Основні правила ведення робочої карти. Умовні тактичні знаки та скорочені позначення

Нанесення на карту обстановки називається веденням робочої карти.

v Положення своїх військ і військ противника наносяться на карту одними й тими ж тактичними умовними позначеннями. При визначенні розміру умовного позначення враховується масштаб карти: чим дрібніший масштаб, тим менші розміри умовних позначень.

 

v Дані обстановки наносяться тонкими лініями так, щоб якомога менше закривалась топографічна основа карти і добре читались надписи на ній. Відмітки висот, орієнтири, назви населених пунктів, рік, урочищ і цифрові характеристики місцевих предметів і форми рельєфу не замальовуються. При нанесеній обстановці вони повинні добре читатись.

 

v Обстановка на карту наноситься встановленими умовними позначеннями визначеного кольору.

Ø Положення своїх військ, їх завдання і дії позначаються червоним кольором, крім ракетних військ, артилерії, ППО та спеціальних військ, які позначаються чорним кольором.   Ø Рубежі підрозділів в обороні, вогневі засоби в окопах наносять на карту лінією зі штрихами (в бік противника). Лінії траншей проводяться залежно від зайнятого підрозділами положення, пристосовуючись до умов рельєфу, місцевості. Товща лінії залежить від того, зайняті траншеї підрозділами чи ні. Якщо траншеї зайняті то товща лінії складає 1 – 1,5 мм, а якщо не зайняті то в 2 рази тонше.

 

Ø Умовні знаки військ, вогневих засобів, бойової та іншої техніки наносяться на карту згідно з їх дійсним місцезнаходженням на місцевості і розташовуються в напрямку дій або ведення вогню, крім пунктів управління (КСП, СП, КП), зенітних і радіотехнічних засобів, які орієнтуються відносно вертикальних ліній сітки карти; усередині або поруч з умовними знаками вогневих засобів, бойової та іншої техніки, при необхідності вказується тип і кількість цих засобів.

Ø Лінійні замкнуті і напівзамкнуті умовні знаки (положення військ, траншеї, вогневі позиції артилерії, рубежі різного призначення тощо) наносяться на карту з дотриманням масштабу, тому їх часто називають масштабними умовними знаками.

 

 

Ø Фігурні умовні знаки, які мають правильну геометричну форму, крім районів і ділянок вогню артилерії (поодинокі танки, артилерійські і мінометні батареї на вогневих позиціях), а також пункти управління, засоби зв’язку, деякі інженерні засоби і споруди, є поза масштабними (точковими об’єктами) і наносяться на карту без дотримання масштабу. Всі вони, крім командних пунктів, наносяться на карту таким чином, щоб центр умовного знака був у точці розміщення об’єкта на місцевості. Координати цього об’єкта при орієнтуванні по карті або передачі обстановки з карти повинні даватись по центру знака.

 

Ø КСП позначені прапорцями наносяться на карту так, щоб вертикальна пряма лінія, яка є продовженням однієї із сторін геометричної фігури, своїм нижнім кінцем впиралась в точку місцевості, де розміщується пункт управління.

 

Ø При нанесенні на карту кількох положень підрозділу (частини) за даними на різний час або для більшої наочності нанесення на карту обстановки, умовні знаки дозволяється доповнювати штрихами, пунктирами, крапками, або підтушовувати кольорами, при цьому рекомендується найближче завдання підтушовувати жовтогарячим, а подальше зеленим кольором. Час до якого відноситься те чи інше розташування військ, вказується під найменуванням підрозділу (частини) або в рядок. Ці підписи в окремих випадках можуть бути зроблені на вільному місці карти зі стрілкою від напису до умовного знаку.

 

Фактичні дії військ і їх розташування наносяться суцільною, а вірогідні чи плануємі - показують штриховою лінією. Довжина штрихів переривчастої лінії повинна бути 3–5 мм, а відстані між штрихами 0,5–1,0 мм. Запасні позиції і хибні райони та об’єкти позначаються також переривистою лінією. В середині знака чи поруч з ним ставиться в першому випадку літера "З", а в другому – "Х".

 

Ø

Положення і дії військ противника позначаються синім кольором такими ж умовними знаками, як і свої війська.

Ø Нумерація і найменування частин і підрозділів, пояснювальні підписи робляться: своїх військ – чорним, противника – синім кольорами.   Ø Всі надписи на картах розміщують паралельно верхній (нижній) стороні її рамки, вони не повинні перетинати лінії тактичних умовних знаків. Номери та найменування підлеглих підрозділів, наприклад, взводів (рот, батарей), слід писати зразу ж при нанесенні їх положення на карту, номер і найменування своєї роти (батальйону) проставляють після нанесення всієї обстановки за роту (батальйон). Підпис розміщують проти середини фронту підрозділу на вільному місці на відстані від нього приблизно на 2/3 глибини бойового порядку.

 

Для нанесення на робочу карту пояснювальних підписів, скорочень використовується прямий чи нахилений креслярський шрифт ГОСТ 2..304 – 68, який характеризується чіткістю і простотою виконання. Прямий шрифт використовується для оформлення службового заголовка карти підписів посадових осіб і найменування таблиць пояснювальної записки.

Висота малих літер на карті масштабу 1:50 000 або 1:100 000 може бути наступною:

§ найменування документу – 2 –3 см,

§ дата і час ведення карти – літери 4 – 6 мм,

§ підписи посадових осіб 6 – 8 мм,

§ пояснювальні підписи 2 –3 мм,

§ підписи підрозділів і частин: взводу – 2 мм, роти – 4 мм, батальйону – 6 мм, бригади – 8 мм.

Заголовні літери і цифри мають таку ж товщу – як і малі, але по висоті – на ⅓ більше висоти малих літер. Відстань між словами або цифрами, як правило, не менше висоти великих літер, а відстань між буквами в словах беруть ⅓ – ¼ їх висоти.

Якщо напис у середині знака не вміщається, то необхідно східну частину овала розірвати (коли напрям дій наших військ західний, північний або південний), а потім зробити напис.

При нанесенні скорочень на карту дотримуються певних правил:

· якщо підрозділ входить до складу однієї частини, то позначка робиться без вказівки номера частини. Наприклад, 1мв, 2тр, 3батр тощо.

· придані підрозділи – з вказівкою номера частини. Наприклад, 1батр, 3ап.

· якщо 3-й механізований взвод входить до складу 8 механізованої роти, то цей запис на карті роблять так: 3/8мр.

При вказані нумерації і належності підрозділів, наприклад, 1мв, 2тр, 3мб висота цифр та букв повинна бути однаковою і визначається значенням військової одиниці, яка стоїть першою.

Ø Джерела даних про противника позначаються чорним кольором, як правило, початковими літерами найменування джерела (СП – спостереження, П – свідчення полоненого, А – повітряна розвідка, ДП – документи противника). Дата і час, до яких відносяться дані про противника, підписуються під позначенням джерела отримання даних або в рядку. Свідчення, які потребують перевірки позначаються знаком питання.

Ø Маршрут руху показують лінією коричневого кольору поруч з умовним знаком дороги. Умовні знаки похідних колон необхідно наносити також поруч з умовними знаком доріг на відстані 2 – 3 мм від умовного знаку доріг.

 

Ø Розмежувальні лінії в усіх випадках (крім виходу з бою і відходу) наносяться від тилу до фронту: в наступі на глибину бойової задачі, в обороні – на максимальну дальність стрільби штатних і підтримуючих вогневих засобів. При цьому обов’язково вказують пункти місцевості на передньому краї своїх військ (у обороні) та противника (в наступі). Напрямок наступу, контратаки позначається переривчатою лінією з стрілкою на кінці. Довжина штриха переривчастої лінії повинна бути для роти 3–4мм (тільки напрямок наступу, контратаки), для батальйону 5–7мм, бригади 10–12мм, а розриви між штрихами відповідно 2-3; 3–4; 5–6мм. Скобки, які показують положення відносно розмежувальної лінії об’єктів місцевості наносять радіусами 4-5мм, а великих міст,лісних масивів та інших площадних орієнтирів – до 10мм.

 

Ø Підтушовування можна виконувати так, щоб воно не затемнювало умовних знаків і топографічної основи карти, лягало з невеликим просвітом (0,5мм), обов’язково з середини, а не з зовнішнього боку лінії, яка позначає межі району.

 

Основні правила користування картою.

1)На місцевості карту завжди тримати зорієнтованою.

2) Цілевказання проводити:

· за квадратами координатної сітки;

· від орієнтира;

· за координатами.

3) Власні назви вказувати точно за картою і не відмінювати їх. Наприклад, в нп. Веселка, вздовж нп. Веселка, через нп. Веселка.

4) Береги річок, узлісся, околиці населених пунктів, боліт називати за сторонами горизонту. Береги річок можна називати правим і лівим.

5) Рубежі позначати не менш ніж двома, райони – не менш ніж трьома, смуги і ділянки – не менш ніж чотирма пунктами. Для своїх військ перелік пунктів здійснювати проти ходу часової стрілки, починаючи з його правого флангу, для противника – за ходом годинникової стрілки, починаючи з його лівого флангу. Напрямок наступу вказувати кількома пунктами від переднього краю на всю глибину бойового завдання.

 

 

6) Вказувати входить чи ні орієнтир до району.

7) Поворотні пункти розмежувальних орієнтирів називати з тилу до фронту. Першою називати розмежувальну лінію праворуч. При відступі пункти називають від фронту в сторону відступу; в обороні на максимальну досяжність засобів ураження штатних або підтримуючих засобів.

8) Маршрути руху вказувати по населеним пунктам або орієнтирах: перший пункт – звідки виступають, останній – у районі зосередження або на рубежі розгортання.