Основні форми економічного співробітництва країн світу

Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

науково-технічне співробітництво;

взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

створення спільних підприємств;

спеціалізація і кооперування виробництва;

торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів;

іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

міжнародний туризм;

культурні зв’язки між країнами світу.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України можливий у таких формах:

запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;

взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних;

співробітництво у галузі науки і техніки, будівництві, модернізації та експлуатації підприємств, інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;

співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації.

Найтісніші зв’язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими іншими країнами колишнього Радянського Союзу. Слід підкреслити, що, на жаль, в результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв’язків між колишніми союзними республіками помітно ослабло співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн.

Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжнародних економічних зв’язків, оскільки вона по суті відтворює всі види міжнародного поділу праці і об’єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: переважання пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна боротьба між його учасниками. Це є результатом значного зростання в умовах науково-технічної революції продуктивності суспільної праці в промислово розвинутих країнах і здешевлення внаслідок цього продукції при збільшенні її обсягів. Водночас широке представництво товаровиробників різних країн і регіонів на світових ринках посилює конкурентну боротьбу між ними за споживача, веде до поділу світових товарних ринків, ускладнює проблему проникнення на них нових агентів.

Аналіз нинішнього стану зовнішньої торгівлі України свідчить про те, що економічні зв’язки в цій сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією. Її структура і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник.

Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни вказує насамперед на здатність галузей її народногосподарського комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою України зайняти своє місце в міжнародному поділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити декілька пріоритетних напрямів промислового і сільськогосподарського виробництва, за якими можна було б здійснити прорив у світову економіку, на світовий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути на експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність економіки.

Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Для цього були вагомі об’єктивні умови, насамперед природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді — 98%, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату — більше ніж 60% і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньоторговельних відносин України з зарубіжними країнами показує, що більше ніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі України не мав позитивного значення. Тільки в 1997 р. Україна імпортувала товарів майже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу — маже на 4,5 млрд. дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від’ємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного палива, автомобільного бензину, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.