Експрес-аналіз бухгалтерської звітності 3 страница

Оцінюючи рентабельність отриманих і витрачених грошових коштів, необхідно брати до уваги особливість формування відповідних показників, суттєву для формулювання обґрунтованих висновків.

Ця особливість полягає у тому, що не всі надходження і витрачання грошових коштів за період, що досліджується, пов'язані з фінансовим результатом цього періоду. Фінансовий результат відображається в бухгалтерському обліку за принципом нарахування, а надходження та використання грошових коштів - за касовим принципом, тобто реального надходження (використання). Коли між нарахуванням і реальним надходженням (використанням) Існує часовий розрив, то фінансовий результат від здійснення заходу (господарської операції), з відповідним фінансовим результатом, може бути відображено у звітності за інший період часу.

Тому зниження рентабельності витрачених грошових коштів не слід розглядати як негативний результат поточної діяльності підприємства, якщо така тенденція викликана збільшенням виплат, які забезпечать йому прибуток у майбутньому. Не є негативним також зниження рентабельності грошових коштів, що надійшли, якщо відбулося збільшення надходження грошових коштів від господарських операцій, фінансовий результат за якими було виявлено в попередні звітні періоди.

Аналіз руху грошових коштів за прямим способом показує, що на рух грошових коштів підприємства та їх залишок впливають прямі та непрямі фактори. Під прямими розуміють фактори, дія яких безпосередньо відбивається на грошових потоках підприємства та викликає пропорційну зміну обсягу надходження грошових коштів та обсягу їх виплат.

Непрямими є фактори, виражені показниками, сформованими за принципом нарахування. Показники, що відображають непрямі фактори, визначають прибуток (збиток) до оподаткування. Тому вони впливають на грошові потоки підприємства через податок на прибуток, збільшуючи або зменшуючи перерахування до бюджету. Дія непрямих факторів викликає непропорційну зміну грошових потоків підприємства.

Щоб комплексно дослідити дію прямих і непрямих факторів на рух грошових коштів підприємства та їх залишок, необхідно скористатись формулою:

З_к = П_з + Д_ПН -В_НГ - ДЗ_Д + В₁ + А_о + Ц_Н + К_о + Д + І_Н - О_Т - В_ф - В_Б - (Д_ПН – С - В_А + Ц_П + Д_Д + О_Д + Ц_П - О_В + Н_Д - Н_В + відх.) х С_ТК + КЗ_П - Вб₁ - А_В – Ф - Д_В - К_В - Р₁

(9.3)

Пояснення до умовних позначень показників, що наведені в формулі 9.3, подані в табл. 9. 18.

Як видно з формули 9.3, фактори, виражені показниками "Виручка від продажу продукції, товарів, робіт та послуг, нарахована" (В_ПН), "Виручка, отримана в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами" (В_НГ) та "Приріст (зменшення) дебіторської заборгованості, пов'язаними з доходами" (Д_ЗД). мають специфічні риси. Вони відбиваються на грошових потоках підприємства і прямо, і непрямо. Зміна виручки, нарахованої від продажу продукції, товарів, робіт і послуг та отриманої у результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами, та зміна приросту (зменшення) дебіторської заборгованості щодо доходів прямо впливає на рух грошових коштів, так як визначає обсяг виручки від продажу продукції, товарів, робіт і послуг, отриманої грошовими коштами. Перераховані фактори непрямо впливають на грошові потоки підприємства тому, що нарахована виручка від продажу продукції, товарів, робіт і послуг визначає прибуток (збиток) до оподаткування. Виручка, отримана в результаті виконання зобов'язань негрошовими засобами, та приріст (зменшення) Дебіторської заборгованості щодо доходів є її складовими.

Проаналізуємо рух грошових коштів підприємства на підставі звітних даних, наведених у таблиці 9.18. Алгоритм розрахунків впливу прямих і непрямих факторів на кінцевий залишок грошових коштів підприємства, з урахуванням можливого їх укрупнення (деталізації), наведено в таблиці 9.19. Цифрова нумерація факторів у графі А цієї таблиці відображає їх рівень відносно показника, що досліджується.

 

 

 

За даними таблиці 9.19 можна зробити висновок, що зміна залишку грошових коштів відбулася за рахунок збільшення початкового залишку грошових коштів на 37 тис. грн. та чистого залишку грошових коштів на 96 тис. грн.

На збільшення кінцевого залишку грошових коштів вплинули наступні фактори:

1. Зміна надходжень грошових коштів за рахунок:

Ø збільшення виручки від продажу продукції, товарів, робіт та послуг на 47 тис. грн.;

Ø збільшення кредитів та позик - на 12 тис. грн.:

Ø збільшення дивідендів отриманих - на 3,0 тис. грн.;

Ø зменшення інших надходжень - на 5.0 тис. грн.

2.Зміна витрачання грошових коштів за рахунок:

Ø збільшення оплати товарів, робіт, послуг - на 24 тис. грн.;

Ø зменшення виплат працівникам — на 24 тис. грн.;

Ø зменшення перерахувань податку на прибуток - на 12 тис. грн.;

Ø збільшення фінансових Інвестицій - на 7,0 тис. грн.;

Ø зменшення сплачених дивідендів і відсотків - на 6,0 тис. грн.;

Ø зменшення інших виплат - на 526,0 тис. грн.;

Ø збільшення виплат авансів постачальникам - на 12 тис. грн.

Найбільший вплив на збільшення чистого залишку грошових коштів здійснило збільшення надходження грошових коштів.

Фінансовий стан підприємств визнається стійким, якщо забезпечується збалансованість надходження грошових коштів і їх виплат, яка визначається через показник рівня достатності надходження грошових коштів;

Р_д = ГП_п / ГП_н (9.4)

де Р_д- рівень достатності надходження грошових коштів, ГП_п - позитивний грошовий потік в звітному періоді, ГП_н - негативний грошових коштів у звітному періоді.

Оптимальне значення показника дорівнює одиниці. Воно свідчить про те. що у звітному періоді грошових коштів надходило стільки, скільки їх потрібно було для здійснення виплат. Значення показника більшого за одиницю свідчить про перевищення надходження грошових коштів над їх виплатою, а отже, про можливе неефективне використання даного виду ктивів підприємства, особливо, якщо це перевищення носить тривалий характер.

Якщо рівень достатності надходження грошових коштів менше одиниці, це також свідчить про незбалансованість грошових потоків підприємства в досліджуваний періоду часу. Однак таку ситуацію не можна оцінювати однозначно як незадовільну. При недостатності надходження грошових коштів виплати проводяться за рахунок раніше накопиченого залишку (початкового залишку грошових коштів), що може Й не мати негативних наслідків у короткостроковому періоді. Такий стан може погіршити результати діяльності підприємства в майбутньому, якщо перевищення виплат над надходженнями грошових коштів буде зберігатися і призведе до їх дефіциту. Тому, якщо виплати грошових коштів перевищують їх надходження, але це носить короткостроковий характер, а накопичений залишок грошових коштів зберігається у певній сумі, то грошові потоки підприємства можна оцінити позитивно.

На основі звітних даних, наведених у табл. 9.14, проаналізуємо достатність надходження грошових коштів та ефективність їх використання (табл. 9.20).

 

Результати аналізу показують, що надходження грошових коштів у звітному періоді випереджали їх виплати, але рентабельність грошових коштів, що надійшли, та їх залишку значно нижча, ніж використаних.

Відбулося зменшення показників рентабельності грошових коштів отриманих (на 0,28 пункта), чистого грошового потоку (на 167,15 пункти). Така тенденція зумовлена зростанням абсолютної суми позитивного та чистого грошових потоків (відповідно на 57 і 100 тис.грн.) і не пропорційним збільшенням сум фінансових результатів. Зростання узагальнюючого показника рентабельності грошових потоків на 0,18 пункта свідчить про прискорення оборотності грошових коштів.

Для більш обґрунтованої оцінки руху грошових коштів підприємства та ефективності їх використання на основі звітної інформації потрібно відслідковувати тенденцію зміни відповідних показників за тривалий період часу.

Інформація про рух грошових коштів має важливе значення як для аналізу, так і для планування господарсько-економічної діяльності, а також для розробки програми розвитку підприємства. При здійсненні аналізу необхідно пам'ятати, що лише виконання всіх аналітичних процедур і проведення всіх необхідних розрахунків забезпечить ефективність аналітичної роботи.

9.6. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Основне завдання аналізу фінансової стійкості полягає у визначенні спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан. При вирішенні цього завдання необхідно дати відповідь на наступні запитання:

1) наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування;

2) як змінюється рівень цієї незалежності;

3) чи відповідає співвідношення активів та джерел утворення майна підприємства завданням його діяльності?

Результатом аналізу фінансової стійкості підприємства повинен бути висновок щодо його спроможності здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також ^вірогідність збереження такого стану підприємства.

Користувачами результатів аналізу фінансової стійкості можуть бути засновники підприємства, його керівництво, ділові партнери та банки. Саме оцінка фінансової стійкості дозволяє зовнішнім користувачам (контрагентам підприємства) визначити фінансові можливості підприємства в майбутньому.

За системного та комплексного підходу до аналізу підприємство розглядається як складний економічний організм, функціонування якого можна описати за допомогою системи параметрів. Тому існуючі методики аналізу фінансової стійкості підприємства передбачають проведення дослідження в декілька етапів, склад і кількість яких, а також порядок розрахунку показників в різних літературних джерелах відрізняються залежно від цілей, дослідження і тлумачення поняття "фінансова стійкість". Як правило, аналіз фінансової стійкості проводиться в наступній послідовності:

1. Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення:

Ø стійкості капіталу;

Ø ресурсної стійкості;

Ø стійкості управління.

Дослідження структури пасиву балансу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

Особлива роль аналізу структури капіталу при оцінці фінансової стійкості зумовлена його функціями: статутний та додатковий капітал підприємства дає змогу організовувати процес виробництва продукції, застосовувати прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу, посилити власні позиції на ринку. Крім того, розмір власного капіталу забезпечує довіру партнерів підприємства (як інших підприємств, так і банків), що визначає можливість отримати від них фінансові вкладення у разі необхідності для усунення дій несприятливих факторів. Якщо обсяг власного капіталу невеликий, то кредитори мають певний підприємницький ризик. Власний капітал відіграє роль "буферу", захищає підприємство від банкрутства.

Окрім власного капіталу господарська діяльність підприємства підтримується зобов'язаннями. Використання зобов'язань впливає як на ступінь ризику, так і на дохід підприємства.

Порядок аналізу складу і структури пасивів підприємства розглянуто в п. 9.3.

Аналіз ресурсної стійкості як складової фінансової стійкості повинен охоплювати такі аспекти:

Ø зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової інфраструктури (пІдприємствами-постачальниками ресурсів, банками, споживачами продукції);

Ø ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин;

Ø залежність діяльності підприємства від стану економіки країни в цілому;

Ø спроможність підприємства до залучення коштів;

Ø контроль грошових потоків.

Аналіз організаційно-функціональної стійкості (стійкості управління) проводиться з точки зору адекватності організаційної та виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями — це ключ до фінансової стабільності і надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та рентабельності в цілому - з іншого. Чим активніше використовує підприємство залучений капітал, тим більше у акціонерів потенційних можливостей отримати прибуток. Одночасно зростає і ризик невиконання всіх зобов'язань, взятих підприємством при залученні цього капіталу.

Аналогічну "балансуючу" роль в сфері виробництва відіграє операційна залежність (див. тему 10), яка відображається на ліквідності підприємства і управлінні економічним ризиком. Між двома видами залежностей - фінансовою і операційною - існує тісний зв'язок. Вони впливають па ступінь економічного ризику в цілому, а відповідно, і на стан фінансового здоров`я підприємства.

//. Визначення типу фінансової стійкості підприємства.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Для характеристики джерел формування запасів застосовується кілька показників, які відображають ступінь охоплення різних нидів джерел:

1. Наявність власних оборотних засобів визначається за формулою:

Н_в = Ф 1 Р 380 + Ф1 Р 430+Ф1 Р 630 -Ф І Р 080, (9.5)

де Н_в - наявність власних оборотних засобів.

2. Наявність довгострокових джерел формування запасів визначається шляхом збільшення наявних власних оборотних засобів на суму довгострокових зобов'язань:

де Н_Д - наявність довгострокових джерел формування.

3. Показник загальної величини джерел формування запасів дорівнює сумі власних оборотних засобів, довгострокових джерел та короткострокових зобов'язань:

де Н_З - загальна величина джерел формування.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1) Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів:

де З_в - вартість запасів.

2) Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування:

3) Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів:

Забезпеченість запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан за ступенем його стійкості. Можливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості.

1. Абсолютна стійкість фінансового стану характеризується тим, що сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів господарюючого суб'єкта. При цьому спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів та запасів.

2. Нормальна стійкість фінансового стану, при якій гарантується платоспроможність господарюючого суб'єкта, при ньому вартість запасів господарюючого суб'єкта менша або дорівнює сумі довгострокових джерел формування.

При абсолютній і нормальній стійкості фінансового стану спостерігається високий рівень доходності та відсутність порушень платіжної дисципліни.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан характеризується тим, що зберігається можливість відновлення платоспроможності за рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування, надлишком або рівністю загальної величини основних джерел формування запасів та вартістю запасів; порушеннями фінансової дисципліни, збоями в надходженні грошових коштів на поточний рахунок, зниженням прибутковості діяльності.

При цьому фінансова стійкість вважається допустимою, якщо виконуються наступні умови:

Ø вартість виробничих запасів разом із вартістю готової продукції дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів та залучених засобів, що беруть участь у формуванні запасів;

Ø вартість незавершеного виробництва разом із витратами майбутніх періодів дорівнюють або менше суми власного оборотного капіталу.

Якщо ці умови не виконуються, то спостерігається тенденція до погіршення фінансового стану.

4. Кризовий фінансовий стан (господарюючий суб'єкт знаходиться на межі банкрутства), коли грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не в змозі покрити навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик. Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів по оплаті праці, кредитам банку, постачальникам, бюджету тощо.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування та загальної величини основних джерел формування запасів.

Умови, за якими можна визначити тип фінансової стійкості підприємства узагальнено в таблиці 9.21.

 

Фінансова стійкість може бути відновлена шляхом поповнення джерел формування запасів (збільшення кредитів, позик), оптимізації їх структури, обґрунтованого зниження рівня запасів тощо.

///. Комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться шляхом розрахунку наступних відносних показників (табл. 9.23).

 

 

 

Наведемо пояснення до значення і сутності окремих показників фінансової стійкості:

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує питому вагу власного капіталу в загальній сумі балансу. Щодо рівня залученого капіталу існують різні, іноді суперечливі судження. Найбільш поширеною є думка, що питома вага власного капіталу мас бути достатньо високою, на рівні 50 %. Вважається, що в підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають більше коштів, оскільки воно з більшою імовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Наприклад, японським корпораціям навпаки, властива висока питома вага залученого капіталу (майже 80 %). Оскільки джерелами формування ресурсів підприємств в Японії в основному є банки, то високий рівень концентрації залученого капіталу свідчить про рівень довіри до корпорації з боку банків, а отже, про її фінансову надійність.

Для промислових підприємств України вважається, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, так як ним мають покриватися всі необоротні активи підприємства й ті оборотні активи, які забезпечують безперебійну діяльність.

Коефіцієнт фінансової залежності. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення питомої ваги залучених коштів у фінансуванні підприємства. Його величина, рівна 1 (100 %), показує, що власники повністю фінансують своє підприємство. Керуючись оптимальною питомою вагою власного капіталу в 50 %, можна визначити оптимальне значення коефіцієнта фінансової залежності як 2,0.

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу. Величина цього показника суттєво залежить від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Він показує частку власного капіталу, яка вкладена в поточну діяльність, а яка капіталізована.

Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу (фінансування). Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Він показує скільки залученого капіталу припадає на 1 гривню власного. Нормальне значення - < 1,0. У світовій практиці вважається, що якщо значення цього коефіцієнта досягає одиниці, то співвідношення між залученим і власним капіталом наближається до критичного рівня. Значення даного коефіцієнту залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції. На підприємствах галузей з швидкою оборотністю засобів, наприклад у торгівлі, громадському харчуванні, харчовій промисловості, значення цього коефіцієнта більше; у металообробці, машинобудуванні - нижче. Крім того, на підприємствах сільського господарства, будівництва в зв'язку із сезонним характером та епізодичним, дискретним залученням позикових коштів, величина коефіцієнта може значно змінюватися у межах одного звітного періоду.

Значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції.

Збільшення коефіцієнта структури фінансування необоротних активів свідчить про підвищення рівня фінансування необоротних активів за рахунок довгострокових джерел, відповідно про зростання Інвестиційної активності підприємства.

Зміна коефіцієнту довгострокового залучення позикових коштів може бути охарактеризована наступним чином: збільшення характеризує підвищення інвестиційної активності за рахунок залучення довгострокових кредитів. Якщо коефіцієнт зменшується, то можна зробити зворотний висновок.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами визначається як відношення власних оборотних активів до всіх оборотних активів і показує, яка частина оборотних активів забезпечується власними джерелами фінансування.

Аналізуючи структуру капіталу особливу увагу необхідно звернути на розмір резервного капіталу, за допомогою якого можна розрахувати коефіцієнт страхової стабільності підприємства. Він показує суму капіталу зарезервовану підприємством на кожну гривню вартості майна (коефіцієнт страхування бізнесу), вартості власного капіталу (коефіцієнт страхування власного капіталу), вартості внесків засновників до статутного капіталу (коефіцієнт страхування статутного капіталу).

Коефіцієнти страхування порівнюються з нормативом згідно чинного законодавства. Наприклад, у господарських товариствах резервний капітал створюється у розмірі, встановленому статутними документами, але не менше 25 % статутного капіталу.

Залежно від мети аналізу та потреб користувачів Інформації можуть бути розраховані й інші співвідношення.

Розглянемо на прикладі (за даними Додатку і) розрахунок основних показників оцінки фінансової стійкості підприємства (див. табл. 9.24)

 

За даними таблиці 9.24. можна зробити висновок, що її цілому відбулися позитивні зміни у складі показників, якими характеризується фінансова стійкість. Значення коефіцієнту автономії перевищує нормативне значення і свідчить про незначну залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, так на кінець періоду підприємство на 82 % фінансувалось за рахунок власного капіталу. Відповідно, протягом періоду відбулося зменшення фінансової залежності. У структурі пасиву підприємства як на початок, так і на кінець періоду, відсутні довгострокові зобов'язання - (коефіцієнт поточних зобов'язань дорівнює одиниці). Негативний характер носять зміни коефіцієнта страхування бізнесу, протягом періоду резервний капітал на підприємстві не поповнювався і лише незначна частина майна підприємства покривається відповідними резервами.

Зменшення коефіцієнту співвідношення залученого та власного капіталу свідчить про зменшення залежності підприємства під зовнішніх джерел фінансування. Так, на початок періоду па! гри. власного капіталу припадало 0.32 гри. залучених засобів, що на 0,10 гри. більше, ніж на кінець періоду. При чому власника залучених засобів у загальній сумі джерел утворення незначна, відповідно 24% і 18%. Динаміка наведених показників, у тому числі коефіцієнта фінансової стійкості (+1,52) свідчить про покращання фінансового стану підприємств.

У рамках внутрішнього аналізу здійснюється поглиблене дослідження фінансової стійкості підприємства на основі побудови балансу неплатоспроможності, що включає наступні взаємопов'язані групи показників (табл.
9.25).

 

Даний баланс дотримується при достовірності бухгалтерського обліку та відповідній його аналітичності.

Крім того, при аналізі фінансової стійкості необхідно з'ясувати причини різкого збільшення статей матеріальних оборотних засобів: виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, якщо такі мали місце.

9.7. Аналіз ділової активності підприємства

Засоби господарюючих суб'єктів знаходяться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше відбувається кругообіг, тим більше продукції підприємство може виготовити та реалізувати при сталому їх розмірі. Сповільнення оборотності, потребує додаткового вкладення засобів та може спричинити погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукції та суми прибутку без додаткового залучення фінансових ресурсів.

Крім того, збільшення швидкості обороту відображає підвищення економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільняти частину оборотних засобів для власних потреб (зокрема, для розвитку виробництва).

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує: свої ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності, оскільки саме цей показник зумовлює платоспроможність, фінансову стійкість та стабільність діяльності господарюючого суб'єкта.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності с рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Однак, головним критерієм ефективності роботи підприємства є його прибутковість, тому, здійснюючи господарську діяльність Підприємствоповинно намагатися не лише прискорювати рух засобів, але й отримувати максимальну віддачу від цього проекту.

Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності. Так як розмір річного обороту залежить від швидкості оборотності засобів, тому з розмірами обороту та, відповідно, із оборотністю пов'язана величина умовно-постійних витрат: чим швидший оборот, тим менше на кожен оборот припадає сума цих витрат.