Зміст музичного виховання в початкових класах

Державний стандарт початкової загальної освіти головною метою дисциплін художньо-естетичного циклу, що складають освітню галузь "Мистецтво", визначає розвиток особистісно-оцінного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в художньо-творчій самореалізації та духовному самовираженні.

Виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожного школяра, пов'язується із його загальним розвитком, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Завдання учителя — розвинути чутливість учнів до музи­ки, ввести їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в му­зиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної музичної діяль­ності, сформувати ціннісно - орієнтаційне ставлення до му­зичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей.

Успішне розв'язання цих завдань сприятиме досягненню мети музичного виховання: формування у школярів музич­ної культури як важливої й невід'ємної частини їхньої духов­ної культури.

У програмах реалізована концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури, суть якої полягає у ставленні до музичного фольклору як невід'ємної частини духовного життя народу; у визнанні провідної ролі фольклору в музичному навчанні і вихованні дітей; у зверненні до народної музичної творчості крізь призму її життєвих зв'язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; у розгляді українсько­го музичного фольклору в діалектичній єдності з фолькло­ром інших народів; у вивченні професійної музики крізь призму її фольклорних джерел; у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

Під час підготовки програм їх автори виходили, насампе­ред, з досвіду народної педагогіки, обрядів і традицій музику­вання, таких ідей, як провідна роль фольклору в музичному вихованні дітей (М. Леонтович, К. Стеценко, Я.Степовий, Ф.Колесса, П.Козицький, Л.Ревуцький); музично-творчий розвиток школярів за допомогою різноманітних ігор з рухами, танцями, співом (В.Верховинець); розвиток музичного слуху на основі поєднання моторики, метроритмічних і звуковисотних вправ (С.Людкевич); розвиток слуху на ладовій основі (Б.Яворський) тощо. Відзначимо особливу цінність ідей ви­датного українського музиканта-педагога М.Леонтовича, який надавав першорядного значення народній пісні як найдемократичнішому жанрові, близькому й зрозумілому дітям, вважав народну музику незамінною у вихованні молоді.

Усі уроки музики мають бути пройняті думкою, що музич­на творчість українського народу — нев'януча окраса його ду­ховної культури. Народна музика повинна увійти до музичної свідомості дітей як безпосередньо живе, хвилююче мистецтво, а не як романтична спадщина, перед якою слід тільки вкло­нятися. Важливо, щоб діти відчували фольклор не як щось ар­хаїчне, а як природну невід'ємну частину сьогодення.

У програмах використані ідеї відомого музиканта-педагога Д.Кабалевського, які увібрали досягнення вітчизняної й світової педагогіки і стали вінцем музичної педагогіки XX ст. Найістотніші з них — визначення мети музичного виховання у широкому культурологічному контексті: формування музич­ної культури особистості як невід'ємної частини її духовної культури; підхід до сприймання музики як основи музичного виховання; ставлення до музичного мистецтва як джерела і предмета духовного спілкування, а до змісту шкільного пред­мета "Музика" — як до живого музично-педагогічного проце­су, художньо-педагогічного спілкування; опора на принципи педагогіки мистецтва, зумовлені інтонаційно-образною при­родою музики, тематична побудова програми тощо.

Складаючи програми, автори враховували також досвід таких визначних представників зарубіжної музичної педа­гогіки XX ст., як Е.Далькроз, К.Орф, З.Кодай. Це, зокрема, прийоми ритмопластичного музикування (Е.Далькроз); му­зикування на елементарних музичних інструментах, викори­стання дитячого фольклору, найдавнішої обрядової поезії для активізації музичного мислення дітей, творення елемен­тарної музики, послідовність виховання музичного слуху на ладовій основі, суміщення відносної й абсолютної сольмізації (К.Орф); пріоритетність народної пісні, хорового співу в музичному вихованні (З.Кодай).

Програми враховують таку сучасну вимогу до навчально­го процесу, як взаємозв'язок різних видів мистецтва на уро­ках музики.

Ідея взаємозв'язку мистецтв, яка ґрунтується на цілісності сприймання навколишнього світу та творів мистецтва, має стати однією з провідних у музичному навчанні та вихованні школярів.

Установлення міжпредметних зв'язків допоможе сформу­вати в учнів цілісну систему знань про мистецтво. Відтак не­обхідною умовою художнього виховання школярів є ре­алізація на уроках музики таких художньо-пізнавальних завдань, які вимагатимуть від учнів загальноестетичної орієнтації в засобах творення художнього образу. Слід допо­могти учням усвідомити, що різні види мистецтва не тільки не відокремлені одне від одного, а навпаки, тісно пов'язані між собою і знання одного з них допомагає глибшому сприйманню й розумінню іншого.

Взаємодія різних видів мистецтва не є їх механічним поєднанням. Тому ефективність звернень до творів інших видів мистецтва на уроках музики полягає не в їх кількості, а в доцільності використання для заглиблення в художній світ твору. Це дозволить розв'язувати складні завдання при­лучення учнів до естетичного осягнення й переживання змісту музичних творів з опорою на весь художній досвід дітей, без нав'язливого втручання в цю тонку сферу худож­ньої діяльності людини.

На уроках музики художньою домінантою, яка визначає педагогічну доцільність використання творів інших видів мистецтва, має виступати саме музика.

Враховуючи виразну природу музичного мистецтва, слід обережно використовувати на уроці твори тих мистецтв, які ма­ють зображальну природу. Треба постійно пам'ятати про небез­пеку спрощенства змісту музичних творів, нав'язування учням довільних образів або сюжетів. Важливо розкрити внутрішні зв'язки між творами, виявити їх образну сутність і своєрідність.

Порівнюючи музичні твори з творами інших видів мис­тецтва, доцільно простежувати з школярами ті зв'язки між ними, які кореняться в їх спільному походженні, в синтетич­них функціях. Слід поступово підводити учнів до думки, що взаємодія музики з іншими мистецтвами можлива тому, що сфери вираження мистецтв не замикаються в колі своєї своєрідності, а взаємозбагачують одна одну.

Співдружність різних видів мистецтва буде доцільною і дійсно творчою лише за умови, коли кожен вид мистецтва збереже свою специфіку, свою форму художнього мислення. Коли ж ця специфіка не враховується, то взаємодія мистецтв порушується і втрачає педагогічну доцільність. Проводячи па­ралелі з іншими видами мистецтва, не слід перетворювати му­зику в ілюстрацію до якоїсь картини чи літературного твору.

Учителеві слід пам'ятати, що він проводить саме урок му­зики, а література, образотворче й інші види мистецтва ма­ють лише збагачувати музичні враження школярів, виводячи їх на нові рівні художнього узагальнення. Звернення до них буде виправданим, якщо вся робота спрямовуватиметься на виховання в учнів здатності цінувати, розуміти, емоційно й свідомо сприймати музику у всій сукупності її зв'язків з жит­тям і явищами духовної культури.

Музика має сприйматися як живе й захоплююче мис­тецтво, тому таким же живим і захоплюючим повинно бути навчання.

На основі формування музичного сприймання вчителеві слід розвивати творчі здібності учнів до співу, музикування, виховувати в них художні смаки, навчати розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагаль­нення. Якщо педагог враховуватиме сучасні підходи до ор­ганізації навчально-виховного процесу й одночасно спира­тиметься на закономірності самої музики, він зуміє зробити урок музики цілісним уроком мистецтва.

Важливою особливістю програм є їх тематична побудова, яка відображає основні закономірності й функції музичного мистецтва. Кожен семестр навчального року має свої теми, які, послідовно поглиблюючись, розвиваються від уроку до уроку. Між семестрами та між усіма роками навчання також забезпечується внутрішній зв'язок.

Теми програми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Тому й педагогічна діяльність учите­ля полягає у поступовому розкритті все нових граней життєвих зв'язків, що кристалізуються в темах. У свідомості вчителя всі теми повинні бути присутніми на кожному уроці, пронизуючи його баченням перспективи навчально-виховного процесу. Лише у цьому разі виникає безперервна лінія розвитку тематичного змісту, що забезпечує безпе­рервність розвитку музичної культури учнів. Вузьке ро­зуміння теми, підхід до неї виключно як до знання, хоча й "ключового", не дає бажаного результату.

Тематична побудова програм сприяє досягненню цілісності уроку, єдності його складових частин, оскільки в

основу цієї побудови покладені не різні види діяльності у чнів, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створювати атмосферу творчої зацікавленості.

Робота з учнями щодо оволодіння вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими практичними навичками проводиться в тісному зв'язку із засвоєнням конкретної теми. Підпорядкування матеріалу уроку основній темі створює можливість для вчителя вільно замінювати один твір іншим з аналогічними художньо-педагогічними якостями. Кожен твір, що звучить у класі, має бути художнім і захоплюючим для дітей, педагогічно доцільним, щоб робота над ним вво­дила школярів у світ глибоких почуттів і роздумів: про доб­ро і зло, прекрасне і потворне тощо.

Творчо підходячи до програми, учитель, однак, повинен дотримуватися її тематичної побудови. Можливість вільного маневрування з орієнтацією на тематичний компас дає вчи­телю змогу узгодити матеріал програми і конкретні умови роботи, рівень розвитку учнів та ін.

Наголосимо на необхідності нерозривної єдності музич­ного навчання-виховання як органічного зв'язку знань, умінь і навичок музичної діяльності, з одного боку, та осяг­нення естетичної суті музичного мистецтва, з іншого.

У програмах особливе місце відводиться хоровому співу, природному способові вираження естетичних почуттів, дійовому засобові активного залучення школярів до музики. Ко­жен клас — хор. — ось ідеал, до якого має прагнути вчитель. Навчання співу слід тісно пов'язувати з розвитком музич­ного слуху і музичним розвитком особистості дитини. Весь процес навчання співу повинен сприяти активному, зацікав­леному й творчому ставленню учнів до музики.

Варто пам'ятати, що внаслідок акселерації формування дитя­чого голосу завершується в 11—12 років, після чого, як правило, настають тривалі мутаційні зміни. Це зумовлює необхідність проведення основної роботи з формування вокально-хорових навичок саме у молодших класах, щоб у наступні роки зменши­ти навантаження на голосовий апарат школяра, широко засто­совуючи охоронну методику вокальної роботи.

Однією з форм виконавської діяльності учнів на уроці виступає гра на елементарних музичних інструментах (бубон, ба­рабан, трикутник, металофон тощо). Враховуючи національні традиції й досвід інструментального музикування, програми, пропонують включати до змісту уроків навчання гри на сопілці — українському народному музичному інструменті. Це | сприятиме залученню учнів до активних і захоплюючих форм і музикування, розвитку музичного слуху, вихованню навичок І ансамблевої гри, підготовці до двоголосного співу.

Важливе місце в програмах посідає ознайомлення учнів з інструментальною музичною творчістю українського народу, зокрема, з троїстими музиками — найпоширенішим у мину­лому в Україні типом народного інструментального ансамб­лю. У виконанні троїстих музик учні слухають народні пісні й танці, визначають склад ансамблю, характеризують звучання кожного інструмента окремо та всього ансамблю в цілому.

Слід дбати про розвиток музично-творчих здібностей д ітей. Музично-творча діяльність молодших школярів може виявля­тися в імпровізації пісенних мелодій, придумуванні нескладних мотивів, інсценуванні сюжетів пісень, складанні елементарних танців, створенні ігор-інсценізацій, темброво-ритмічних супро­водів тощо. Важливим стимулом до творчості є створення на уроці пошукових ситуацій. Це і розрізнення музичних жанрів за їх характерними ознаками, і впізнавання мелодій у різному тембровому звучанні, і добір виконавських засобів для втілен­ня певного образу. Музична творчість активізує фантазію учнів, спонукає до самостійних пошуків форм утілення свого задуму, сприяє глибшому сприйманню музики.

Слід пам'ятати, що на музичний розвиток учнів благо­творно впливають два чинники: багатство музичних вра­жень, з одного боку, та повторність вражень, з другого.

Програмою передбачено виконання музично-ритмічних рухів, спрямованих на пластичне вираження особливостей музики (пластичне інтонування засобами вільного диригу­вання, танцювальні рухи, крокування, гра на уявних музич­них інструментах тощо). Передавання характеру музики в русі має розвивати природну музичність дітей, їхню здатність емоційно й свідомо сприймати музику.

До програм включено багато творів, зручних для інсцену­вання та створення танцювальних композицій. Проте не слід відводити на них надто багато часу і руйнувати задум кон­кретного уроку, його цілісність. Пластичне інтонування тільки тоді сприяє поглибленню сприймання музики, коли поєднується з вокально-хоровою роботою, грою на елемен­тарних музичних інструментах тощо.

Треба заохочувати дітей до вільного вираження у співі та грі власних почуттів і уявлень, вчити стежити за розвитком музики, обмінюватися враженнями, порівнювати твори. Важливо звільнити учнів від побоювань висловити непра­вильну думку: нехай діти вчаться мати власне судження і вміти аргументувати його.

Музична грамота розглядається як складова частина бага­тогранного поняття музична грамотність, під якою ро­зуміється здатність сприймати музику як живе, образне ми­стецтво, породжене життям і нерозривно з ним пов'язане; здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером її виконання; здатність сприймати музику емоційно й осмислено, критично оцінюючи її, виявляючи добрий смак. Рівень музичної грамотності не перебуває у прямій залежності від ступеня засвоєння музичної (нотної) грамоти, хоча й передбачає її знання.

Учням не слід пропонувати жодних відокремлених від живої музики правил і вправ, які вимагають заучування і ба­гаторазових повторень. Усі музично-теоретичні відомості повинні бути тісно пов'язані з музичною практикою дітей., Мистецтво вчителя полягає в тому, щоб від уроку до уроку ¹ вести учнів шляхом активного осягнення різних граней теми і самостійного узагальнення набутих вражень і знань.

Основний шлях набуття музичних знань веде від посту­пового накопичення музично-слухових вражень і досвіду музичної діяльності — до їх узагальнення.

Вивчення нотної грамоти доцільно підпорядковувати орієнтації на поступове систематичне виховання слухових і уявлень учнів, музично-ритмічного почуття, навичок співу і по нотах. Зазначимо, що вивчення нотної грамоти не є самоціллю й органічно включається в урок під час розучування пісень та слухання музики.

Записувати мелодію або інтонацію на дошці слід лише тоді, коли потрібно підкреслити якісь особливості звуковисотної будови мелодичної лінії, ритмічного рисунка, почути відмінність між фразами, інтонаціями, або коли нотний запис допоможе швидше розучити пісню.

Аналіз та інтерпретація музичних творів є невід'ємною час­тиною діяльності учнів на уроках музики, допомагаючи їм про­никнути у складний світ художніх образів. Саме на етапі аналізу І школярі набувають досвіду музично-творчої діяльності, оволодівають знаннями й уміннями, необхідними для повноцінно­го сприймання. Кожний сприйнятий, проаналізований і інтер­претований твір — ще один крок у музичному розвитку дітей, який наближає їх до оволодіння музичною культурою.

Потрібно прагнути до того, щоб учні частіше самі відповідали на запитання, які виникають на уроці, не за­довольнялися засвоєнням готових знань. Цьому сприятимуть точне формулювання вчителем завдання, його поступове спільне вирішення, самостійно зроблений учнями висновок. Музичне сприймання не може бути наслідком засвоєння ' певної суми знань, якогось алгоритму діяльності. Не можна нав'язати учневі конкретний образ, не порушивши законів! художнього сприймання. Неможливо "вкласти" в учня особисте ставлення до музики, як неможливо відчувати "за нього". Музичне сприймання, будучи основою всіх інших видів музичної діяльності, у пій діяльності й розвивається, забез­печуючи загальний музичний розвиток школярів.

І найголовніше: не можна переносити практику оцінюван­ня учнів на уроках з точних наук на уроки музики. Адже в му­зиці точними й однозначними можуть бути лише найелемен­тарніші відомості. Наприклад, правильною буде відповідь про те, що нота соль першої октави пишеться на другій лінійці, що крапка біля ноти подовжує її тривалість на половину, що пісню "Бабак" написав Л.Бетховен тощо. Про музику як живе мистецтво правильних відповідей учнів на" одне й те ж запи­тання вчителя може виявитися багато. Адже вони випливають із безпосередніх вражень і переконань учнів, їх життєвого й ху­дожнього досвіду і самоцінні за своєю природою.

Важливо створити умови для виникнення в учнів бажан­ня виразити свої враження і переживання у процесі вико­навської діяльності, сприймання музики чи засвоєння му­зичних знань. Тут уміння вислухати учня, стати на його позицію, вважати її такою ж самоцінною, як і свою власну, є необхідною умовою занять музикою, створення творчої ат­мосфери на уроці. Поза особистісним спілкуванням між учителем і учнями така атмосфера виникнути не може.

Хоча програма значною мірою конкретизована, вона вод­ночас передбачає творчість учителя, який за цією конкрети­кою побачить загальну ідею. І це зрозуміло: найпрогресивніша методика і програма не дадуть бажаних результатів, якщо вони потраплять у руки педагога-консерватора.

Усі форми музичних занять із школярами мають сприяти їхньому духовному розвитку, пізнанню світу, формуванню світогляду, вихованню моралі. На вирішення цього завдання спрямовуються творча ініціатива вчителя, його знання і досвід, любов до дітей і до музики.