В основному діловому спілкуванні телефон відіграє суттєву допоміжну роль зв’язку для отримання інформації, опнратвного реагування на події. Головна перевага над іншими традиційними засобами – оперативність, швидкість, зручність.
Найхарактерніші особливості телефонного діалогу –
а) момент установлення зв’язку,
б) виклад суті справи,
в) завершальні слова, фрази – знак про закінчення розмови.
Інколи доцільно попередньо узгодити з абонентом дату й час телефонної розмови та її тему, щоб він був на місці, вільний від виконання інших обов’язків і завчасно підготувався.
До ділової телефонної розмови слід завчасно готуватися, а саме:
- укласти чіткий план спілкування (порядок питань, які б ви хотіли поставити адресатові),
- мати поряд допоміжний матеріал (довідкові, цифрові дані, списки та ін..)
- мати на похваті чим зафіксувати потрібну інформацію.
Вербальне телефонне спілкування висуває перед співрозмовником низку обов’язкових етикетних реплік, якими обмінюються обидві сторони розмови. Адресати після короткого вітання називає своє прізвище, ім’я, та ім’я по батькові, посаду й організацію. яку він представляє якщо взяв не той, хто вам потрібен, слід вічливо попросити покликати його до телефону.
У разі відсутності потрібної вам людини в офісі взагалі ви можете почути “ Хто його запитує“ назвавши себе, можна попросити –
- занотувати інформацію для подальшої передачі,
- попередити потрібну вам людину, про час, коли ви знову зателефонуєте,
- щоб вам зателефонували, назвавши номер телефону та час.
Декілька загальноприйнятих правил.
1. Службовий телефон для службових справ.
2. Говорити слід чітко, стислой коректно.
3. Уважне слухання виключає постійне перепитування.
4. Поздоровлення, вітання, співчуття слід висловлювати особисто або листом.
5. У випадку роз’єднання, поновлює зв’язок той, хто телефонував.
6. Закінчує розмову той, хто телефонував.
Питання для самоконтролю.
1. Охарактеризуйте моральну культуру спілкування.
2. Розкажіть про телефонне ділове спілкування.
Література.
1.Зубков М.Г. Сучасна ділова українська мова – Х.. Торсінг 2003 р.
2. Чмут Т.К. Чайка Л.Г. Етика ділового спілкування..Навч. пос.- К..Вікар, 2002 р.
ТЕМА №6 ТЕРМІНИ ТА ТЕРМІНОЛОГІЯ, ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ТЕРМІНИ.
Завдання.
1.Скласти конспект теми.
2. Дібрати 10-15 термінів свого фаху, пояснити хз значення.
3. Дати відповіді на питання в кінці теми.
План.
1. Терміни і термінологія. Лексика за сферою вживання.
2. Термінологічна та професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.
3. Функції та структурно-граматичні особливості термінів.
4. Джерела,походження та способи творення термінологічної лексики.
Наукві поняття визначаються спеціальними словами – термінами, які складають основу наукової мови. Термін – це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї чи іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазаначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:
- системність терміна (звязок з іншими термінами даної предметної сфери);
- наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;
- моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;
- стилістична нейтральність;
- відсутність експресії, образності, субєктивно-оцінних відтінків.
Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, вживані в певній галузі науки.
На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкуваннявимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вжвання того чи іншого слова може иати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.
Термінологія – це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно.Професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесло, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи.
Розгляньмо декілька визначень терміна, що існують у термінознавстві. Деякі дослідники вважають, термін – це іменник або іменникове словосполучення, що позначає професійне поняття й призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії. Відомий термінолог В.М.Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне(конкретне або абстрактне) поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності. У цьому визначенні підкреслюється, що термін – це виключно лексика мови для спеціальних потреб.
Сучасна мова науки й техніки висуває до термінів певні вимоги.
1. Системність.
Системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Слово як термін існує лише у певній системі понять. Належність терміна до певної системи, тобто до певного термінополя, є його суттєвою ознакою, що відрізняє термін від звичайного слова.
2. Однозначність.
Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін. У своєму термінополі термін є однозначним. Наприклад термін ”корінь “ у математичному має одне значення, у біологічному має інше значення, у граматичному – третє значення.
3. Мотивованість.
Це така мовна форма терміна. яка допомагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного словника.Ця вимога не відіграє головну роль. проте вона сприяє кращому усвідомленню та запам’ятовуванню терміна.
4. Точність.
Терміни мають бути точними.
За формальною структурою терміни розподіляють на такі групи.
1. Терміни – кореневі слова.
Корінна лексика. тобто власне українські слова – ніс. вал.
Запозичена лексика – теза, атом.
2. Терміни - похідні слова.
Корінна лексика.
Терміни. утворені за допомогою префіксації.
Нагрів.
Терміни, утворені за допомогою суфіксації.
кручЕННЯ.
Терміни, утворені за допомогою суфіксально – префіксального способу.
ПЕРЕобладнАННЯ.
Запозичена лексика.
Терміни. утворені за допомогою префіксації, суфіксації, суфіксально – префіксального способу.
анотАЦІЯ, радіАЦІЯ.
3. Терміни – складні слова.
Автобіографія, геоморфологія, антитіло, самонагрів.
4. Терміни – словосполучення.
Амплітуда коливання, центр ваги перерізу.
5. Терміни – абревіатури.
а) ініціальні – ПК- персональний комп’ютер,
б) складовими – Нацбанк, техінформ,
в) мішаними – УВЧ-терапія.
6. Терміни – символо-слова.
Це сполучення слів з літерами та цифрами.
Вітамін А, у-частка.
7. Терміни – моделе-слова.
У таких термінах форма першої літери відбиває форму об’єкта.
Г- подібне сполучення, У- клапан.
Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Разом із запозиченням слова часто відбувається і запозичення його значення. Під час запозичення нових термінів з мови джерела завжди постає питання – як передати новий термін рідною мовою. Є два шляхи.
1. Просто запозичити його та-
а) переписати за правилами орфографії рідної мови,
б) зберегти його оригінальне написання,
2. Перекласти цей термін рідною мовою.
а) буквально,
в) описово.
Питання для самоконтролю.
1. Поясніть відмінність термінологічної лексики від загаьновживаної.
2. Розкажіть про функції та структурно- граматичні особливості слів-термінів.
3. Розкажіть про джерела походження та способи творення термінологічної лексики..
Література.
1. Власенко Л.А. Фахова українська мова. Навч. пос. – К.. 2008р.
2. Зубков М.Г. Сучасна ділова українська мова – Х.: Торсінг, 2003р.
