Особливості політичної культури сучасної України

Становлення того чи іншого типів політичної культури зумовлене сукупністю соціально-політичних і економічних відносин, особливостями історичного розвитку політичної системи, специфікою державотворчих процесів, національними, релігійними та іншими чинниками.

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:

— інтраверсія (тяжіння до малих груп — родина, громада);

— ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);

— екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);

— екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);

— сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:

— багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;

— розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;

— денаціоналізація провідних верств;

— панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Для більшості громадян України сучасна політична культура має елемент невідповідності між очікуваннями і реальністю, або є своєрідним розщепленням дійсності. При цьому такий високий рівень очікувань насамперед був зумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої політичної системи.

Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки "винних" за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.

Поза сумнівом, таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком низки місць, інтереси).

Регіональні відмінності у виявах окремих політичних компонентів політичної культури не випадкові: вони зумовлені об'єктивними чинниками: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.

Проте досвід незалежної Української держави сприяє усвідомленню необхідності створення базових елементів політичної культури на ґрунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Компоненти такої ненасильницької політичної культури сприятимуть єднанню певних регіонів України, націй та етнічних груп на ґрунті консолідуючої політичної ідеї в модерну українську політичну націю.

Інтегрованим показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи. При цьому в перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дає змогу обирати народу України із запропонованого спектра політичних партій та орієнтирів ті, що відповідають його внутрішнім переконанням. Специфіка політичного життя України диктує необхідність культивування найважливіших елементів нової політичної культури у свідомості її населення:

— національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;

— забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;

— руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість незалежного розвитку, який є основою для рівноправних стосунків з іншими країнами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних стосунків із рештою світу.

 

Політичний стереотип.

Психолог Т. Мадржицький так описує ознаки стереотипу: стереотип – не завжди об’єктивне узагальнення; воно або надто спрощене, або надто широке, перебільшене; це – переконання, спільне для певної суспільної групи; стереотип як стійка система установок не формується через соціальний досвід, а передається вербальною комунікацією; стереотип є досить стійким та не піддається змінам [7, с. 268]. Найкращий спосіб усунення (знищення) існуючого стереотипу – це протиставлення йому нового. Ця аксіома добре відома політтехнологам і широко застосовується на практиці під час формування політичного іміджу. Стереотип, який існує у формі певної оцінки або судження, як правило, абстрагований від деталей і лаконічно передає сутність суб’єкта, події, явища одним словом, словосполученням, реченням, малюнком, що зрозумілі усім або більшості. Тобто стереотип не може бути надто багатогранним та ускладненим. Стереотипові притаманна специфічна якість: він водночас є і оцінкою і психологічною установкою. Прийнято вважати, що оцінки й установки, як правило, аргументовані. Однак стереотипним оцінкам, що ґрунтуються на сильних емоціях, переживаннях, симпатіях або антипатіях, аргументація не притаманна. Їх суть можна виразити такою формулою: “Цього не може бути, оскільки цього не може бути ніколи”. Це зумовлює не лише упередженість, але й високу регулюючу силу — політичні стереотипи визначають поведінку та ставлення людини, групи осіб до певного політика, партії, організації, об’єкта, процесу, явища. Стереотипізація процесу мислення у психологічному плані тісно пов’язана з установкою, що формується під час попередньої практики людей, їх діяльності і залежить від накопиченого ними досвіду. Саме установки становлять психологічну основу, підґрунтя стереотипів [16, с. 325], визначення та аналіз яких відіграє важливу роль в процесі формування політичного іміджу. Установка – це схильність суб’єкта до певної форми реагування, яка визначає характер поведінки та діяльності; це – готовність особи сприймати суб’єкта політики, політичні процеси, явища та факти в певний спосіб, у певному світлі залежно від попереднього досвіду. Установка достатньо чітко усвідомлена та пов’язана з потребою особистості. Інколи поняття “установка” так і визначають: об’єктивована потреба, яка набула предметної форми [16, с. 326]. Дослідники стереотипів переконані, що їх можна легко нав’язати за допомогою засобів масової комунікації. При цьому формування стереотипу відбувається у декілька етапів і, в результаті певних психологічних маніпуляцій, складне явище (зміст політичної програми, ідеологія політичної партії, характеристики політичного лідера, стратегія і тактика діяльності тощо) зводиться до певної спрощеної та зрозумілої схеми. Американські психологи називають три етапи формування стереотипу: “вирівнювання” (leveling), “посилення” (sparpening) та “асиміляція” (assimilation). Спочатку складне явище або об’єкт зводиться до декількох добре відомих ознак. Потім цим ознакам надається особлива значущість порівняно з тими, які вони мали у складі цілого. Після цього вибираються “вирівняні” та “посилені” ознаки об’єкта або явища та будується образ, що має особливе психологічне значення для особи або групи осіб [7, с. 270]. Зміна старих стереотипів, які можуть перестати виконувати адаптивну функцію і перетворитись на гальмо суспільно-політичного розвитку, також відбувається поетапно. Спочатку закріплюються вже існуючі у свідомості людей потрібні стереотипи, потім відбувається часткова зміна поглядів на процес, подію, партію, інституцію тощо, і тільки після цього відбувається докорінна зміна старих політичних стереотипів за допомогою нового інформаційного забезпечення [14, с. 638]

Контрольні запитання та завдання

1. Які ви знаєте загальні підходи до трактування поняття "політична культура"

2. Розкрийте аспекти політичної культури

3. Охарактеризуйте типологію політичної культури

4. Які ви знаєте функції політичної культури

5. Які особливостей формування політичної культури громадян України

6. Поясніть системотворчі ознаки ментальності українців