Психофізіологічні теорії пам'яті. Психофізіологія короткочасної та довгочасної пам'яті

Пам'ять - це психофізіологічний процес, за якого людина здатна фіксувати в мозку (запам'ятовувати), зберігати і відтворювати у потрібний момент раніше закладену інформацію, минулий досвід (дії, переживання тощо).

Теорія Д. Хебба. короткочасна пам'ять являє собою процес, зумовлений повторним збудженням імпульсної активності в замкнутих ланцюгах нейронів, що не супроводжується морфологічними змінами. А довгострокова пам'ять ґрунтується на структурних змінах, що виникають у результаті зміни синапсів і появі ревербераційних кіл збудження (замкнутих нейронних ланцюгів). У цих колах нейрони утворюють клітинний ансамбль, і будь-яке збудження хоча б одного його нейрона призводить до збудження усього ансамблю, що являє собою нейрональний механізм збереження і видобування інформації з пам'яті. Гідність цієї теорії в тому, що вона тлумачить пам'ять не як статичний запис або продукт змін в одній або декількох нервових клітинах, а як процес взаємодії багатьох нейронів на основі відповідних структурних змін.

Синаптична теорія. Свою назву ця теорія одержала із за того, що головна увага в ній приділяється ролі синапсу в фіксації сліду пам'яті. Вона стверджує, що при проходженні імпульсу через певну групу нейронів виникають стійкі зміни синаптичної провідності в межах певного нейронного ансамблю.

Згідно із гіпотезою Г. Лінч і М. Бодри повторна імпульсація у нейроні, яка пов'язана з процесом запам'ятовування, супроводжується збільшенням концентрації кальцію у постсинаптичній мембрані, що призводить до розщеплення одного з її білків. У результаті цього звільняються раніше неактивні білкові рецептори (глутаматрецептори), за рахунок збільшення числа яких виникає стан підвищеної провідності синапсу, здатний зберігатися до 5-6 діб.

Відповідно до ревербераційної теоріїЛ. де Но унаслідок наявної структури нервових контактів (аксони нервових клітин зістиковуються не тільки з дендритами інших клітин, а й можуть повертатися назад до тіла своєї ж клітини) з'являється можливість циркуляції нервового імпульсу за ревербераційними (поступово загасаючими) колами збудження різної складності. У результаті, розряд, що виникає в клітині, повертається до неї або відразу, або через проміжний ланцюг нейронів і підтримує в ній збудження. Ці стійкі кола ревербераційного збудження не виходять за межі певної сукупності нервових клітин і розглядаються як фізіологічний субстрат збереження енграм. Саме у ревербераційному колі збудження відбувається перехід з короткочасної в довгострокову пам'ять.

Перехід від коротко- до довготривалої відувається за допомогою консолідації енеграм (комплекс структурно функціональних змін, що охоплює фіксацію не лише певної інформації, а і суб’єктивного ставлення).

 

14 - 15.Психофізіологічні теорії емоцій (П.Екмана; Ізарда). Емоції - це психологічний процес суб'єктивного відображення найбільш загального ставлення людини до предметів і явищ дійсності, до інших людей, до самого собе, щодо задоволення або незадоволення власних потреб тощо. Емоції відображають предмети і явища не самі по собі, а суб’єктивне відношення до них, їх значущість. Властивості емоцій: Суб'єктивний характер емоцій. Полярність емоцій (смуток – веселощі). Фазовість (в межах одного і того ж емоційного стану (однієї модальності) чітко виявляються коливання його інтенсивності за типом напруги - розрядки і збудження).

Згідно із нейрокультуральною теорією емоцій П. Екмана, експресивні прояви шести основних (базисних) емоцій (гніву, страху, суму, подиву, відрази, щастя) є універсальними і практично не чутливими до впливу факторів середовища. Так, усі люди відповідно до генетично детермінованої програми практично однаково використовують м'язи обличчя при переживанні основних емоцій. Але прийняті в суспільстві норми соціального контролю визначають правила прояву емоцій. Наприклад, японці зазвичай маскують свої негативні емоційні переживання, демонструючи більш позитивне ставлення до подій, ніж це є в реальності. В останні десятиліття стало прийнятим посміхатися при спілкуванні з незнайомими і малознайомими людьми й у країнах Західної Європи і США.

Теорія диференційних емоцій К. Ізарда. Об´єктом вивчення в цій теорії є частково емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний переживально-мотиваційний процес. К. Ізард виокремлює п´ять основних тез:

1) основну мотиваційну систему людського існування утворюють 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором, зніяковілість, провина, подив, інтерес; 2) кожна базова емоція має унікальні мотиваційні функції та специфічну форму переживання; 3) фундаментальні емоції переживаються по-різному та неоднаково впливають на когнітивну сферу й на поведінку людини; 4) емоційні процеси взаємодіють із драйвами, з гомеостатичними, перцептивними, когнітивними й моторними процесами, впливаючи на них; 5) у свою чергу, драйви, гомеостатичні, перцептивні, когнітивні й моторні процеси впливають на перебіг емоційного процесу.

У своїй теорії К. Ізард визначає емоції як складний процес, який охоплює нейрофізіологічні, нервово-м´язові й чутливо-переживальні аспекти, внаслідок чого він розглядає емоцію як систему. Деякі емоції, внаслідок вроджених механізмів, що лежать в їх основі, організовані ієрархічно. Джерелами емоцій є нейронні й нервово-м´язові активатори (гормони, наркотичні препарати, зміни температури крові мозку тощо), афективні активатори (статевий потяг, втома) і когнітивні активатори (пам´ять).

К. Ізард виокремлює деякі ознаки базових емоцій: завжди мають виразні й специфічні нервові субстрати; виявляє себе за допомогою виразної та специфічної міміки; супроводжується виразним і специфічним переживанням, усвідомлюваним людиною; виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів; робить організуючий і мотивуючий вплив на людину, слугує її адаптації.

У XVIII - XIX ст. не було єдиної точки зору на походження емоцій, однак найпоширенішою була інтелектуалістична позиція: «тілесні» прояви емоцій є наслідком психічних явищ (Гебарт).

«Периферична» теорія емоцій Джеймса-Ланге. Виникнення емоцій обумовлено зовнішніми впливами, що призводять до фізіологічних зрушень в організмі. Фізіолого-тілесні периферичні зміни, які розглядаються як наслідок емоцій, почали їх причиною. Кожній емоції відповідає свій набір фізіологічних проявів.

«Таламічна» теорія емоцій Кеннона-Барда. Емоції і відповідні їм сигнали активізації вегетативних функцій виникають в таламусі. Психол. переживання і фізіологічні реакції виникають одночасно.

Круг Папеса та теорії активації. Емоція - це не функції окремих центрів, а результат складної мережі активності мозку, називається «Кругом Папеса».

Когнітивні теорії емоцій. Вони відкривають природу емоцій через механізми мислення.

Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгер. В емоціях велику роль відіграють ко-нітівно-психологічні фактори. Позитивні емоції виникають тоді, коли очікування людини підтверджуються, тобто як реальні результати Діяльності узгоджуються з наміченим планом.

Психоаналіз. Реакції пов'язані з потягами. Причина виникнення - розузгодженість бажаної ситуації з дійсною.

Біхевіоризм. Супутня реакція на певний стимул. Уявлення про емоції збіднена тим, що не розглядається центральна ланка, а розглядаються підкріплення. Вони можуть бути позитивними і негативними, відповідно емоції бувають теж як позитивні так і негативні. Чи не сприймаються як внутрішні переживання (горе від туги нічим не відрізняється).

Когнітивна психологія - є нормальна експериментальна база.

Шехтер. 2х факторна теорія емоцій (розвиток теорії Джемса-Ланге). Емоції виникають як когнітивна оцінка фізіологічного зсуву. Надають вплив два фактори: когнітивний, психол.

Лазарус. 3х компонентна теорія. Чи впливають наступні компоненти: когнітивний, психологічний, поведінковий. Оцінюється не тільки фізіологічний зрушення, але і можливість поведінки в даній ситуації, можливість інтерпретувати: емоції виникають, якщо ми всі сприймаємо як реально відбувається. Якщо піддавати все раціональному аналізу - емоції відсутні.