виключне право на винахід.

Проблема міжнародного патентування полягає в тому, що в різних країнах по різному побудовані правила щодо патентування. В США Патентне бюро повинно вирішити хто є першим, істинним та оригінальним винахідником, а час подання заявки на винахід не грає ніякої ролі, так як це практикується в Європі(при цьому сам винахідник залишається невідомим).

Основні міжнародні форми передання технологій: Продаж патентів.Міжнародне ліцензування.Міжнародний інжиніринг.Спільне проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт.Іноземні інтелектуальні інвестиції.Міжнародні міжвузівські стосунки.Наукові міжнародні конференці, симпозіуми, семінари,Створення комп”ютерних банків даних(Банк промислової та технологічної інформації при ЮНІДО)

Технологічний шпіонаж.

Ноу-хау — конфіденційні знання, досвід, навички, що включають відомості технічного, економічного, адміністративного, фінансового й іншого характеру, використання яких забезпечує визначені переваги і комерційну вигоду особі, що їх отримала.

Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (акронім НДДКР) (рос. НИОКР) — сукупність робіт, спрямованих на отримання нових знань та їх практичне застосування при створенні нового виробу або технології.

Патент - свідчення, видане компетентним урядовим органом винахідникові і його монопольне право, що засвідчує, на використання цього винаходу. Термін дії патенту 15-20 років і тільки на території тієї країни, де він виданий.

Територіальна обмеженість патентних прав – дія патенту тільки на території країни, яка видає його; будь-хто за кордоном може використати цей винахід, зробивши відкриття вдруге (паралельно) або отримавши інформацію про нього неофіційними шляхами, а для запобігання цьому необхідно патентувати винаходи в країнах, в яких потенційно може бути повторено винахід або які зацікавлені в його використанні. Щоправда, останнім часом укладено серію міжнародних угод, що дають можливість отримувати патенти, які діють у кількох країнах одразу, а в країнах ЄС створена Європейська патентна система, що передбачає подання заяви на патент в одній країні і однією мовою, а отримання пакету патентів, що діють в усіх країнах – членах інтеграційного угруповання;

Сплата мита за отримання патенту та підтримання його дії (рівень ставок мита досить високий, що вимагає значної фінансової підтримки дії патенту, особливо у деяких зарубіжних країнах);

Обмежений термін володіння патентом (на винаходи видаються патенти, терміни дії яких у різних країнах становлять 15-20 років, а на промислові зразки – свідоцтва на патент з термінами дії від 3 до 15 років).

24. Міжнародне науково-технічне ліцензування.

Міжнародне ліцензування – це структурний елемент міжнародного науково-технічного співробітництва, що виступає у вигляді міжнародної ліцензійної торгівлі ліцензіями на винаходи, патентами, технологіями, ноу-хау.

Ліцензія – це дозвіл, який видається ліцензіаром ліцензіату на промислове і\або комерційне використання винаходу протягом обумовленого терміну за винагороду. Ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання ліцензійних угод.

Основні види ліцензійних угод:

1.Проста ліцензія – ліцензіар дозволяє на певних умовах використовувати винахід ліценціату, залишаючи при цьому за собою право, як самостійно користуватися так і видавати аналогічні ліцензії іншим зацікавленим особам.

2.Виключна ліцензія – ліцензіар має право сам користуватись винахадом і дозволяє використовувати винахід виключно ліцензіату.

3.Повна ліцензія – ліцензіар передає повністю права ліцензіату.

Види ліцензійних винагород за надання ліцензійних прав на використання винаходу:

· Роялті – це періодичні процентні відчислення.

· Паушальний платіж – це чітко зафіксована в угоді сума, яка виплачується разово(або в розстрочку).

· Перехресне ліцензування – це обмін ліцензіями чи петентами, які за передбаченням є еквівалентними.

· Попередня плата – це платіж, який компенсує витрати ліцензіара ще до здійснення ліцензійної угоди.

· Передача цінних паперів і надання права участі у прибутку

 

Об”єкти міжнародного ліцензування: розробки конструктивного, технологічного характеру, склад матеріалу, речовини чи сплаву, способи лікування, способи пошуку та добування корисних копалин, товарні та промислові знаки.

На практиці терміни дії ліцензійних угод складають від 3- до 10років, і більше для ліцензій, освоєння яких вимагає значних капітальних витрат.

Ліцензійні угоди. Їх сутність зводиться до того, що ліцензіар (власник технології) дозволяє і фактично сприяє ліцензіату (особі чи організації, яка купує технологію чи відповідні права) у використанні запатентованого винаходу чи технології у вигляді ноу-хау. Ліцензіар, як правило, одержує винагороду за використання технології чи надані послуги. Оплата ліцензійних угод може мати вигляд:

· роялті – періодичних процентних відрахувань від собівартості ліцензованої продукції (тобто проценту від реалізації продукції, яка виготовлена за ліцензією). Розмір роялті – 2 – 10 %, частіше – 3 – 5 %;

· паушальних платежів – виплати ліцензіару твердої фіксованої суми за 2 – 3 рази.

Розрізняють:

· патентні класичні ліцензії, коли купуються права на запатентований винахід;

· ноу-хау ліцензії, які передбачають передачу не тільки запатентованої технології, але й виробничого досвіду (їх частка – 70 – 80 % на світовому ринку ліцензій).

 

Надання ліцензій здійснюється на основі укладання ліцензійної угоди. При цьому ліцензіата цікавлять такі моменти:

а) передача права власності за відповідними технологіями, такі розглядаються в ліцензії як об’єкт купівлі-продажу;

б) максимальна готовність предмета ліцензії для комерційного (в тому числі виробничого) використання, технічна достатність;

в) мінімізація комерційних і технічних ризиків, а також витрат коштів і часу в зв’язку з освоєнням ліцензії.

Розрізняють три основні види ліцензійних угод:

• угода виняткової ліцензії;

• угода простої ліцензії;

• угода повної ліцензії.

Об”єкти міжнародного ліцензування: розробки конструктивного, технологічного характеру, склад матеріалу, речовини чи сплаву, способи лікування, способи пошуку та добування корисних копалин, товарні та промислові знаки.

Ліцензування експортно-імпортних операцій полягає в необхідності одержання дозволу, виданого державними органами, на здійснення зовнішньоторговельних операцій, експортних або імпортних, з певними товарами, які є в списках тих, хто ліцензується по імпорту або експорту. Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, згідно з формою, яка затверджується Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно взаємодіє з кількісними обмеженнями зовнішньоторговельних операцій — квотами на імпорт і експорт окремих товарів. Введення квот гарантує, що експорт або імпорт певного товару не буде перевищувати встановлені розміри. Квотування є досить гнучким інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, оскільки зміна тарифів звичайно регламентується національним законодавством або міжнародними договорами.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органу виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких установлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

 

 

25.Міжнародний інжиніринг

 

Інжиніринг (англ. engineering, нім. Engineering)) — синонім терміна інженерія, який відрізняється етимологічно від англ. engineering: набір прийомів та методів, які компанія, підприємство, фірма використовує для проектування своєї діяльності.

В традиційному розумінні — це інженерно-консультативні послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу, або послуги із забезпечення нормального перебігу процесу виробництва та реалізації продукції.
Міжнародний інжиніринг - це діяльність щодо надання комплексу послуг виробничого, комерційного та науково-технічного характеру, спеціалізованими інженерно-консультаційними, промисловими, будівельними та іншими компаніями.

У міжнародній практиці виділяють такі види інжинірингових фірм:

§ інженерно-консультаційні — надають послуги без наступних поставок обладнання;

§ інженерно-будівельні — можуть надавати весь комплекс послуг, які пов'язані зі створенням промислових та ін. об'єктів на умовах «під ключ»;

§ консультативні — надають послуги з управління підприємствами, комп'ютерним технологіям, організації виробництва, збуту, фінансів;

§ інженерно-дослідницькі — спеціалізуються на розробці технологічних процесів та технологій виробництва нових матеріалів.

При великомасштабному будівництві практикують комплексний інжиніринг — сукупність послуг та поставок, необхідних для будівництва промислового підприємства або об'єкта інфраструктури.

Комплексний інжиніринг включає:

§ консультаційний (чистий) інжиніринг — проектування об'єкта, розробка планів будівництва та контролю за проведенням робіт;

§ технологічний інжиніринг — надання замовнику технологій, необхідних для будівництва об'єкта та його експлуатації (передача промислового досвіду та знань, передача технології тапатентів);

§ будівельний або загальний інжиніринг — проектування, поставки обладнання, монтаж.

Сьогодні на світовому ринку інжинірингових послуг з’явився новий вид послуг — послуги реінжинірингу, які нада-ють іноземні інжинірингові фірми.
Реінжиніринг являє собою інженерно-консультаційні послуги по перебудові систем ор-ганізації та управління виробничо-торговими й інвестиційни-ми процесами господарського об’єкта з метою підвищення йо-го конкурентноздатності і фінансової стійкості. Реінжиніринг може бути двох видів:

¾ Кризовий реінжиніринг — спрямований на вирішення кризисних проблем підприємства. Він використовується тоді, коли результат фінансово-комерційної діяльності підприємства постійно знижується, кон-курентноздатність його різко падає, з’являються тенденції до банкрутства й потрібен комплекс заходів по подоланню кризової ситуації

¾ Реінжиніринг розвитку — це оптимізація системи уп-равління господарськими процесами, враховуючи зовнішньо-економічну діяльність.

Завданням інжинірингу є отримання замовниками та інвесторами найкращих результатів за рахунок:

§ системного підходу до реалізації проекту;

§ багатоваріантності технічних та економічних розробок, їх фінансової оцінки з вибором оптимального для замовника варіанта;

§ розробки проектів з урахуванням можливості використання прогресивних будівельних і виробничих технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам і вимогам замовників;

§ використання сучасних методів організації й управління всіма стадіями реалізації проектів.

 

Особливості інжинірингу:

¾ Інжиніринг є однією з форм послуг виробничого характеру. Він безпосередньо втілюється не у речовій формі продукту, а в певному корисному ефекті, що властивий матеріальному носію.

¾ Інжиніринг пов'язаний з підготовкою та забезпеченням процесу виробництва та реалізації матеріальних благ та послуг, що розраховані на проміжне та кінцеве споживання, але власне послуги невиробничого характеру не входять до його складу.

¾ Інжинірингові послуги мають комерційний характер, будучи об'єктом купівлі-продажу.

¾ Інжинірингові послуги, на відміну від діяльності зі створення та торгівлі "ноу-хау", ліцензіями тощо, є відтворювальними, а вартість послуг визначається суспільно необхідними витратами часу на їх виробництво.

1. Інжиніринг, пов'язаний з підготовкою виробничого процесу:

а) передпроектні послуги;

б) проектні послуги:

î базисний інжиніринг - підготовка попередніх інженерних досліджень та проектів, генерального плану, рекомендацій, попередньої оцінки вартості проекту тощо;

î детальний інжиніринг - надання пропозицій з фінального проекту, детальне дослідження проекту;

в) післяпроектні послуги:

î підготовка контрактної документації;

î ведення проекту, нагляд й інспекція за провадженням робіт;

î проведення приймальних випробувань після здачі в експлуатацію;

î підготовка інженерного і технічного персоналу;

î підготовка умов для збуту продукції;

г) спеціальні послуги, обумовлені конкретними проблемами створення цього об'єкта.

2. Інжиніринг, пов'язаний із забезпеченням процесу виробництва та реалізації продукції:

a) послуги з управління й організації виробничого процесу;

b) послуги з огляду й випробувань обладнання;

c) послуги з експлуатації об'єкта;

d) допомога у фінансових питаннях;

e) послуги із забезпечення реалізації продукції;

f) послуги з впровадження систем інформаційного забезпечення, комп'ютерної техніки.

Залежно від сфери застосування інжинірингових послуг розрізняють:

§ проектно-консультаційний інжиніринг;

§ технологічний інжиніринг;

§ будівельний інжиніринг;

§ управлінський інжиніринг.

26. Міжнародні міжвузівські наукові та навчальні стосунки.

Основними формами науково-технічного обміну є торгівля високотехнологічними і наукомісткими товарами, обмін науково-технічними знаннями й діловими послугами.
Торгівля високотехнологічними та наукомісткими товарами включає ЕОМ, електроніку, устаткування дистанційного зв'язку, новітні хімічні вироби, медичне устаткування тощо. Обмін науково-технічними знаннями передбачає передавання ліцензій і так званих секретів виробництва «ноу-хау», тобто новітньої технології виробництва. Поряд з традиційними видами послуг зростає міжкраїнний обмін специфічними послугами науково-технічного характеру. До них належать інженерно-конструкторські послуги при проектуванні та будівництві об'єктів за кордоном — «інжиніринг»; довготермінова оренда устаткування — «лізинг»; консультування з питань організації й управління виробництвом зі збутом продукції—«консалтинг»; підготовка персоналу; надання інформаційних послуг через міжнародні комп'ютерні «банки даних»; послуги в галузі медицини, освіти тощо. Наукова конференція — форма організації наукової діяльності, при якій дослідники (не обов'язково вчені чи студенти) представляють і обговорюють свої роботи. Зазвичай заздалегідь (в інформаційному листі або стендовій оголошенні) повідомляється про тему, час і місце проведення конференції. Потім починається збір тез і доповідей і іноді оргвнесків. За своїм статусом конференція займає проміжне положення між семінаром і конгресом.

Структура конференції:

· Реєстрація учасників з роздачею програми конференції (із зазначенням черговості виступів)

· Відкриття та пленарне засідання з виступом організаторів конференції

· Робота в секціях або круглих столів з заслуховуванням доповідей та подальшим обговоренням

· Кава-брейк в середині роботи конференції або фуршет або банкет по її закінченню

· Культурні програми (екскурсії) для іногородніх гостей

· Публікація збірника наукових праць. Часто збірник видається учасникам конференції при реєстрації.

Види конференцій:

· Мирна конференція — міжнародне зібрання представників різних країн, як правило, скликана для вироблення і підписання умов післявоєнного устрою, а також обговорення проблем обмеження зростання озброєнь і пошуку мирних способів вирішення міжнародних суперечок та конфліктів.

· Наукова конференція — великі збори, нарада представників різних установ, країн, груп.

· Конференція (інтернет). Ехоконференція в ФІДО.Веб-конференція

· Відеоконференція — спілкування з обміном звуко-та відеоінформації.

· Конференц-зв'язок, селекторна нарада — в телефонній зв'язку розмова між трьома і більше абонентами.

· Бізнес конференція — збори представників однієї або кількох компаній з метою обговорення результатів співпраці у сфері бізнесу, обговорення проблем виникають при реалізації бізнес-ідеї, шляхів вирішення цих проблем, покращення взаємодії.

· Прес-конференція — організована зустріч журналістів із представниками компаній, організацій або окремими персонами.

 

27. Регулювання у сфері МНТС

Міжнародне науково-технічне співробітництво (МНТС) є одним із дієвих і ефективних засобів інтеграції України в європейський та світовий економічний і технологічний простір.

Світова практика показує, що опора лише на вітчизняний досвід у галузі зовнішньої торгівлі високими технологіями, наукоємними товарами й послугами є недостатньою для прийняття ефективних рішень у зовнішньоторговельній діяльності. Виникає реальна потреба в організації МНТС за стратегічними напрямами реалізації зовнішньоторговельної політики.

Зовнішня політика стосовно міжнародного співробітництва в інноваційно-технологічній сфері має сприяти створенню механізмів і забезпеченню сприятливих умов для міжнародної комерціалізації результатів науково-технічної діяльності, які відповідають взаємним інтересам українських та іноземних партнерів, адаптації української нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності до світової практики.

Стосовно прикладних досліджень політика має бути спрямована передусім на розвиток співробітництва в пріоритетних галузях науки й технологій, яке здійснюється з провідними міжнародними національними науковими центрами Європейського Союзу. Пріоритетним має стати сприяння у формуванні на території України на базі провідних вітчизняних наукових установ і технопарків центрів міжнародної інтеграції української фундаментальної науки (спільні науково-дослідні інститути, лабораторії тощо).

З метою європейської інтеграції української фундаментальної та прикладної науки доцільно просувати ідею створення інтегрованої інформаційної мережі академічних інститутів, віртуальних лабораторій, бібліотек і баз даних на території України, враховуючи іноземний досвід розвитку таких мереж.

Основні завдання у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва у відносинах із країнами ЄС:

· нарощування співпраці з провідними у науково-технічному сенсі державами з метою отримання нових знань з актуальних проблем фундаментальних і прикладних наук;