Фундаментальними категоріями(основні поняття) педагогіки є: виховання, навчання, освіта

Перша категорія педагогіки – виховання — це цілеспрямований та організований процес формування особистості

, о світа – це процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, умінь та навичок, формування на їх основі світогляду, моральних якостей особистості, розвитку її творчих сил та здібностей

, Навчання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності

Педагогіці як науці про виховання людини властиві ряд функцій: теоретична (пояснювальна), практична та прогностична

Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання, освіти і розвитку особистості

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих) - досліджує особливості виховання людини на різних вікових етапах.

Професійна педагогіка (військова, спортивна, виробнича і т. д.) займається проблемами виховання, професійної підготовки спеціалістів різного фаху.

Спеціальна педагогіка досліджує особливості виховання людей з різними вадами розвитку, глухих та глухонімих (сурдопедагогіка); сліпих (тифлопедагогіка); розумово відсталих та дітей із затримками розумового розвитку (олігофренопедагогіка).

Окрему групу педагогічних наук складають так звані часткові або предметні методики, що досліджують принципи, методи, прийоми та форми викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін.

Історія педагогіки досліджує розвиток педагогічних ідей і практики виховання в різні історичні епохи.

Порівняльна педагогіка досліджує педагогічні теорії та виховні системи різних країн.

Соціальна педагогіка вивчає проблеми позашкільного виховання дітей і дорослих. В її складі виділяються такі галузі, як сімейна педагогіка, педагогіка перевиховання правопорушників і ін.

Етнопедагогіка, об’єктом дослідження якої є вивчення особливостей, досвіду народного виховання, які відбиті в національній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі.

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання (прислів’ях, традиціях, народній мудрості тощо).

Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.

 

 

Науково-педагогічне дослідження – це особлива форма процесу пізнання педагогічної діяльності, цілеспрямоване вивчення як об’єктів, так і суб’єктів педагогічного процесу, у якому використовуються засоби й методи психолого-педагогічної науки і яке завершується формулюванням знання про досліджувані об’єкти і суб’єкти педагогічного процесу.

1. Метод науково-педагогічного дослідження – це спосіб проникнення в сутність складних психолого-педагогічних процесів формування особистості з метою встановлення певних об’єктивних закономірностей виховання і навчання з метою практичного їхнього використання Емпіричні методи, які використовуються для нагромадження фактичного матеріалу за досліджуваною проблемою; вони служать для фіксації явищ, їх опису, виявлення помітних зв’язків між досліджуваними явищами та процесами. Серед емпіричних методів найчастіше використовують такі методи: педагогічного спостереження, інтерв'ю, педагогічного експерименту, вивчення шкільної документації, вивчення результатів діяльності учня, психолого-педагогічного тестування, проективні методи, соціологічні методи (анкетування, рейтингу, узагальнення незалежних характеристик, соціометрії), математичні методи (реєстрування, ранжування, статистичні методи, метод вимірювань).

2. Теоретичні методи - спрямовані на створення теоретичних узагальнень та формулювань закономірностей досліджуваних явищ. Група цих методів включає в себе: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки, моделювання, індукції, дедукції, порівняльно-історичного аналізу.

Метод педагогічного спостереження – це спосіб безпосереднього сприйняття педагогічних явищ, процесів у їхній дійсності та в динаміці у природних умовах

Метод інтерв’ю – спосіб отримання інформації в процесі усного опитування з використанням заздалегідь визначених питань, поданих у певній послідовності

Метод педагогічного експерименту (від лат. experimentum – проба, дослід) – спосіб наукового дослідження, який передбачає спеціальну організацію педагогічного процесу в заздалегідь визначених умовах з метою перевірки достовірності педагогічної гіпотези, яку висунув дослідник.

 

Метод вивчення шкільної документації передбачає вивчення особових справ учнів, медичних карт, класних журналів, учнівських щоденників, протоколів різноманітних зборів та засідань, загально шкільного плану роботи, протоколів засідань педагогічної ради, планів роботи класних керівників, предметних комісій тощо.

Метод вивчення результатів діяльності учня. Його застосовують, вивчаючи письмові, графічні роботи учнів та їхні вироби. Ці роботи допомагають виявити індивідуальність кожного учня, дізнатися про його ставлення до навчання, оцінити рівень засвоєння вмінь і навичок у певному напрямку навчальної діяльності.

Метод психолого-педагогічного тестування допомагає визначити рівень знань та вмінь учнів, його інтелектуальний розвиток за допомогою відповідно сформованих запитань, спеціальних карток, малюнків, ребусів, кросвордів, задач-шарад.

Проективні методи передбачають використання стимулів для збудження певних реакцій людини з метою вивчення її психічних властивостей. З цією метою піддослідному пропонують, наприклад, відновити ціле деталями або написати оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Метод анкетування передбачає відповідь досліджуваних на складені за спеціальною програмою запитання.

Ураховуючи характер інформації та спосіб її отримання, виділяють такі типи анкетування: усне та письмове, суцільне (охоплюються великі групи населення) та вибіркове, індивідуальне та групове, очне та заочне.

Розрізняють такі форми анкет: відкриті (спосіб відповіді не обмежується), закриті (мають варіанти відповідей, з яких потрібно вибрати один), напіввідкриті (допускають вибір декількох варіантів відповідей), полярні (передбачають оцінку ступеня виразності певної якості за 4-5-бальною шкалою).

Метод рейтингу – це метод оцінки педагогічної діяльності або її аспектів компетентними експертами, для яких властиві такі риси: позитивне ставлення до експертизи, креативність, конструктивність мислення, наукова об'єктивність, самокритичність, відсутність схильності до конформізму. Рейтинг є основою для побудови різноманітних шкал оцінок.

Метод узагальнення незалежних характеристик розроблений К.К.Платановим. Суть його зводиться до порівняння інформації щодо учня, яка надійшла з різних джерел: від батьків, учителів, ровесників, сусідів тощо.

Різновидом цього методу є «педагогічний консиліум» Ю.Кубанського. Такий консиліум передбачає колективне обговорення компетентними сторонами вихованості чи навченості конкретного учня.

Метод соціометрії запозичений з однойменної галузі соціології, яка вивчає між особистісні взаємини в малих групах кількісними методами, її автор - американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено – мав на меті не лише вивчення, а й розв’язання проблем у групі.

Згідно з цим методом кожному учневі пропонують, наприклад, з ким би він хотів сидіти за однією партою. На кожне запитання він може дати лише обмежену кількість «виборів». За їхнім числом і визначається місце і статус кожного члена колективу, лідерство, наявність мікро угрупувань, що в сумі дозволяє змоделювати внутрішньо колективні стосунки і визначити рівень згуртованості колективу.

Однак цей метод допомагає відобразити лише найзагальнішу картину взаємин у колективі.

Метод реєстрування – виявлення певної якості в явищах та її кількості (наприклад, кількості пропущених уроків учнем).

Метод ранжування – розміщення даних на основі спадання чи зростання відповідних показників, що дає можливість визначити місце будь-якої складової в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів класу залежно від рівня їхньої фізичної підготовки).

Статистичні методи використовуються для опрацювання експериментальних даних з метою обґрунтування висновків, що випливають з експерименту. Ці методи переважно представлені: 1) теорією статистичного висновку (передбачення результатів на основі даних обстежених вибірок); 2) описовою статистикою (табулювання, графічний вираз та кількісне оцінювання даних); 3) теорією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв'язків між змінними).

Етапи (складові) науково-педагогічного дослідження

1. Визначення проблеми дослідження. Вона має бути актуальною, значимою, відображеною у темі дослідження. Розпочинаючи психолого-педагогічне дослідження з'ясовують його об'єкт, предмет та мету.

2. Ґрунтовне і всебічне вивчення наукових фактів, положень, висновків. Спрямоване на з'ясування під час вивчення літературних джерел головної ідеї, позиції автора та особливостей наукового доробку з досліджуваної проблеми. Важливо простежити логіку полеміки автора з іншими дослідниками, особливості його аргументації, виробити власну думку щодо його позиції, сформулювати завдання для глибшого вивчення проблеми.

3. Вивчення шкільної практики. Передбачає аналіз літератури про досвід школи, з'ясування проблем, які змушений вирішувати вчитель, типових недоліків у його роботі.

4. Формулювання гіпотези дослідження. Гіпотезу дослідження (наукове передбачення його результатів) потрібно формулювати так, щоб виявити положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.

5. Виконання експериментальної роботи. Передбачає: взаємодію з предметом дослідження, з'ясування його ознак, властивостей; вибір методики, процедури дослідження; організацію експериментальної роботи за обраною методикою.

6. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою. Порівняння одержаних результатів дослідної роботи з існуючими в шкільній практиці, опублікованими в науковій, психолого-педагогічній літературі.

7. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези. Використовують спеціальні методи (контент-аналіз — для узагальнення змістовної інформації), кореляційний, факторний та інші види аналізу — для узагальнення інформації переважно кількісного характеру та підтвердження закономірних зв'язків між явищами).

8. Оформлення результатів дослідження, втілення їх у життя. Подання результатів та висновків дослідження найбільш інформативним способом (графічне, схематичне моделювання, ілюстративне відображення), планування та організація

Розвиток – це специфічний процес змін, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, це процес накопичення кількісних змін, які переходять у якісні.

Фізичний розвиток (анатомо-фізіологічний) передбачає розвиток організму, кісткової, м’язової та інших систем.

Психічний розвиток характеризується процесами змін і становлення психіки людини. Формування свідомості, самосвідомості, почуттєвих, вольових процесів тощо.

Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями та под.). та соціальними функціями.

Індивід в своєму розвитку відчуває соціально обумовлену потребу бути особистістю і знаходить здатність стати особистістю, що реалізовується в суспільно значимій діяльності. Цим визначається розвиток людини як особистості.

Розвиток особистості – процес становлення особистості, як соціальної якості індивіда в процесі виховання і соціалізації.

В педагогіці та інших науках про людину вживають і термін формування.

Формування особистості – це складний процес становлення особистості, який відбувається в результаті розвитку і виховання, соціалізації, який характеризується певним завершенням, що має ознаки закінченості.

Проте у процесі формування особистості говорити про завершення, закінченість можна лише умовно, бо цей процес безперервний, протягом життя (тобто, формування виступає як результат розвитку особистості і означає її становлення, набуття цілого ряду стійких властивостей і якостей. Формувати – значить «придавати форму чому-небудь», стійкість, закінченість, визначений тип).

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоні­ми.

 

Універсальний характер мають такі протиріччя:

- протиріччя між новими потребами, породжуваними діяльністю, і можливостями їхнього задоволення;

- протиріччя між зростаючими фізичними і духовними можливостями дитини і старими, раніше сформованими формами взаємин і видами діяльності;

протиріччя між зростаючими вимогами з боку суспільства, групи дорослих і наявним рівнем розвитку особистості (В.А.Крутецкий

Мета виховання – це насамперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи.

Педагогічний процес — це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети.

 

Цілісність — синтетична якість педагогічного процесу, що характеризує вищий рівень його розвитку, результат стимулюючих свідомих дій і діяльності суб'єктів, що функціонують в ньому.

Виховна функція – створення оптимальних умов для гармонійного і всебічного розвитку особистості; цілеспрямований вплив на особистість з метою формування у вихованців якостей, які забезпечують нормативну поведінку серед інших людей і необхідні їм для успішної адаптації до певного соціокультурного середовища. Виконання цієї функції включає формування переконань, системи ставлень, готовності до встановлення нормативних стосунків з оточуючими.

Ускладнення процесів суспільного виробництва, розвиток способів пізнання і бурхливе зростання наукових знань у суспільстві спричинили потребу у спеціальній передачі знань, умінь, навичок. У зв’язку з цим в педагогічній професії виділилась відносно самостійна функція – навчальна.

Навчальна (освітня) – організація і активізація процесу засвоєння знань учнями; формування пізнавального інтересу.

Довгий час вважалося, що вчитель як носій знань передає їх учням, і чим обізнаніший він сам, тим краще засвоять науку діти. З часом, коли обсяг знань збільшився до неможливості осягнення їх однією людиною, змінилося бачення навчальної функції вчителя. Головним стало не передача знань, а формування вмінь здобувати їх самостійно. Цінність педагогічної діяльності почали вбачати в його умінні бути організатором процесом засвоєння знань. Реалізовуючи навчальну функцію педагог також формує в учнів і відношення до пізнання або як до тяжкої, безрадісної праці, що супроводжується страхом і жахом перед покаранням, або як до цікавого і захоплюючого процесу пізнання нового, цікавого, красивого. Ця обставина і визначає специфіку педагогічної праці.

Поряд з навчальною і виховною функціями вчитель здійснює і розвиваючу. Суть її – у створені сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження, самореалізації.

Сучасні потреби розвитку суспільства, а також особливості розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей зумовлюють реалізацію педагогом і інших функцій:

Соціальна – трансформація вимог суспільства до особистості учня у вимоги учня до самого себе, допомога йому в адаптації до потреб сучасної соціокультурної ситуації, у розвитку його особистості і творчої індивідуальності;

Оберігаюча – охорона від руйнівних впливів деструктивних сил, побудова гуманістичних стосунків;

Інформуюча – поширення педагогічних знань серед батьків і громадськості, які не мають педагогічної освіти;

Організаторська – організація дитячих колективів, керівництво різними видами дитячої діяльності (навчанням, грою, працею)

1. Діагностична діяльність вивчення індивідуально-психічних особливостей учнів.

2. Проектувальний компонент визначення конкретних цілей, завдань, а також стратегію і способи їх досягнення тобто проектування навчально-матеріальної бази педагогічного процесу;

3. Конструктивний компонент – це особливості планування педагогом власної діяльності і активності учнів з урахуванням цілей навчання і виховання тобто планування і побудову педагогічного процесу; Вона потребує педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, глибоких психолого-педагогічних знань;

4. Комунікативний компонент включає встановлення педагогічно доцільних відносин педагога з вихованцями, педагогами школи, представниками громадськості, батьками. Особливо акцентується увага на зв’язку комунікації із ефективністю педагогічної діяльності, спрямованої на досягнення освітніх та виховних цілей;

5. Організаторський компонент – це система умінь педагога організовувати власну діяльність, а також активність учнів.

6. Гностичний компонент (від грецького гнозіс – пізнання) відноситься до сфери знань вчителя. Передбачає постійне підвищення педагогічної майстерності і культури вчителя за рахунок самоосвіти. Мова йде не тільки про знання свого предмета, а й про знання способів педагогічної комунікації, особливостей розвитку дітей, а також самопізнання (власної особистості і діяльності)

7. Професіограма педагога – це своєрідний паспорт, ідеальна модель вчителя, викладача, вихователя, еталон, який містить сукупність особистісних якостей, педагогічних і спеціальних знань, умінь і навиків, які необхідні для виконання своїх професійних функцій.

 

- організаторських;

- комунікативних (спілкуватися, вести діалог);

- дидактичних (доступно пояснювати);

- перцептивних (відчувати внутрішній світ людей);

- творчих (здатності до прийняття неординарних рішень);

- оптимізм (здатності бачити і вірити в позитивне у людях);

- мовних (яскраво, образно, зрозуміло доносити інформацію);

- прогностичних (педагогічна інтуїція);

- конструктивних (винахідливість, точне і швидке орієнтування в певній педагогічній

ситуації);

- динамічних (впливати словом: переконувати і навіювати).

- Педагогічна культура – це інтегральна якість особистості вчителя, що проектує його загальну культуру у професійній діяльності. Педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури. Педагогічна культура – це мірило й спосіб набуття культуротворчого досвіду людства та розвиток його професійною діяльністю педагога. Вона є синтезом високого професіоналізму та особистісних якостей учителя.