Основні історичні періоди розвитку світової стандартизації

Історичні факти підтверджують гіпотезу про те, що історія стандартизації переду­сім почалася з нормування і контролю розмірних параметрів та уніфікації виробів. Так, протягом тисячоліть людство не мало жодної будівлі, яка б могла порівнятися з грандіо­зністю пам'ятників єгипетської культури — пірамід у Гізі. Секрет незламності пірамід простий: їх складено зі стандартних, рівномірних, точно підібраних блоків розміром 410 х 200 х 130 мм. Історики стверджують, що багато років до нашої ери у стародавньо­му Єгипті існував інститут чиновників, які контролювали дотримання розмірів виготов-люваної цегли. Завдяки дотриманню стандартизованих розмірних параметрів єгиптянам вдалося побудувати дивовижні витвори мистецтва.

Як і єгипетські, унікальні пам'ятки грецької архітектури. Достатньо сказати, що ви­датні храми, їхні колони та портики — зібрано з невеликої кількості стандартних дета­лей. З історії Стародавнього Риму відомо, що тут також використовували цеглу стандар­тних розмірів. Під час будівництва водогону використовували труби єдиних діаметрів (5 пальців). Труби інших діаметрів до міського водогону підключати було заборонено. Для вибору розмірів водяних коліс римляни застосовували метод пропорційних чисел. Зведення архітектурних споруд в античну добу свідчить про існування розгалуженої бу­дівельної індустрії. Очевидно, вже годі масово виробляли збірно-розбірні конструкції з каміння, а технологічний рівень будівництва був досить високим.

Єгипетські воїни були озброєні однаковими, «стандартними» луками, стрілами, римські легіонери також мали уніфіковане озброєння і таке ін.

 

 

У стародавні часи на лісових складах Японії продавали різні будівельні деталі стан­дартних розмірів, що були готові до використання. Як будівельний стандарт для вимірю­вання площі забудови використовували спеціальну циновку (татамі), довжина якої від­повідала росту самого високого японця.

У Середньовіччі з розвитком ремесел методи стандартизації запроваджуються все частіше і знаходять все більш широке застосування. Скажімо, було встановлено єдині розміри ширини тканини, єдина кількість ниток в її основі, а також єдині вимоги до си­ровини, яку використовували у ткацькому виробництві.

У XV ст. в епоху Відродження з розвитком торгово-економічних зв'язків між країнами виникла потреба у будівництві великої кількості кораблів, для чого необ­хідно було по-новому організовувати їх виробництво. У Венеції, великої на той час морської держави, будували дерев'яні кораблі з уніфікованих деталей. Це робилося для того, щоб кожен корабель в одних і тих умовах міг пливти з однаковою швидкіс­тю і стріляти на однакову відстань. Тому під час бою всі кораблі ескадри трималися гуртом, їх було практично неможливо перемогти. А на складах венеційських кон­сульств зберігалися стандартизовані вузли та деталі: однотипні вітрила, весла щогли, керма тощо.

Широкого розвитку стандартизація набуває в Новітній час з переходом до машин­ного виробництва. Так, у 1785 р. французький інженер Леблан виготовив партію (50 шт.) замків для рушниць, які були придатні для будь-якої із виготовлених рушниць і мали ва­жливу якість — взаємозамінність. Ця ідея привертає увагу військових і в 1793 р. амери­канський фабрикант Є. Вітней укладає з урядом США угоду щодо постачання великої партії рушниць із взаємозамінними частинами. Виготовлення таких рушниць відкрило шлях до їх масового виробництва, але при цьому виникла потреба у стандартизації ос­новних параметрів. Тому в Німеччині на королівському збройному заводі «Оберндорф» прийняли стандарт на рушниці, згідно з яким їхній калібр повинен був становити 13,9 мм.

Слід зауважити, що ідеї, закладені в основу сучасної стандартизації, одержали свій розвиток з виникненням крупної промисловості, тобто за капіталістичного сус­пільного устрою. В Європі та США у другій половині XIX ст. роботи зі стандартиза­ції здійснюються майже на всіх промислових підприємствах. Слід зазначити, що в умовах жорсткої конкуренції, виробники не могли випускати продукцію погоджено, і були вимушені це робити ізольовано один від одного. Тому на кожному підприємстві використовувалися свої стандарти. Внаслідок внутрішньозаводської стандартизації стала можливою раціоналізація процесів виробництва. Основна мета, про яку дбали підприємці під час впровадження стандартизації виробів — отримання більш висо­ких прибутків.

Проте, наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. активізувався процес модернізації капіталістичних відносин, розвитку суспільного розподілу праці та торгівлі, концентра­ції виробництва. Людство досягло великих успіхів у розвитку науки і техніки, промисло­вості та транспорту. Все це поставило на порядок денний об'єктивну вимогу суспільного поділу праці в національному та міжнародному масштабі. Найбільшого значення набу­ває національна та міжнародна стандартизація.

 

Значною подією стало введення в Англії у 1891 р., а потім і в інших країнах, єдиної системи гвинтових нарізей з дюймовими розмірами (розробленої Джоном Вітвортом), використовуваних і сьогодні в ряді країн поряд з метричною наріззю. У 1846 р. у Німеч­чині уніфіковано ширину залізничної колії та розміри зчепів для вагонів. У 1869 р. упер­ше видано довідник, в якому надано розміри стандартних профілів катаного заліза. 1870 р. у деяких країнах Європи було встановлено стандарти на розміри цегли.

Початок міжнародної стандартизації припадає на кінець XIX ст., коли у 1875 р. в Парижі була підписана Конвенція по організації Міжнародної комісії мір і ваг. Міжнаро­дного бюро мір і ваг, Міжнародної конференції мір і ваг. Це стало значною подією для того часу і подальшого розвитку суспільства та науково-технічного прогресу. Створення метричної системи пов'язано з підвищенням вимог до точності вимірювань та можливіс­тю покласти край невиправданому розмаїттю, непостійності мір і ваги, що значно зава­жало розвитку промисловості та торгівлі.

В 1886 р. у Дрездені (Німеччина) відбувся перший конгрес з стандартизації, на яко­му обговорювалися питання міжнародної координації в галузі випробування матеріалів. У конгресі брали участь представники 10 промислово розвинених країн світу, в тому чи­слі російські інженери. Конгрес сприяв створенню Міжнародної асоціації з випробуван­ня матеріалів, що стала своєрідним форумом для обговорення завдань, що виникнули на національному рівні. Слід зазначити, що в рамках асоціації не ставилося завдань шодо розробки міжнародних норм і правил а галузі випробувань матеріалів.

Ці перші результати національної і міжнародної стандартизації мали велике прак­тичне значення для розвитку продуктивних сил і призвели до створення національних організацій зі стандартизації. Першу національну інституцію з стандартизації — Комі­тет технічної стандартизації (пізніше перетворений на Британську асоціацію стандар­тизації') — було організовано в 1901 р. у Великобританії. Головним завданням Комітету стало розроблення та впровадження стандартів на сировину, промислові вироби, війсь­кову техніку. Опублікування стандартів на продукцію було спрямовано на підсилення економічної могутності Британської імперії.

Економічне розділення світу між великими західними країнами призвело до пере­розподілу територій. Посилена мілітаризація вимагала великого виробництва озброєння з обов'язковим дотриманням принципу взаємозамінності. Стандартизація якнайкраще задовольнила ці вимоги часу і стала сприйматися як об'єктивна економічна необхід­ність. Тому не дивно, що під час Першої світової війни слідом за Великобританією ідею стандартизації підхопили й інші промислово розвинені країни, створивши національні організацій зі стандартизації: у Голландії (1916 р.), Німеччині (1917 р.), Франції, Швей­царії, США (1918 р.). Одразу ж після війни організації зі стандартизації було створено в Бельгії та Канаді (1919 р.), Австрії (1920 р.), Італії, Японії та Угорщині (1921 р.), Австра­лії, Швеції, Чехословаччині (1922 р.), Норвегії (1923 р.), Фінляндії, Польщі (1924 р.), Данії (1926 р.), Румунії (1928 р.).

З 1920-х рр. визнаним авторитетом у царині стандартизації було визнано Німеччи­ну, яка завжди приділяла велику увага науковому обгрунтуванню стандартів. В Америці переважали стандарти, які закріплювали досягнутий рівень виробництва конкретних виробів. Такий підхід не вимагав спеціальних наукових досліджень, а припускав лише

 

 

узагальнення наявного досвіду та узгодження інтересів зацікавлених сторін. У Європі переважала стандартизація, заснована на результатах наукових досліджень. Стандартизація розвивалася в напрямі вдосконалення форм, розмірів і споживчих властивостей виробів. Така робота пов'язана з довготривалими теоретичними дослідженнями і не менш трива­лим впровадженням розроблюваних стандартів.¹

Наступним кроком на шляху втілення ідеї міжнародної стандартизації стало прове­дення у 1921 р. першої конференції секретарів семи національних комітетів з стандарти­зації. Ця конференція виробила організаційні принципи, на основі яких у 1926 р. у Нью-Йорку було створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартиза­ції яка стала прототипом майбутньої Зокрема, багато правил і процедур сучасної ISO являють собою модернізовані процедури колишньої ІЗА. Більша частина тих 67 технічних комітетів ISO. які були сформовані в 1947 р., існувала ше у структурі ISO.

Хоча ІЗА і не видавала міжнародних стандартів, її діяльність вплинула на міжнаро­дну консолідацію в галузі стандартизації. ТК, що входили до складу ІЗА розробляли ре­комендації зі стандартизації та розсилали їх 20 країнам-членам асоціації, у тому числі СРСР. Було розроблено майже ISO міжнародних рекомендацій з стандартизації. ІЗА та­кож забезпечувала систематичний обмін інформацією в галузі стандартизації між країна­ми. У рамках ІЗА були також закладені методичні підходи до розробки міжнародних стандартів.

Розвиток міжнародної стандартизації було призупинено в період Другої світової війни. Роботи було відновлено у 1945 р.. коли в рамках Організацій Об'єднаних Націй було створено Координаційний комітет з питань стандартизації з бюро в Лондоні та Нью-Йорку, до складу якого увійшли 18 країн антигітлерівської коаліції. Основним за­вданням Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у воєнний час.

У жовтні 1946 р. у Лондоні, на базі існуючого Координаційного Комітету за­сновано Міжнародну організацію зі стандартизації до складу якої увійшли 33 країни. ISO офіційно вступила в права у 1947 г. У Статуті ISO, затвердженому на Генеральній Асамблеї 00Н. наголо­шено на неурядовому статусі цієї організації, а також записано, що «метою організа­ції є сприяння розвиткові стандартизації у всесвітньому масштабі для полегшення міжнародного товарообміну та взаємодопомоги, а також для розширення співробіт­ництва в галузі інтелектуальної, технічної та економічної діяльності». Структуру ISO показано на рис. 1.2.2.

Усупереч загальноприйнятій уяві американські компанії досить неохоче опікуються нововведеннями у виробництво. На думку німецьких стандартизаторів, що вивчали стан стандартизації в Америці, американці починають цікавитися новим винаходом лише після того, як у Європі закінчується все науко­ве опрацювання його. Американці чекають, щоб Європа обгрунтувала проблему теоретично, щоб новий продукт було випробувано на практиці. Після цього вони впроваджують його у своїй країні, швидко випереджаючи Європу завдяки більш розвинутому рівню техніки і прогресивним виробничим методам.

 

 

Рис.1.2.2.