Суспільство – надзвичайно складний об’єкт пізнання

Собчук В. Д. Конспект лекції з політології

Тема 1. ПОЛІТОЛОГІЯ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

 

1. Об’єкт і предмет політології

2. Структура політології

Функції політології

4. Методи політологічних досліджень

Загальна характеристика курсу:

Етимологія слова політологія: грец. politika – державні й суспільні справи + грец. logos – слово, поняття, вчення.

Значення терміна політологія:

1) наука про політичне життя суспільства;

2) навчальна дисципліна, які вивчаються студентами вищої школи.

Початок формування науки – грань Середньовіччя й Нового часу, коли мислителі стали пояснювати політичні процеси з допомогою «земних», а не релігійно-міфологічних аргументів.

Початокформування навчальної дисципліни – 2‑га полов. XIX ст.

Завершення процесу формування – 1948 p., організований ЮНЕСКО Міжнародний колоквіум із політичних наук (Париж):

окреслив зміст науки,

рекомендував запровадити у вищій школі як обов´язкову дисципліну,

створив Міжнародну асоціацію політичної науки, метою якої є інтеграція дослідницьких зусиль вчених різних країн, обмін інформацією та підвищення практичної ефективності рекомендацій політичної науки.

Запровадження політології в Україні – після здобуття незалежності.

Навчальний час: 2 кредити = 72 години (16/18 год. лекцій + 18 год. семінарів + 10 год. ІНДЗ + 28/26 год. самостійної роботи).

Контроль: активність на на семінарах + модульні тести + ІНДЗ + екзамен.

Конспекти лекцій і матеріали підготовки до семінарів.

Навчальні засоби: підручники і посібники + енциклопедичні видання (особливо Вікіпедія).

 

Об'єкт і предмет політології

Політологія вивчає політичне життя суспільства в усіх його виявах.

 

Зміст понятя об’єкт пізнання:

Філософ. категорія суб’єкт = мисляча істота (людина) або сукупність таких істот (група людей, суспільство) = носій цілеспрямованої діяльності:

1) гносеологічної (пізнавальної),

2) аксіологічної (оцінювальної),

3) практичної (перетворювальної).

О б’єкт дослідження = відносно самостійна цілісна частина світу, яка існує незалежно від знання людини про неї:

фізичні тіла, які взаємодіють між собою,

окремі живі організми,

лю­дина тощо.

Об’єкт дослідження не залежить від знання людини про нього.

Та доки людина не зацікавиться тою чи іншою частиною оточуючого світу, вони й не становитиме об’єкта пізнання.

Зміст понятя предмет пізнання:

Об’кт дослідження надзвичайно багатогранний. Цілісне вивчення не дає можливості охопити всі його властиво­сті й особливості. Рано чи пізно виникає потреба зосередитися на вивченні окремих сторін.

Вибираючи предмет дослідження, ми мислено виділяємо одну чи кі­лька сторін об’єкта і вивчаємо їх окремо, беручи до уваги інші, не виділені нами сторони або нехтуючи ними.

У кожному об’єкті можна віднайти n-нну кількість предметів вивчення:

житловий будинок – об’єкт вивчення архітектора, будівельника, економіста, майбутнього мешканця, але цікавлять їх різні сторони:

архітектор – стиль і розміщення в ландшафті,

інженер-будівельник – технологія спорудження чи міцність фундаменту,

економіст – за­трати на будівництво та обслуговування і доходи,

потенційні мешканці – зручність проживання і затрати на нього;

дитина – об’єкт уваги педіатра (відхилення у здоров’ї і повернення їх до норми), психолога (психічний стан), психіатра (відхилення в психіці), педагога (формування особистісних якостей).

У об’єкті немає предмета вивчення, а є сто­рони, якості, які людина може виділити як предмет у процесі практичних і пізнавальних дій щодо об’єкта.

Предмет дослідження існує в голові дослідника = залежить від знання = є частиною знання.

Виділення предмета дослідження шляхом абстрагування від інших властивостей об’єкта становить необхідний етап у процесі наукового пізнання світу.

Об’єкт політології = суспільство.

Суспільство – надзвичайно складний об’єкт пізнання.

Виділення в ньому окремих сторін як предметів дослідження = основа появи цілої низки низки суспільних = соціальних наук.

Суспільні науки об’єднуються в групи, складові який мають спільний об’єкт і близькі пред­мети дослідження:

економічні науки: відносини між людьми під час вироб­ництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ;

соціологічні науки: будова суспільства і його частин та умови існування й процеси, які відбуваються в суспільстві і його складових;

юридичні науки: правові норми = встановлювані державою обов’язкові для всіх правила поведінки;

історичні науки: походження і зміни суспільства та різних його складових і сторін у часі в минулому.

Предмет політології:

процеси розподілу між людьми та групами їх влади в суспільстві:

політичні системи,

політичні режими,

політичні інститути,

політичні процеси,

політичні культури,

світові політико-ідеологічні доктрини,

політична поведінка людей.

 

Структура політології

 

Політологія включає такі складові:

1. Загальна політологія – вивчає історію і теорію політики,

виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання.

2. Теорія політичних систем – досліджує

механізми функціонування політичної влади,

утворення й функціонування держав, партій і політизованих організацій,

політичні режими.

3. Теорія соціального управління – вивчає форми й методи управління

соціально-економічними,

соціально-політичними,

адміністративно-правовими процесами.

4. Теорія політичної ідеології – досліджує

роль і функції ідеології в системі політичної влади,

історію та розвиток політичних теорій, концепцій, доктрин,

особливості реалізації цих доктрин у різних суспільствах.

5. Теорія міжнародних відносин – вивчає

систему міжнародних відносин,

проблеми світової політики,

мирне співіснування держав із різним соціальним устроєм.

6. Практична політологія –

прикладні дослідження в контексті політичних технологій,

політичний маркетинг і менеджмент у різних суспільно-історичних умовах,

розробляє оптимальні управлінські рішення та умови ефективності їх реалізації.

Функції політології

 

Політологія виконує в суспільстві певні функції (від лат. functio – виконання):

1. Теоретико-пізнавальна функція:

збирає, систематизує, тлумачить, оцінює інформацію про політичні явища

з’ясовує, чиї інтереси виражають суспільні групи, державні структури, політичні партії та їхні лідери.

2. Методологічна (= інструментальна, технологічна) функція:

розробляє способи, методи й принципи д ослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

3. Прогностична функція:

передбачає розвиток політичних процесів,

поведінку суб’ктів політичного життя в різних регіонах країни,

наслідки здійснюваних політичних акцій;

прогнози = гіпотези, але базовані на знанні законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, стану політичної культури, національних традицій.

4. Прикладна функція (практична, управлінська):

розробка механізмів раціональної організації політичного життя;

оцінка ресурсів політичної влади (авторитет, контроль, вплив, примус тощо);

вивчення.суспільної думки.

5. Критична функція:

дає об’єктивне знання про стан суспільства й тим самим попереджує його про відхилення від ідеалу, сигналізує про можливі негативні соціальні явища й наслідки.

6. Світоглядно-ідеологічна (= виховна) функція:

формування політичної культури,

утвердження норм цивілізованої політичної поведінки,

що сприяє

досягненню в суспільстві згоди,

оптимальному функціонуванню політичних інститутів;

свідомій участі народних мас у політичному житті.

допомагає виробляти орієнтири в бурхливих політичних потоках, досягати розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства.