Кредит у суспільному відтворенні

1.Кредит,його сутність і функції

2.Види кредиту, форми.

3.Банківська система, види банків та їх роль в ринковій економіці

Кредит — це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

Джерела кредиту

1. Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торго­вельного капіталу.

Таке вивільнення зумовлене:

— характером обороту основного капіталу

— характером обороту оборотного капіталу акумуляцією частини прибутку на розвиток та моди­фікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань

1. Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів.

Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб

Кредитна політика охоплює систему фінансово-кредитних за­ходів держави — її центрального банку чи інших виконавчих струк­тур, спрямованих на досягнення певних економічних цілей. Кредит­на політика спирається на відповідні інституціональні установи та діючий кредитний механізм.

Функції кре­диту:

1. Функція перерозподілу наявних в економіці грошово-фінан­сових ресурсів і зосередження їх на найбільш пріоритетних з точ­ки зору конкретної ситуації сферах економічної діяльності. У цьому відношенні кредит робить пропозицію капіталу не лише більш еластичною, а й ефективнішою.

2. Перерозподільна функція кредиту органічно пов'язана з функ­цією утворення додаткової до існуючої в економіці купівельної спроможності, що надається у розпорядження підприємницьких структур. Реальна купівельна спроможність фізичних і юридичних осіб визначає динамічний потенціал ринкової економіки. У цьому зв'язку нарощування кредитною системою купівельної спроможності активно діючих суб'єктів ринку забезпечує посилення такого потен­ціалу.

3. Функція капіталізації вільних грошових доходів реалізується в нагромадженні позикового капіталу за рахунок реальних збережень фізичних та юридичних осіб.

4. Дуже значимою функцією кредиту є грошове обслуговуван­ня кругообороту капіталу в процесі його виробничого відтворення.

7. Однією з важливих сфер функціонального застосування кре­диту є забезпечення на його основі зростання ефективності гро­шового обігу.

8 .Нарешті, кредит використовується як один з дійових інстру­ментів макроекономічного регулювання господарських процесів.

У будь-якій економічній системі існує два основних джерела збе­режень грошових ресурсів. Це

а) некапіталізована частка отрима­ного в процесі виробництва прибутку;

б) частка особистих доходів населення, яка формується за рахунок скорочення споживчих вит­рат, відкладеного попиту, збережень для купівлі у майбутньому то­варів тривалого користування, нагромаджень пенсійного та страхо­вого фондів тощо. Функція кредиту у цьому випадку полягає в тому, щоб вилучити ці реальні грошові ресурси з стану тимчасової без­діяльності, по можливості скоротити строк їхнього «перепочинку» і трансформувати в форму позикового капіталу.

Форми кредиту

1. Комерційний кредит надається одним підприємством (фізич­ною чи юридичною особою) іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстроченням платежу.

Вексель — це зобов'язання боржника сплатити кредитору пози­чену ним суму грошей у визначений строк.

Погашення комерційного кредиту здійснюється різними спосо­бами:

1. сплати боржником за векселем;

2. передавання векселя іншим юридичним особам;

3. переоформлення комерційного кредиту на банківський.

2. Банківський кредит — кредит, що надається банками та спе­ціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності (суб'єктам ринку), населен­ню, державі у вигляді грошових позик. Об'єктом банківського кре­диту є грошовий капітал. Залежно від суб'єкта кредитування зазна­чена форма кредиту здійснюється як кредит центрального банку і кредит комерційних банків.

Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за таки­ми ознаками:

— залежно від забезпечення — незабезпечений (бланковий) та забезпечений (векселем, майном чи цінними паперами);

— за строками погашення — онкольний (погашається на першу вимогу банку); короткостроковий (до 1 року); середньостроковий (від 1 до 3 років); довгостроковий (понад 3 роки);

— за ступенем ризику — стандартний і з підвищеним ризиком;

— за способом погашення кредиту — кредит, що пога­шається в розстрочку (поступово, частинами), та одноразово­го погашення;

— за методом стягнення банківського процента — про­цент стягується в момент отримання кредиту, під час його по­вного повернення або однаковими частинами впродовж терміну кредиту.

— за методом надання — кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит,що надається у межах попередньо встановленого банком
ліміту кредитування для певного позичальника (згідно з відкритою кредитною лінією).

 

3. Споживчий креди т підприємства торгівлі та сервісних послуг надають у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку (в кредит). Його об'єктом є, як правило, товари тривалого користуван­ня (меблі, автомашини), а також окремі види послуг.

Споживчий кредит має кілька різновидів:

1) лізинговий, пов'язаний з наданням в оренду рухомого і нерухо­мого майна (машин, обладнання, приміщень);

2) іпотечний — особливий вид кредиту під заставу нерухомого майна, зокрема землі;

3) ломбардни й — кредит центрального банку, який надається ко­мерційним банкам під заставу державних цінних паперів.

4. Державний кредит — система економічних відносин між державою в особі її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Особливості державного кредиту

Позика, яку отримує держава, забезпечується всім майном, що є власністю держави.

На рівні центрального уряду державні позики зазвичай не мають цільового спрямування, тоді як для нижчих рівнів дер­жавної влади цільове використання їх чітко визначене.

Держава як позичальник залучає грошові засоби на певний термін.

Доходи від позик стали другим (після податків) джерелом фінансування державних витрат.

5. Міжнародний кредит обслуговує міграцію позикового капі­талу в сфері міжнародних економічних відносин

Міжнародний кредит — це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізич­ній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платност

Кредитна система — це система кредитних відносин, прин-їпів і форм кредитування (функціональна структура) та су­купність кредитно-фінансових установ, які створюють, акуму-оють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інсти-\шуціональна структура).

Банки — це один із найважливіших інститутів ринкової економі­ки. Вони являють собою центри організації міжгосподарських розра­хунків у грошовій формі, центри зберігання тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб та центри кредитування у разі ви­никнення у них тимчасової потреби в додаткових ресурсах. Банків­ська діяльність покликана значно підвищувати ефективність суспіль­ного виробництва, є важливою умовою забезпечення динамічного економічного зростання. Саме тому процес ринкових перетворень в Україні розпочався з реформування банківської системи. Під банків­ською системою розуміють сукупність різних видів банків та бан­ківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів та надаються суб'єктам ринкового господарства різноманітні послуги (приймання вкладів, надання кредитів тощо).

Формування нової банківської системи України почалося з по­будови незалежної суверенної держави і прийняттям Верховною Ра­дою України 20 березня 1991 р. Закону України "Про банки і бан­ківську діяльність". Відповідно до нього сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні ви­ступає Національний банк України (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (зі своїми філіями), на другому — комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфери діяльності. Слід зазначити, що суттєвий внесок у розвиток та вдосконалення право­вої основи функціонування банків вносить новий Закон України "Про банки і банківську діяльність", який набрав чинності з 1 січня 2001 року.

У загальному вигляді інституціональну структуру мож-| на представити таким чином:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— спеціалізовані банківські установи

— небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових грошей — монопольне право централь­ного банку;

— емісія безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни; акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків.

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокови хдепозитів);

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

— продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Ощадні банки — фінансові установи, що спеціалізуються на обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень гро­мадян, наданні кредитів та інших банківських послуг.

Іпотечний банк — банк, що спеціалізується на наданні дов­гострокових кредитів під заставу нерухомого майна (землі, бу­дівель тощо) та випуску заставних листів, забезпечених неру­хомістю.

Інноваційний банк спеціалізується на фінансуванні й кре­дитуванні інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання відповідних акцій та розміщення обліга­ційних позик.

Інвестиційний банк залучає довгостроковий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприєм­цям, державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Він з'ясовує характер і обсяг фінансових потреб позичальників, узгоджує умови позики, вибір виду цінних па­перів, визначає термін їхньої нової емісії та розміщення серед інвесторів. Інвестиційний банк є не тільки посередником між інвестором і позичальником, а й гарантом емісії та організато­ром ринку.

Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредиту­вання експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розра­хунками, гарантує й обліковує векселі з експортних кредитів, наданих комерційними банками.

До складу кредитної системи входять і небанківські фінан­сові інституції, здатні акумулювати грошові засоби та розмі­щувати їх на засадах строковості, повернення і платності.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) об'єднує на акціонер­них засадах частину фінансових ресурсів центральних банків ЗО країн, здійснює для них комерційні операції та бере участь в організації міжнародного валютного співробітництва. Створений у 1930 році (м. Базель, Швейцарія). БМР виконує функції об'єдну­ючого центрального банку для більшості національних централь­них банків Європейських країн, Канади, Японії та ПАР.