Аграрні відносини в українських землях

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ НАРОДУ У 1 ПОЛ. ХІХ ст.

Сільське господарство

Україна була в основному сільськогосподарською країною.

Вирощували пшеницю, жито, гречку, овес, ячмінь, просо. Жито сіяли лише в північній частині України, де були гірші землі.

Поширювали нові культури: соняшник, картоплю. В Бессарабії та на Херсонщині почали вирощувати кукурудзу, яку завезли сюди переселенці — болгари і румуни.

Широкого поширення набув цукровий буряк.

У Галичині німецькі колоністи почали вирощувати нові культури, яких раніше тут не було, — конюшину, ріпак.

У Лівобережній Україні (Полтавській, Харківській, Чернігівській губерніях) поряд із зерновими вирощували також тютюн, коноплі і частково — цукровий буряк.

На Правобережжі (у Київській, Подільській, Волинській губерніях) вирощували озиму пшеницю та цукровий буряк.

У Південній Україні (Катеринославській, Херсонській та Таврійській губерніях) вирощували пшеницю на експорт і розводили тонкорунних овець.

У сільському господарстві панувало трипілля, землю угноювали дуже рідко, використовували традиційну сільськогосподарську техніку — плуги, сохи, однозубі та тризубі рала, серпи, коси, ціпи. Та навіть цих примітивних і застарілих знарядь праці не вистачало.

Недосконале сільськогосподарське знаряддя, стихійні лиха (посухи, заморозки тощо) зумовлювали низьку врожайність, що становила 4-5 ц з га.

Аграрні відносини в українських землях

В українських землях, що перебували під владою Російської імперії, кріпосне право було остаточно оформлене указом Катерини II 1783 p.

Селянин втрачав особисту свободу, був безправним: поміщик міг продати кріпака, обміняти його на будь-яке майно, покарати.

Кріпосне право поширилося на всі українські землі, що опинилися під владою Росії.

У Правобережній Україні, яка пізніше потрапила під владу Російської імперії, зберігалося польське поміщицьке землеволодіння.

В Південній Україні кріпосне право почало запроваджуватися значно пізніше і не встигло глибоко вкоренитися. Тому тут склалися значно кращі умови для розвитку економіки після скасування кріпосного права 1861 р.

Більшість поміщиків вдавалася до екстенсивних методів господарювання: розширення своїх володінь за рахунок селянських земель і посилення експлуатації селян (збільшення панщини та різних повинностей, сплата натурального та грошового податків).

Хоча закон 1797 р. офіційно встановив триденну панщину, фактично вона становила 4-6 днів на тиждень.

Чимало українських поміщиків разом з основними польовими роботами селян змушували виконувати й інші повинності:

• обробляти сади й городи поміщиків;

• охороняти їхні маєтки;

• споруджувати ставки та греблі;

• перевозити своїми кіньми чи волами поміщицькі товари на ярмарки;

• приносити на панський двір курей, гусей, ягоди, горіхи, полотно.

Низька продуктивність кріпацької праці призводила до зубожіння поміщицьких господарств.

У першій половині XIX ст. кількість заставлених у банках маєтків та кріпаків у українських губерніях Російської імперії становила майже 56,44%.

Зростала заборгованість поміщиків державі, яка у першій половині XIX ст. становила 83 млн крб.

Зростала кількість обезземелених поміщиками селян. Частину з них поміщики, віддавали у найми до інших поміщиків чи на промислові підприємства.

У багатьох поміщицьких господарствах використовували місячину — поміщик повністю відбирав у селянина землю, а видавав йому щомісячний пайок харчами.

Застосовувалися застарілі засоби ведення господарства, зберігалися рутинний стан техніки й технологічно відстала традиційна система рільництва.

Переважали поміщицькі та державні мануфактури, засновані на підневільній праці кріпаків і примітивній техніці, які починають занепадати.

Таким чином, занепад поміщицьких господарств виявлявся у:

• низькому рівні організації праці;

• зниженні прибутків поміщиків;