Тема 8. Типи експериментів у психології. Експеримент і квазіексперимент

• типологія експерименту;

• особливості квазіекспериментального дослідження психіки;

• основні типи квазіекспериментів у психології;

• умови підвищення валідності даних, що отримані в квазіекспери-
менті;

• контроль розі Гасгшп у квазіексперименті;

• лонгітюд як квазіексперимент;

• формуючий експеримент як квазіекспериментальне дослідження;

• психогенетичне дослідження як квазіексперимент.

Виокремлюють кілька основ класифікації експериментів у психоло­гії. Це, по-перше, віднесеність експериментів до певної галузі психологі­чної науки — психології сприймання, соціальної психології, клінічної психології та інших галузей, оскільки в кожній галузі психології скла­лися свої спеціальні нормативи для перевірки гіпотез, які пов'язані з типом психологічної теорії, можливостями збору емпіричного мате­ріалу, різними формами експериментального контролю, способами управління змінними тощо.

Залежно від можливості реалізації на практиці виокремлюють/>е- альний експеримент, який проводиться з метою отримання емпірич­них доказів за чи проти психологічної закономірності, що задається гіпотезою, і мислений експеримент. Останній, з одного боку, можна розглядати як такий, що здійснюється у внутрішньому плані, а з дру­гого — як бездоганний експеримент — ідеальний, нескінчений і повної відповідності (див. тему 5), який дає змогу визначити основні напря­ми досягнення "чистоти" реального експерименту. Мислений експе­римент є важливим етапом пізнання психічної реальності, особливо у разі затруднень в емпіричній перевірці гіпотез через неможливість операціоналізації змінних. При цьому слід розрізняти уявний експери­мент, який пов'язаний насамперед з експериментальними норматива­ми перевірки гіпотез, і експериментальні моделі, що спрямовані на встановлення структурно-функціональних залежностей в психічній реальності, які відтворюють певні властивості останньої в дещо спро­щеній, схематичній формі [6].

Залежно від місця проведення розрізняють лабораторний і природ­ний (польовий) експеримент. Лабораторний експеримент проводиться

у спеціально організованих умовах, які відрізняються від природних. При цьому, як правило, застосовуються технічні засоби та спеціальна апаратура. Такий підхід забезпечує досить високу точність результа­тів, оскільки створюються оптимальні умови для дослідження психіч­них явищ через:

• усунення або зменшення до мінімуму випадкових факторів впли­
ву на результат;

• можливість "чистого" виокремлення, ізоляції незалежної змінної
і в цілому експериментального факту, що вивчається;

• здійснення майже повного контролю за всіма змінними;

• цілеспрямоване, чітке управління особами, які беруть участь в
експерименті [10].

Отже, лабораторний експеримент є найбільш штучним і найсиль-ніше як метод відрізняється від спостереження. Тому для лаборатор­ного експерименту актуалізується проблема "екологічної" валідності, переносу його результатів у природне середовище і на популяцію в цілому, оскільки умови діяльності досліджуваних не відповідають ре­альним. До того ж досліджувані знають, що вони є об'єктами дослі­дження і це може спричинити їхню неприродну поведінку.

Ідея природного експерименту належить російському психологу О. Лазурському, який висунув її на Всеросійському з'їзді з експеримен­тальної педагогіки ще в 1910 р. Згідно із запропонованим підходом психолог активно впливає на ситуацію, але в формах, що не порушу­ють її природності для досліджуваного (наприклад, перевірка гіпотез щодо чинників, які визначають успішність навчання, може здійсню­ватися в навчальній ситуації, коли її зміни учень буде сприймати як природний перебіг уроку). Близьким до природного є польовий екс­перимент, який передбачає використання мінімуму обладнання в си­туації, що є близькою до природної [3].

Отже, природний (польовий) експеримент проводиться в реальних умовах при цілеспрямованій зміні деяких з них дослідником, що утруд­нює контроль змінних, але створює кращі передумови для забезпечен­ня зовнішньої валідності дослідження.

За характером дій дослідника розрізняють констатуючий і форму­ючий експерименти. Констатуючий експеримент передбачає виявлен­ня особливостей психічних явищ, які вже існують, а також констата­цію відношень причин і наслідків. Формуючий експеримент спрямо­ваний на розкриття механізмів і динаміки утворення психічних явищ, визначення психологічних умов їхнього ефективного розвитку через

активний цілеспрямований вплив дослідника на досліджуваних, тоб­то формування його психіки.

При цьому, якщо формування психіки відбувається в процесі на­вчання, говорять про навчаючий експеримент. Якщо ж в основу експе­рименту покладено виховну мету і, відповідно, розвиток певних якос­тей особистості, говорять про виховуючий експеримент.

Складовими формуючого експерименту є констатуючий експери­мент, психолого-педагогічний (формуючий) вплив, а також психодіаг-ностична процедура, яка проводиться з метою виміру властивостей, що формуються в різний час у досліджуваних (насамперед до і після формування) [10].

Залежно від ступеня розробленості проблеми виокремлюють:

• пошукові експерименти, спрямовані на отримання принципово
нових результатів у малодослідженій сфері психічної реальності;

• експерименти, що відтворюють, передбачають точний повтор
попередніх експериментів з метою визначення достовірності, надій­
ності й об'єктивності отриманих результатів;

• експерименти, що уточнюють, передбачають визначення меж, у
яких діє виявлена закономірність (шляхом варіювання умов, методик,
об'єктів дослідження);

• критичні експерименти, які забезпечують можливість переходу
до конкуруючих пояснень виявлених у дослідженні фактів і, відповід­
но, відхилення основної експериментальної гіпотези (див. тему 4);

• демонстраційні експерименти, які швидше називають демонстра­
ційними дослідами, оскільки вони проводяться з метою демонстрації
певних закономірностей психічної реальності, які є принципово відтво­
рюваними в аналогічних умовах, наприклад, ілюзії сприймання [2; 6].

За кількістю досліджуваних експерименти також бувають індивіду­альними і груповими, серед яких вирізняють такі, що проводяться з ба­гатьма учасниками, але мають на меті встановлення закономірностей для кожного з них окремо, і власне групові, висновки яких стосують­ся групи в цілому як соціально-психологічного утворення [10].

Особливим видом психологічного дослідження є квазіекспери-мент (від лат. ^иаві — "подібний", "такий, що нагадує") — метод до­слідження, який спрямований на встановлення каузальних зв'язків, але відрізняється від експерименту зниженим рівнем вимог до проце­дури відбору досліджуваних або недостатнім контролем за незалеж­ними і побічними змінними. При цьому джерела артефактів (зовніш-

ні змінні, які неможливо повністю контролювати) усвідомлюються [12]. Як зазначає В. Дружинін, квазіексперимент є своєрідним компромі­сом між реальністю і "строгістю" методологічних приписів [4].

В одних випадках зниження форм експериментального контролю (утруднення в управлінні змінними, використання нееквівалентних груп, поєднання власне експериментальних і діагностичних прийомів тощо) є вимушеним, коли реальні умови не дозволяють реалізувати істинні експериментальні плани унаслідок дослідження складних за­лежностей психічної реальності.

В інших випадках зміна логіки висновку, відмінної від "істинного" експерименту, здійснюється спеціально, наприклад, з метою уникнен­ня ефекту Розенталя, коли досліджувані змінюють поведінку відпо­відно до очікувань експериментатора. Це вимагає проведення "зама­скованого" експерименту, в якому досліджувані не знають про відмін­ності експериментальних умов, що вводяться як природні події (ска­жімо, шкільний клас, який навчається за експериментальною програмою, не знає про її відмінності від інших навчальних програм).

До квазіекспериментальних, як правило, можна також віднести дослідження, яке проводиться в "польових умовах", і має шанс макси­мально наблизитися до експерименту повної відповідності, не транс-формуючи природних змінних і зв'язків між ними (що невідворотно в "істинному" експерименті, в якому прагнуть забезпечити якомога "чисті" умови його проведення). Водночас у такому дослідженні зни­жується рівень контролю альтернативних причин і, відповідно, зрос­тає ймовірність конкуруючих пояснень. Це вимагає використання в експериментальних схемах контролю рові/асіит, тобто статистично­го контролю після здійснення експериментального впливу з метою зниження загрози валідності висновків [12].

До основних типів квазіексперименту належать передусім дослід­ження, що спрямовані на встановлення причинно-наслідкового зв'яз­ку, але передбачають використання як експериментальної і контроль­ної нееквівалентних за складом природних груп.

Д. Кемпбелл наводить приклад подібного дослідження, коли в уні­верситеті Аннаполіса (США) вивчався вплив викладання психології на особистісний розвиток студентів 2-го курсу (вони були експеримен­тальною групою). Контрольною групою були студенти 3-го курсу. Зрозуміло, що вищі показники, які очікувалися після викладання кур­су психології, можна було інтерпретувати не тільки за рахунок особис-

тісного зростання студентів у результаті вивчення психологи, а й за рахунок взаємодії чинників складу групи і природного розвитку (адже для студентів третього курсу період адаптації закінчено і ситуа­ція є стабільнішою) [5].

Порівняння таких груп допускається тільки в тому випадку, коли попередньо були виміряні необхідні значущі ознаки досліджуваних в обох групах. Тоді підсумкові виміри будуть свідчити про вплив на ре­зультати саме незалежної змінної, а не природних відмінностей дослід­жуваних.

Схема такого дослідження:

ЕГ:ОЦГО2;

КГ: ОЗ О4.

При цьому з метою визначення дії незалежної змінної порівнюють не О2 і О4, а величини зсуву показників у часі 612 і 634, різниця між якими і буде свідчити про вплив незалежної змінної на залежну.

У зазначеному прикладі, зокрема, виявилося, що при попередньо­му тестуванні перевага студентів 3-го курсу над студентами 2-го кур­су і напрям змін у показниках особистісного зростання в експеримен­тальній і контрольній групах були іншого порядку, ніж ті, що припус­калися в конкуруючій гіпотезі. Включення хоча і нееквівалентної, кон­трольної групи дозволило відхилити гіпотезу про роль взаємодії складу груп і природного розвитку студентів. При цьому валідність висновків про значення курсу психології стала суттєво вище, ніж якби контрольна група була взагалі відсутня [12].

Слід урахувати, що саме відмінності у складі групи можуть бути головним джерелом артефактів, коли, наприклад, для шкільних кла­сів, у яких вивчається як залежна змінна научуваність, випадково в контрольній групі інтелект у цілому нижче, і, відповідно, нижчою буде і научуваність. Отже, валідність такого експерименту буде тим вищою, чим подібнішими будуть склади контрольної і експерименталь­ної груп.

Подібна до зазначеної схема використовується у формуючому екс­перименті, який також можна трактувати як особливий тип квазіекс-периментального дослідження психіки, яке, як правило, проводиться в умовах, що не дозволяють повністю контролювати сторонні факто­ри. Адже формуючий експеримент являє собою метод дослідження структури конкретних феноменів психічної реальності й механізмів їхнього розвитку (формування) і функціонування.

Аналогом незалежної змінної тут виступає процедура планомір­ного формування, але, на відміну від істинного експерименту, відоми­ми також є значення залежної змінної — мети формування. У форму­ючому експерименті, отже, необхідно встановити структуру вихідної дії і всі перетворення її предметного змісту на шляху досягнення вста­новлених значень залежної змінної [10; 11].

Оскільки цей процес проходить досить тривалий проміжок часу, зростає вплив "фонових" факторів на результати експерименту. У цьому випадку особливе значення надається процедурі відбору дослі­джуваних в еквівалентні експериментальну і контрольну групи, а та­кож максимально можливому вирівнюванню змінних, що контролю­ються.

До різновиду квазіексперименту належить також дослідження, в якому застосовується інша логіка висновку про експериментальний ефект, а саме, розрізнення груп не за експериментальним впливом (який є однаковим для цих груп), а за певним параметром, заданим експериментатором нарівні підбору в групи. Тоді відмінності в резуль­татах (показниках залежної змінної) приписуються тій суттєвій озна­ці, за якою групи відрізняються між собою.

При цьому необхідно довести, що отриманий експериментальний ефект не "змішується" з іншими внутрішніми умовами, які називають побічними базисними змінними [6]. Контроль у цьому випадку поля­гає в багаторазовому утворенні нових груп з однієї й тієї ж вибірки таким чином, щоб побічна змінна виступала як відмінності груп.

Т. Корнілова як приклад називає квазіекспериментальне дослі­дження особливостей розумової діяльності студентів з різною вира-женістю когнітивного стилю, зокрема за такою його формою, як "по-ленезалежність" [12]. У дослідженні вивчалася стратегія формування штучних понять, зокрема час обдумування (і).

Когнітивний стиль — аналог незалежної змінної виступав як чин­ник, за яким відрізняються нееквівалентні групи. Досліджувані розпо­ділялися на групи за медіаною показників виміру когнітивного сти­лю, зокрема за "поленезалежністю", коли 50 % студентів були іденти­фіковані як "поленезалежні", а інші 50 % — як "полезалежні".

Експериментальна схема такого дослідження є квазіексперимен-тальним планом із аналогом незалежної змінної (табл. 13).

Таблиця 13 Квазіекспериментальний план із аналогом незалежної змінної

(за Т. Корніловою) [12]

 

Незалежна змінна	Залежна змінна (<)
полезалежні студенти	й
поленезалежні студенти	12

Реалізація цього плану дала змогу встановити більший час форму­вання штучних понять для "полезалежних" досліджуваних. При цьому дослідження здійснювалося за такими етапами:

• етап попереднього відбору груп з різним складом;

• етап "якби" експериментального порівняння значень залежної
змінної в цих групах, тобто пошук експериментального ефекту;

• етап контролю змішувань цього основного ефекту з побічними
змінними, який полягає у вимірі впливу кожної з можливих побічних
змінних.

На останньому етапі враховується, що основна загроза валідному висновку полягає в тому, що за ефект причинного впливу основної змінної може бути прийнятий вплив певної побічної змінної, особли­во якщо вона знаходиться в кореляційному зв'язку з основною — ана­логом незалежної змінної, за якою спочатку визначалися відмінності між групами.

Статистичне рішення в останньому випадку залежить від того, чи існує статистичне значуща різниця між групами за базисною змінною.

Якщо така різниця існує, це обумовлює відхилення 0-гіпотези. Для остаточного рішення перевіряється відсутність значущого кореляцій­ного зв'язку між: базовою і побічними змінними', якщо такого зв'язку не виявлено, констатується, що вплив незалежної змінної доведено.

Якщо ж між базовою і побічними змінними існує значущий зв 'язок, дається оцінка впливу побічної змінної на залежну. З цією метою вся сукупність показників об'єднується в одну вибірку і по-новому розпо­діляється на групи відповідно до значень побічної змінної. У цьому випадку побічна змінна виступає як нова основа відмінності груп.

Далі оцінюється значущість зв'язку між побічною і залежною змін­ними. У разі існування кореляції між базовою і побічними змінними

або виявлення ефекту різних значень залежної змінної у різних розпо­ділах робиться висновок про вплив побічної змінної.

Отже, загальна схема проведення "контролю після" (розі Гасішп) передбачає оцінку значущості результатів порівнянь:

1) залежної змінної (або її аналога) стосовно вихідного експеримен­
тального плану, тобто стосовно основного розподілу вимірів на екс­
периментальну і контрольну групи;

2) побічної базисної змінної, що була виміряна, у її зв'язку з вихід­
ним критерієм утворення експериментальної і контрольної груп;

3) залежної змінної (або її аналога) для нових груп, утворених від­
повідно до рівнів побічної базисної змінної, які були виміряні.

При цьому сама базисна побічна змінна може бути виміряна як до, так і після основних змінних, але утворення нових груп на основі зна­чень цієї побічної змінної здійснюється після виміру основних ефектів і спрямоване на їхнє уточнення, тобто проводиться з метою контро­лю за висновком [6].

Ще одним типом квазіексперименту є дослідження ех-ро8І-/асІо, коли експериментатор безпосередньо не впливає на досліджуваних, а як експериментальний вплив використовує певну реальну подію з життя досліджуваних. При цьому за автобіографіями, анкетними даними, медичними картками тощо відбирається група людей, які підлягали в минулому впливу певного фактора (наприклад, катаст­рофа, посттравматичний стрес тощо), і група людей, на яких даний фактор не діяв. Підібрані групи за іншими своїми характеристиками мають бути еквівалентними, що досягається шляхом рандомізації або попарного відбору. Потім у кожній групі вимірюється залежна змінна за схемою:

ЕТ:(К)ХОІ;

КГ: (К) О2.

Подібного роду дослідження Є. Климов називає ретроспективним експериментом і наводить й інші його ознаки на прикладі дослідження, яке було проведене на матеріалі професійних спільнот [12]. За основу дослідження була взята колективна праця "Світ професій", авторами якої були фахівці певних професій, їх розглядали як вибірки досліджу­ваних, які відобразили в своїй вербальній продукції особливості мен­талітету професіоналів. Порівняльний аналіз частоти використання авторами професіографічних праць певних смислових одиниць, які виокремлювали за ознаками предметної сфери діяльності (зокрема,

жива природа, техніка, нежива природа, соціальні системи, лю­дина", "знакові системи", "системи художнього відображення дійсно­сті" тощо), виявили невипадковий характер показників, які свідчили про своєрідність змісту і структури образу світу в представників різ­них професій.

На відміну від ретроспективного, у проспективному експерименті впливи і контрольні змінні створюються не самим дослідником і не повністю контролюються, аналогами незалежної і додаткових змін­них є дії інших людей, які не мають відношення до дослідження, але які експериментатор враховує при складанні й зміні експерименталь­них планів. Замість звичної схеми: "задумка — план — виконання" у цьому випадку використовується дещо інша послідовність етапів до­слідження, а саме: "задумка — план — виконання — нові обстави­ни, — реконструкція задумки і гіпотези — новий план — виконання".

Т. Корнілова наводить приклад такого дослідження, коли у ви­вченні психологічних особливостей людини як суб'єкта діяльності, що проводилося у виробничому колективі, було введено нову систе­му обліку і контролю діяльності. Цей незапланований вплив був вра­хований і введений в реконструйований план дослідження як нова не­залежна змінна [12].

Отже, як ретроспективний і проспективний експеримент познача­ють випадки відхилення від певної послідовності організації дослі­дження, коли плани змінюються під час проведення або навіть після здійснення збору експериментальних даних. Такі дослідження можна вважати наближеними до експериментального за умови:

• дотримання логіки нормативного висновку, яка передбачає пе­
ревірку системи гіпотез (теоретичних, власне експериментальних, ста­
тистичних);

• наявності форм і засобів наукового контролю за висновком
щодо істинності суджень (експертні оцінки, показники ефективності
дії факторів, які вводяться, тощо);

• компенсації в логіці висновку (насамперед, за рахунок статистич­
ного контролю) тих недоліків реальних форм контролю, які саме уна­
слідок ретроспективного (проспективного) характеру порівнянь не
могли бути враховані раніше.

Таким чином, квазіексперимент можна трактувати як експеримент із обмеженими формами контролю умов впливу незалежної змінної, основними проявами якого є використання як експериментальної і

контрольної нееквівалентних груп (тут враховуються обмеження форм контролю до здійснення експериментального впливу), а також схеми виборів, "коли і на кому проводити вимір залежної змінної" (тут контроль здійснюється після проведення дослідження, напри­клад, як виявлення зв'язку аналогів незалежної і залежної змінних із побічними базисними змінними) [5; 6].

Специфічним різновидом дослідження, яке часто трактують як квазіексперимент, є кроскультурне дослідження, що спрямоване на вивчення психіки і поведінки людини з точки зору їхньої обумовле­ності соціальними і культурними факторами [5].

Культура в цьому випадку розглядається як набір експеримен­тальних умов. Водночас це поняття є занадто широким і потребує ви­окремлення значущих причинних складових (так званих контекст­них змінних або культурних вимірів, які відображають такі характери­стики культури, як система освіти, національний доход та ін.). За сво­єю природою контекстні змінні можуть бути демографічними (вік, освітній рівень, сімейний стан) і психологічними (особистісні риси, цін­ності, установки, уявлення, когнітивний стиль тощо).

Для характеристики психологічних особливостей культури часто використовують поняття "культурний синдром", тобто певний набір цінностей, установок, вірувань і моделей поведінки, за якими одна культура відрізняється від іншої. При цьому основними вимірами куль­тури вважають "простоту — складність", "індивідуалізм — колек­тивізм", "відкритість — закритість" тощо [4; 9].

Слід зазначити, що у кроскультурних дослідженнях порівнюються групи, які вже існують, і, отже, експериментальний контроль здійсни­ти неможливо: дослідники можуть обирати культури і підбирати до­сліджуваних, але не можуть маніпулювати спеціальними аспектами культури. Це дає підстави деяким дослідникам віднести подібного роду дослідження до кореляційних [4].

Різновидами кроскультурних досліджень вважають:

• узагальнюючі дослідження, спрямовані на перевірку можливості
переносу результатів, які були отримані в певній культурній групі (на­
приклад, дослідження Г. Айзенка, які підтверджують універсальність
запропонованої ним структури особистості за параметрами "екстра­
версія — інтроверсія", "нейротизм") [6];

• дослідження експлораторного характеру психологічних відмін­
ностей представників різних культур (що не пов'язані з перевіркою

теоретичних гіпотез або тільки констатують відмінності, залишаючи відкритим питання щодо їхньої природи) за допомогою різноманіт­них опитувальників;

• дослідження, які базуються на сформульованій теорії, що описує
специфічні особливості культури, різноманітні культурні особливос­
ті — культурні традиції, характер виховання тощо; (наприклад, у до­
слідженні Дж. Беррі було підтверджено теоретичне припущення щодо
зв'язку переваги чоловіків у розв'язанні просторових задач і їхнього
образу життя, зокрема було показано, що традиційна для американ­
ських і європейських досліджуваних перевага чоловіків практично не
спостерігається у канадських ескімосів; можна припустити, що в цьо­
му випадку ця характеристика важлива для виживання як чоловіків,
так і жінок і тому розвинута в них однаково) [12];

• дослідження зовнішньої валідності, коли дослідник намагається
перевірити ряд контекстних змінних, які, можливо, є факторами впли­
ву на залежну змінну (наприклад, дослідження впливу культури на
тендерні стереотипи, коли, скажімо, в популяціях з традиційною ідео­
логією, на відміну від популяції з егалітарною ідеологією, ті особис­
тіші риси і якості, що сприймалися як чоловічі, оцінювалися більш
високо) [9; 12].

Оскільки особливістю кроскультурних досліджень є неможливість прямого контролю побічних змінних, вплив фактора культури виво­диться після експерименту, виходячи з відмінностей між групами.

Можна виокремити кілька засобів контролю достовірності отри­маних результатів. Одним із засобів контролю у даному виді дослі­джень є попередній, цілеспрямований і систематичний відбір культур­них популяцій (вибірок), які є максимально подібними за демографі­чними ознаками. Останні розглядаються як змінні і контролюються під час експерименту. Тим самим враховується специфіка практики соціалізації, різний словниковий запас, освіта, релігійні вірування, доступ до ЗМІ тощо. Серйозною проблемою при цьому є можливість зіставлення цих факторів, а також доступність досліджуваних (адже, як правило, вибирають тих, з ким легше домовитися).

Іншим засобом контролю в кроскультурних дослідженнях є виклю­чення альтернативних інтерпретацій, яке полягає у вираженні залеж­ної змінної як функції двох чи більше окремих результатів. Наприк­лад, в дослідженні М. Коула вивчався процес обробки зорової інфор­мації у представників народності кпелле і представників північноаме-

риканської культури [12]. Було виявлено, що кпелле гірше виконува­ли завдання оцінки кількості крапок, які подавалися за допомогою тахістоскопа. Цей факт, очевидно, можна було інтерпретувати по-різ­ному. Але в процесі подальшого дослідження було виявлено зростан­ня культурних відмінностей у випадку подання крапок, що були орга­нізовані в патерн. Це дало підставу висунути припущення про існу­вання тенденції до більш широкого використання чинника організа­ції крапок для представників північноамериканської культури.

Ще одним засобом контролю є усунення ефектів побічних змінних за допомогою статистичного аналізу (наприклад, аналізу коваріа-цій). Хоча Д. Кемпбелл наголошує, що статистичний контроль є до­сить слабкою альтернативою експериментальному контролю [5].

Як засіб контролю може також виступати розширення бази даних для поліпшення якості інтерпретації, тобто використання кількох ме­тодів виміру одного й того ж параметра.

При цьому можна вказати на кілька джерел артефактів виміру. Це, по-перше, різні системи понять у різних культурах. Для усунення артефактів у цьому випадку використовують дві стратегії — конверген­ції (дослідження проводять представники кожної культури зі своїм специфічним інструментом, причому оцінюється подібність результа­тів кожного дослідження) і децентрації (врахування при відпрацю­ванні й складанні спільної для всіх культур методики системи понять і точок зору різних культур). Прикладом останнього є широковідоме дослідження С. Шварца, яке було спрямоване на дослідження крос-культурної моделі ціннісних орієнтацій. У цьому дослідженні вчений просив дослідників інших країн додати культурно-специфічні ціннос­ті до його переліку загальних (універсальних) цінностей [4; 12].

Джерелом артефактів у кроскультурних дослідженнях може стати різне знайомство зі стимульним матеріалом і процедурою. Наприклад, в одному з досліджень дітям із Замбії і Великої Британії пропонувало­ся відтворити малюнок, використовуючи або папір і олівець, або пла­стилін, або переплетіння рук, або дріт (до речі, вироблення моделей з дроту є одним із улюблених занять замбійських дітей). Виявилося, що англійські діти показали кращі результати, використовуючи папір і олівець, а замбійські діти — дріт. За використання інших процедур різниця результатів виявилася незначущою [6].

На достовірність результатів у кроскультурних дослідженнях може вплинути культурна неадекватність тестових завдань, коли,

скажімо, пункти тестових методик по-різному сприймаються представ­никами різних культур унаслідок специфічних культурних традицій.

Одним із адекватних засобів контролю цих джерел артефактів вва­жають подвійний переклад методики, коли текст перекладається з мови оригіналу на мову іншої культурної групи, а потім інший неза­лежний перекладач перекладає цей текст на мову оригіналу. Неузго­дження в перекладі використовують для подолання недоліків у фор­мулюванні запитань [4; 5].

До різновидів квазіексперіїментальних досліджень відносять також генетичний метод, спрямований на вивчення ролі спадковості й середо­вища в психічному розвитку особистості, який широко викорис­товується у диференціально-психологічних дослідженнях.

Очевидно, що в цьому випадку схему "істинного" експерименту реалізувати неможливо, тут експериментує сама природа (наприклад, коли виявляються психічні захворювання чи генетичні дефекти).

Аналогом незалежної змінної в цьому випадку виступають генетич­ні й середовищні впливи, аналогом залежної змінної — фенотипічні значення ознак у досліджуваних родичів (під фенотипом при цьому розуміють сформовані протягом життя на основі генотипу зовнішні прояви індивіда, наприклад, конституція, певні особливості поведін­ки тощо) [4].

Для виявлення впливу незалежної змінної формуються, як прави­ло, пари родичів таким чином, щоб утворити вибірки, в яких або ге­нетичний вплив контролюється і рандомізується і тим самим вивча­ється вплив середовища, або вплив середовища контролюється і ран­домізується і тим самим вивчається генетичний вплив.

Основними методами, які використовуються при цьому, є:

• генеалогічний метод, який дає змогу визначити ступінь генетич­ної подібності психологічних ознак будь-якої пари родичів (найчасті­ше застосовується при вивченні генотип-середовищних детермінант психічних захворювань); як незалежна змінна тут виступає доля генети­чної подібності між родичами, причому вважається, що родичі першо­го ступеня мають 50 % спільних генів і, відповідно, генетичну подіб­ність 1/2, родичі другого ступеня мають 25 % спільних генів і, відпові­дно, генетичну подібність 1/4 і т. д.; проблемами при цьому є неможли­вість розведення генетичної і сімейно-середовищної складових, нерандомізованість вибірки, а також необхідність використання різ­них методик для досліджуваних різного віку [12];

• метод прийомних родичів, який є єдиним засобом проведення
впливу спадковості й середовища за рахунок порівняння кількох
груп, — біологічних батьків (з метою визначення внеску генетичних
складових), прийомних сиблінгів або, інакше кажучи, братів і сестер
(з метою оцінки внеску середовища в дисперсію), біологічних сиблін­
гів (з метою визначення внеску генотипу), прийомних батьків (з ме­
тою визначення внеску середовища), прийомних нерідних дітей, прий­
нятих в одну сім'ю (з метою визначення впливу середовища); основ­
ною проблемою при цьому є всиновлення дітей подібними сім'ями з
подібним до біологічної сім'ї середовищем, що утруднює розведення
генотипних і середовищних впливів;

• метод близнюків, який ґрунтується на порівнянні кореляції моно-
зиготних близнюків (подібних на 100 %) і дизиготних близнюків (сту­
пінь генетичної подібності варіює від 0 % до 100 % і в середньому вва­
жається рівною 50 %); за середовищем пари таких близнюків є вирів­
няні, отже, порівнюючи внутріпарні кореляції монозиготних і дизи­
готних близнюків, можна виокремити частки впливу середовища і
генотипу на розвиток певної ознаки.

В останньому випадку використовується двофакторний план, де як перший з факторів обирається спадковість (з двома рівнями — 100 % у монозиготних близнюків і 50 % у дизиготних), а як другий — середовище, за яким групи вважаються вирівняними. Вплив генотипу констатується за умови вищих результатів у монозиготних близню­ків, а якщо ні, то говорять про переважний вплив середовища.

Різновидом методу близнюків є метод контрольного близнюка, який за певних умов можна вважати власне експериментальним. Цей метод застосовується тільки для монозиготних близнюків, які є гене-тично ідентичними на 100 %. При цьому перший близнюк з пари включається до експериментальної групи, а другий — до контроль­ної. Відмінності в результатах експериментальної і контрольної груп пояснюють впливом середовища [4; 6].

Як квазіекспериментальне дослідження також можна розглядати лонгітюд, спрямований на виявлення процесів і механізмів психічно­го розвитку на різних етапах онтогенезу через систематичний вимір певної психологічної особливості (базової змінної) у одних і тих са­мих досліджуваних протягом певного проміжку часу.

Аналогом незалежної змінної 'в цьому випадку виступає саме фак­тор часу виміру певної психологічної особливості, при цьому остан­ню розглядають як аналог залежної змінної.

Для пояснення процесів інтраіндивідуальних змін як проявів розви­тку використовуються спеціальні процедури, які спрямовані на кау­зальний аналіз:

• взаємозв'язків у характеристиках встановлених змін;

• факторів, які обумовлюють інтраіндивідуальні зміни;

• факторів, які обумовлюють міжіндивідуальні відмінності в інтра­
індивідуальних змінах, що відбулися протягом даного проміжку часу.

Отже, в лонгітюді досліджується міра подібності (гомогенності) інтраіндивідуальних змін досліджуваних із даної вибірки. Пробле­мою при цьому є підтримання репрезентативності вибірки, пов'язане зі складністю її збереження.

Джерелом артефактів може також стати і фактор повторного тес­тування через тренування або зміну мотивації. Основною ж пробле­мою лонгітюду є змішування трьох змінних — віку, часу виміру (хоча вважається, що в спокійні, не позначені кризами періоди, вплив даної змінної є незначним), а також специфічних особливостей вибірки до­сліджуваних певного покоління (або, інакше кажучи, когорти), обу­мовлених різним життєвим досвідом різних поколінь.

Як відомо, традиційними схемами лонгітюдного дослідження да­них є:

• порівняльно-віковий метод, за яким відбувається одночасне дослі­
дження досліджуваних різного віку, при цьому може спостерігатися
змішування віку і когорт при сталому часі виміру;

• класична схема лонгітюду, за якою для однієї й тієї ж когорти за­
лежна змінна вимірюється в різному віці й рівні проміжки часу, при­
чому спостерігається змішування віку та часу виміру;

• метод тимчасового запізнення, за яким в одному віці досліджу­
ються різні когорти, наприклад, група 80-літніх, досліджених у 1980 р.,
порівнюється з групою 80-літніх, досліджених у 2000 р.; тут відбува­
ється змішування особливостей когорти і часу виміру [1; 6].

Наприклад, для лонгітюду, в якому досліджується 7 когорт дослі­джуваних (1880-2080) у віковому інтервалі від 0 до 80 років, традицій­ні схеми дослідження будуть виглядати таким чином (див. табл. 14):

Таблиця 14 Традиційні схеми отримання даних

(за Т. Корніловою) [6]

1880 1900 1920 1940 1960

1900 1920 1940 1960 І 1980 І — порівняльно-віковий метод

1920 1940 1960 І 1980 2000

1940 1960 І 1980 І 2000 2020 — метод тимчасового запізнення

1960 11980 І 2000 2020 2040

11980 12000 2020 2040 2060

2000 2020 2040 2060 2080 — лонгітюдний метод

З метою контролю змішувань К. Шайє було запропоновано попар­но об'єднати дані, отримані у традиційних схемах дослідження, вико­ристовуючи когортно-послідовний план дослідження [І]. При спеціаль­ному аналізі, в якому відбувається зіставлення даних, отриманих за допомогою попарного об'єднання стратегій, можливо розділити вплив трьох змінних — віку, когорти й часу виміру і встановити зв'яз­ки між характеристиками, що вивчаються, з кожною з цих змінних.

Прикладом такого підходу є лонгітюдне дослідження в Сіетлі (США). Для підбору досліджуваних у цьому дослідженні використо­вувалася техніка рандомізації з попереднім виокремленням страт. Ви­бірка складалася із 25 жінок і 25 чоловіків на кожному віковому рівні від 21 року до 70 років (з інтервалом у 5 років). Було проведено 6 тес­тувань (1956-1991).

Когортно послідовний план у цьому випадку полягав у:

1. Циклічних лонгітюдних ретестах одних і тих самих осіб (лонгі­
тюдний метод).

2. Поперекових порівняннях різних вікових когорт, які пройшли
тестування, в один час (наприклад, 30-річних з 50-річними, тестуван­
ня яких проводилося в 1977 р., тобто порівняльний метод).

3. Порівняння окремих вікових когорт, які пройшли тестування у
різний час (наприклад, 30-річних з 30-річними, які тестувалися 1963 р.
і 1984 р., тобто метод тимчасового запізнення).

Результати цього дослідження виявили, що вікове зниження біль­шості психічних функцій починається пізніше і відбувається не так різ­ко, як це було виявлено на основі традиційних порівнянь [1].

Зрозуміло, що про лонгітюд як квазіекспериментальне досліджен­ня можна говорити в тому разі, коли між тестуванням експеримента­тором здійснюються певні впливи. Хоча слід зауважити, що і в цьому

випадку неможливо точно встановити причинно-наслщкові зв язки між змінними.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть основні різновиди експерименту в психології. Наведіть
приклади.

2. Проведіть порівняльний аналіз лабораторного і природного
експериментів.

3. У яких випадках у психології проводиться критичний експери­
мент?

4. У чому полягають переваги мисленого експерименту порівняно
з реальним?

5. Якими є відмінності квазіекспериментального дослідження
психіки порівняно з "істинним" експериментом?

6. Чи можна стверджувати, що квазіексперимент є методом пере­
вірки каузальних гіпотез при відсутності функціонального кон­
тролю незалежної змінної? Чому?

7. Якими є шляхи забезпечення валідності квазіексперименталь­
ного дослідження психіки?

8. Що виступає аналогом незалежної змінної в лонгітюдному до­
слідженні психіки як квазіексперимент? Яким чином у такому
дослідженні відбувається розділення факторів когорти, віку,
часу виміру? Складіть схему (подібно до схеми, наданої в
табл. 14) щодо лонгітюдного дослідження К. Шайє.

9. Чи можна кроскультурні й психогенетичні дослідження вважа­
ти квазіекспериментом? Чому?

10. Які особливості проведення формуючого експерименту дають змогу віднести його до різновиду квазіекспериментального дослідження психіки?