Фінанси в системі ринкових відносин. Соціально-економічна сутність фінансів

ВСТУП

Перебудова економічної системи України, її переорієнтація на ринкові засади ставлять нові вимоги до підготовки високопрофесійних фахівців, здатних дослідити економічні процеси, зрозуміти суть і тенденції розвитку фінансових відносин, роз­робити шляхи фінансової стабілізації в державі.

У представленому навчально-методичному посібнику особлива увага приділяється вивченню теоретичних засад функціонування й розвитку фінансів, складових фінансової системи держави, форм і видів фінансових ресурсів, фінансового механізму, си­стеми управління державними фінансами в Україні. Розгля­даються бюджетна система та бюджетна політика, характери­зуються склад і структура доходів і видатків державного бю­джету, охарактеризовано системи управління державними фінансами в Україні та державах із розвинутою ринковою економікою. Розкриваються такі поняття, як місцеві фінанси, фінансовий ринок, управління державним боргом, державні поза­бюджетні цільові фонди, їх роль у фінансовій системі.

Матеріал у посібнику викладений так, щоб зро­бити його зрозумілим та більш ефективним для сприйняття студентами.

Курс «Фінанси» - обов’язкова дисципліна за навчальними планами вищих навчальних закладів економічних спеціальностей. Навчально-методичний посібник з дисципліни «Фінанси» написано відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалавра галузі знань «Економіка та підприємництво» напряму підготовки «Фінанси і кредит», він охоплює 10 кредитів (7 залікових модулів та 19 змістовних модулів) і розрахований на 360 годин.

ЗАЛІКОВИЙ МОДУЛЬ І

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ФІНАНСІВ

Змістовий модуль 1

Предмет фінансової науки як метод пізнання сутності фінансів

1. Фінанси в системі ринкових відносин. Соціально-економічна сутність фінансів

2. Функції фінансів

3. Фінансові категорії

4. Фінансові ресурси

5. Фінансова система

Фінанси в системі ринкових відносин. Соціально-економічна сутність фінансів

Фінанси - невід’ємна складова соціально-економічних наук. Виникнення і подальший розвиток фінансів і фінансових відносин нерозривно пов'язані з розвитком і становленням держави. Сьогодні у країнах з розвинутою економікою фінанси трак­тують як категорію економічного життя, що випливає з об'єк­тивних процесів економіки, є невід'ємною частиною фінансо­вих відносин і використовується для зростання суспільного добробуту.

Таким чином, фінанси – відносини, що виникають у процесі створення і перерозподілу суспільних благ і багатств, вони пов’язані з розвитком держави і товарно-грошового обігу.

Матеріальною основою існування фінансів є гроші, які виконують різні функції; головною з них вважається функція загального еквівалента – товару, що визначає цінність і вартість інших товарів, робіт і послуг. На відміну від них фінанси – відносини, що здійснюються, зокрема, за допомогою грошових коштів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом створення грошових доходів і фондів забезпечити потреби держави та суб’єктів господарювання у грошових коштах, а також контролювати процес витрачання фінансових ресурсів. Отже, фінанси – це сукупність грошових відносин, у процесі яких відбувається формування та використання фондів грошових ресурсів; їх метою є відшкодування витрат, пов’язаних із процесом виробництва та виконанням державою функцій.

Головна ознака, що визначає сутність і форму фінансів, - рух грошових потоків, у якому відображаються такі фінансові відносини, як: обмін (зокрема, у вигляді оплати розрахунків за товари і послуги), а також розподіл і перерозподіл (у вигляді сплати податків, виплати дивідендів, отримання субсидій, одержання кредиту).

Основою виконання державою функції є матеріальна передумова акумуляції та перерозподілу ресурсів, тобто матеріальне джерело фінансів – валовий внутрішній продукт (ВВП) і національний дохід (НД).

Отже, фінанси – це грошові відносини, які виникають внаслідок розподілу і перерозподілу ВВП, зокрема:

між підприємством в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей;

підприємствами під час реалізації товарів і послуг;

підприємствами і громадянами під час внесення ними податків та добровільних платежів;

окремими ланками бюджетної системи (державний кредит, місцеві бюджети, державний бюджет та ін.);

підприємствами та банками в процесі розрахунків з постачальниками, отримання та повернення кредитів;

самому підприємстві, та в державних органах влади тощо.

Сукупність цих грошових відносин становить зміст фінансів як об’єктивної економічної категорії.

За матеріальним змістом, фінанси – це фонди грошових коштів цільового призначення, які в сукупності є фінансовим ресурсами країни.

Функції фінансів

Функції фінансів як економічної категорії є її внутрішніми властивостями, які виявляються в процесі практичної діяльності.

Переважна більшість вітчизняних науковців і практиків визнають, що фінансам притаманні дві основні функції: розподільна і контрольна.

Розподільна функція є головною і виявляється в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Фінанси як інструмент вартісного розподілу використовується на всіх стадіях суспільного відтворення: виробництві, розподілі, обміні та споживанні. На вартісний розподіл за допомогою фінансів суттєво впливає розмежування економічної властивості.

Виокремлюють такі о б’єкти розподілу за допомогою фінансів:

валовий внутрішній продукт, тобто вартість кінцевих продуктів (благ), вироблених суспільством за певний період часу (переважно рік);

національне багатство, тобто сукупність створених та нагромаджених благ, якими володіє суспільство, а також природні ресурси, залучені в економічний оборот;

зовнішні надходження у вигляді фінансової допомоги, зовнішніх державних позик, іноземних інвестицій, а також інших міждержавних трансфертів від інших країн, міжнародних фінансових інституцій, та іноземних фізичних та юридичних осіб.

Суб’єктами розподілу є:

держава;

юридичні особи (суб’єкти господарювання різних форм власності, рівня підпорядкування та місця знаходження);

домогосподарства та фізичні особи;

міжнародні організації;

інші держави.

Розподільна функція фінансів має власний механізм реалізації, що включає декілька етапів: первинний розподіл, перерозподіл, вторинний розподіл.

Первинний розподіл – розподіл доданої вартості і формування первинних доходів суб’єктів, які беруть участь у створенні ВВП.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів.

Вторинний розподіл є завершальною стадією реалізації розподільної функції фінансів і передбачає використання загальнодержавних фондів на розвиток пріоритетних галузей економіки, соціально-культурні заходи, соціальний захист, оборону, управління тощо.

Контрольна функція фінансів зумовлюється об’єктивно притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових ресурсів (який відбувається у фондовій і не фондовій формах) і забезпечувати контроль над дотриманням пропорцій у розподілі ВВП, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, які проводять фінансовий контроль.

Деякі вчені стверджують, що фінансам притаманні й інші функції: регулююча, стимулююча, відтворювальна, стабілізаційна тощо. Проте без применшення значення таких підходів можна стверджувати, що фінанси відіграють важливу роль у процесі суспільного відтворення саме завдяки розподільній функції.

Фінансові категорії

Розглядаючи сутність фінансів, слід виділити їх характерні ознаки, водночас пам’ятаючи про їх спільні риси, притаманні більшості економічних категорій. Зокрема, фінанси є продуктом еволюції суспільних відносин, а однією з передумов їх виникнення і розвитку є наявність інституту держави. Отже, фінанси – історична категорія. Фінанси також є об’єктивно існуючою категорією, оскільки впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання і саме тому мають об’єктивний характер та належать до базисних категорій.

Як і будь-якій економічній категорії, фінансам притаманні певні особливості, зокрема:

фінанси – грошова категорія, адже вони завжди мають грошову форму вираження. Реальний рух грошей є обов’язковою умовою виникнення та існування фінансів, проте не всі грошові відносини можна вважати фінансовими, хоча всі фінансові відносини є грошовими. Грошові відносини за своїм змістом і складом значно ширші фінансових.

фінанси – розподільна категорія, оскільки саме за допомогою фінансів здійснюється розподіл та перерозподіл вартості ВВП. Тобто за допомогою фінансів відбувається виокремлення у складі виторгу від реалізації коштів для відшкодування матеріальних витрат, фонду оплати праці, амортизаційних відрахувань тощо. Через податки та обов’язкові збори у розпорядження держави вилучається частина доходів суб’єктів господарювання і населення;

фінанси – ресурсоутворююча категорія, тому що фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням та використанням фінансових ресурсів, тобто грошових коштів, які утворюються у процесі розподілу та перерозподілу ВВП. Фонди фінансових ресурсів створюються на підприємствах, у галузевих органах управління, а також на загальнодержавному рівні і використовуються за цільовим призначенням (фонд виплати дивідендів, фонд матеріального заохочення, резервний фонд, державні цільові фонди).

Фінансові ресурси

Фінансові ресурси – сукупність коштів, що перебувають у розпорядженні держави та суб’єктів господарювання. Вони характеризують фінансовий стан економіки і водночас є джерелом її розвитку, формуються за рахунок різних видів грошових коштів, надходжень, відрахувань, а використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У ринковій економіці відбувається якісний і кількісний перехід на новий рівень застосування фінансів в економічній системі держави. Це здійснюється шляхом створення й ефективного використання різноманітних факторів фінансових ресурсів на всіх рівнях діяльності держави, підприємства і окремого громадянина. За допомогою фінансів, фінансових ресурсів вирішуються економічні і соціальні завдання держави.

На рівні підприємства фінанси виражають свою сутність через формування фінансових ресурсів, їх ефективне застосування в процесі господарської діяльності з метою отримання прибутку та виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом та іншими суб’єктами господарювання. До фінансів населення належать усі доходи та витрати окремих осіб або груп людей, зайнятих на підприємствах (заробітна плата та інші виплати), на ринку товарів та послуг (прибуток від реалізації товарів власного виробництва), на фінансовому ринку (дивіденди, відсоток від інвестицій), а також пенсії.

Фінансова система

Ефективність організації фінансів та прагматизм реалізації фінансових відносин і фінансової політики у державі залежать насамперед від оптимальної побудови та дієздатності фінансової системи.

Термін «система» (з грец. – «поєднання», «утворення») найчастіше трактується як сукупність визначених елементів, між якими є закономірний зв'язок чи взаємодія.

За організаційно-інституційною структурою фінансова система – сукупність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошовими потоками та фондами грошових коштів. При цьому у фінансовій системі виділяють систему органів управління фінансами (Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Рахункова палата Верховної Ради України, Державне казначейство, Контрольно-ревізійна служба), а також фінансових інститутів, задіяних у розподільних процесах (НБУ, банківські та небанківські фінансові установи, фондові і валютні біржі, страхові компанії, інвестиційні фонди).

Найчастіше фінансову систему структурують відповідно до форм власності (рис.1.1), основних суб’єктів фінансових відносин (рис.1.2) та рівнів економічної системи (1.3).

У складі фінансової системи України виділяють такі основні сфери фінансових відносин: фінанси держави (державні та місцеві фінанси), фінанси суб’єктів господарювання, фінанси домогосподарств, фінансовий ринок і міжнародні фінанси. Кожна з цих сфер фінансових відносин характеризується специфічними рисами і має певне функціональне призначення.

Центральне місце у фінансовій системі кожної держави займають фінанси держави – сфера, за допомогою якої здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни.

Рис. 1.1. Структуризація фінансової системи відповідно до форм

Власності

Рис. 1.2. Структуризація фінансової системи відповідно до суб’єктів фінансових відносин

Рис. 1.3. Структуризація фінансової системи за рівнями економічної системи

Основними складовими державних фінансів є державний і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит, фінанси державного і комунального секторів економіки. Проте провідне місце у сфері державних фінансів належить бюджетам різних рівнів, сукупність яких утворює бюджетну систему. Центральною ланкою у фінансовій системі є державний бюджет.

Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, зосереджених у ньому, а й найбільш розвиненою системою взаємозв'язків з усіма іншими ланками та сферами. Як один із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави державний бюджет:

забезпечує акумулювання коштів (головним чином через податкові і неподаткові надходження), необхідних для фінансування потреб держави та проведення державної внутрішньої і зовнішньої політики;

є невід'ємним атрибутом ринкових відносин і водночас важливим інструментом реалізації державної політики;

виступає важелем активного впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві.

ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Рис. 1.3. Структура фінансової системи України

 

Самостійною ланкою фінансової системи України і важливим елементом державних фінансів є державні цільові фонди. Державні цільові фонди — фонди грошових коштів, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу ВВП за рахунок сплати фізичними та юридичними особами обов'язкових внесків та інших надходжень. Кошти державних цільових фондів використовуються на фінансування державних економічних та соціальних програм і перебувають у розпорядженні центральних та місцевих органів влади. На сучасному етапі роль державних цільових фондів в Україні є значною — їх бюджети становлять близько однієї чверті обсягу фінансових ресурсів, якими розпоряджається держава.

Державний кредит — рух позикового капіталу у формі кредитних угод, що здійснюється за участю держави щодо передачі фінансових ресурсів у борг з розрахунком на певну вигоду. При цьому держава традиційно виступає у ролі позичальника коштів, рідше — кредитора або гаранта. Основною формою державного кредиту е державні позики. За правом емісії розрізняють державні і місцеві позики. Зокрема, державні позики випускаються центральними органами управління, а надходження від них спрямовуються у центральний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування, оскільки дають можливість мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб регіонального розвитку. Натомість в Україні місцеві позики не набули поширення, однак у перспективі можуть стати важливим фінансовим інструментом забезпечення формування інвестиційної складової місцевих бюджетів.

Чільне місце у фінансовій системі держави відведено фінансам суб'єктів господарювання, які відображають економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків і виникають у процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів і доходів на мікрорівні.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання може бути організована за такими трьома методами:

комерційний розрахунок;

неприбуткова діяльність;

кошторисне фінансування.

В умовах розвиненої ринкової економіки важливу роль у фінансовій та економічній системі держави відіграють фінансові ринки і фінансове посередництво. Фінансовий ринок як забезпечуюча сфера фінансової системи має винятково важливе значення для ефективного розвитку економіки.

Фінансовий ринок — механізм перерозподілу фінансових активів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, а також міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок через посередників, фірми та інституції, що надають фінансові послуги, реалізує фінансові рішення домогосподарств, приватних компаній та урядових організацій.

Міжнародні фінанси є інтегрованою сферою фінансової системи України. Процеси регіоналізації та глобалізації з різною інтенсивністю впливають на національні фінансові системи держав, різних за рівнем соціально-економічного розвитку, суспільного добробуту та зайнятості, за політичним та економічним устроєм. У свою чергу економічний та фінансовий потенціали національних держав впливають на світове господарство.

Світове господарство — складна, структурована, ієрархічна система, що включає систему ринків (інформаційний, товарний, фінансовий, робочої сили), систему міжнародних відносин, інтернаціоналізацію господарського механізму та міжнародну конкуренцію.

Трансформаційні процеси в Україні вимагають чіткої координації дій в усіх сферах та ланках фінансової системи, що є концептуальною основою нової моделі економічного і соціального розвитку держави. Ця модель має поєднати постійне підвищення добробуту нації і кожного громадянина та становлення в Україні конкурентоспроможної національної економіки, яка була б органічно включена в глобальні економічні процеси і посіла в них гідне місце.

Отже, фінансова система — не просто набір окремих взаємопов'язаних елементів, а надзвичайно складна за внутрішньою будовою фінансова архітектура, від ефективності побудови якої залежить можливість збалансування інтересів і суперечностей, узгодження прагматизму фінансової політики з раціональністю економіки.