Загальна характеристика елементів грошової системи

Національний Університет Харчових технологій

 

Кафедра економічної теорії

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Політична економія»

на тему: « Грошова система: сутність, елементи та види »

Члени комісії

Студентки 1 курсу з.скороч.ф.н. напряму підготовки 6.050507 «Маркетинг» Сиволобової Я. А. Керівник доц., к.е.н. Соломка О.М. Національна шкала __________________ Кількість балів _______ Оцінка ECTS___     ____________ _________________ (підпис) (прізвище та ініціали) ____________ _________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

 

 

м. Київ – 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОШової

системи………………………………………………………………………….......5

1.1. Історія виникнення грошей………………………………………………5

1.2. Сутність грошової системи……………………………………………..10

1.3. Загальна характеристика елементів грошової системи……………....11

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ………………..18 2.1. Класифікація грошових систем…………………………………………18 2.2. Грошові системи металевого і біметалевого обігу……………………22 2.3 Паперово-кредитна система грошей…………………………………...26

РОЗДІЛ 3. Проблеми функціонування грошової системи

України ……………………………………………………………………………..28
Висновки ………………………………………………………………………….36

Список використанОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..38

 

 

 

ВСТУП Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.Класична політекономія Заходу, по суті, виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К. Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці. Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих економістів Заходу XIX-XX ст. - Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін.Кожна держава використовує гроші як один з важливих елементів впливу на економіку. За допомогою грошей держава здійснює контроль за господарюванням країни, за мірою праці і споживання. Держава планує та законодавчо регулює грошовий обіг.Актуальність проблеми полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку економіки грошова система країни повинна бути досить розвинутою для ефективного регулювання стабільності національного грошового курсу валюти. Метою курсової роботи є вивчення становлення національної грошової системи, виокремлення недоліків та розроблення шляхів їх подолання.Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання, як:– аналіз теоретичних основ функціонування грошової системи;– дослідження функціонування елементів грошової системи в Україні;– аналіз проблем та перспектив функціонування грошової системи, та її елементів зокрема, в Україні.Об’єктом дослідження є національна грошова система. Теоретичною і методологічною основою роботи послужили закони і нормативні акти, публікації в періодичних виданнях „Фінанси України”, “Віче”, “Економіка України”.Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списка літератури. I розділ присвячений сутності грошової системи; II розділ – видам грошових систем та їх еволюції, III розділ – характеристиці грошової системи України.

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГРОШової системи

Історія виникнення грошей

Гроші є найгеніальнішим здобуттям людства, яке спростило й універсувало обмін товарів, зробило його надзвичайно легкою і простою справою. Гроші відіграють виключну роль як у житті окремої людини, так і суспільства в цілому. Заради грошей люди працюють і здатні на будь-які вчинки, гроші є втіленням багатства, саме гроші дають змогу отримати будь-які блага і задовольнити майже всі потреби людей. Ще й досі точаться дискусії щодо походження і сутності грошей.

Одні фахівці вважають гроші результатом домовленості між людьми про введення спеціального зручного інструменту обміну товарів. Це так звана раціоналістична концепція походження грошей, яка панувала в економічній теорії до кінця XVIII ст. Серед її сучасних прибічників такі видатні американські економісти як П. Самуельсон, Дж. М. Кейнс, Дж. К. Гелбрейт.

Інші економісти, і таких переважна більшість, дотримуються еволюційної концепції походження грошей, яка була сформульована засновниками класичної політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо й отримала всебічний розвиток та обґрунтування в економічній теорії К. Марса. Прихильники еволюційної теорії походження грошей вважають їх результатом історичного процесу розвитку товарного виробництва і обміну та послідовної зміни форм вартості, що підтверджується чисельними палео-економічними, археологічними та етнографічними дослідженнями й знахідками.

Існуючі відмінності сучасних тлумачень сутності грошей пов’язані з існуванням та еволюцією традиційних концепцій грошей, що сформувалися ще у XVII–XVIII століттях.

Прихильники металевої концепції грошей, засновниками якої були Т. Ман, У. Стаффорд та Д. Норе, вважали, що грошима за своєю фізичною природою є тільки благородні метали – золото і срібло та виготовлені з них грошові знаки. Сьогодні ці позиції відстоюють прибічники повернення до золотого стандарту.

Номіналістична концепція грошей, яка вперше була обґрунтована Дж. Берклі та Дж. Стюартом, вважає гроші умовними номінальними розрахунковими одиницями, які вводяться державною владою і визнаються й використовуються людьми у якості грошей. Провідна теза номіналістичної концепції грошей чітко сформульована у популярному підручнику К. Р. Макконнелла і С. Л. Брю: „гроші – це те, що вважають грошима”. Серед прибічників даної концепції Дж. М. Кейнс, П. Самуельсон, Дж. К. Гелбрейт. А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Хікс та багато інших провідних економістів. Підкреслимо, що лави прибічників даної концепції грошей значно зросли після відмови від золотого стандарту та переходу до декретних грошей, що відбулося на початку 70-х років минулого століття [3, с.27].

Кількісна теорія грошей, що була вперше обґрунтована Д. Юмом, Дж. Локком та Ш. Монтеск’є, вважає, що вартість або купівельна спроможність грошей та рівень товарних цін залежать виключно від наявної кількості грошей в обігу. Особливий внесок в розвиток цієї концепції грошей зробив американський економіст І. Фішер. На цій концепції ґрунтується сучасний монетаризм та розроблена Дж. М. Кейнсом теорія регульованої валюти або системи паперово-кредитного грошового обігу. Саме кількісній теорії грошей віддають перевагу більшість західних фахівців, все більше прибічників вона знаходить і серед вітчизняних економістів.

Перелічені концепції сутності грошей мають певне значення для з’ясування їх сучасної еволюції та закономірностей грошового обігу, проте вони не розкривають закономірності виникнення грошей, а визначення ними грошей є науково некоректним.

Появі грошей передував тривалий і складний процес розвитку товарного виробництва, товарного обміну і форми вартості. В процесі еволюції товарного обміну відбувається послідовна зміна чотирьох форм вартості: простої (або випадкової), повної (або розгорненої), загальної та грошової.

Історично обмін сформувався із традицій дарувань і тільки згодом, після першого суспільного поділу праці – відокремлення тваринництва від землеробства, набуває певного економічного змісту. Але обмін за цих історичних умов мав випадковий характер і відбувався переважно у формі обміну одного товару на інший. Такому обміну притаманна проста або випадкова форма вартості за якої вартість певної кількості одного товару вимірюється певною кількістю іншого товару, який випадково набуває ролі еквіваленту. Такий обмін можна записати формулою: 1вівця = 1 мішку зерна, або у загальному вигляді:

Х товару А = У товару В.

Роль еквівалента може переходити від одного товару до іншого.

Повна або розгорнена форма вартості виникає, коли обмін набуває регулярного характеру внаслідок зростання продуктивності праці і появи певних надлишків вироблюваних продуктів тваринництва та землеробства, які систематично пропонуються для обміну. Найчастіше ініціаторами обміну, як свідчать історичні джерела, були кочові племена скотарів, які пропонували надлишки свої продуктів до обміну. Відповідно всі інші продукти набувають ролі еквіваленту для вимірювання вартості їх продукту. Поступово обмін набуває регулярного й масового характеру. Відповідно складається форма вартості за якої предметом обміну стають різноманітні продукти суспільної праці, а тому кожному з них протистоїть безліч товарів-еквівалентів.

Повна або розгорнена форма вартості у загальному вигляді може бути подана наступним чином:

Суттєвим недоліком даної форми вартості є труднощі у здійсненні обміну товарами.

Ці труднощі обміну зникають, коли стихійно один певний товар починає відігравати роль товару-еквівалента, який усі згодні прийняти в оплату за будь-які інші товари. Поява таких особливих товарів-еквівалентів веде до трансформування розгорненої форми вартості в загальну або еквівалентну форму вартості. У загальному вигляді вона може бути зображена наступним чином:

Товар, який має властивість безпосередньо обмінюватися на всі інші товари отримав назву загального еквіваленту. У різних народів і на різних етапах історичного розвитку, роль загального еквівалента відігравали різноманітні товари, що мали особливе значення або цінність в тій чи іншій місцевості – сіль, чай, хутро, худоба, зерно тощо. Ці товари-еквіваленти можна вважати первісною нерозвиненою формою грошей, яка ще не здатна була розв’язати всіх суперечностей товарного обміну.

Розв’язуються ці суперечності еквівалентної форми вартості тільки тоді, коли майже скрізь люди починають використовувати у якості загального еквіваленту благородні метали – срібло й золото, які завдяки цій особливі ролі в товарообміну набувають економічної форми грошей, а загальна форма вартості остаточно трансформується у грошову форму вартості.

Грошова форма вартості має такий загальний вигляд:

Золото і срібло не є грошима за своєю фізичною природою. Вони стають грошима в процесі тривалого історичного процесу розвитку товарного обміну і форми вартості, який стихійно висуває на роль грошей саме благородні метали – золото і срібло і саме завдяки їх особливим фізичним, хімічним та економічним властивостям. Основними властивостями, які роблять саме благородні метали грошима є:

– однорідність та портативність;

– досить широке розповсюдження по земній кулі, відносно легкий спосіб видобутку й обробки, висока трудомісткість, що зумовлює їх високу власну вартість;

– відносно легка ділимість на частки при якій не зменшується сукупна вартість благородного металу;

– тугоплавкість, стійкість до впливу зовнішнього і навіть агресивного середовища та здатність майже довічно зберігатися без втрати своєї споживчої вартості.

Отже, гроші – це особливий товар, за яким у результаті розвитку товарного обміну монопольно закріплюється особлива економічна роль загального еквівалента, що найкращим чином вимірює вартість та виступає посередником в обміні усіх інших товарів [10, с. 46].

Обмін товарів на гроші є фактичним визнанням суспільством індивідуальних приватних витрат праці як суспільно необхідних.

Як загальний еквівалент гроші є:

По-перше, формою вираження економічних відносин обміну між товаровиробниками.

По-друге, універсальним інструментом виміру вартості усіх інших товарів та стихійного обліку суспільної праці товаровиробників, який відбувається в процесі реалізації їх товарів на ринку.

По-третє, всезагальною або безпосередньо суспільною споживчою вартість, що має здатність обмінюватися на всі інші товари. Це означає, що на відміну від усіх інших товарів гроші мають абсолютну ліквідність.

І, нарешті, конкретним предметним втіленням суспільної абстрактної праці й суспільного багатства і водночас найрухомішим об’єктом власності.

Більш повно сутність грошей розкривається у тих функціях, які вони виконують в економіці.

Сутність грошової системи

 

Грошовий обіг з'явився одночасно з виникненням грошей, тобто у період розкладу первіснообщинного ладу. В умовах рабовласницького та феодального устроїв розширенню грошового обігу перешкоджали панування натурального господарства та обмеженість товарних зв'язків. Значного розвитку грошовий обіг набув при капіталізмі, коли сформувалися національні та світові товарні ринки (XVI-XVII ст.), хоча окремі їх елементи з'явилися значно раніше. Саме в той час грошовий обіг складається у систему. Це було зумовлено тим, що у період утвердження капіталізму виникла об'єктивна необхідність зведення різних елементів грошового обігу в систему для побудови єдиної, стабільної та еластичної грошової системи.

Грошова система — це конкретна форма організації грошового обігу, визначена відповідним законодавством країни [5, с.48].

Вона не є довільним витвором державної влади, а залежить від реально існуючих економічних відносин.

Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів.

З огляду на те, що організація грошового обороту здійснюється за участі банків, а забезпечення нормального функціонування кредитних грошей є одним з основних завдань банківської системи, грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як складова останньої. Тому в багатьох країнах правові норми, що формують грошову систему, визначаються безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, що регламентують діяльність центральних банків. Більше того, відповідно до цих законів центральним банкам надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Тому є всі підстави вважати центральний банк інституційним центром грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи постає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави. Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, коли вони приймають рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямі їх об'єднання. Таке об'єднання неминуче означає втрату істотного захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого механізму економічно можлива лише за умови, що ці країни мають однакові за рівнем розвитку і структурою економіки та високодемократичні політичні устрої. Інакше виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об'єднуються. Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, економічного розвитку країни в її формуванні. Це проявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, а й у більш складних і відповідальних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні ознаки, які відрізняють її від грошових систем інших країн, забезпечують їм імунітет проти зовнішнього втручання.

 

Загальна характеристика елементів грошової системи

Грошова система містить низку елементів, їх визначає законодавство кожної країни. Загальними для грошових систем усіх без винятку країн є такі елементи:

1. найменування грошової одиниці;

2. масштаб цін;

3. види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

4. регламентація безготівкових грошових розрахунків;

5. регламентація готівкового грошового обороту;

6. регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

7. державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Розглянемо детально ці зазначені елементи.

1. Грошова одиниця встановлюється законодавством кожної країни з урахуванням історичних особливостей її розвитку та національних традицій. Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з історією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної країни. Так, зокрема, учинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі - високорозвинутої держави, яка існувала на території сучасної України в X-XI ст. Тим самим проведена своєрідна лінія зв'язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

2. Масштаб цін – це технічна функція грошей, спосіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. Масштаб цін установлюється і змінюється у законодавчому порядку. При металевому грошовому обігу масштаб цін являє собою вагову кількість металу, прийняту в даній країні за грошову одиницю. Ямайською валютною реформою 1976-1978 pp. було офіційно скасовано золотий вміст грошових одиниць. Нині масштаб цін складається стихійно та використовується для порівняння вартостей товарів через їх ціни.

Для держави невигідно мати дрібний масштаб, за якого ціни товарів визначаються великими сумами грошей з багатьма нулями. Тому іноді проводяться часткові грошові реформи, пов'язані з укрупненням масштабу цін - деномінацією. Наприклад, у 1996 р. деномінація була здійснена в Україні, у 1960р. - у Франції та ін. Про наявність масштабу цін і сьогодні свідчать істотні відмінності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більше того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання знецінюється, тобто зменшується її величина як масштаб цін. У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінюється стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у процесі ціноутворення істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаб цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.
Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави. Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього - доінфляційного - рівня. Ціни втрачають порівнянність у часі, здатність правильно виражати динаміку економічних процесів. Послабити ці недоліки можна шляхом відновлення попереднього масштабу цін, що здійснюється шляхом деномінації, яка проводиться як елемент грошової реформи. Отже, проблема масштабу цін нині стала складовою більш загальної проблеми забезпечення сталості грошей і вирішується одночасно з нею.

3. Види грошових знаків, що застосовуються в національній грошовій системі кожної країни, визначаються відповідними юридичними актами і мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети (банкноти), казначейські білети та розмінна монета (білонна), яка використовується для зручності обслуговування роздрібного товарообороту. Питання про види грошових знаків та структуру грошового обігу вирішує кожна країна самостійно (якщо вона не входить до валютного угруповання). Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання грошових сурогатів чи фальшивих грошових знаків. Забороняється також використання у межах країни іноземних грошових знаків як платіжних засобів, оскільки це ускладнює забезпечення національних грошей. Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг небанківських платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність емітентів цих засобів та механізм реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їх забезпечення. Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). В окремих, виняткових випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці). У такому разі грошові знаки називаються скарбничими білетами. Суттєва відмінність між зазначеними видами грошових знаків полягає у різних механізмах їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

4. Сучасні висококомп'ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати переважній частині грошової маси депозитну форму й обслуговувати грошовий оборот переважно у формі безготівкових розрахунків. Тому в грошових системах все більшого значення набуває державне регулювання безготівкового грошового обороту. Безготівковий оборот грошей здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи. Це полегшує регулювання і контроль за законністю платіжних операцій, створює сприятливі умови для захисту загальносуспільних інтересів та інтересів учасників грошового обороту. Разом з тим депозитна форма не захищає гроші від знецінення. Адже безпосередньо відповідальність за забезпечення депозитних грошей несе той банк, в якому відкриті рахунки. А банки, як відомо, мають схильність до банкрутства, що призводить до повної чи часткової втрати вкладниками своїх коштів. Навіть у високорозвинутих країнах щорічно банкрутують десятки банків, не кажучи вже про молоді країни, в яких банківські системи тільки формуються. Депозитні гроші приводяться в рух командами, які надходять у банки ззовні у паперовій чи електронній формі. Це відкриває можливості для несанкціонованого втручання у використання депозитних грошей як з боку працівників банків, так і третіх осіб. Світова банківська практика знає приклади втручання посторонніх у комп'ютерні мережі, коли були викрадені величезні кошти. Короткий за терміном досвід молодих незалежних країн, зокрема Росії та України, свідчить про широкі можливості розкрадання депозитних грошей за допомогою фальшивих паперових носіїв банківської інформації (фальшивих авізо, чеків), а також про несанкціоноване використання самими банками депозитних коштів до того, як вони надійдуть на рахунки їх власників (так зване "прокручування грошей"). Тому для власників депозитних грошей та банків потенційно існує не менша загроза їх втрати, ніж для власників готівки. Нейтралізувати цю загрозу можливо шляхом законодавчого урегулювання всіх цих питань на рівні грошової системи.

5. У готівковому грошовому обороті теж є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (найменування грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). З огляду на те, що готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Мова йде про обслуговування наркобізнесу, грального бізнесу, сексбізнесу, ухилення від сплати податків, контрабанду тощо. В усіх цих випадках гроші використовуються тільки в готівковій формі. Грошові знаки піддаються також підробці. Фальшування сьогодні загрожує багатьом валютам світу, стало чи не найприбутковішим видом підпільного бізнесу, що тісно переплітається з іншими його сферами і набуває міжнародного характеру. Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою. Хоч ці заходи певною мірою обмежують право власності особи на її грошові кошти, законодавство змушене йти на такі обмеження.

6. Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями - надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти. Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни.

7. Організація обороту грошей звичайно покладається чинним законодавством на банки. Це одна з важливих функцій банків, яку вони виконують у процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів. Проте важлива роль грошового обороту, переплетіння в ньому інтересів окремих економічних суб'єктів та суспільства в цілому вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками вказаної функції. Кожна держава покладає це завдання на спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є Національний банк України, що передбачено Конституцією та Законом "Про Національний банк України". Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи свої заходи економічної та фінансової політики, теж впливають на грошовий оборот. Проте свої регулятивні дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ. Грошова система забезпечує правову та організаційну базу для розроблення та реалізації грошово-кредитної (монетарної) політики в країні. З цього погляду монетарну політику можна розглядати як продукт функціонування грошової системи. Тому успішна реалізація цілей монетарної політики є одночасно свідченням ефективного функціонування грошової системи. І навпаки, не можна вважати ефективною грошову систему, якщо в країні проводиться не досить виважена монетарна політика, що не забезпечує надійного регулювання грошової маси (пропозиції грошей) і належної стабільності грошей.

 

 

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ 2.1. Класифікація грошових систем

 

Рис.2.1. Класифікація грошових систем

Грошові системи можна класифікувати за декількома критеріями.

В історичному плані важливе значення має класифікація грошових ситем за характером їх функціонування. За цим критерієм виділяються саморегульовані та регульовані грошові системи.

Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Саморегулювання полягало в ому, що обіг таких грошей ніс у собі передумову для вирівнювання маси грошей в обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці. Ця передумова полягала в рівності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, і вартості металу, який містився в монетах чи міг бути одержаний в обмін на банкноти. У зв’язку з цим в періоди спаду виробництва та товарообороту, зменшувалася потреба в засобах обігу, виникла загроза зниження мінової вартості (купівельної спроможності) грошей. Щоб уникнути втрат, власники таких грошей вилучали частину їх з обігу, переміщуючи в скарб. Там вони зберігалися до покращення кон’юнктури на ринку: при розширенні товарооборота гроші переміщалися зі скарбу в активний оборот. Так через механізм створення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової маси в обігу відповідно до потреб обігу в грошах.

Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку ринкових відносин, коли державне втручання в хід економічних процесів було мінімальним. Для широкого втручання об’єктивно не було начальної потреби та й можливості державних органів для цього були обмежені. Тому вирішальну роль держави за металевого обігу зводилась в основному до законодавчого встановлення валового вмісту (золота чи срібла) в грошовій одиниці. Тим самим держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет. Якщо металевий вміст монет внаслідок зносу зменшувався порівняно з офіційним більше встановленої норми, такі монети вважалися неповноцінними і підлягали перечеканці. Для спрощення цього процесу вводилася система відкритої чеканки монет, за якої кожний власник неповноцінних монет чи просто дорогоцінного металу міг здати їх на монетний двір, де з них за певну плату виготовляли відповідну суму неповноцінних монет.

Законодавчо встановлена відкрита чеканка монет теж була авжливим елементом саморегульованих грошових систем. Згодом, коли в обігу з’явилася значна маса паперових грошових знаків, розмінних на повноцінні монети, особливо після централізації їх емісії, виникла потреба законодавчо гарантувати обмін паперових знаків на метал та встановити порядок і механізм такого обміну.

Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму.

На ранніх етапах розвитку ринкового господарства грошові системи, як правило, мали форму біметалізму, за якого роль загального еквіваленту законодавчо закріплювалась за двома металами ¾ золотом і сріблом. Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб обігу в благородному металі (для чеканки монет). Але він мав і серйозний недоділ ¾ паралельно функціонували на ринку дві валюти та існували дві системи цін. Між ними виникав постійний антогонізм, що вимагало від держави регулятивного втручання у співвідношення між золотою і срібною валютами. В залежності від міри такого втручання виділяється декілька видів біметалевих грошових систем: система паралельних валют, система подвійної валюти і система “кульгаючої” валюти [9, с.35].

Першою, найбільш послідовною формою біметалізму була система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами однакового номіналу встановлювалося на ринку стихійно ¾ під впливом попиту і пропозиції. При відкритій чеканці обох видів монет це давало можливість підтримувати співвідношення між валютами на реальному рівні, тобто жодна з них не могла виявитися більш чи менш вигідною для суб’єктів обігу. Проте ця система створювала значні технічні незручності в організації обміну, поскільки ринкові зміни співвідношення валют спричинювали постійні коливання подвійної системи цін.

Щоб усунути ці незручності обігу, вводили законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет при їх відкритій чеканці. Наприклад, 1 рубль золотом дорівнював 1,5 рублям сріблом. Ця система одержала назву подвійної валюти. Вона внесла певну впорядкованість в систему ціноутворення, поскільки рівень цін одного виду автоматично перераховувався у другий по встановленому зафінансованому співвідношенню. Але незабаром у цій системі виявився інший недолік ¾ ринкове співвідношення між золотом і сріблом відхилялося від офіційного зафіксованого. Наприклад, на ринку за 1 кг. золта можна було купити 2 кг. срібла, а не 1,5 кг. як це випливало з офіційного співвідношення.

Один метал, в даному випадку золото, виявлявся переоціненим,ат другий ¾ срібло ¾ недооціненим. В цій ситуації власнику 1 кг. золота ставало невигідно чеканити з нього золоті монети. Вигідніше було за 0,75 кг. золота купити 1,5 кг. срібла і вільно відчеканити рівновелику кількість срібних монет. Гірші гроші, в нашому прикладі ¾ срібні монети, стали витісняти з обігу кращі ¾ золоті монети. Це явище паршим виявив польський вчений Коперник, а згодом сформулював як закономірність англійський фінансист Грешек і воно ввійшло в економічну науку і практику під назвою “закона Коперника-Грешека” [15, с. 74].

Деякі країни зробили спроби запобігти витісненню золота сріблом шляхом введення закритої чеканки срібних монет. Така система біметалізму одержала назву “кульгаючої” валюти. Але й ця спроба спасти біметалізм не увінчалася успіхом. Сама економіка капіталізму вільної конкуренціїї уже не сприймала такої грошової системи. Заборона відкритої чеканки срібних монет призвела до подальшого знецінення срібла відносно золота, посилився наплив дешевого срібла в країни, де ще зберігалися системи подвійної валюти, і відтік з них золота за кордон. Уряди цих країн змушені були зовсім припинити карбування срібних монет, об’явили золото єдиним грошовим товаром, а срібні монети, що залишилися в обігу, ¾ розмінною монетою.

Монометалізм ¾ це грошова система, за якої тільки один благородний метал виконує роль грошей. Поскільки за своїми фізичними і вартісними властивостями золото краще пристосоване виконувати цю роль, найпоширенішим був золотий монометалізм. Проте історія знає випадки існування срібного монометалізму. В Індії (1852-1893 рр.), в Голандії (1847-1875 рр.) та в Росії (1843-1852 рр.).