Новітні концепції етногенезу слов’ян

Як результат наукової діяльності археологів

У статті К. В. Івангородського «Етногенез слов’ян у наукових концепціях сучасних українських археологів» [3, С. 103]викладено основні думки та погляди археологів та славістів щодо новітніх теорій походження слов’ян. Основні з-них виглядають наступним чином.

На думку відомого сучасного українського археолога Д. Козака [4, С. 78], етногенез слов’янських народів узагалі є «глобальною проблемою археологічної науки». Натомість Р. Терпиловський, у свою чергу, наголошуючи, що «пріоритет у вивченні проблеми етногенезу слов’ян належить саме археології, котра стрімко розширює коло своїх джерел, випереджаючи мовознавство та історію», все ж таки менш оптимістично трактує, визначене його колегою, «зближення» поглядів. Він змушений констатувати, що, «незважаючи на тенденцію до зближення поглядів археологів-славістів різних шкіл, обумовлену розширенням джерельної бази і вдосконалюванням методик дослідження, до одностайності у цьому питанні поки що далеко». Тому дотепер питання, – де з’явилися перші слов’яни, – залишається відкритим.

Одну із сучасних альтернативних версій у з’ясуванні цієї проблеми запропонував російський археолог В. Сєдов. Її сутність полягає в тому, що прабатьківщиною слов’ян, які прийшли у північно-східні «руські» землі, була Північ Польщі та Німеччини. Натомість український етнолог С. Макарчук, аналізуючи цей підхід, констатує наступну його промовисту суперечність: «Якщо ця версія відомого авторитета російської археології та науки етногенезу слов’ян не є помилковою, то вона аж дуже сильно наголошує на

відмінностях в етногенезі росіян і українців. У будь-якому випадку її нелегко прийняти без застережень, бо вона руйнує класичний історіографічний стереотип формування давніх росіян зі слов’янських мігрантів з території сучасної України і місцевого балтського та фінського елементу.

Прабатьківщина слов’ян є предметом наукових пошуків і в роботах сучасних українських археологів. Так, М. Відейко вважає, що саме на початку ХХІ ст., нарешті, вдалося визначити місцерозташування «цієї загадкової місцевості». Вчений переконаний, що більша частина цієї землі сьогодні знаходиться на території саме України. Адже, за всіх засобів її пошуку, «сліди ведуть на Дніпро, на Волинь, а також на Південь Білорусі й у

східні райони Польщі». Крім цього, він закликає колег об’єднати зусилля для

з’ясування цього питання, залучивши до її студіювання генетиків, істориків, лінгвістів,

Перспективним, хоча порівняно слабко розробленим поки, підходом можна вважати думку, згідно з якою, слов’яни від початку існування ніколи не становили єдиної (монолітної) етнічної спільноти, тобто, були скоріше за все етносоціальним організмом, який включав значний конгломерат різноманітних етносів, безсумнівно споріднених.

Таким чином, можна констатувати, що сучасні українські археологи

намагаються підходити до реконструкції етнічної історії східних слов’ян додержавного періоду максимально об’єктивно та з урахуванням новітніх позицій як історичної, так і етнологічної, антропологічної, генетичної та інших наук. Разом із тим, відчутним недоліком їхніх етноісторичних концепцій і надалі залишається доволі низький рівень теоретично-методологічної обґрунтованості саме етногенетичних аспектів означеної проблематики.

Висновки

Незважаючи на суперечливість викладених точок зору щодо початку формування слов’янської спільності та етногенезу слов’ян, майже всі дослідники одностайно сходяться на тому, що в першій половині І тис. н.е. територія між середнім Дніпром і Бугом була зайнята слов’янськими племенами. З ними ототожнюють населення зарубинецької, київської, частково пшеворської та черняхівської культури.

Наведені концепції щодо розташування прабатьківщини слов'ян та формування в найдавніші часи слов'янської спільності базуються здебільшого на певному зіставленні відомостей з різних галузей знань: історії, археології, етнографії, лінгвістики, антропології тощо. Й хоча застосування такого методу не привело до розв'язання всіх проблем давньої історії слов'янства, він дав змогу створити певну систематизацію характерних ознак пращурів слов'ян (венедів, антів, склавинів), які першими згадуються в писемних джерелах. Саме на підставі реконструкції найдавніших повідомлень, порівняння даних археології і антропології з даними лінгвістики тривають спроби відтворити ймовірну територію правітчизни й наступного розселення слов'янських племен, сформувати достовірні уявлення про їхні етнокультурні та етнополітичні об'єднання на різних етапах розвитку європейської цивілізації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Етнічні процеси у середньовічному слов’янському світі (Матеріали «круглого столу») // Український історичний журнал. – 2001. - №3. – С. 3-47.2. Залізняк Л. Л. Проблеми етногенезу українців з позиції сучасної європейської етнології / Л. Л. Залізняк // Маґістеріум. – К., 2001. – Вип. 6. – С. 49-56.3. Івангородський К. В. Етногенез східних слов’ян у наукових концепціях сучасних українських археологів / К. В. Івангородський // Вісник Черкаського університету. – Черкаси, 2013. - №94. Козак Д. Н. Венеди / Д. Н. Козак. – К.: Інститут археології НАНУ, 2008. – 470 с.5. Лучик В. В. Вступ до слов’янської філології: Підручник. – К.:ВЦ«Академія», 2008. – 344 с.6. Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов (Міфи і правди про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски») / Г. П. Півтора. – К. ВЦ «Академія», 2001. – 152