Суть, мотивація і форми міжнародного руху капіталу

 

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва – ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародна міграція капіталу – це відносини з приводу переміщення з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формах з метою отримання їхніми власниками прибутків, позичкових процентів чи інших здобутків чи вигод.

Експорт (вивіз) капіталу – це процес вилучення частини капіталу із національного обороту даної країни та переміщення його у товарній або грошовій формі у виробничий процес та обіг іншої країни.

Вивіз капіталу у товарній формі – це експорт машин, обладнання, напівфабрикатів, технологій тощо з метою створення СП і отримання прибутків.

Вивіз капіталу у грошовій формі – це вивіз валюти та валютних цінностей.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами.

Серед інших причин вивезення капіталу:

- невідповідність попиту і пропозиції капіталу у різних ланок світового господарства;

- поява можливості освоєння місцевих товарних ринків – капітал експортується з метою прокладення шляху для експорту товарів, стимулювання попиту на власну продукцію;

- наявність в країнах-імпортерах більш дешевої сировини і робочої сили;

- стабільна політична обстановка та сприятливий інвестиційний клімат в країні, яка приймає капітал, пільговий інвестиційний режим у ВЕЗ;

- більш низькі екологічні стандарти в країні, що приймає капітал;

- економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів та пільгових митних засобів у країнах куди переміщується капітал.

Фактори, що стримують вивіз капіталу:

- інтернаціоналізація виробництва – посилення взаємозв’язку і взаємозалежності національної економіки;

- міжнародна виробнича кооперація, вкладання ТНК у дочірні підприємства;

- економічна політика промислово розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталу для підтримки темпів економічного зростання, рівня зайнятості;

- економічна поведінка країн, що розвиваються, тобто поштовх для власного розвитку;

- міжнародні фінансові організації, які направляють та регулюють потоки капіталів;

- міжнародні угоди проти подвійного оподаткування доходів та капіталів між країнами, що сприяє розвитку торгового, науково-технічного співробітництва, залучення інвестицій.

Експорт капіталу здійснюється у трьох формах:

1. експорт підприємницького капіталу;

2. експорт позичкового капіталу;

3. міжнародна економічна допомога (рис. 4.1).

1. Експорт підприємницького капіталу – це капіталовкладення в закордонні інвестиції у вигляді створення філій, дочірніх компаній, спільних підприємств і просто у вигляді участі в капіталі.

Цей вид експорту капіталу має дві форми: прямі закордонні інвестиції й портфельні закордонні інвестиції.

Прямі закордонні інвестиції – це внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою. Іншими словами, прямі закордонні інвестиції – це капіталовкладення в закордонні підприємства, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і відповідний дохід.

Портфельні закордонні інвестиції – це кошти, вкладені у цінні папери довготермінового характеру, які не передбачають отримання швидкого доходу. Здебільшого це інвестиції великих промислових програм, у тому числі і за участю держави. Таким чином, закордонні портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в акції закордонних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій (рис. 4.2).

 

 

Рис.4. 1. Види, форми та цілі експорту капіталу

 

 

2. Експорт позичкового капіталу відноситься до міжнародних кредитних відносин і виступає у формі міжнародного кредиту. Міжнародний кредит можна визначити як позику у грошовій чи товарній формі, яка надається кредитором однієї країни позичальнику з іншої країни на умовах терміновості, повернення і сплати процентів (докладніше в розділі 5).

3. Ще однією формою експорту капіталу можна назвати міжнародну економічну допомогу. Міжнародна економічна допомога – це надання капіталу в грошовій і товарній формі суб’єктами однієї країни у власність суб’єктам іншої країни на умовах безоплатності, неповернення, тобто безвідшкодовуваності.

Міжнародна економічна допомога має свої форми:

І. Фінансова допомога – це надання коштів у вигляді безоплатного кредиту чи безвідшкодовуваного фінансування суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн для здійснення певних соціально-економічних програм та технічних проектів.

ІІ. Матеріальнадопомога – це безоплатна передача суб’єктами одних країн суб’єктам інших країн товарів і послуг виробничого та побутового призначення.

Як бачимо, два види експорту капіталу знаходяться на перетині форм експорту, але їхні складові мають чітку відмежованість за формами. У той же час капітал, що експортується, за приналежністю поділяється на державний і приватний. Приватний капітал частіше експортується у підприємницькій і позичковій формі, ніж у формі матеріальної допомоги.

Що стосується цілей вивозу капіталу, то їх можна звести до таких чотирьох груп:

- прагнення контролювати діяльність підприємства, контролювати частину місцевого ринку;

- отримання підприємницького прибутку;

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни;

- отримання процентів на позичковий капітал.

Якщо подивитися на рух капіталів з позиції приймаючої сторони, тобто розглянути іноземні інвестиції, то можна визначити як позитивні (корисні) риси цього процесу, так і негативні (шкідливі) риси.

Користь від імпорту капіталу зводиться до:

- отримання нових технологій при порівняно низьких витратах;

- легше здійснення й розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

- порівняно швидкий розвиток виробництва;

- розширення експорту;

- підвищення рівня кваліфікації працівників;

- розвиток сфери послуг;

- створення нових робочих місць;

- поповнення національного бюджету.

Негативні наслідки імпорту капіталу:

- можливе вивезення сировинних ресурсів;

- іноземне втручання у національну банківську справу, особливо це стосується країн, що розвиваються;

- посилення конкуренції з місцевими виробниками, що може призвести до згортання деяких видів національної промислової діяльності;

- захоплення іноземним капіталом основних сфер економіки країни, що приймає, а це може призвести до однобокого розвитку національної економіки;

- втрата контролю над частиною національного ринку з боку вітчизняних виробників;

- вивезення прибутків з країни (це може здійснюватись і в прихованому вигляді, а саме за рахунок підвищення частки витрат на сировину і засоби виробництва);

- деякі втрати політичної свободи.

Рис. 4.2. Систематизація міжнародних інвестицій