Аналіз прямих витрат на оплату праці

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є швидше зростання продуктивності праці, ніж зростання середньої оплати праці.

Загальна сума прямої заробітної плати залежить від:

Ä обсягу та структури виробництва продукції;

Ä рівня витрат на оплату праці у собівартості окремих видів продукції (залежить від трудомісткості продукції і середньогодинної заробітної плати).

Проводячи аналітичне дослідження, можна визначити розмір впливу на собівартість продукції усіх розглянутих факторів, який визначається як сума добутків зміни собівартості продукції за рахунок кожного фактору на фактичний обсяг виробництва.

Аналіз непрямих витрат.

Проведення аналізу витрат підприємства передбачає вивчення рівня, динаміки і структури загально-виробничих втрат (як правило, відокремлено витрат на утримання і експлуатацію обладнання та цехових витрат), адміністративних витрат підприємства. Ці витрати є; комплексними, складаються з різних елементів, що зумовлює необхідність складання кошторисів для потреб планування, обліку та контролю. Враховуючи, що окремі види витрат не залежать від обсягів виробництва, а інші повністю або частково залежать від його зміни, кошторис непрямих витрат можна представити» наступній формі (табл. 13.11).

 

У процесі аналізу вивчають динаміку та напрями зміни непрямих витрат, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису та причини відхилень, підраховують непродуктивні втрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи по використанню виявлених резервів.

Враховуючи, що не всі види непрямих витрат однаково пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції, аналіз непрямих витрат проводиться окремо за статтями витрат умовно-постійних і умовно-змінних:

Ä аналіз умовно-постійних витрат здійснюється шляхом порівняння суми та рівня цих витрат за звітний період у динаміці або з кошторисом. Детально вивчаються причини, які викликали перевитрачання і економію за кожною статтею;

Ä аналіз умовно-змінних витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичної величини на 1 гри. продукції (тобто рівня витрат) з кошторисним або базисним рівнем, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції.

Умовно-зміннІ витрати порівнюють з фактичними в динаміці за декілька звітних періодів і в такий спосіб оцінюють динаміку змін витрат, абсолютну та відносну економію або перевитрачання, виявляють резерви зниження витрат (табл. 13.12).

 

За даними таблиці 13.12 непрямі витрати у II кварталі збільшилися на 15,06% або на 47 тис. грн. порівняно з І кварталом. При цьому структура статей калькуляції за аналізований період не дуже змінилася. Найбільша зміна відбулася у статті "Сировина і матеріали", питома вага якої збільшилась на 1.34 пункти, а питома вага статті "Купівельні комплектуючі вироби" зменшилась на 1,4 пункти структури. У II кварталі значно збільшились інші витрати, які склали 1 і тис, грн., що на 83,33 % більше, ніж у І кварталі.

З огляду на чисельність і різноманітність видів витрат, які входять до складу непрямих витрат, різноманітними є й причини утворення їх відхилень від кошторису. Для їх виявлення використовується як звітна і кошторисна інформація, так і дані первинних документів, аналітичного обліку, нормативної бази, розрахунки та інші джерела інформації.

Відхилення (перевищення або економія) фактичної суми непрямих витрат порівняно з даними кошторису, минулих періодів, прогнозними, можуть бути обумовлені причинами, наведеними в таблиці (див. табл. 13.13).

 

Аналіз питомої ваги загальновиробничих витрат у собівартості одиниці продукції проводиться з урахуванням результатів, отриманих при аналізі їх в цілому по підприємству. Дані виграти розподіляються між окремими видами виготовленої продукції пропорційно до обраної бази для розподілу.

Відповідно, сума даних витрат, яка припадає на одиницю продукції, залежить під зміни:

Ä загальної суми загальновиробничих витрат;

Ä бази розподілу.

При перевірці виконання кошторису витрат не можна всю отриману економію піднести на рахунок підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат залежить під того, які причини викликали економію або перевитрачання за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням передбачених заходів щодо покращання умов праці, техніки безпеки, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

У процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. У висновку за результатами аналізу непрямих витрат вказуються резерви можливого зниження собівартості, заходи щодо використання виявлених цих резервів; розробляються пропозиції щодо варіантів відповідних управлінських рішень (система заходів по усуненню і недопущенню причин, що зумовлюють перевитрачання).

13.5. Оперативний аналіз собівартості продукції

Важливу роль у зниженні собівартості продукції відіграє оперативний економічний аналіз. який дає змогу своєчасно, оцінити господарські ситуації, пов'язані з формуванням собівартості продукції, виявити негативні причини та недоліки, внутрішньогосподарські резерви покращання використання виробничих ресурсів і оперативно приймати відповідні управлінські рішення.

Ефективність оперативного аналізу собівартості багато в чому залежить від організації оперативного планування, обліку та регулювання. Належна організація оперативного планування передбачає своєчасну розробку оптимальних планових завдань, що базуються на економічно обґрунтованих нормативах для окремих структурних підрозділів підприємства і своєчасне їх доведення до виконавців.

Для оперативного управління собівартістю в цеху, на виробничих ділянках проводять групування відхилень від норм і зміни норм за місцями виникнення, причинами її винуватцями. Групування проводяться щоденно, щодекадно, щомісячно за елементами витрат І статтями калькуляцій. Такий оперативний щоденний аналіз виробничих витрат на місцях їх виникнення дає можливість виявити відхилення від норм витрачання матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, фонду заробітної плати по кожній операції завдяки оперативному спостереженню за комплексними цитратами: ' загальновиробничими та іншими - у межах затверджених кошторисів, а для умовно-змінних витрат - з урахуванням виконання плану випуску продукції.

Оперативний аналіз у цехах та інших структурних підрозділах здійснюють на підставі первинної документації оперативного й бухгалтерського обліку, и яких фіксуються відхилення від норм, причини такого відхилення і персональну відповідальність за їх виникнення.

Протягом звітного періоду можуть виникати річні за змістом і часом дії господарські ситуації. Одні з них спричиняють перевитрачання матеріальних і трудових ресурсів, інші - навпаки, створюють сприятливі умови для економії даних ресурсів. Якщо оперативно не аналізувати фактори формування собівартості і не приймати відповідні заходи, то результати ретроспективного аналізу собівартості продукції за даними місячної (квартальної) звітності не відображатимуть реальних змін витрат на виробництво.

Оперативний аналіз собівартості продукції мас ряд особливостей, які необхідно враховувати при його організації і проведенні:

1) своєчасність оперативного аналізу собівартості продукції: аналіз проводиться протягом того відрізку часу, у якому виникли та продовжують діяти короткотермінові причини, що спричиняють відхилення при формуванні собівартості продукції;

2) необхідність виявлення і вивчення впливу на собівартість продукції не всіх факторів, а тільки основних на даному рівні управління, які спричиняють суттєві відхилення від програми формування собівартості продукції, яка виготовляється. Виявити та виміряти, всі фактори в оперативному циклі управління недоцільно і практично неможливо. Визначаючи коло основних факторів, необхідно враховувати специфіку виробничого процесу підприємства.

Так, на машинобудівних підприємствах часто фактором значної зміни собівартості продукції на початкових стадіях виробництва є заміна матеріалів. За допомогою оперативного аналізу своєчасно оцінюється вплив

фактора заміни на собівартість і здійснюють необхідні заходи щодо зниження його негативного впливу і попередження причин виникнення в майбутньому. Якщо виникає необхідність у заміні матеріалів, оперативний аналіз дозволяє знайти оптимальний її варіант з точки зору впливу на якість І собівартість продукції. У процесі використання нового матеріалу фактичне його витрачання на виріб може відрізнятися від встановленої норми, що проявляється у відхиленнях від норм поворотних і безповоротних відходів;

3) застосування різних методик оперативного аналізу собівартості продукції, що враховують специфіку галузі (тип виробництва, особливості організаційної системи управління тощо);

4) виявлення причин перевитрачання і винних осіб у допущенні перевитрачання фонду заробітної плати з метою швидкого його усунення і попередження;

5) практична цінність аналізу окремих елементів витрат, зокрема, палива, енергії всіх видів, допоміжних матеріалів тощо;

6) наявність недоліків існуючих методик оперативного аналізу собівартості продукції - допущення значних умовностей: за окремими статтями собівартості фактичні витрати замінюються плановими або середніми, що склалися у минулому періоді (місяці або кварталі); недостатньо уваги приділяється розкладанню загальної суми відхилення на окремі фактори, що її обумовлюють, своєчасному та повному виявленню причин негативних змін. Отримані результати такого аналізу дають неточну оцінку ситуаціям з формування собівартості, що склалися на тій або іншій ділянці виробництва.

Ефективний оперативний аналіз собівартості можливий лише в комплексі з іншими основними елементами оперативного управління, що включає операції з прийняття оптимального управлінського рішення за результатами аналізу та забезпечення його виконання. Найбільш сприятливі умови для цього створюють автоматизовані системи управління, застосування сучасних комп'ютерних технологій (див. тему 18).

 

13.6. Використання функціонально-вартісного аналізу при аналізі витрат на виробництво

До найбільш ефективних видів аналізу господарської діяльності з метою виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів і, відповідно, зниження собівартості продукції відноситься функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

Функціонально-вартісний аналіз передбачає одночасне та взаємопов'язане дослідження функцій об'єкту (виробу, роботи, послуги) і вартості цих функцій (витрат живої та уречевленої праці на створення і виконання функцій).

Під функціями розуміють споживчі властивості (якості) об'єкту. Воші поділяються на: 1) головну функцію, що виражає призначення об'єкту; 2) основні функції, що забезпечують виконання головної; 3) допоміжні функції, які реалізують основні; 4) зайві або непотрібні функції; 5) шкідливі функції. У сукупності ці функції виражають споживчу вартість об'єкту.

Послідовність проведення ФВА коротко виражають наступним чином: "розчленити, знайти й розвинути", що означає: елімінувати функції виробу та системи; знайти за допомогою творчого, колективного обговорення альтернативні варіанти здійснення цих функцій; розвинути й втілити найбільш економічно доцільні з цих варіантів.

Основні завдання проведення ФВА наведені на рис. 13.2.

 

Вирішення перерахованих завдань базується на наступних основних підходах ФВА:

Ä Функціональний підхід - означає, що в ході аналізу увага дослідника концентрується не на об'єкті та його елементах (носіях функцій), а на самих функціях, абстрагуючись від об'єкту;

Ä поєднання функціонального і економічного підходу - дозволяє вирішувати одночасно два завдання: підвищення якості та зниження собівартості об'єкту;

Ä поєднання інженерного та економічного підходів - забезпечує пошук і вирішення складних інженерно-економічних завдань з метою усунення шкідливих і непотрібних функцій, а також зниження витрат дорогих функцій;

Ä своєчасна мінімізація майбутніх витрат - головна увага приділяється не минулим витратам, які вже здійснилися, а майбутнім витратам, які необхідно мінімізувати;

Ä нестандартний - максимально використовує оригінальні, незвичайні, нестандартні рішення;

Ä системний - використовується як при дослідженні функцій (їх групування і визначення суттєвості). так і при дослідженні витрат на виконання даних функцій;

Ä універсальність - ФВА може застосовуватися у будь-якій сфері, де створюється споживча вартість.

Здійснення ФВА передбачає дотримання певної послідовності. Характеристику основних етапів ФВА наведено в табл. 13.14.

 

Використання функціонально-вартісного аналізу для зниження собівартості продукції, що випускається, має деякі особливості при розробці нових видів продукції. Основна відмінність полягає у тому, що на стадії

науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських розробок ФВА використовують для підвищення якості продукції, у комплексі з якими вирішують завдання зниження витрат на їх виробництво й експлуатацію, а для пошуку резервів зниження собівартості обсяг досліджень обмежують окремими видами продукції, їх елементами, технологією й організацією виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз продукції з метою зниження собівартості у першу чергу проводять за видами продукції, що мають найбільшу питому вагу в загальному обсязі виробництва за умови її збереження в перспективі. Можна використовувати й інші критерії при виборі об'єкта ФВА, наприклад, питому вагу даного виробу в загальній трудомісткості, матеріальних витрат, витрати конкретного матеріалу тощо. За цими критеріями встановлюють і черговість проведення ФВА.

Об'єктами вивчення ФВА за окремими видами продукції можуть бути дорогі деталі і вузли низької якості, дефіцитні матеріали та ін.

Основна мета ФВА собівартості продукції - виявлення оптимального співвідношення між споживчою вартістю об'єкта та витратами на його виробництво.

Аналізуючи собівартість готової продукції, оцінюються також розрахункова та фактична калькуляції виробів, виявляються та вимірюються фактори перевитрат, які класифікуються на викликані змінами відповідно до результатів ФВА, прорахунками та помилками функціональних відділів, які проводили підготовку виробничого процесу.

Резерви зниження собівартості при ФВА визначають шляхом виявлення й усунення зайвих витрат, закладених у недосконалості конструкції виробу в цілому або його деталей, відсталої технології й організації виробництва. Основну увагу при цьому приділяють виявленню неекономічних технічних рішень, непотрібних і невикористаних функцій, недовикористаних функціональних ресурсів (щодо міцності, класу точності тощо), відхилень від нормальних умов, передбачених процесами виготовлення і організації виробництва тощо.

Результатом проведення ФВА повинно бути зниження витрат одиниці продукції. Це досягається шляхом:

Ä збільшення споживчої вартості об'єкта при скороченні витрат на його виготовлення;

Ä збільшення споживчої вартості об'єкта за умови, що витрати на його виготовлення не змінюються;

Ä збільшення споживчої вартості об'єкта швидше, ніж витрат на його виготовлення;

Ä незмінність споживчої вартості об'єкта при одночасному скороченні витрат на його виготовлення;

Ä повільніше зменшення витрат на виготовлення продукції, ніж споживчої вартості об'єкта, але не нижче головної функції.

Економічний ефект на рівні окремих технічних рішень у системі ФВА проявляється в економії витрат на матеріали, заробітну плату для виготовлення продукції тощо.

Практика застосування ФВА показує, що найбільший ефект проявляється на перед проектній та проектній стадіях життєвого циклу виробу. На інших стадіях ефективність нижча, але не менша порівняно з техніко-економічним аналізом, який є його логічним продовженням. їх різниця полягає в тому, що ФВА дозволяє знайти резерви економії матеріальних, трудових та грошових ресурсів на підставі дослідження функцій об'єкту; техніко-економічний аналіз дає можливість виявити резерви економії цих ресурсів на базі дослідження прийомів і способів створення об'єкта з вже заданими функціями.

У результаті проведеного аналізу витрат на виробництво виявляють напрями зниження собівартості, для реалізації яких необхідно розробити відповідні управлінські рішення.

13.7. Визначення резервів зниження собівартості продукції

На заключному етапі аналізу витрат на виробництво проводиться зведений розрахунок резервів зниження собівартості продукції та розробка заходів щодо використання виявлених резервів. Основні джерела резервів зниження собівартості продукції наступні:

1. Збільшення обсягу виробництва продукції: виявляються при аналізі виробництва продукції (див. тему 11); утворюються за рахунок економії умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва; розраховуються за формулою:

 

де Со - планова собівартість додаткового обсягу виробництва ПВ_У.ПОСТ % - питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

Наприклад, виявлено резерв зростання обсягу виробництва продукції на 5 %, питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції складає 22 %, планова собівартість додаткового обсягу виробництва продукції 40 тис. грн. Зниження собівартості за рахунок умовно-постійних витрат складе 40 х 22 / 100 = 8,8 (тис. грн.).

2. Зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок:

Ä зниження матеріаломісткості продукції: впровадження нових, більш економних видів конструкцій; застосування ресурсозберігаючої техніки та технології, маловідходних технологій, використання прогресивних видів матеріалів, усунення втрат при переробці, зберіганні І транспортуванні матеріалів, посилення контролю за зберіганням матеріалів, ліквідації браку і втрат матеріалів; вторинного використання матеріальних ресурсів (утилізація відходів, їх регенерація, відновлення, збір, заготівля і використання відходів, тощо). Зниження матеріальних витрат за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів визначається як добуток різниці норм витрачання матеріалів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів та планових обсягу виробництва продукції і цін на матеріальні ресурси.

Ä підвищення продуктивності праці, зниження витрат на оплату праці за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, що визначається як добуток різниці трудомісткості виробів до і після впровадження та планових середньогодинної тарифної ставки та обсягу виробництва продукції. Крім того, сума економії збільшується на відсоток додаткової заробітної плати та відсоток відрахувань від фонду оплати праці, які включаються до собівартості продукції;

Ä більш ефективного використання виробничого устаткування, зниження витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації і ліквідації непотрібних основних засобів і таких, що не використовуються. Визначається як добуток вартості, що амортизується та норми амортизації.

При підрахунку резервів зниження собівартості продукції необхідно уникати повторного рахунку резервів. Для цього необхідно пов'язувати негативні результати невиконання конкретних заходів з зафіксованими у звітності невиробничими витратами та невиправданими перевитратами.

Всі виявлені резерви зниження собівартості підраховуються та узагальнюються, а потім розробляються відповідні заходи щодо використання виявлених резервів.

 

 

ТЕМА 14