Просторова теорія ціни і регіональних ринків О. Курно і П. Самуельсона

Відомо, що між ціною товару і його пропозицією є прямий зв'язок: чим більша ціна, тим більша пропозиція товару за інших рівних умов. Цей стан ринку не е постійним: внаслідок зміни факторів руйнується рівновага. Проте ринковий механізм ціноутворення самовільно прямує до встановлення рівноваги. Для цієї моделі характерний значний недолік — вона ігнорує вплив економічного простору. Вперше на це звернув увагу французький економіст О. Курно (ще у 1838 p.), а пізніше П. Самуельсон [47]. Вони розробили нову математичну модель, що враховує відмінності формування різних регіональних ринків — різноманіття складових економічного простору.

Теорія міжрегіональної взаємодії розвитку економік регіонів (оптимум Парето)

Ідея визначення збалансованого міжрегіонального простору ґрунтується на трьох фундаментальних поняттях: оптимуму за Парето, ядра, економічної рівноваги. Оптимум — це множина варіантів розвитку міжрегіональної економіки, котру не можна поліпшити для одних регіонів без погіршення розвитку інших. За критерій оптимальності приймається відсутність втрат ресурсів. Ядро (у випадку його наявності) — це та множина варіантів розвитку, у здійсненні якої зацікавлені всі регіони. Поняття економічної рівноваги може мати багато модифікацій (вони встановлюються окремо згідно зі спільними інтересами регіонів). Розрахунковий апарат моделей економічного простору заснований на використанні національних і регіональних міжгалузевих балансів.

СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ТЕОРІЙ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Зміст теорій регіональної економіки визначається предметом цієї науки. Як і будь-яка інша наука, регіональна економіка у своєму розвиткові поєднує індуктивний та дедуктивний підходи отримання нових знань та намагається створити нові узагальнюючі теорії.
На зміст та структуру регіональної економіки значно впливають загальні економічні теорії (наприклад, теорії загальної економічної рівноваги, економічного відтворення, економічного росту та інші), теоретична географія, а у останній час – міждисциплінарні теорії сталого розвитку.
Теорії розвитку регіону в значній мірі базуються на теоріях макроекономіки вже тільки тому, що «великий регіон» як складна система є близьким структурним аналогом країни (національної економіки). І тому немає необхідності винаходити повну теорію економіки регіону. Але одночасно між регіоном і країною існують якісні розбіжності. З одного боку, регіон має обмежений політичний і економічний суверенітет, функціонує в рамках правової, фінансової, грошової та інших національних систем. З іншого боку, «розумний поділ праці» між теоріями макроекономіки і регіональної економіки припускає, що на рівні регіону доцільно надавати пріоритет і, отже, великої глибини і деталізації дослідженням таких проблем, як інфраструктурні мережі, розселення, агломераційні ефекти, взаємодія економіки і навколишнього середовища.
Для аналізу внутрішньої структури регіону використовуються теоретичні результати мікроекономіки.
Теорія міжрегіональних відносин тісно переплітається з теоріями міжнародної торгівлі і міжнародної економічної інтеграції. Близькість зазначених теорій визначається подібністю основних понять, фактів, проблем, методології аналізу.
Теорія розміщення виробництва, капіталу, населення та інших факторів базується на відповідних предметних розділах економічної науки. Зокрема, сучасна теорія розміщення виробництва тісно стикається з теорією галузевих ринків. У свою чергу, регіональна економіка доповнює економічні теорії завдяки включенню просторових факторів економічного розвитку (географічного положення, локалізації ресурсів і т.п.) і форм просторової організації економіки.
Розвиток сучасної теорії регіональної економіки здійснюється по двох головних лініях:
1) розширення та поглиблення змісту (предмету) досліджень (доповнення класичних теорій новими факторами, вивчення і осмислення нових процесів і явищ, акценти на комплексні проблеми, що вимагають міждисциплінарного підходу);
2) посилення методології досліджень (особливо застосування математичних методів і інформатики).
Сучасна наука "регіональна економіка" використовує різноманітний аналітичний інструментарій, як загальнонауковий, так і спеціальний. Уявлення про складність структури інструментарію, що використовується, дає схема, побудована У. Айзардом.

2. Завдання та проблеми регіональної економіки.

Завдання навчальної дисципліни:

- вивчення закономірностей розвитку і розміщення продуктивних сил;

- засвоєння теорії регіональної економіки і регіонального розвитку, наукових засад регіональної економічної політики;

- обґрунтування практичного значення регіонального підходу до управління соціально економічним розвитком територій;

- поглиблення знань про об'єктивну необхідність раціонального і ефективного використання природних, науково-виробничих та людських ресурсів регіонів країни та охорони навколишнього середовища;

- оволодіння знаннями про територіальну і галузеву структуру господарського комплексу України і її регіонів, про роль і значення науково-технічного прогресу в розвитку і розміщенні виробництва, про роль зовнішньоекономічних зв'язків в економічному розвитку України та її регіонів;

- пізнання закономірностей взаємодії людського суспільства та геосфери, специфіки антропогенного впливу на довкілля; засвоєння принципів раціонального природокористування;

- розуміння стратегії сучасного екологічного розвитку; засвоєння понять про екологічний моніторинг, екологічні норми та стандарти;

- вивчення специфіки господарського механізму управління процесом природокористування.

Професійна спрямованість дисципліни полягає у вивченні можливостей та засобів практичного використання такого важливого резерву підвищення економічної ефективності виробництва як раціональна територіальна організація життєдіяльності людей.

Розвиток економіки України пов'язаний з вирішенням низки соціально-економічних проблем, переважна частина яких є складними теоретичними та практичними питаннями, які потребують вирішення.

Основні проблеми, що пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів, класифікують за такими ознаками:

♦ генезисом, тобто за особливостями виникнення чи зародження;

♦ місцем виникнення чи зародження;

♦ тривалістю існування до початку пом'якшення чи нейтралізації (короткотривалі, довготривалі);

♦ обсягом коштів, які необхідні для їх нейтралізації чи вирішення (малозатратні, крупнозатратні);

♦ найважливішими ознаками (суспільно-політичні, соціально-економічні, організаційно-правові, екологічні тощо);

♦ диспропорціями, що вони породжують.

Така класифікація є умовною, оскільки сама проблема може розглядатися з різних боків і потрапляти в ті чи інші класи залежно від ознаки характеристики, яка береться до уваги