Народовці на чолі українського політичного руху

Поступово народовці зміцнили свої позиції і на рубежі 70-80-х років XIX ст. стали активно відтісняти москвофілів у політичній царині. Важ­ливим етапом цієї роботи стало видання політичних часописів «Батьків­щина», «Діло» та літературно-наукового часопису «Зоря». Провідну роль у їх становленні відіграв відомий громадський діяч В. Барвінський. За його ініціативою у Львові в 1880 році було проведене всенародне віче за участю 2 тис. селян, що стало першою спробою поєднання народовського руху з широкими народними масами.

На початку 80-х pp. народовці створили свій керівний політичний орган — Народ­ну раду, яку очолив Ю. Романчук.

Восени 1885 року вона видала першу ві­дозву до русинів Галичини й статут Народ­ної ради.

У статуті Народної ради проголошувала­ся мета організації народовців — «розвій руської народності як самостійної народ­ності слов'янської, окремої від польської і російської, оборона прав руського народу і поширення його інтересів та змагань в усіх політичних, культурних, суспільних і економічних відносинах». Як ба­чимо, Народна рада фактично ставила перед собою завдання продовжити справу Головної руської ради, що існувала в 1848 році, домагаючись авто­номії українських земель у складі Австро-Угорщини.

Водночас у Галичині зростав вплив радикальних ідей М. Драгоманова, який закликав галицьку молодь рішуче позбавитися консервативних по­глядів лідерів старшого покоління та якомога активніше й наполегливі­ше збільшувати свій інтелектуальний потенціал, ознайомлюючись з най­кращими творами європейської та російської культури й наукової думки. М. Драгоманов уважав, що молоде покоління борців має присвятити себе служінню пригнобленим масам, причому не лише словом, а й конкретни­ми практичними справами. Його заклики глибоко запали в серця моло­дих патріотів, які, на відміну від москвофілів і народовців, уперто шука­ли свій власний шлях боротьби за інтереси трудящих мас. Найбільш обда­рованими, енергійними й послідовними серед них були Іван Франко та

Довідка. На зламі XIX і XX ст. національ­но-свідомі українці західних земель стали на­зивати себе українцями — етнонімом, який раніше прищепився серед інтелігенції Над­дніпрянщини. Відмова від давньої етнічної назви «русин» спричинена такими міркуван­нями: по-перше, слово русин було надто близьким до слова русский (росіянин), а, по-друге, вживаючи самоназву своїх співвітчиз­ників у Російській імперії, західні українці прагнули підкреслити свою єдність із ними. Назва «русин», похідна від Русь, уперше за­свідчена в X ст. З кінця XVI ст. на центральних і східних землях етноніми русин, русини замінені назвами українець, українці.

Михайло Павлик. Саме вони й очолили згодом справжнє інтелектуальне та ідеологічне повстання проти консервативних і догматичних сил, які панували на той час в українському національно-патріотичному русі Галичини.

Слідом за М. Драгомановим І. Франко та М. Павлик пропагували в ча­сописах «Громадський друг» та «Молот» ідею піднесення політичної сві­домості селянських мас як одну з головних передумов національного й со­ціального відродження українців краю. Не менш важливу роль у цій справі відіграла газета «Діло», що почала виходити у Львові з 1880 року.

Таким чином, під впливом революційно-демократичних ідей та на­ціонального руху Наддніпрянської України в 70-80 pp. XIX ст. на західноукраїнських землях у середовищі молодої галицької інтелі­генції поступово формувалися національно-патріотичні сили, які ста­вили собі за мету звільнитися з-під австрійського гноблення, усвідом­люючи себе органічною, невід'ємною частиною єдиного українського народу. Унаслідок цих процесів етнічна маса поступово перетворюва­лася на національно-свідому цілісність, спроможну боротися за свою власну державу.

Культурно-просвітницьке товариство «Просвіта»

Важливою подією суспільно-політичного життя Галичини було ство­рення в 1868 році з ініціативи передової молоді культурно-просвітницько­го товариства «Просвіта». Першим його головою став учитель гімназії А. Вахнянин. Кількість прихильників товариства неухильно зростала. Якщо на перших зборах «Просвіти» були присутні лише 64 члени, то про­тягом наступного десятиліття їх кількість зросла до 800. Наприкінці XIX ст. в Західній Україні налічувалося вже 19 філій цієї організації, які ідейно та організаційно об'єднували численні місцеві осередки.

Товариство видавало твори провідних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети «Читальня» та «Письмо з «Просвіти»», літературно-наукові альманахи, «Народний календар». Воно організовувало вечори, присвячені М. Шашкевичу й Т. Шевченку, театральні вистави, лекції з історії, літератури, економіки тощо. Через друковані видання, читальні, широку мережу гуртків «Просвіта» несла в народні маси культуру, знання й національну свідомість і була важливим чинником консолідації галицьких українців.