Культура в Україні в другій половині XVII - першій половині XVIII ст

Національно-визвольна війна сприяла розвитку української культури, освіти та науки. На більш високий рівень піднялась освіта, розширилась мережа шкіл, з'явились полкові школи на Запорожжі. Як згадував Павло Алепський в своїй книзі "Україна і Київ", уже наприкінці 50-х років XVII ст. значна кількість населення краю була грамотною. "...По всій землі..., - писав він, - ми помітили прекрасну рису, яка викликала у нас подив: усі вони (козаки), за невеликим винятком, навіть більшість дружин та дочок уміють читати і знають порядок духовних служб, церковні співи. На землях козаків усі вміють читати, навіть сироти". До середини XVIII ст. майже в усіх містах та великих селах Лівобережжя та Слобожанщини діяли початкові школи.

На Правобережжі та на західноукраїнських землях в умовах чужоземного гніту освітні заклади перетворились на знаряддя полонізації, румунізації та мадяризації західноукраїнського населення. Там продовжували діяти уніатські та єзуїтські колегії. Братські школи поступово приходять до занепаду. В селах регіону існували лише початкові, дяківські школи.

З 30-х років XVII ст. осередком освіти в Україні став Києво-Могилянський колегіум, у якому велась підготовка вчителів і вчених не тільки для України, а й для Росії. Колегіум утворився в 1632 році шляхом об'єднання Київської братської та Лаврської шкіл. Велику підтримку і допомогу колегіуму надавав архімандрит Петро Могила (звідси і назва "Могилянська"). У 1633-1647 роках П. Могила здійснив реформу освіти, завдяки чому шкільна система України була перебудована за зразком єзуїтських колегій і наблизилась до європейського типу.

Києво-Могилянський колегіум складався з 7 класів: 1-го підготовчого, 3-х молодших, 3-х вищих. В основу викладання було покладено програму слов'яно-греко-латинської школи, вивчали "сім вільних наук" — філософію, поетику, риторику, богослов'я, латину, математику, історію. За кількістю навчальних програм і рівнем викладання колегіум наближався до західно­європейських університетів та академій. Але офіційний статус академії (вищого навчального закладу) колегіум отримав тільки в 1701 році завдяки підтримці І. Мазепи. Навчатися в колегіумі могли діти всіх верств населення, але серед учнів переважали діти козацької старшини, духовенства, багатих козаків та міщан. Кількість учнів академії в середині XVIII ст. сягала 1200 осіб, в академії близько двох третин студентів отримували світську освіту. Викладачі колегіуму виховували в своїх студентів любов до рідного краю, української культури та православної церкви.

У Київському колегіумі щорічно навчалось близько тисячі учнів з України, Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії, Чорногорії, Болгарії та інших країн. У колегіумі викладали математику, медицину, астрономію, вивчали музику, живопис, архітектуру. В ньому навчались відомі вчені і письменники - Лазар Баранович, Інокентій Гізель та ін. Київська академія була спеціальним духовним закладом, де готувались церковні кадри, але Академія підготувала й немало видатних державних діячів, учених, поетів. її в свій час закінчили Ф. Прокопович, Г. Сковорода, С. Палій, Д. Бантиш-Каменський та ін. Кілька місяців у ній навчався М. В. Ломоносов. Києво-Могилянська академія була демократичним навчальним закладом і протягом досить тривалого часу — єдиним вищим навчальним закладом і науковим центром не лише України, а й усієї Східної Європи.

Київська академія стала зразком для створення вищих навчальних закладів у Яссах (1640) та Москві (1687).

У розвитку середньої освіти в Україні важливу роль відіграли також Чернігівський, Переяславський і Харківський колегіуми.

Так, у Чернігівському колегіумі щорічно навчалось 700—800 студентів. Крім української та російської мови, там вивчали французьку, німецьку та італійську, а також історію, географію, малювання та ін. Наприкінці XVIII ст. ці навчальні заклади перетворились на звичайні духовні школи.

У XVIII ст. в сфері освіти на Лівобережжі та Слобожанщині відбуваються негативні зміни, спричинені насамперед втручанням російської влади. Так, вже після Полтавської битви було скорочено кількість студентів Києво-Могилянської академії, за наказом уряду звільнили тих викладачів, які, на думку російських урядовців, були недостатньо віддані царю. Царський уряд підтримував переїзд талановитих художників, вчених, церковних діячів з України в Росію, що не могло не нанести величезної шкоди українській культурі. (З 23 перших ректорів Московської академії — 21 отримав освіту в Києві, випускниками Київської академії були 95 з 125 її професорів.)

У розвитку науки та освіти в Україні важливу роль відігравало друкарство. Друкарні були центрами культурного життя, навколо них згуртовувались письменники, художники, вчені. Володіли друкарнями монастирі, феодали та заможні міщани. Центром друкарства були Київ (Києво-Печерська лавра) і Львів. Книги, надруковані в Києві і Львові, розходились по усьому слов'янському православному світу. Друкарні крім офіційних матеріалів, часто друкували підручники, літературні та наукові твори.

Як самостійна наука починає розвиватися філософія, що було результатом політичних та інтелектуальних зрушень у суспільстві. Відбувався процес накопичення історичних знань і формування історичної думки в Україні. Вчені усе частіше зверталися до історичних витоків народу, до пошуків його ролі і місця у світовому розвитку. В історичних працях того часу знайшли відображення знаменні події української історії - селянсько-козацькі повстання, боротьба проти турецької агресії, Визвольна війна 1648— 1654 років та ін.

Історичні події в Україні XVII ст., особливо Визвольна війна, викликали появу різноманітних творів історичного змісту - переказів, повістей, легенд, історичних дум і пісень, щоденників, хронік, літописів. У 1674 році було надруковано "Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу". Він став першим систематизованим підручником з вітчизняної історії, який ввели до шкільних програм як самостійний предмет.

Наприкінці XVII - поч. XVIII ст. з'являються козацькі літописи, авторами яких були вихованці Києво-Могилянської академії Самовидець, Григорій Грабянка, Самійло Величко. Козацькі літописи С. Величка "Літопис подій південно-західної Русі в XVII ст." та Г. Грабянки про Визвольну війну українського народу були і залишаються важливими джерелами вивчення історії України того періоду.

У цей період вчені Київської академії зробили перші кроки в галузі археологічних досліджень. Були проведені розкопки Десятинної церкви в Києві, реставрувались храми часів Київської Русі, зокрема Софіївський собор. Указ Петра І від 1718 року збирати "в земле и на воле старые надписи, старое оружие, посуду и все, що зело старо и необыкновенно" надав нового поштовху проведенню археологічних досліджень на території Україні.

Продовжувало розвиватися образотворче мистецтво та архітектура. Відкривались школи іконописців і граверів. Розписувались нові і реставрувались стародавні храми та монастирі. В архітектурі та живопису переважав стиль бароко. В Україні він мав свої специфічні особливості, тому дослідники його часто виділяють в окремий стиль "українського бароко". Серед українських архітекторів виділялись І. Григорович-Барський, С Ковнір, І. Зарудний, які були авторами багатьох храмових споруд у Києві.

Популярним став парсунний живопис як жанр світського мистецтва. Малювали здебільшого портрети козацьких гетьманів і старшини: Б. Хмельницького, І. Самойловича, І. Скоропадського, І. Мазепи та інших.

Розвивався і такий вид мистецтва, як народна картина. По усій Україні можна було зустріти численних "Козаків-бандуристів" чи "Козаків-Мамаїв", які втілювали образ вільного козака, захисника України.

Центром музичного життя України кінця XVII- середини XVIII ст. була Київська академія, де навчали нотній грамоті, був розвинутий хоровий спів, гра на музичних інструментах. Академія навіть мала свій симфонічний оркестр. Великий внесок в розвиток української музичної культури зробили видатні композитори XVIII ст. М.Березовський, О.Ведель, Д.Бортнянський. Музику викладали в Переяславському, Чернігівському, Харківському колегіумах. Перше музичне училище в Україні було відкрито в Глухові у 1737 році.

Існувала традиція створення в багатих поміщицьких маєтках оркестрів, оперних і балетних груп, хорів кріпаків. Розвивався ляльковий театр-вертеп.

Українська культура не замикалась у національних межах, а вчені України не стояли осторонь світової науки і культури. Академічна молодь навчалась в університетах Польщі, Італії, Німеччини, Чехії, Нідерландів, Австрії, Франції. Випускники Києво-Могилянської академії працювали в наукових закладах Європи. Міжнародні зв'язки українських вчених та діячів культури сприяли збагаченню духовного світу як українців, так і інших народів Європи, встановленню та розвитку творчих зносин між ними.