Розвиток української культури в XVIII ст

Особливістю культури України XVIII ст. було те, що на Гетьманщині, з одного боку, Правобережжі та Західній Україні - з іншого, вона, розвиваючись в різних умовах, не могла не зазнавати впливу культури держав, в складі яких знаходилась, але, попри все, зберігала свою самобутність.

На землях Лівобережної України, яка зберігала ще залишки автономії, склалися більш сприятливі умови для культурного розвитку. Тут, як і на Слобожанщині, характерною рисою був досить високий рівень освіти. В більшості сіл існували школи, в яких навчались діти старшини, козаків і навіть селян. Так, на Слобожанщині в 30-х роках XVIII ст. існувало більше ніж 130 трирічних шкіл, на Лівобережжі їх було 866. Це пояснюється тим, що з розвитком продуктивних сил зростали вимоги суспільства до рівня освіти. Показово, що початкові школи засновувались населенням, яке розуміло важливість навчання дітей. Сільські громади запрошували вчителів на роботу і за свій кошт утримували їх.

У XVIII ст. діти та підлітки здобували знання при канцеляріях адміністративних установ та через систему учнівства в ремісничих цехах. Після реформи 1786 року в Києві, Чернігові, Харкові, Катеринославі були відкриті народні головні училища для дітей дворян, а в повітових містах - дворічні училища, де учні вивчали історію та мови. Іноземці зі здивуванням констатували, що в Україні майже все населення вміло читати, писати і рахувати.

Якісну середню освіту в Україні давали колегії - Чернігівська, Харківська та Переяславська, які також були відкриті на початку XVIII ст. Лише в Чернігівській колегії щорічно навчалось 700-800 студентів. В колегіях викладали українську, російську, французьку, німецьку та італійську мови, а також історію, географію, малювання та ін.

Справжнім центром освіти продовжувала залишатись Києво-Могилянська академія (офіційно з 1701 p.), яка довгий час забезпечувала по-європейському освіченими людьми не лише Україну, а й Росію, Білорусію, південнослов'янські країни. В академії навчались діти старшини, духовенства, заможних козаків, зрідка - селян. Тут також вивчали слов'янські мови, латину, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику та ін. За прикладом європейських навчальних закладів, філософію, поетику, риторику, богослов'я вивчали латинською мовою. Це давало можливість випусникам академії продовжувати навчання в університетах Кракова, Праги, Лейпціга, Рима, Парижа. Академія мала велику бібліотеку, яка нараховувала у 80-х роках XVIII ст. до 10 тис. книг. Не дивно, що вона вважалась одним з перших за своїм значенням навчальним закладом Російської імперії. В числі її вихованців були й видатні діячі української культури - філософ і письменник Г. Сковорода, композитори М.Березовський, Д. Бортнянський, архітектор І. Григорович-Барський, вчені П. Загорський, О. Шумлянський, І. Гізель, С.Яворський, Ф. Прокопович, І. Кониський та ін.

Вже у XVIII ст. українська старшина неодноразово зверталась до царського уряду з проханням відкрити в деяких містах України університети. Але московський уряд не поспішав задовольнити ці прохання. І лише в 1805 році в Харкові було відкрито перший у східній Україні університет.

 

Значного розвитку в Україні досягло друкарство. Тут видавалась різноманітна література - від богослов'я до календарів, збірників пісень, навчальних посібників, господарських порад. Ця література розповсюджувалась далеко за межами України. Друкарні стали помітними культурними осередками, особливо Київська, Чернігівська і Львівська. Навколо друкарень гуртувались вчені, літератори, перекладачі, художники, гравери. В Україні діяло досить багато друкарень, але вони не могли задовольнити зростаючі потреби тогочасного суспільства. Тому поряд з друкованими виданнями набувала поширення рукописна література найрізноманітніших жанрів: історичні повісті, літописи, мемуари, збірки пісень і віршів, драматичні твори та ін. Особливо популярними були в той час літописи Самовидця, Грабянки і Величка, в яких оспівувалось героїчне минуле українського народу, українського козацтва.

Видатною постаттю того часу був Григорій Савич Сковорода -просвітитель-гуманіст, філософ-мандрівник, поет і музикант. Випускник Києво-Могилянської академії, він був вихований на ідеях гуманізму, віри в людину, добро і справедливість. Після закінчення академії працював викладачем у Переяславському та Харківському колегіумах, а останні 25 років свого життя мандрував по Україні, проповідуючи серед народу свої погляди. За своїми переконаннями Сковорода був демократом-просвітителем. Він першим з українських філософів виступив з рішучою критикою Біблії, але водночас намагався відшукати в ній прихований зміст, невидиме духовне начало.

Г. С. Сковороді належить почесне місце і в розвитку української літератури. Він був автором численних філософських і літературних творів. Його байки і вірші містили в собі багато приказок і прислів'їв, були пов'язані з народними казками, піснями тощо. Його демократизм, глибокий патріотизм, філософське світосприйняття мали глибокий вплив на наступні покоління українських письменників і на розвиток української суспільно-політичної думки взагалі.

 

В українській літературі другої половини XVIII ст. відбувались значні зміни. Вона поступово звільнялась від релігійного впливу і набирала світського характеру. Почала формуватися нова література, яка витіснила попередні жанри і стару книжкову мову, в художні твори все більше проникала жива народна мова. Наблизив літературу до життя поет, драматург і філософ Феофан Прокопович. У 1798 році вийшли з друку перші три частини поеми І. Котляревського "Енеїда". Це був перший твір, написаний сучасною українською літературною мовою, який поклав початок нової української літератури.

 

У XVIII ст. активно розвивалась і історична наука. Вчені та політики звертались до історичних витоків українського народу, намагались визначити його роль і місце у світовому розвитку. Тоді ж з'явились і перші праці з вітчизняної історії - "Хроніка" Ф. Сафоновича і "Синопсис" невідомого автора. В другій половині XVIII ст. П. Симоновський написав історичну працю "Краткое описание о казацком малоросийском народе и о военных его делах".

 

В Україні великим успіхом продовжував користуватися вертепний театр. Щоправда, театральне мистецтво існувало переважно в попередніх формах шкільної драми і вертепу. Наприкінці XVIII ст. з'являються кріпосні театри, які влаштовували поміщики у своїх маєтках. Важливою віхою в розвитку театрального мистецтва стало відкриття в Харкові в 1789 році першого в Україні постійного театру.

 

Як і раніше, в Україні на досить високому рівні розвивалась музична культура, основу якої становила народна творчість. Багатство та мелодійність народної пісні стали основою розвитку професійного музичного мистецтва. Його становленню сприяли музичні школи, які діяли при академіях, колегіумах. У 1737 році в Глухові було відкрито спеціальне музичне училище. Видатними композиторами того часу були М. Дилецький (його "Граматика музична" була основним підручником з теорії музики), М.Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський. їх музичні твори — опери, хори, симфонії, концерти - були широко знані в Європі.

Великою популярністю користувались українські виконавці: царська хорова капела наполовину складалася з українців, з неї почав свою карколомну кар'єру О. Розумовський. Великою пошаною народу користувались народні співці: по селах і містах мандрувало багато бандуристів, кобзарів.

 

Розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Тут також спостерігається перехід від середньовічних канонів до національних форм з виразними демократичними елементами. В галузі живопису найбільш відомі твори Д. Левицького і В.Боровиковського. Але, на жаль, ці українські художники жили і творили далеко від батьківщини, і їх творчість була слабко пов'язана з Україною. Розвивалися іконопис і портретний жанр. Широкого поширення набули картини на історичні та міфологічні теми, картинки з зображенням козака з бандурою під дубом (так званий "Козак Мамай"). Розвивався народний живопис. Численні художники - вихідці з народу прикрашали розписом храми, будинки, малювали портрети.

 

Істотних успіхів досягла Україна в галузі архітектури, де панувало бароко (українське чи козацьке бароко). Видатними українськими архітекторами були І. Григорович-Барський, С. Ковнір.

Славилась Україна і талановитими скульпторами - М. Фогевич, І. Оброцький та ін.

 

В українському суспільстві зростав інтерес до наук, що мали практичне використання: астрономії, фізики та біології, медицини, математичних знань.

У другій половині XVIII ст. в Києво-Могилянській академії були відкриті класи чистої математики (алгебра і геометрія), а також змішаної математики, в яких викладали цивільну і військову архітектуру, механіку, гідростатику, оптику, тригонометрію, астрономію та ін.

Широкого розповсюдження набули медичні знання, які надавались Києво-Могилянською академією, медичними школами Росії та за кордоном. Чимало випускників Могилянської академії стали відомими лікарями, викладачами медичних закладів Росії. Вони ж засновували лікувальні заклади в Україні і Білорусії, Росії і Грузії. У 1707 році в Лубнах відкрили першу в Україні аптеку. У 1787 році в Єлисаветграді (нинішній Кіровоград) відкрилась перша в Україні медична школа.

 

Культурний процес в українських землях значною мірою ускладнювався мовною політикою російського та польського урядів. Спочатку в Польщі 1696 р. було видано закон, який виключав вживання української мови, залишивши її лише в церковній сфері, а потім і царський уряд у 1720 р. заборонив книгодрукування українською мовою в Києво-Могилянській академії, а в другій половині XVIII ст. всі освітні заклади Лівобережжя і Слобожанщини перейшли на російську мову.

Після ліквідації української автономії царизм посилив колонізаторську політику. До кінця XVIII ст. в Україні різко зменшилася кількість шкіл, а в утворених народних училищах викладання велось російською мовою і за російськими підручниками. Українська література, наука відчували на собі вплив російської культури, а більшість українських авторів змушені були писати свої твори російською мовою.

У важких умовах розвивалась національна культура на західноукраїнських землях, де панувала польська шляхта. Вона підтримувала навчальні заклади, що були під егідою католицької церкви і обслуговували дітей магнатів, шляхти, духовенства. Українська мова зменшувалась тільки в

початкових школах, але їх кількість неухильно скорочувалась. Середні школи і заснований ще в 1661 році Львівський університет давали досить високу освіту, але вони не були українськими і сприяли денаціоналізації корінного українського населення. Отже, національне гноблення гальмувало розвиток національної науки, літератури, мистецтва.

Борисенко